09 вересня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Копаничук С.Г.
Суддів: Іващука В.А. ,Колос С.С.
при секретарі: Топольській В.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,відповідачів ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 ,їх адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 07.05.2010 року по справі за позовом прокурора Староміського району м. Вінниці в інтересах держави в особі Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення ,-
Прокурор Староміського району м. Вінниці в інтересах держави в особі Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу звернувся до суду з зазначеним позовом ,посилаючись на ст.ст.387,391 ЦК України і на те, що відповідачі заселились у гуртожиток АДРЕСА_1 з порушенням порядку ,тобто без ордеру , зайняли її самоправно ,а тому підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Крім того, ОСОБА_2 порушував умови договору найму, строк якого закінчився та своєчасно не сплачує плату за користування гуртожитком .
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 07.05.2010 року позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні майном національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу НУХТ шляхом виселення ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 ,ОСОБА_4 зі всіма членами сім'ї з кімнат АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто солідарно з відповідачів судові
витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ,ОСОБА_5 ,ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення ,яким в позові відмовити. Зазначили, що в гуртожиток вселились не самовільно ,а в зв'язку з трудовими відносинами ОСОБА_2 ,який працював на той час в технікумі сантехніком і був поставлений на квартирну чергу, переоблаштування (реконструювання)займаних кімнат №№86-87 вони не робили і докази цьому відсутні ,у них є договори найму вказаних приміщень і вони не розірвані і не скасовані ,а тому відсутні підстави для їх виселення.
Заперечуючи проти скарги представник позивача вважає рішення суду законним і обґрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що гуртожиток АДРЕСА_2 являється державною власністю і в даний час перебуває в повному господарському віданні Міністерства освіти і науки України в особі Національного університету харчових технологій (бувший Вінницький політехнічний технікум). 01.04.1999 року між Вінницьким політехнічним технікумом (в даний час Вінницький коледж НУХТ) і ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення кімнати АДРЕСА_2 ,згідно якого останній і члени його сім'ї отримав в користування зазначену кімнату до 01.04.2000 року на умовах зазначених у договорі. Крім того він самовільно зайняв ще кімнату №86 і здійснив перепланування і реконструкцію кімнат, зробивши прохід між ними та перегородку.
Постановляючи рішення по справі суд виходив з того, що на день вселення відповідачі не перебували і не перебувають в трудових відносинах з Вінницьким політехнічним технікумом ,ордер на вселення ОСОБА_2 не видавався ,а тому він вселився самоправно, вселення їх було без достатніх правових підстав ,а тому їх проживання є незаконним .Крім того, суд виходив з того, що строк дії договору закінчився, гуртожиток визнаний непридатним для проживання і потребує капітального ремонту ,а відповідачі відмовляються звільнити займане приміщення, що чинить позивачу перешкоди на свій розсуд здійснювати право власності щодо свого майна, а тому на підставі ст.391 ЦК України право позивача підлягає захисту, а відповідачі виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Однак, погодитись з таким висновком суду не можна.
Відповідно до змісту ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим ,ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст.ст.10,60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заявляючи позов про захист права власності на витребування майна від особи ,яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним на підставі ст.ст.319,391,387 ЦК України та виселення без надання іншого житлового приміщення на підставі ст.ст.109,116 ЖК України , позивач відповідних доказів цьому не надав.
Суд на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив докази , які є в матеріалах справи та не дав їм відповідної оцінки, неправильно встановив спірні правовідносини і застосував норми права,,внаслідок чого дійшов хибного висновку про наявність підстав для усунення перешкод власнику(володільцю) майна шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення.
З урахуванням того, що сторони не надали суду доказів зайняття приміщення гуртожитку на підставі ордера, суд вірно дійшов висновку ,що вселення відповідачів проведено з порушенням встановленого порядку..
Разом з тим ,висновок суду про те ,що їх проживання в гуртожитку є незаконним , оскільки вони з позивачем в трудових відносинах не перебували, вселились самоправно, а договір найму житла втратив силу не відповідає обставинам справи.
Так, з матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечувалось, що будівля
по АДРЕСА_2 перебуває у держаній власності, має статус гуртожитку і знаходиться на балансі позивача.З пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_2 з сім'єю поселився в гуртожиток зі згоди і дозволу уповноважених на це осіб, керівництва технікуму, а отже, не зайняв жилу площу самоправно . Незважаючи на те ,що на час вселення в гуртожиток ОСОБА_2 в трудових відносинах з відповідачем не перебував, проте в подальшому ,а саме з 15.11.1996 року по 01.09.1998 року він працював у Вінницькому політехнічному технікумі слюсарем - сантехніком ,а отже , проживав у гуртожитку в зв'язку з роботою. В період роботи подав документи на взяття його на квартирний облік на даному підприємстві, які зареєстровані 17.03.1998 року №66/43 . Останнім здійснювалось обстеження житлових умов ОСОБА_5 . відповідно до якого житлова площа на одного мешканця по місцю прописки не відповідала мінімальній санітарній нормі в Україні (а.с.25-28,30).
