Справа № 309/1593/17
Іменем України
20 червня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів : Кондора Р.Ю., Куштана Б.П.
з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року у складі судді Кеміня В.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики,-
встановив :
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.
Позов мотивовано тим, що згідно розписки від 01 червня 2014 року, відповідачем ОСОБА_1 отримано в борг від позивача ОСОБА_2 суму 6000 (шість тисяч) доларів США та 36000 (тридцять шість тисяч) гривень, які відповідач зобов'язався повернути до 01 червня 2015 року. Однак, вище вказане зобов'язання відповідачем не виконано, борг станом на 16.05.2017 року позивачу не повернутий. На вимоги позивача повернути суму боргу відповідач не реагує. Станом на 16.05.2017 року розмір боргу згідно розписки складає 6000 (шість тисяч) доларів США та 36000 (тридцять шість тисяч) гривень. За курсом валют НБУ станом на 16.05.2017 року курс долара по відношенні до гривні становить 26,47 грн. за 1 долар. З розрахунку 6000*26,47=(158820+36000)=194820,00 грн.- загальна сума заборгованості у національній валюті гривні. Позивач має значні збитки від несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, що змусило його звернутися до суду з даним позовом.
За вказаних обставин позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 194 820,00 грн. та 1980 грн. сплаченого судового збору.
Заочним рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року заявлений позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , мешканця АДРЕСА_2 суму боргу у розмірі 194 820,00 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі вісімсот двадцять гривень) та 1980,00 гривень сплаченого судового збору.
Ухвалою від 20 серпня 2021 року заяву адвоката Габор Я.І., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хустського районного суду від 03 жовтня 2017 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення та ухвалити у даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позовні вимоги є необґрунтованими та непідтвердженими, та не враховано, що відповідач ОСОБА_1 повертав позивачу суму боргу частинами, про що позивач писав розписки про отримання коштів, однак в подальшому такі не писалися через покращення довірливих відносин між сторонами, а борг повністю повернуто.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони в судове засідання жодного разу не з'явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріалами справи встановлено, що згіднорозписки від 01 червня 2014 року, відповідачем ОСОБА_1 отримано в борг від позивача ОСОБА_2 суму 6000 (шість тисяч) доларів США та 36000 (тридцять шість тисяч) гривень, які відповідач зобов'язався повернути до 01 червня 2015 року.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд першої інстанції правильно встановив, що 01 червня 2014 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого відповідачем ОСОБА_1 отримано в борг від позивача ОСОБА_2 суму 6000 (шість тисяч) доларів США, та 36000 (тридцять шість тисяч) гривень, які відповідач зобов'язався повернути до 01 червня 2015 року. Зобов'язання за укладеним договором відповідачем належним чином не виконано.
Зі змісту заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення та його апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує укладення з позивачем договору позики і вказує, що він повертав позивачу суму боргу частинами, про що позивач писав розписки про отримання коштів, однак в подальшому такі не писалися через покращення довірливих відносин між сторонами, і борг ним повністю повернуто. В підтвердження даних обставин відповідач надав письмову розписки.
Згідно письмових розписок від 09.06.2014р., 09.07.2014р., 09.08.2014р., 01.01.2015р., 09.01.2015р., 09.02.2015р., 09.03.2015р.,09.04.2015р.,09.05.2015р. позивач ОСОБА_2 отримав від відповідача ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі - 32 500 грн. (а.с.46-58)
Позивач ОСОБА_2 не подав жодних доказів на спростування даних обставин.
За вказаних обставин передані позивачу відповідачем кошти у розмірі 32 550грн. слід врахувати в рахунок погашення боргу.
В цій частині доводи відповідача в апеляційній скарзі є обґрунтованими.
Разом з тим не заслуговують на увагу доводи апелянта, що борг за даним договором ним повністю повернуто, оскільки такі ним не підтверджені жодними належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, і ґрунтуються на припущеннях.
З врахуванням наведеного до стягнення від відповідача на користь позивача підлягає 6000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 16.05.2017 р. становить 158 820 грн., та 3500 грн. (36000-32500), всього - 162 320грн.
Зважаючи на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції, відповідно до ст.376 ЦПК України, підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року змінити, зменшивши суму боргу, що підлягає до стягнення ОСОБА_1 з 194 820,00 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі вісімсот двадцять гривень) на 162 320,00 грн. (сто шістдесят дві тисячі триста двадцять гривень).
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 30 червня 2023 року.
Головуючий :
Судді: