Справа № 675/444/22
Провадження № 2/675/112/2023
"20" червня 2023 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Пашкевича Р. В., з участю: секретаря судового засідання Гедзенюк В. В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Кедруна Л. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м.Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та відсотків за користування ними,
В березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та відсотків за користування ними.
В обґрунтування позову зазначає, що 28.03.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (до укладення шлюбу - ОСОБА_4 ) досягнуто згоди щодо передання відповідачем для неї у суборенду земельних ділянок (паїв), які перебували у нього в оренді. Цього ж дня на прохання відповідача, ОСОБА_3 проведено виплати за користування в майбутньому земельними ділянками (паями) в сумі 164204,00 грн., про що складено відповідну розписку про отримання коштів. Згідно домовленості передання в суборенду земельних ділянок мало відбутися протягом одного року після отримання відповідачем зазначених грошових коштів.
Позивач посилається на те, що земельні ділянки (паї) у користування (суборенду) ОСОБА_1 станом на березень 2021 року так і не передано. Більше того, згідно з відомостями з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, будь - яких правочинів щодо здійснення державної реєстрації права оренди за відповідачем на вказані земельні ділянки (паї) не міститься.
17.09.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_2 отримав право вимоги в розмірі 164204,00 грн. і останній стає у цій частині кредитором за зобов'язаннями відповідача про повернення грошових коштів отриманих ним від ОСОБА_3 , про що і було повідомлено відповідача.
Проте, будь - яких листів із запереченнями ОСОБА_1 щодо відступлення права вимоги ОСОБА_3 за його зобов'язаннями на користь позивача відповідач не направляв та свої зобов'язання в частині повернення грошових коштів не виконав.
Після цього, 23.11.2021 року позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 164204,00 грн, однак станом на день звернення до суду з даним позовом, відповідач грошові кошти не повернув.
За таких обставин, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно набуті кошти у загальному розмірі 183518,44 грн., з яких: 164204,00 грн - сума основного боргу, 4831,65 грн - 3 % річних за користування грошовими коштами, 14482,79 грн - інфляційні витрати, а також судові витрати по справі.
Під час підготовчого провадження 08.07.2022 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , у якому проти задоволення позову заперечив з посиланням на те, що про наявність розписки від 28.03.2019 року він дізнався лише з матеріалів позовної заяви. Вказану розписку він особисто не підписував та не отримував кошти за передачу в суборенду незрозумілих паїв, так як жодних ні майнових, ні земельних паїв у нього в оренді немає. Зазначив, що розписка від 28.03.2019 року не містить жодних належних та допустимих доказів про передачу позивачем грошових коштів, не зазначено, яку саме грошову одиницю було передано, відсутні жодні ідентифікуючі фактори щодо сторін та відомостей про отримання або повернення коштів.
Крім того, вважає, що договір відступлення права вимоги від 17.09.2021 року та розписка від 28.03.2019 року у своїй сукупності внаслідок зловмисної домовленості позивача та третьої особи містять безпосередньо факти введення в оману третьою особою щодо фактичних обставин та дійсних намірів, а також в силу вимог ст. ст. 203, 215, 512, 1054 ЦК України вказаний договір є нікчемним; підроблено розписку про передачу коштів та їх отримання, що свідомо було спрямовано на порушення його конституційних прав і свобод людини і громадянина України і незаконне заволодіння його майном.
21.07.2022 року третьою особою по справі ОСОБА_3 направлено пояснення, в яких вона зазначила, зокрема, що долучена до позовної заява рукописна розписка надана та підписана особисто в її присутності відповідачем ОСОБА_1 . Також, щодо договору про відступлення права вимоги від 17.09.2021 року, який отримано ОСОБА_1 особисто, вказала, що будь - яких заперечень щодо відступлення права вимоги ОСОБА_1 ані їй, ані ОСОБА_2 не направляв, як і не звертався до суду із вимогою про визнання його таким, який укладено з порушенням закону, а тому просила позов задовільнити повністю із підстав зазначених в позовній заяві.
Ухвалою судді від 04.04.2022 року прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.09.2022 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 13.09.2022 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу.
Ухвалою суду від 06.10.2022 року на час проведення почеркознавчої експертизи призначеної на підставі ухвали суду від 13.09.2022 року, провадження у даній справі зупинено.
Ухвалою суду від 01.03.2023 року, у зв'язку з надходженням висновку виконаної судово-почеркознавчої експертизи, відновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.03.2023 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач та представник позивача адвокат Чернов В. В. не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Представник позивача надіслав до суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності, якою позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечили. Крім того, відповідач ОСОБА_1 та його представник вже не заперечували щодо факту підписання спірної розписки від 28.03.2019 року, але зазначили, що кошти в сумі 164204,00 грн. були надані ОСОБА_6 , як плата вже за здані у суборенду в минулому земельні ділянки (паї), а не за користування в майбутньому вказаними земельними ділянками (паями).
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, подала до суду письмову заяву про слухання справи за її відсутності.
Суд, з'ясувавши позицію учасників справи та їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.03.2019 року ОСОБА_1 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 164204 грн. за здачу своїх паїв в суборенду. Претензій не має.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.02.2021 року, ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 276541394 від 24.09.2021 року, встановлено, що ОСОБА_1 02.06.2014 року укладено договір оренди з ТОВ «Нива Поділля» щодо земельної ділянки площею 2,3720 га з кадастровим номером 6822184500:07:003:0361 строком на 10 років, з автоматичним продовженням дії договору.
При цьому, відомості щодо наявності у ОСОБА_1 інших земельних ділянок або їх передачу, з врахуванням вказаної земельної ділянки, в оренду або суборенду ОСОБА_3 у вищевказаному реєстрі відсутні.
22.03.2021 року ОСОБА_3 направлено ОСОБА_1 вимогу про повернення протягом п'яти календарних днів безпідставно набутих коштів в розмірі 164204,00 грн. У даній вимозі звертає увагу ОСОБА_1 , що він не має жодної земельної ділянки, право оренди по які зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав. Просила надіслати на її адресу проект договору суборенди між ними. Зазначила, що у випадку відмови, борг ОСОБА_1 збільшиться на суму витрат від інфляції, та 3 відсотків річних, оплату судових витрат (в тому числі правничої допомоги). Вказана вимога була одержана відповідачем 25.03.2021 року та залишена ним без виконання.
17.09.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно п. 3 якого остання на момент підписання цього договору передає ОСОБА_2 оригінал письмової розписки ОСОБА_1 від 28.03.2019 року про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 164204,00 грн. та всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим Договором, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Основним договором.
Таким чином, право вимоги в розмірі 164204,00 грн. перейшло до ОСОБА_2 і останній стає у цій частині кредитором за зобов'язаннями відповідача про повернення грошових коштів отриманих ним від ОСОБА_3 .
17.09.2021 року ОСОБА_3 направлено ОСОБА_1 листа, яким повідомляла про обов'язок сплати боргу за розпискою від 28.03.2019 року новому кредитору за договором про відступлення права вимоги від 17.09.2021 року ОСОБА_2 .
Також, 23.11.2021 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів за розпискою від 28.03.2019 року в розмірі 164204,00 грн. протягом п'яти календарних днів з дати отримання даної вимоги із зазначенням розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів. Зазначив, що у випадку невиконання своїх зобов'язань, він змушений буде звертатись до суду з позовом про примусове стягнення заборгованості, а також, що борг ОСОБА_1 збільшиться на суму витрат від інфляції, три відсотки річних, оплату судових витрат (в тому числі правничої допомоги).
Вказані вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишені ОСОБА_1 без виконання, безпідставно набуті кошти в розмірі 164204,00 грн. за розпискою від 28.03.2019 року не повернуто.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 вказав, що передав в користування ОСОБА_1 свою земельну ділянку, якою останній користувався в період з 2008 по 2019 роки. За користування даною земельною ділянкою ОСОБА_1 допомагав йому по господарству, обробляв його присадибну ділянку.
Інший свідок ОСОБА_11 також підтвердив суду, що з 2008 року передав ОСОБА_1 право обробляти земельну ділянку, яку той обробляв до 2019 року. ОСОБА_1 йому ніяких коштів за надану земельну ділянку не платив, допомагав обробляти його присадибну ділянку.
При цьому, допитані по справі свідки підтвердили суду, що договорів оренди з ОСОБА_1 не укладали, земельні ділянки передавались у користування безоплатно, на добровільних засадах.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).
Висновком експерта за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи №3627-3629/22-26 від 14.02.2023 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 28.03.2019 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 28.03.2019 року виконано самим ОСОБА_1 . Рукописний текст розписки від 28.03.2019 року, що починається словами « ОСОБА_12 отримав гроші від ОСОБА_4 …» і закінчується словами «…за здачу моїх паїв в суп оренду претензій не маю 28.03.2019. Підпис» виконано самим ОСОБА_1 .
Таким чином, суд критично ставиться до тверджень відповідача ОСОБА_1 щодо власноручного написання ним розписки від 28.03.2019 року, факт якого на стадії підготовчого розгляду справи до отримання висновку почеркознавчої експертизи заперечувався. При цьому, після встановлення висновком експерта дійсності підпису відповідача, ОСОБА_1 вже не заперечував факт написання розписки від 28.03.2019 року, а тільки зазначав, що кошти отримав не в рахунок майбутніх платежів, а вже як плату за використані земельні ділянки (паї).
Тобто поведінка відповідача має суперечливий характер, зважаючи на те, що він власноручно написав розписку від 28.03.2019 року, вільно та без будь-якої помилки погодився на настання вигідних для себе наслідків, пов'язаних з отриманням грошових коштів в сумі 164204,00 грн. та з отриманням в майбутньому зобов'язання з їх повернення, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Разом з тим, доводи представника відповідача з приводу того, що ОСОБА_1 одержав зазначені в розписці кошти в сумі 164204,00 грн., як плату вже за здані у суборенду в минулому земельні ділянки (паї), а не за користування в майбутньому вказаними земельними ділянками (паями) не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1).
У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно приписів ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Отже, відповідач повинен спростувати належними доказами твердження позивача про отримання ним грошових коштів саме за користування в майбутньому земельними ділянками (паями), а не як плату вже за здані у суборенду в минулому земельні ділянки (паї). Вказані відповідачем та його представником доводи ґрунтуються на їх припущеннях та не підтверджуються будь-якими доказами.
Покази свідків, які нібито надавали для відповідача у користування свої земельні ділянки для обробітку, жодним чином не спростовують доводи позивача, оскільки в останніх відсутні будь-які правовстановлюючі документи на користування цими земельними ділянками. Крім того, як встановлено в судовому засіданні у ОСОБА_1 у власності знаходиться лише одна земельна ділянка, яка передана в оренду ТОВ «Нива Поділля», інших земельних ділянок у користуванні ОСОБА_1 судом не встановлено. Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 до написання спірної розписки надавав третій особі у суборенду будь-які земельні ділянки. Тобто з вказаного слідує, що відповідач при написанні розписки ввів в оману ОСОБА_4 у здачі в суборенду власної земельної ділянки та земельних ділянок третіх осіб, отримавши при цьому кошти в сумі 164204,00 грн.
Слід також вказати, що посилання відповідача та його представника як на підставу у відмові позову по причинні нікчемності договору відступлення права вимоги укладеного між позивачем та третьої особи, не заслуговують на уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 512-514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз положень ст. ст. 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до ст. 2 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.255 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання і заміна сторони у зобов'язанні жодним чином не порушує права та інтереси боржника.
Договір укладений в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством: кредитор у зобов'язанні замінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, сторонами дотримано письмової форми правочину відповідно до ст. 513 Цивільного кодексу України; при укладені правочину сторонами не порушено інтереси третіх осіб; в момент вчинення правочину сторонами дотримано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Отже, відповідачем ОСОБА_1 не спростовані належним чином викладені у розписці обставини, а також недійсною у встановленому законом порядку ця розписка не визнавалась, у розписці відсутнє зобов'язання відповідача повернути грошові кошти, також між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору суборенди земельної ділянки.
Таким чином, на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 164204,00 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 у частині стягнення з ОСОБА_1 інфляційних збитків у сумі 14482,79 грн. та трьох процентів річних у розмірі 4831,65 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.
Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Три відсотки річних за період з 31.03.2021 року по 23.03.2022 року (період, зазначений у позовній заяві) становлять 4831 грн. 65 коп., виходячи з наступного розрахунку: 3 % х 358 днів / 365 х 164204 грн. боргу).
Правильність наданих позивачем розрахунку заборгованості не спростована відповідачем в установленому законом порядку, вказаний розрахунок суд приймає до уваги як належний, допустимий та переконливий доказ, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача три відсотки річних у сумі 4831 грн 65 коп.
Щодо вимог ОСОБА_2 у частині стягнення з ОСОБА_1 інфляційних збитків у сумі 14482,79 грн. суд зазначає наступне.
З врахуванням діючих норм законодавства, витрати від інфляції за вищевказаний період обраховуються, виходячи з встановлених індексів інфляції за кожен місяць прострочення. Відтак, 164204,00 грн. х 108,819 % / 100% - 164204,00 = 14481,10 грн. - сума інфляційних втрат за період, зазначений у позовній заяві, що є на 1,69 грн менше, ніж заявлено позивачем, а тому в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 164204,00 грн, 3 % річних у сумі 4831,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 14481,10 грн, а всього підлягає стягненню 183516,75 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.
Судові витрати у виді витрат пов'язаних з проведенням судової почеркознавчої експертизи в розмірі 4908,02 грн., відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Також, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1835,16 грн, від сплати якого при поданні позовної заяви до суду звільнений позивач.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 44, 76-82, 89, 95, 109, 128, 141, 142, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 164 204 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 4831 грн. 65 коп., інфляційні втрати у розмірі 14481 грн 10 коп, а загалом 183 516 (сто вісімдесят три тисячі п'ятсот шістнадцять) грн 75 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4908 (чотири тисячі дев'ятсот вісім) грн 02 коп витрат пов'язаних з проведенням судової почеркознавчої експертизи.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1835 (одну тисячу вісімсот тридцять п'ять) грн. 16 коп. судового збору.
В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : місце проживання - АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ;
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : місце проживання - АДРЕСА_2 , рнокпп - НОМЕР_3 ;
Третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : місце проживання - АДРЕСА_3 , рнокпп - НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складено 30 червня 2023 року.
Суддя: Р. В. Пашкевич