21 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
особи, щодо якої прийнято
рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.01.2023 задоволено скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 , та скасовано постанову начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 про видачу (екстрадицію) особи - громадянки російської федерації ОСОБА_7 до російської федерації.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою залишити без задоволення скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги прокурор вказував на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.
17.01.2023 оголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної ухвали, станом на 20.01.2023 копія повного тексту ухвали слідчого судді на адресу прокуратури не надходила.
Справа № 757/37798/21-к Слідчий суддя - ОСОБА_12
Апеляційне провадження № 11-сс/824/1176/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Прокурор зазначав, що 13.05.2021 закінчено проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі ОСОБА_7 до російської федерації, підстав для відмови у видачі не встановлено.
Зокрема, з 14.01.2019 по 15.04.2021, тобто протягом більше 2 років, заява ОСОБА_7 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ретельно вивчалась органами ДМС України та адміністративними судами усіх інстанцій, проте у її задоволенні відмовлено.
Органами прокуратури взято до уваги повторне звернення ОСОБА_7 до органів ДМС України з питань отримання захисту, проте враховуючи інформацію ГУ ДМС в Одеській області від 18.06.2021 про невідповідність такого звернення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Офісом Генерального прокурора 24.06.2021 прийнято рішення про видачу особи.
Апелянт вказував на те, що заяву ОСОБА_7 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 15.04.2021 розглянуто остаточно, у порядку, встановленому законодавством України, а тому постанова Офісу Генерального прокурора про видачу особи від 24.06.2021 винесена у відповідності до вимог ч. 4 ст. 590 КПК України.
29.05.2023 від заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_13 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він зазначав, що з 14.01.2019 по 15.04.2021 заява ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ретельно вивчалась органами ДМС України та адміністративними судами усіх інстанцій, проте у її задоволенні було відмовлено.
Органами прокуратури взято до уваги повторне звернення ОСОБА_7 до органів ДМС України з питань отримання захисту, проте, враховуючи інформацію ГУ ДМС в Одеській області від 18.06.2021 про невідповідність такого звернення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Офісом Генерального прокурора 24.06.2021 прийнято рішення про видачу особи.
Вивченням змісту повторної заяви адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 до ГУ ДМС в Одеській області від 13.05.2021 встановлено, що особа повідомляє про обставини, які стосуються періоду 2013 року, тож незрозуміло з яких причин ці обставини не були наведені ОСОБА_7 під час розгляду її заяви з питань визнання біженцем від 14.01.2019 в тому числі, у судовому порядку.
Звернення ОСОБА_7 від 13.05.2021 до органів міграційної служби не містить будь-яких нових відомостей або висновків, які значно підвищують ймовірність того, що вона може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, оскільки її доводи щодо здійснення на неї, як на підприємця, тиску з боку російської влади, ретельно вивчались органами ДМС, судовими інстанціями та визнані недоведеними та безпідставними.
На переконання прокурора, такі звернення особи, після остаточного розгляду заяви з питань визнання біженцем у всіх судових інстанціях, свідчать про зловживання правом на звернення з питань отримання захисту на території України.
Крім того, апелянт зазначав, що ОСОБА_7 постійно проживала на території України майже три роки, проте за захистом у цей період не зверталась, хоча підстави для його отримання, як вказує сама ОСОБА_7 , з'явились у період 2010 - 2016 років, тобто до переїзду в Україну.
Також, апелянт зазначав, що не зважаючи на вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 року, припинення дипломатичних відносин з країною-агресором, між Україною та російською федерацією на цей час продовжує діяти Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року (далі - Конвенція, додаток 5), яка ратифікована обома державами та відповідно до ч. 1 ст. 28 Конвенції, щодо тих країн, до яких вона застосовується, замінює положення будь-яких двосторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома Договірними Сторонами.
Отже, на переконання прокурора, слідчим суддею невірно зазначено про можливість скасування рішення про видачу ОСОБА_7 у зв'язку з виходом України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 року, оскільки наша держава зобов'язана виконувати вимоги іншого міжнародного договору, який має вищу юридичну силу, а саме - вимоги Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_5 , яка в режимі відеоконференцзв'язку з Приморським районним судом міста Одеси підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, думку захисника ОСОБА_6 та особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію) - ОСОБА_7 , які заперечували проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів судового провадження, до Генеральної прокуратури України 13.11.2018 року надійшов запит Генеральної прокуратури російської федерації про видачу ОСОБА_7 для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 159 КК російської федерації.
08.10.2018 ОСОБА_7 затримано на території Одеської області.
Постановою начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 року прийнято рішення про видачу до російської федерації ОСОБА_7 для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 159 КК російської федерації.
14.07.2021 захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргою, в якій просив скасувати постанову начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 про видачу до російської федерації ОСОБА_7 для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 159 КК російської федерації.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.01.2023 задоволено скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 , та скасовано постанову начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 про видачу (екстрадицію) особи - громадянки російської федерації ОСОБА_7 до російської федерації.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Порядок здійснення видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачений главою 44 КПК України.
Частиною 1 статті 589 КПК України передбачений перелік підстав, які перешкоджають видачі особи іноземній державі, зокрема у разі, якщо: особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України; злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України; закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію); видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України; є обґрунтовані підстави вважати, що видача особи (екстрадиція) суперечить інтересам національної безпеки України; 6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.
Згідно ч. 2 ст. 589 КПК України, особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 4 ст. 590 КПК України, після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою.
У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави.
Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України.
З матеріалів судового провадження убачається, що 13.05.2021 року захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про перегляд матеріалів особової справи № 2019OD00008, в межах якої розглядається заява ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з нововиявленими обставинами (повторна заява).
На вищевказане звернення ОСОБА_7 направлено відповідь начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ОСОБА_14 від 26.05.2021.
Не погоджуючись із відповіддю начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ОСОБА_14 від 26.05.2021, ОСОБА_7 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_7 про перегляд матеріалів особової справи № 2019OD00008, в межах якої розглядається заява ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із нововиявленими обставинами (повторна заява) від 13.05.2021 року та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути зазначену заяву ОСОБА_7 та прийняти вмотивоване рішення за результатом її розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі № 420/9086/21 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_7 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної постанови начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_7 , останньою була ініційована процедура оскарження бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо перегляду матеріалів справи, в межах якої розглядається заява ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та рішення у вказаній справі прийнято не було.
Крім того, як вірно зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, на даний період у відносинах з російською федерацією унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі не убачається можливим здійснити співробітництво з відповідними органами Російської Федерації щодо екстрадиції (видачі) ОСОБА_7 на підставі Конвенції.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації, Верховною Радою України 01.12.2022 був прийнятий Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року». Цей Закон набрав чинності 23.12.2022 і ним передбачено зупинення дії зазначеної Конвенції 1993 року, та Протоколу до неї 1997 року, у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.
З дати зупинення дії вказаної Конвенції та Протоколу до неї, не здійснюється співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги у цивільних і кримінальних справах та екстрадиції на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї.
Таким чином, на переконання колегії суддів, врахувавши положення ч. ч. 3, 4 ст. 590 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 та скасування постанови начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 від 24.06.2021 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_7 , належним чином мотивувавши своє рішення.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що не зважаючи на вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 року, між Україною та російською федерацією на цей час продовжує діяти Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, яка ратифікована обома державами та має вищу юридичну силу, є безпідставними. Вказана Конвенція укладена у межах Ради Європи та підписана урядами членів Ради Європи, однак російська федерація вийшла зі складу членів цієї міжнародної організації з березня 2022 року.
Інші доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують висновків слідчого судді.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення, а у ухвала слідчого судді - без змін.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 404- 405, 407, 422, 376, 590, 591 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3