Справа № 372/4785/21 Головуючий у суді І інстанції Проць Т.В.
Провадження № 22-ц/824/1720/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
21 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Козинської селищної ради Обухівського району про визнання недійсним та скасування рішення і державного акту,
У грудні 2021 року року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, в якому просила:
визнати недійсним та скасувати рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 16 червня 2003 року № 28, на підставі якого на ім'я ОСОБА_3 було видано державний акт серії КВ № 106215 від 07 лютого 2005 року на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223187707:06:015:0017, по АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 106215 від 07 лютого 2005 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 16 червня 2003 року № 28;
стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати по сплаті судового збору та за проведення експертизи.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 10 серпня 2021 року вона, як власниця житлового будинку на підставі договору дарування від 07 червня 2008 року та користувач земельної ділянки площею 0,5500 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з акту Постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту дізналась про те, що її право власності на будинок та земельну ділянку порушені сусідами - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які є співвласниками земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223187707:06:015:0017, яка межує з її ділянкою.
Позивачка звернулася до експертів для проведення земельно-технічної експертизи, за результатами якої встановлено, що відповідачі, які є суміжними землекористувачами, захопили частину її земельної ділянки, а саме 0,0230 га (230 кв. м), а також частину її житлового будинку, що розташована на цій ділянці та належить їй на праві власності. Таким чином відповідачі незаконно приватизували частину її земельної ділянки, на якій також знаходиться частина житлового будинку, тому її права як власника і законного користувача землі підлягають захисту.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, замінено відповідача Старобезрадичівську сільську раду Обухівського району Київської області на належного відповідача Козинську селищну раду Обухівського району Київської області.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним та скасовано рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області 6 сесії 24 скликання від 16 червня 2003 року № 28, на підставі якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 106215 від 07 лютого 2005 року.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 106215 від 07 лютого 2005 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,250 га, з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Козинської селищної ради Обухівського району Київської областіна користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6 908,00 грн з кожного.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивачкою не доведено, а судом не з'ясовано, яке саме її право було порушено видачею відповідачам державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі оскаржуваного рішення сільської ради від 16 червня 2003 року, адже на час звернення до суду позивачка не набула будь-яких прав на земельну ділянку, площею 0,5500 га. Тому приватизація відповідачами суміжної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, жодним чином не порушує права позивачки, оскільки власником земельної ділянки, на якій розташований її будинок є Козинська селищна рада Обухівського району Київської області.
Згідно акту про встановлення на місцевості погодженої зовнішньої межі земельної ділянки від 26 червня 2008 року (сторінка 15 технічної документації), в присутності позивачки, представника сільської ради та суміжних землевласників, було погоджено зовнішні межі земельної ділянки, яка мала після належного оформлення всіх документів перейти у власність позивачки. З тексту цього документу вбачається, що межі погоджені і не викликають спірних питань, площа ділянки наданої рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 червня 2008 року, згідно земельної кадастрової документації складає 0,5380 га. Документ власноруч підписано як позивачкою, так і іншими присутніми особами. Тобто станом на момент розроблення технічної документації у 2008 році жодного накладення на суміжну земельну ділянку, чи ділянку на якій розташований будинок позивачки, не виявлено.
Проте, згідно висновку судового експерта Українських судових експертиз за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1-05/11 від 05 листопада 2021 року, межа земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017 відповідно до координат кутів повороту, що внесені в базу даних Державного земельного кадастру, накладається на фактичні межі земельної ділянки позивачки, що розташована по АДРЕСА_1 . Площа накладення становить 0,0230 га (230 кв. м); площа накладення на житловий будинок становить 0,0006 га (6 кв. м), площа накладення на бетону відмостку становить 0,0230 га. (230 кв. м).
Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що з технічного паспорту, виготовленого 25 травня 2008 року, не вбачається жодної бетонної відмостки. Тому, на його думку, позивачкою не доведено, а судом першої інстанції не з'ясовано, чи не була така бетонна відмостка побудована позивачкою в період з 2008 року (рік виготовлення технічної документації) до 2021 року (рік звернення до судового експерта). Стосовно 6 кв. м, які нібито становлять накладення на житловий будинок, відповідач наголошує, що у висновку експерта не зазначено, на яку саме частину (кімнату, веранду тощо) будинку відбувається накладення, що також унеможливлює встановлення, чи не була дана частина будинку добудована/перебудована після 2008 року.
Також відповідач наголошує на тому, що суд ухвалив рішення за відсутності в матеріалах справи копії визнаного недійним і скасованого рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області 6 сесії 24 скликання від 16 червня 2003 року № 28. Відповідач самостійно звернувся до відділу земельних ресурсів Держкомзему України та отримав копію технічної документації з рішенням сільської ради від 16 червня 2003 року № 28, з якого вбачається, що на його підставі виділялись земельні ділянки шістьом громадянам, а отже скасувавши це рішення у повному обсязі, суд першої інстанції тим самим вирішив питання про права та обов'язки інших осіб, які не були залучені до участі у цій справі.
Крім того, про належність на праві власності відповідачам суміжної земельної ділянки позивач була обізнана ще з 2008 року і в місцевому суді заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності, яке залишилося без належної уваги суду першої інстанції.
На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В порядку визначеному статтею 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2
ОСОБА_2 вважає рішення суду законним і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Спростовує доводи апеляційної скарги тим, що акт встановлення на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки від 08 жовтня 2003 року підписувався не позивачкою, а попереднім власником ОСОБА_4 . Зазначає, що бетонна відмостка будинку не є окремою спорудою, а є конструктивним елементом будинку, отже не має бути зазначена у технічному паспорті. Також звертає увагу суду на те, що земельна ділянка відповідачів накладається не лише на відмостку будинку, а також і на сам будинок.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи технічної документації на земельну ділянку відповідачів, позивачка зазначає, що суд неодноразово у них вимагав таку документацію, однак відповідачі її не надали. Суд двічі робив запити, однак на запити відповідь не надійшла. Надана відповідачами технічна документація не містить інформації щодо спірної земельної ділянки, а тому не може бути прийнята судом.
Посилання апелянта на пропуск позивачкою позовної давності є безпідставними, так як позивачці стало відомо про порушення її прав лише у 2021 році, коли відповідачі почали забивати кілки на її земельній ділянці, що змусило її звернутись до експертів для проведення земельно-технічної експертизи.
Позивач просить суд залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року -без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_2 , а також представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 лютого 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було видано державний акт серії КВ № 106215 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223187707:06:015:0017, на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області 6 сесії 24 скликання від 16 червня 2003 року № 28. Земельна ділянка знаходиться по АДРЕСА_1 , має площу 0,250 га та цільове призначення - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, частка кожного співвласника становить 1/2.
Згідно із договором дарування житлового будинку від 07 червня 2008 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 19163139, виданого 11 червня 2008 року комунальним підприємством Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації», право власності на зазначений будинок (рік побудови 1950) на підставі договору дарування від 07 червня 2008 року зареєстровано за позивачем, реєстраційний номер 23353609.
Встановлено, що право власності на земельну ділянку під будинком попереднім власником не оформлено.
Як вбачається з копії рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 червня 2008 року № 184 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,5500 га, із них: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,2500 га; для ведення особистого селянського господарства 0,3000 га, по АДРЕСА_1 .
На час звернення позивачки до суду увесь обсяг необхідних робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної ділянки, якою користується позивачка, виконано в межах необхідних для затвердження цієї документації у встановленому законом порядку.
10 серпня 2021 року актом Постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту встановлено, що будинок, який належить ОСОБА_2 , частково знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (кадастровий номер 3223187707:06:015:0017), що унеможливлює встановлення (погодження) спільної межі для подальшого відведення земельної ділянки під будинок у приватну власність ОСОБА_2 . Рекомендовано останній вирішити спір, який виник у зв'язку з неможливістю узгодження спільної межі, в судовому порядку.
Згідно із висновком судового експерта Українського центру судових експертиз за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1-05/11 від 05 листопада 2021 року межа земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0016 відповідно до координат кутів повороту, що внесені в базу даних Державного земельного кадастру не накладається на фактичні межі земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 ; межа земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017 відповідно до координат кутів повороту, що внесені в базу даних Державного земельного кадастру накладається на фактичні межі земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 . Площа накладення становить 0,0230 га (230 кв. м); межа земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017 відповідно до координат кутів повороту, що внесені в базу даних Державного земельного кадастру накладається на житловий будинок і бетонну відмостку навколо будинку, що розташовані по АДРЕСА_1 . Площа накладання на житловий будинок становить 0,0006 га (6 кв. м). Площа накладення на бетонну відмостку становить 0,0028 (28 кв.м ); фактичні межі земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 частково не відповідають межам земельної ділянки, що зазначені в Кадастровому плані, який виготовлений інженером-землевпорядником ОСОБА_5 та сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_6 ; невідповідність меж графічно відображена в Додатку № 3 до висновку і детально описана в дослідницькій частині висновку. Максимальна невідповідність висновку меж становить 2,31 м в бік зменшення площі (точка 7); фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017, що розташована АДРЕСА_1 не відповідають межам даної земельної ділянки, координати яких внесені в базу даних Державного земельного кадастру; невідповідність меж графічно відображена в Додатку № 4 до висновку і детально описана в дослідницькій частині висновку. Невідповідність фактичної південно-західної межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017 з боку земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 варіюється від 0,06 м до 3,06 м в бік збільшення площі. Невідповідність фактичної південно-східної межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223187707:06:015:0017 з боку земель загального користування ( АДРЕСА_1 ) варіюється від 0,07 м до 0,81 м в бік збільшення площі.
Відповідно до копії квитанції № 0.0.2318100840.1 від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 перерахувала кошти у розмірі 18 000,00 грн ТОВ «Український центр судових експертиз» за проведення експертизи по договору № 1/ Е-25/10 від 25 жовтня 2021 року.
15 червня 2022 року Головне управління Держегеокадастру у Київській області на виконання ухвали суду від 22 лютого 2022 року надало відповідь, що за інформацією, наданою відділом № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель відділу документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відсутня.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка відповідачів накладається на житловий будинок, який побудований в 1950 році та належить позивачці на праві власності, тобто передача земельної ділянки у власність відповідачам відбулася з порушенням норм Цивільного та Земельного кодексів України, а тому оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушені права позивачки. Виходячи із наведеного, суд першої інстанції вважав, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування підлягає визнанню недійсним та скасуванню, як і виданий на його підставі державний акт.
Колегія суддів погоджується із висновками суду щодо наявності підстав для захисту судом порушених прав позивача виходячи з такого.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічні положення закріплені також у Цивільному кодексі.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
У ЗК України закріплено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (частина перша статті 153 ЗК України).
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
До 01 січня 2013 року право на земельні ділянки, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, підтверджувалось державними актами на землю. Реєстрація державних актів здійснювалась у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
З 01 січня 2013 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 635/2555/16-ц (провадження № 61-2036св21).
Абзацом першим пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц зазначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що оспорюване рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 16 червня 2003 року № 28, а також виданий на його підставі державний акт серії КВ № 106215 від 07 лютого 2005 року на право власності на земельну ділянку є незаконними та підлягають скасуванню з огляду на те, що передана безоплатно у спільну сумісну власність відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 3223187707:06:015:0017, по АДРЕСА_1 частково накладається на земельну ділянку площею 0,25 га (0,0478 га) по АДРЕСА_1 , яка огороджена та перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , а точніше на її житловий будинок площею накладення 0,0006 га (6 кв. м) та на бетонну відмостку 0,0028 га (28 кв. м), що підтверджено висновком судового експерта Дощечкіна О. за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 05 листопада 2022 року № 1-05/11.
Суди першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок такого накладення було спричинено порушення права власності позивача, що є недопустимо.
Подібний висновок щодо захисту прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 зазначено, що порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).
В постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 викладено правовий висновок про те, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
З обставин, встановлених судом першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_2 у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 є фактичними користувачем земельної ділянки, на якій розташований будинок, і вона маєправо на набуття у власність тієї частини земельної ділянки, на якій розташований належний їй житловий будинок, в порядку, визначеному чинним законодавством. Однак вона не може реалізувати своє право на отримання у власність цієї земельної ділянки внаслідок передачі у власність відповідачів частини цієї земельної ділянки.
Позивачка намагалася вирішити проблему накладення земельних ділянок позасудовим шляхом, проте відповідачі не вжили заходів щодо виправлення помилки, допущеної при виділенні їм земельної ділянки у власність.
При цьому відповідачі не наводять будь-яких даних про те, що земельна ділянка в межах накладення належала їм до прийняття оспорюваного рішення сільської ради і не може бути передана позивачці у приватну власність.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не набула у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 і рішення компетентних органів з визначенням площі користування та вставлення меж користування не приймалися, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3223187707:06:015:0017, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи щодо наявності фактичних меж земельних ділянок ще при попередньому власнику земельної ділянки ОСОБА_4 .
Встановивши, що належна відповідачам на праві власності земельна ділянка накладається не лише на земельну ділянку, якою користується позивачка, а й на будинок і відмостку житлового будинку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цим порушується право власності позивачки на житловий будинок. Оскільки земельна ділянка була передана відповідачам безоплатно в порядку приватизації в той час, коли будинок позивачки вже був збудований, таке накладення земельної ділянки сталось не з вини позивачки, яка не будувала будинок на земельній ділянці відповідачів, отже саме відповідачі мають нести негативні наслідки такого накладення.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що оспорюване позивачкою рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області 6 сесії 24 скликання від 16 червня 2003 року № 28 є неправомірним в частині безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,250 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а тому підлягає визнанню недійним і скасуванню лише в цій частині.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи відповідача про те, що рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 16 червня 2003 року № 28 «Про затвердження технічної документації по матеріалам інвентаризації і передачу земельних ділянок у приватну власність» стосується не тільки відповідачів, а й інших осіб, зазначених в Додатку № 1 до нього, яким безоплатно передавалися у приватну власність інші земельні ділянки та які не є учасниками даної справи, а відтак визнання його недійсним та скасування в тому формулюванні резолютивної частини, в якому зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, тобто у повному обсязі, може призвести до порушення прав та інтересів осіб, які не є учасниками спірних правовідносин, що не відповідає завданню та основним засадам (принципам) цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення і державного акту, однак невірно виклав другий абзац резолютивної частини оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року в цій частині підлягає зміні.
При цьому колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про те, що позивач пред'явила даний позов з пропуском загального (трирічного) строку позовної давності, оскільки на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.
Тобто, зайняття земельної ділянки, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом викладення другого абзацу його резолютивної частини у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, в тому числі витрат відповідача у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги немає, оскільки як і в суді першої інстанції вимоги позивача задоволено, а змінюються лише викладення одного із абзаців резолютивної частини рішення.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини в такій редакції.
Визнати недійсним та скасувати рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області 6 сесії 24 скликання від 16 червня 2003 року № 28 в частині безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,250 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 червня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній