61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
16 червня 2010 р. Справа № 2-а-381/09/1624
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Філатов Ю.М.,
Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.
при секретарі Баглаєнко Я.В.
за участю:
з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області на постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.2009 року по справі № 2-а-381/09/1624
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області
про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Пирятинського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2007 роки в розмірі 10593,2 грн.
Постановою Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.09 р. по справі № 2-а-381/09/1624 позов був задоволений частково: зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р. відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 2200,0 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.09 р. по справі № 2-а-381/09/1624 та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновків, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 2 категорії, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.01.93 р. (а.с.2).
Задовольняючи позовні вимоги, щодо зобов'язання відповідача нарахувати та здійснити виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р., суд першої інстанції виходив з того, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлений постановою КМУ тривалі роки не змінювався і не відповідає розміру встановленому Законами України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В 2007 р. грошова допомога на оздоровлення виплачувалася позивачу відповідно до постанови КМУ № 562 від 12.07.05 р., а не ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до п. 13 та п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, дію відповідних норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинено на 2007 р. та щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.07 р. по справі «Про соціальні гарантії громадян»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 29, п. 13 ст. 71, п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Також В п. 5 зазначеного Рішення Конституційного Суду України встановлено, що це рішення має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст. 1, ст. 3, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 21, ст. 22, п. 1 ч. 2 ст. 92, ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 95 Конституції України.
Таким чином, положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»втратило чинність 09.07.07 р.
В ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»були встановлені розміри мінімальної заробітної плати на відповідні періоди 2007 року, а саме: 400,0 грн. - з 01 січня по 31 березня 2007 р.; 420,0 грн. - з 01 квітня по 30 червня 2007 р.; 440,0 грн. - з 01 липня по 30 вересня 2007 р.; 460,0 грн. - з 01 жовтня 2007 р. Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат, законів України про Державний бюджет України, якими визначалися мінімальні розміри заробітних плат, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як свідчать надані до матеріалів справи документи, відповідач не заперечував проти того, що виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення позивачу була нарахована та виплачена за 2007 р. вже після ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного рішення. Дані обставини відповідач не спростовує і в апеляційній скарзі.
Колегія суддів зазначає, що виплати щорічної допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином право позивача на їх отримання та обов'язок відповідача здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення. Згідно ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність дій Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області щодо здійснення позивачу виплат щорічної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції повинен застосовувати законодавство, яке діяло на час їх вчинення.
Колегія суддів зазначає, що особи, яким щорічна допомога на оздоровлення була сплачена після 09.07.07 р., тобто після ухвалення рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.07 р., мають право на її отримання у розмірах, встановлених базовими законами, а саме, ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Така позиція ґрунтується на приписах ч. 2 ст. 152 Конституції України та Рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.07 р.
Враховуючи зазначене рішення, яким визнано неконституційними положення ст. 29, п. 13 ст. 71, п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими внесено зміни або зупинено на відповідний рік дію ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з моменту його ухвалення, а саме з 09.07.07 р., відповідач, застосовуючи положення законів, що визнані неконституційними, діяли протиправно, всупереч приписам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які підлягали застосуванню при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення.
До інших вимог суд першої інстанції застосував положення ст. 99 та ст. 100 КАС і відмовив позивачу у задоволенні вимог за пропуском строку звернення до суду.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що згідно ст. 48 Закону України «Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплата щорічної допомоги на оздоровлення є компенсацією за шкоду або відшкодуванням шкоди, заподіяної здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю не поширюється.
За змістом ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України.
Також, відповідно ст. 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється відповідним законодавством України. Разом з тим, ч. 1 ст. 76 зазначеного Закону передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
Таким чином, виходячи з системного аналізу ст. 48 Закону України «Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, ч. 1 ст. 76 Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»та ч. 2 та ч. 3 ст. 99 КАС України, колегія суддів вважає, що на вимоги позивача відшкодувати шкоду, заподіяну його здоров'ю, строки позовної давності не поширюються та річний строк звернення до адміністративного суду не застосовується, а тому у суду першої інстанції не було законних підстав відмовляти позивачу у задоволенні його позовних вимог лише за вказаними обставинами.
Зважаючи на вищенаведені обставини, позивач в 2001-2005 роках та 2007 р. мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та обґрунтоване сподівання на отримання такої допомоги в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 48 зазначеного Закону.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Згідно ч. 7 вказаної норми розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Зі змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2001-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 р. постановою КМУ № 836 від 26.07.96 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2001-2005 роки, а не вищевказана постанова КМУ.
За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач по справі повинен виплатити позивачу щорічну допомогу із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати. Відповідно до законів України «Про Державний бюджет України»на відповідні роки розмір мінімальної заробітної плати складав: у 2001 р. -118,0 грн.,у 2002 р. -140,0 грн., у 2003 р. -185,0 грн., 2004 р. -205,0 грн., 2005 р. -262,0 грн.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції без належних підстав відмовив позивачу в частині його позовних вимог, враховуючи те, що завданням суду адміністративної юрисдикції є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, колегія суддів вважає доцільним відновити порушене право позивача та прийняти судове рішення відповідно нормам чинного законодавства.
Враховуючи те, що постанова Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.09 р. по справі № 2-а-381/09/1624 була прийнята з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, вона підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог позивача за період 2001-2005 роки.
Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області на постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.2009 року по справі № 2-а-381/09/1624 - залишити без задоволення.
Постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.2009 року по справі № 2-а-381/09/1624 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення -скасувати в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В іншій частині постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.07.2009 року по справі № 2-а-381/09/1624 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України в порядку цивільного судочинства.
Головуючий Ю.М. Філатов
Судді Н.С. Водолажська
М.І. Гуцал
Повний текст постанови виготовлений 21.06.2010 р.