Справа № 755/3411/22 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/234/2023 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
27 лютого 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, не працюючого, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 11 березня 2005 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі;
- 18 серпня 2006 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років 6місяця позбавлення волі;
- 21 вересня 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 17 квітня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року 8 місяців позбавлення волі;
- 10 листопада 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст.185 КК України до 6 місяців арешту.
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 в період часу з 23 години 30 хвилин 09 лютого 2022 року по 09 годину 50 хвилин 10 лютого 2022 року, більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено, перебував біля житлового будинку АДРЕСА_2 , де побачив припаркований автомобіль марки КІА «Sportage» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , після чого у нього виник злочинний умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднаний з проникненням у сховище, обравши об'єктом свого злочинного посягання майно, що знаходиться в салоні автомобіля, та доступ до якого не є вільним.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднаний з проникненням у сховище (салон автомобіля), ОСОБА_7 підійшов до припаркованого автомобіля КІА «Sportage» д.н.з. НОМЕР_1 , та будучи впевнений що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, у невстановлений спосіб розбив скло правої задньої двері вказаного автомобіля та незаконно проник у сховище - салон автомобіля, звідки таємно викрав фігурні ковзани марки «Bladerunner» білого кольору (39 розміру) вартість яких згідно висновку експерта №817/22 від 23 лютого 2022 року станом на 10 лютого 2022 року складає 1 494 гривні 40 копійок, пластиковий ящик для інструментів марки «РОСТЕХ» вартість якого згідно висновку експерта №817/22 від 23 лютого 2022 року станом на 10 лютого 2022 року складає 278 гривень 40 копійок, металевий будівельний степлер марки «ЗУБР» вартість якого згідно висновку експерта №817/22 від 23 лютого 2022 року станом на 10 лютого 2022 року складає 120 гривень, металевий будівельний степлер марки «Staуег» вартість якого згідно висновку експерта №817/22 від 23 лютого 2022 року станом на 10 лютого 2022 року складає 120 гривень, та інструменти для майстрування, що матеріальної цінності для потерпілої не становлять.
Після чого, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викрадене майно заховав за місцем свого мешкання.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили. Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати із 10 лютого 2022 року. Стягнуто з ОСОБА_7 суму в розмірі 320 грн. 00 коп. за проведення судово-товарознавчої експертизи на користь держави. Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок у частині призначення покарання змінити та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що ухвалюючи вирок, судом першої інстанції не враховано, що він щиро розкаявся, не взято до уваги його сімейний стан, а саме, те, що його мати інвалід пенсійного віку, а він є єдиним опікуном, також те, що на момент винесення оскаржуваного вироку він вже не був судимим, оскільки судимість була погашена, так як за останнім вироком 2018 році звільнився по відбуттю покарання.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції за вчинений злочин виніс занадто суворе покарання, оскільки завдані збитки є не дуже суттєві, а саме - 2 000 гривень, та які повністю відшкодовані і потерпілий претензій до нього немає.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який повністю підтримав свою апеляційну та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Оскільки вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 було ухвалено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, в частині доведеності вини та кваліфікації його дій за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, учасниками судового розгляду не оспорюються.
Так, у ч. 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, судомпершої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку вказаних вимог було дотримано в повному обсязі.
Зокрема,. ч. 1 ст. 69 КК України передбачає, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
При цьому, застосування норм вищенаведеної статті може мати місце лише за наявності певних обставин, а саме - наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому судом першої інстанції було враховано те, що він на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце проживання у м. Києві, раніше судимий.
Крім того, врахованоступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та те, що вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.
Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку щодо можливості призначення мінімального за санкцією статті покарання.
Як обставину, що, відповідно до положень ст. 66 КК України, пом'якшує покарання, судом першої інстанції було визнано щире каяття. Інших підстав для пом'якшення покарання встановлено не було.
Суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо того, що, враховуючи данні про обвинуваченого, який неодноразово судимий, й очевидно, що належних висновків для себе не зробив, до нього не може бути застосовано покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.
Що стосується посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано його сімейний стан обвинуваченого, то з цього приводу колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_7 було призначено в таких межах, які сприятимуть його виправленню і подальшій соціалізації, тому вказане не може бути розцінено як обставина, що пом'якшує покарання.
Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі про призначення менш суворого покарання, колегія судів вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Інших істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду встановлено не було.
За даних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 не підлягає до задоволення, а вирок Дніпровського районного суду міста Києва необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4