Справа: № 2-а-2692/09/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
Іменем України
"07" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Маслія В.І.,
при секретарі Киричуку Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2009 у справі за її позовом до Київського обласного центру зайнятості, третя особа -Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості про скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
18.12.2008 ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просила:
- зобов'язати Київський обласний центр зайнятості звільнити її в зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з дати вступу судового рішення в законну силу;
- стягнути з Київського обласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.09.2008 до дати звільнення, встановленого судом, але не раніше дати вступу рішення суду в законну силу;
- стягнути з Київського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 7000 гривень.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2009 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою позивачем подана апеляційна скарга, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у серпні 1995 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (наказ від 01.08.1995 № 105), де вона працювала на різних посадах до вересня 2008 року. У грудні 2004 позивача було переведено на посаду начальника відділу взаємодії з роботодавцями Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (наказ від 01.12.2004 № 427-к).
Відповідно до наказу від 11.06.2008 № 264-к Київського обласного центру зайнятості у Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості передбачено реорганізацію, що пов'язана зі змінами в організації виробництва та структурі. Зокрема, передбачено ліквідацію двох відділів - фінансів (6 посад) і взаємодії з роботодавцями (8 посад), та створення одного відділу по роботі з роботодавцями (13 посад), внаслідок чого одну з посад начальників відділів планувалось скоротити.
Згідно з наказом від 11.06.2008 № 265-к Київського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 та інших працівників, посади яких підлягали скороченню, попереджено під особистий підпис про наступне вивільнення, яке повинно було відбутися 12.08.2008. З наказом ОСОБА_2 ознайомилась 17.06.2009, про що свідчить її особистий підпис на зворотному боці наказу.
Відповідно до наказу Київського обласного центру зайнятості від 08.09.208 № 400-К ОСОБА_2 була звільнена з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості 8 вересня 2008 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізацією) згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, за погодженням з профспілковим комітетом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (протокол від 16.07.2008 № 13).
Вказаним наказом передбачено виплату ОСОБА_2 вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні основної відпустки та грошової допомоги у розмірі 10 місячних окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
ОСОБА_2 із наказом ознайомлена 09.09.2008. Цього ж дня їй було видано трудову книжку, про що свідчить її особистий підпис у журналі обліку трудових книжок та вкладишів до них.
В листопаді 2008 року позивач, не погоджуючись зі своїм звільненням, звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості про встановлення неправомірності її звільнення. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 07.11.2008 було відкрито провадження у цивільній справі, однак ухвалою суду від 03.12.2008 провадження було закрито в зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем був пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Доводи апелянта полягають у тому, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги ст.ст. 2, 159 КАС України, незаконно відмовив їй у задоволенні адміністративного позову, не дослідив фактичного порушення норм трудового законодавства при звільненні працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП України з боку відповідача, а саме:
- позивач не знайомилась і не підписувала наказ про попередження щодо скорочення чисельності працівників окремих відділів, а знайомилась і робила підпис ознайомлення з наказом директора Київського обласного центру зайнятості про реорганізацію зазначених відділів в Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості. При цьому, відповідно частини 3 статті 32, частини першої статті 49-2 КЗпП України відповідач зобов'язаний персонально попередити працівника (позивача) з кожним із цих наказів;
- персонального попередження про звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у відповідності до частини 1 статті 49-2 вона не одержувала;
- в порушенні вимог частини 2 статті 49-2 КЗпП їй не було запропоновано іншу роботу;
- відповідач або уповноважений ним орган відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України не виконав свого обов'язку у день звільнення (08.09.2009) видати їй оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення з роботи і провести розрахунок (доказом порушення несвоєчасного надання трудової книжки є запис у книзі обліку руху трудових книжок у відповідача, в якій вона підписалася про отримання трудової книжки 09.09.2008);
- в порушенні вимог статті 116 КЗпП України розрахунок по заробітній платі проведений не в день звільнення, а лише 16 вересня 2008 року та 30 вересня 2008 року.
Останні чотири порушення визнав в.о. начальника інспекції Головного державного інспектора праці Київської області Коломейчик О.Д. у листі від 05.01.2009 № Б 159/01-17 (а. с. 34-36).
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що вона не є членом профспілки і на його засідання її не запрошували.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім ліквідації підприємства, установи, організації) ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за поперед ньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, змі ною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати пер винним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, вклю чаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення неспри ятливих наслідків будь-яких звільнень.
Частиною 1 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймаючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних і життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи вищезазначені обставини справи, які підтверджуються наявними матеріалами справи, а також наведені вимоги законодавства, колегія суддів хоча і вважає доводи апелянта правомірними, однак погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В свою чергу, даний адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, відповідно до ч. 1 якого працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно до абз. 3 розділу 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» пропущення зазначеного строку без поважних причин є самостійною підставою для відмови у позові.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звернення позивача до суду для вирішення даного спору в порядку цивільного судочинства, тобто з порушенням підсудності даної справи, не може вважатись поважною причиною пропуску зазначеного строку, а тому підстави для його поновлення та в свою чергу для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції щодо пропуску ним строку звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2009 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 13.09.2010.