Відповідно до ч. 2 ст. 132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Проте частиною 3 ст. 132 ЖК України передбачено, що осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені у частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що трудовий договір з ОСОБА_2 був припинений 01.09.1998 року за угодою сторін з підстав п.1 ст.36 КзПП України ,а не розірвано за власним бажанням. Таким чином, на спірні правовідносини має поширюватися дія ч. 3 ст. 132 ЖК України, відповідно до змісту якої - працівника, який припинив роботу з інших підстав, ніж у разі звільнення за власним бажанням, може бути виселено з гуртожитку лише з наданням іншого житла .
Крім того, він не являвся сезонним, тимчасовим працівником ,чи особою, що працювала за строковим трудовим договором. Також не вбачається ,що він порушував трудову дисципліну чи вчиняв злочин, що унеможливлювало його виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.
Після звільнення його з роботи за угодою сторін він продовжував мешкати в гуртожитку і з вимогами про його виселення Вінницький політехнічний технікум
до суду не звертався .
Як вбачається з матеріалів справи ,01.04.1999 року ОСОБА_2 уклав з Вінницьким політехнічним технікумом договір найму житлового приміщення - кімнати №87 гуртожитку строком до 01.04.2000 року і набув статус наймача і право проживати з сім'єю в складі 3 осіб.
Згідно п.3.2 договору ,якщо жодна сторона до закінчення договору не заявить про намір його розірвати, даний договір вважається продовженим на невизначений строк.П.3.3 договору передбачав право відмови від договору лише наймача , а п.10.1 передбачав ,що договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, крім випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору. При цьому п.4.4 договору передбачає ,що вартість комунальних послуг входить до найомної плати.
01.08.2000 року договір найму був переукладений сторонами на новий термін - по 01.08.2001 року на кімнати №86-87 і на аналогічних умовах. (а.с.29)
Таким чином, власник (володілець ,що мав майно на праві оперативного управління) в передбаченому законом порядку уклав договір найму жилого приміщення ,а тому до даних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст.ст.387,391 ЦК України ,а підлягають застосуванню норми ,що регулюють зобов'язання, договір, зокрема ст.810 ЦК України та відповідні положення ЖК ,що регулюють найом житла ,що є об'єктом державної власності.
Згідно ст.161,162 ЦК України 1963 року ,що діяли на час укладення договору, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З 30.01.2008 року Вінницький політехнічний технікум було реорганізовано в Вінницький коледж Національного університету харчових технологій , який відповідно до п.1.2 Положення про нього є правонаступником Вінницького політехнічного технікуму.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін та наданих доказів сторони не заявляли вимог про розірвання договору найму , в тому числі ,в судовому порядку .Не надано доказів порушення наймачем ОСОБА_2 і умов договору найму. Згідно довідки НУХТ (а.с.18) ОСОБА_2 сплачують за житлово-комунальні послуги, заборгованості по оплаті за гуртожиток станом на 06.04.2010 року немає.
З врахуванням викладеного і того, що згідно п.4.4 договору вартість комунальних послуг входить до найомної плати, яку наймодавець станом на час розгляду справи в суді від наймача приймав ,колегія суддів вважає, що строк дії договору найму на час звернення до суду не закінчився, вимог про його розірвання позивач не заявляв, а тому підстави для виселення відповідачів в зв'язку з закінченням дії договору найму чи його розірванням відсутні.
Виселення їх без надання іншого житлового приміщення з інших підстав вказаних судом у рішення ,а саме ,що гуртожиток визнаний непридатним для проживання і потребує капітального ремонту, суперечить ч.4 ст.132 ЖК України ,яка передбачає виселення з гуртожитку у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Позивачем не доведено того ,що гуртожиток підлягає знесенню чи переобладнанню в нежилий чи загрожує обвалом.
Оскільки суд неналежним чином оцінив надані докази ,їх достатність, внаслідок чого , допустив недоведеність обставин ,що мають значення для справи, які суд вважав встановленими ,допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильно застосував норми права, рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим і воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 задоволити .
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 07.05.2010 року скасувати .
В задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Національного університету харчових технологій в особі Вінницького коледжу до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку ,-відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути
оскаржено з цього часу протягом двадцяти днів до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: