вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" червня 2023 р. м. Київ Справа № 911/809/23
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Боненкамп» (08169, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул.21 км Житомирського шосе(пн), код: 37757186)
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе(з), вул. Святошинська, будинок 26, офіс 5/1, код: 24157485)
про стягнення 49699,25 гривень,
До Господарського суду Київської області 17.03.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Боненкамп» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» заборгованості за договором поставки від 31.07.2020 № KIV-20-851-P у загальному розмірі 49699,25 гривень, з яких: 20000,00 гривень основний борг, 10654,02 гривень пеня, 9551,34 гривень проценти за користування грошовими коштами, 2400,00 гривень штраф, 797,92 гривень 3% річних, 6295,97 гривень інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, штрафу, процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2023 позовну заяву ТОВ «Боненкамп» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/809/23. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали.
На адресу суду 19.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, із запереченнями проти пред'явлених вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ «Бонекамп» (постачальник) та ТОВ «Хозхімсервіс» (покупець) 31.07.2020 укладено договір поставки № KIV-20-851-P (далі - договір), відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця шини, диски, колеса та їх комплектуючі для транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, спецтехніки і фототехніки (надалі іменується - товар), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, зроблених у порядку, передбаченому цим договором, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених у цьому договорі (пункт 1.1.);
- ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) і вказується в письмових додатках визначених п. 1.2. цього договору, у разі їх відсутності - у рахунках і видаткових накладних на кожну партію товару (пункт 6.1.);
- оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки відповідного товару (дати зазначеної у видатковій накладній на товар) за ціною, що зазначена у такому рахунку або видатковій накладній, якщо інше не передбачено додатковими угодами або специфікаціями (пункт 7.2.);
- за рахунок коштів, переведених покупцем згідно з договором на користь постачальника, його грошові зобов'язання припиняються у наступній черговості: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (пункт 7.8.);
- у разі прострочення оплати товару постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості (пункт 9.5.);
- у випадку прострочення оплати товару згідно умов договору більше, ніж на 1 (один) календарний день, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків їх нарахування та звернення до суду за їх стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від простроченої суми заборгованості (пункт 9.6.).
Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 91200 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної від 20.12.2021 № 16513, яка підписана обома сторонами та скріплена печатками сторін.
Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару 31.12.2021 у сумі 67200 гривень та 28.12.2022 у сумі 4000 гривень, що підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою по рахунку позивача.
З огляду на невиконання відповідачем покладених на нього умовами договору обов'язків по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 20000 гривень, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти пред'явлених вимог, з огляду на те, що відповідачем погашено суму основного боргу, що підтверджується долученою до відзиву копією платіжного доручення від 18.04.2023 № 211 на суму 20000 гривень, що своєю чергою є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару на користь відповідача на загальну суму 91200 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки відповідного товару (дати зазначеної у видатковій накладній на товар).
Таким чином, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеною вище видатковою накладною сплив 19.01.2022, а прострочення настало з 20.01.2022.
Отже, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, станом на день звернення до суду з позовом за останнім обліковувалась заборгованість за поставлений товар у сумі 20000 гривень.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В перебігу розгляду справи судом встановлено, що після звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та відкриття провадження у цій справі, відповідач погасив обліковану за ним суму заборгованості у повному обсязі.
Вказана обставина підтверджується копією долученого відповідачем до матеріалів справи платіжного доручення від 18.04.2023 № 211 на суму 20000 гривень, з якого вбачається, що перерахування грошових коштів здійснювалось відповідачем із призначенням платежу: «Оплата за шини, згідно рахунку від 20.12.2022 № 20098». При цьому, реквізити рахунку, на які відповідачем здійснено посилання під час перерахування грошових коштів зазначено у спірній видатковій накладній.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Сплата відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 20000 гривень, зумовлює висновки суду про те, що між сторонами відсутній предмет спору та, оскільки, предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи це є підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 20000 гривень, а не як помилково вважає відповідач є підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, судом враховано умови п. 7.8. договору, яким передбачено, що за рахунок коштів, переведених покупцем згідно з договором на користь постачальника, його грошові зобов'язання припиняються у наступній черговості: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Пунктом 11.1. договору сторони передбачили, що всі спори та суперечки, які виникають між сторонами у зв'язку з цим договором (його тлумаченням, виконанням, призупиненням т.д.), сторони будуть прагнути вирішити шляхом переговорів.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією (частина 3 статті 232 Господарського кодексу України).
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які претензії позивача щодо факту нарахування відповідачу процентів і неустойки, а також вимог про відшкодування постачальнику витрат, пов'язаних з одержанням виконання, тому правові підстави для здійснення розподілу коштів у визначений п. 7.8. договору відсутні, адже сплата штрафних санкцій, процентів, 3 % річних та інфляційних втрат здійснюється на підставі заявленої кредитором вимоги, чого позивачем зроблено не було.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що перераховані відповідачем згідно платіжного доручення від 18.04.2023 № 211 грошові кошти у сумі 20000 гривень є такими, що мають бути зараховані в порядку визначеному п. 7.8. договору.
В зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 10654,02 гривень пені, 9551,34 гривень процентів за користування грошовими коштами, 797,92 гривень 3% річних, 6295,97 гривень інфляційних втрат, а також 2400,00 гривень штрафу, нарахування яких здійснено позивачем за загальний період з 20.01.2022 по 12.03.2023.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 9.5. договору у разі прострочення оплати товару постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, пунктом 9.6. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати товару згідно умов договору більше, ніж на 1 (один) календарний день, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків їх нарахування та звернення до суду за їх стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від простроченої суми заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. При цьому, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
З огляду на зміст п. 9.5. договору, суд встановив, що сторонами погоджено інший строк, ніж передбачений статтею 232 Господарського кодексу України, нарахування пені - до повного погашення заборгованості.
Приписами ст. 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Умовами п. 9.6. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати товару згідно умов договору більше, ніж на 1 (один) календарний день, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 10654,02 гривень пені, 9551,34 гривень процентів за користування грошовими коштами, 797,92 гривень 3% річних, 6295,97 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.
Також суд погоджується, що у відповідача виник обов'язок сплатити штраф передбачений п. 9.6. договору, тож позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу у розмірі 2400,00 гривень.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу, процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Водночас у відзиві на позов відповідач просить суд застосувати принцип збалансованості інтересів сторін в частині стягнення з відповідача штрафних санкції та додаткових нарахувань.
Аргументуючи вказану вимогу відповідач посилається на настання для нього форс-мажорних обставин, а саме воєнні дії на території України та запровадження у зв'язку з цим на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 24.02.2022 на території України воєнного стану.
На підтвердження вказаних обставин відповідач посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідач також посилається на те, що з урахуванням військової агресії та запровадженням воєнного стану, Урядом України було прийнято та введено в дію ряд нормативних актів, які зупиняють розрахунково-касові операції та фінансування робіт/послуг що фінансуються з бюджету. Зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» суттєво звужено можливість здійснення розрахунково-касових операцій розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів, інших клієнтів в особливому режимі.
Наведені обмеження, як стверджує відповідач, безпосередньо вплинули на фінансово-господарський стан ТОВ «Хозхімсервіс», оскільки діяльність Товариства спрямована на виконання робіт за договорами будівельного підряду, замовниками яких є організації та установи, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Тому, виконання робіт за укладеними договорами фактично зупинено, у зв?язку із неможливістю здійснення розрахунків бюджету за виконані ТОВ «Хозхімсервіс» роботи.
Крім того, відповідач стверджує, що переважна кількість об?єктів будівництва опинилась в зоні проведення активних бойових дій, деякі з яких тимчасово окуповані військами держави агресора.
Наведені обставини, на переконання відповідача, свідчать, що воєнний стан та непереборність обставин, негативно вплинули на фінансово-господарський стан Товариства та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з можливістю виконання зобов'язань за укладеними договорами, в тому числі і з ТОВ «Боненкамп».
Надавши належну юридичну оцінку доводам відповідача в цій частині, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Дослідивши доводи відповідача та обставини справи, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги те, що відповідач заборгованість перед позивачем за отриманий товар погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків, або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого товару, або погіршення свого матеріального стану саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, аргументи відповідача щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, що в сукупності свідчить про можливість зменшення розміру пені та штрафу на 95% від суми, що визначена судом як така, що підлягає задоволенню у відповідній частині, адже у такому випадку буде дотриманий баланс інтересів сторін у вигляді відшкодування позивачу негативних наслідків від неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, а також не носитиме характер несправедливо непомірного тягаря для відповідача.
Водночас суд також враховує, що стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
Водночас, сплата процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних нарахувань та 3% річних, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафною санкцією), тому у суду відсутні підстави застосовувати положення ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру заявлених вимог в цій частині.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 20000,00 гривень та про стягнення з ТОВ «Хозхімсервіс» 532,70 гривень пені, 120,00 гривень штрафу, 9551,34 гривень процентів за користування грошовими коштами, 797,92 гривень 3% річних, 6295,97 гривень інфляційних втрат.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
При цьому, судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1603,90 гривень.
Крім того, за змістом п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
Як зазначено вище, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 20000 гривень, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Отже, сума судового збору у розмірі 1080,10 гривень може бути повернута позивачу з державного бюджету шляхом постановлення відповідної ухвали, після звернення позивача до суду із відповідним клопотанням.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 20000 гривень закрити.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Боненкамп» задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе(з), вул. Святошинська, будинок 26, офіс 5/1, код: 24157485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Боненкамп» (08169, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул.21 км Житомирського шосе(пн), код: 37757186) 532,70 гривень пені, 120,00 гривень штрафу, 9551,34 гривень процентів за користування грошовими коштами, 797,92 гривень 3% річних, 6295,97 гривень інфляційних втрат та 1603,90 гривень судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2023.
Суддя Р.М. Колесник