про закриття касаційного провадження
28 червня 2023 року
м. Київ
справа №300/88/21
адміністративне провадження № К/9901/42649/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.
суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (головуючий суддя Микитин Н.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Глушко І.В., Шавель Р.М.) у справі № 300/88/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,
І. РУХ СПРАВИ
08 січня 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі також відповідач або Управління Держпраці), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № 21-ФС від 17 грудня 2020 року.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 29 червня 2021 року в задоволені позову відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року залишив без змін.
23 листопада 2021 року від позивачки на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій вона просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
В порядку статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), у зв'язку з виведенням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Бевзенка В.М. зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, здійснено повторний автоматизований розподіл справи.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23 листопада 2020 року на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 19 листопада 2020 року № 3849/9/09-19-07-06-19 про вжиття заходів за результатами фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_2 .
Одночасно із зазначеним листом відповідачу направлено копію акта (довідки) про результати фактичної перевірки від 12 листопада 2020 року № 090388 та пояснення ОСОБА_3 , яка працює у ФОП ОСОБА_1 .
За змістом акта від 25 вересня 2019 року спеціалістами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення фактичної перевірки кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП), а саме встановлено, що трудові функції бармена надає фізична особа - ОСОБА_3 , трудова угода між нею та позивачем не укладалася.
За змістом наданих письмових пояснень ОСОБА_3 зазначила, що працює у кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", режим її роботи з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв, одержувана заробітна плата складає 4000,00 - 4500,00 гривень, працює на підставі цивільно-правого договору.
Листом від 26 листопада 2020 року № 05-07/15-10/7531 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою управління Держпраці в Івано-Франківській області отримано для розгляду матеріали фактичної перевірки, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформлених працівників, що є підставою для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП.
На підставі акта фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 12 листопада 2020 року за № 090388 начальником управління Держпраці в Івано-Франківській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17 грудня 2020 року за № 21-ФС, якою до за порушення вимог статей 21-24 КЗпП, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 50 000,00 гривень.
Позивачка, вважаючи протиправною постанову відповідача від 17 грудня 2020 року за № 21-ФС, звернулася до суду за захистом порушених прав.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
На думку позивачки, висновки, викладені в акті від 12 листопада 2020 року № 090388 про використання праці найманих працівників без укладення трудових угод: між ФОП ОСОБА_1 та барменом ОСОБА_3 є необґрунтованими та ґрунтуються на припущенні, оскільки з ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий договір від 01 листопада 2020 року, згідно предмету якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) обов'язки офіціанта обслуговування в строк з 01.11.2020 до 30.11.2020. Факт надання ОСОБА_3 послуг ФОП ОСОБА_1 саме на підставі цивільно-правового договору підтверджується і офіційною бухгалтерською звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів доходів і зборів за листопад 2020 рік, з якої вбачається що ФОП ОСОБА_1 виплатила ОСОБА_3 не заробітну плату, а саме винагороду згідно умов цивільно-правового договору (таблиці 1,5,6 Додатку 4). Також позивачка зазначає про прийняття оскаржуваної постанови на підставі акта фактичної перевірки, що суперечить положенням статті 265 КЗпП, оскільки положеннями даної статті не передбачено, що штрафи можуть бути накладені територіальними органами Держпраці на підставі акта перевірки ДПС. В зв'язку із наведеним позивачка вважає, що постанова № 16-ФС від 05.11.2020 про накладання штрафу в сумі 50 000,00 гривень підлягає скасуванню.
Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, вказавши, що ФОП ОСОБА_1 знала про проведення у неї фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області та про намір Управління Держпраці розглядати матеріали фактичної перевірки для вирішення питання про накладення фінансових санкцій, оскільки згідно трекінгу відстежень сайту "Укрпошта" лист Управління Держпраці від 26 листопада 2020 року № 05-07/15-10/7531 отриманий позивачкою 02 грудня 2020 року, за 15 днів до дати винесення Управлінням Держпраці фінансової оскаржуваної постанови, однак клопотань про розгляд матеріалів фактичної перевірки за її присутності не подавала. З приводу виконання ОСОБА_3 обов'язків офіціанта згідно цивільно-правового договору від 01 листопада 2020 року, укладеного із ФОП ОСОБА_1 , представник відповідача зазначає, що у даному договорі немає інформації, яку ж саме роботу та в якій кількості має виконувати виконавець, а чітко зазначено, що це посадові обов'язки офіціанта, а не індивідуально визначена робота, результати якої можуть оформлюватися актами здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг), на підставі яких проводиться їх оплата. Відтак, на думку відповідача, між позивачем та ОСОБА_3 повинен був бути укладений трудовий договір та мало бути подано до початку такої роботи повідомлення про прийняття працівника на роботу.
19 лютого 2021 року позивачка скористалася правом на подання відповіді на відзив, у якій вказала, що згідно змісту листа від 26 листопада 2020 року № 05-07/15-10/7531 від 26 листопада 2020 року ФОП ОСОБА_1 було повідомлено лише про факт надходження матеріалів фактичної перевірки. Наполягає на тому, що цивільно-правовий договір від 01 листопада 2020 року було укладено між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 для виконання конкретної роботи (обслуговування поминок, днів народження, бенкетів), що спрямована на одержання результатів, детальний перелік отриманих послуг ФОП ОСОБА_1 наведено в акті наданих послуг від 30 листопада 2020 року, який є невід'ємною частиною даного договору. Після повного виконання сторонами умов договору, даний договір припинив свою дію.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суди попередніх інстанцій, з покликанням на зміст договору, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 , та акт приймання-передачі виконаних робіт, дійшли висновку, що робота ОСОБА_3 не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 в робочий час, згідно режиму, встановленого позивачем, а оскільки виконувана особою на користь суб'єкта господарювання робота збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то, відповідно, робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій вважають доведеними порушення позивачкою вимог статей 21-24 КЗпП, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Підставою касаційного оскарження є невідповідність позиції суду апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не надали належної оцінки аргументам, на які ФОП ОСОБА_1 покликається у позові та відповіді на відзив, апеляційній скарзі, а саме що постанову Управління Держпраці було прийнято на підставі акта фактичної перевірки, що суперечить положенням статті 265 КЗпП, оскільки положеннями даної статті не передбачено, що штрафи можуть бути накладені Управлінням Держпраці на підставі акта перевірки ДПС.
Також зазначає, що норми частини 8 статті 265 КЗпП мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМУ № 509 (далі також Порядок № 509).
Вважає, що акт перевірки ДПС є підставою призначити та провести інспекційне відвідування на підставі абзацу 5 підпункту 6 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 823, в ході якого Управління Держпраці мало встановити чи дійсно допущено відповідне порушення.
За позицією скаржника, акт фактичної перевірки є лише підставою для інспекційного відвідування. Натомість порушення законодавства про працю повинно бути встановлено інспектором Управління Держпраці під час інспекційного відвідування.
Акцентує увагу на тому, що суди не надали належної оцінки офіційній бухгалтерській звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів доходів і зборів за листопада 2020 рік. Водночас суди при прийнятті оскаржуваного рішення врахували доказ, який є недопустимим, а саме пояснення ОСОБА_5 за відсутності обов'язкових реквізитів (у графі «підпис» відсутній підпис та дата).
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (положення статті 21 КЗпП, статті 901 ЦК) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Суд зважає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Управління Держпраці в Івано-Франківській області є суб'єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Згідно із пунктом 2 частини п'ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Верховний Суд неодноразово формулював загальні підходи до розмежування трудових та цивільно-правових відносин за договорами підрядного типу.
Так, у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 640/1099/19 Верховний Суд зазначив таке:
« 19. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
20. Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
21. З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
22. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18".
Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскаржене рішення відповідачем прийняте на підставі висновків посадових осіб Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, викладених в акті перевірки від 12 листопада 2020 року за № 090388, в якому встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме встановлено, що трудові функції бармена надає фізична особа - ОСОБА_3 , трудова угода між нею та позивачем не укладалася.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_4 є: Код КВЕД 56.30 Обслуговування напоями.
01 січня 2020 року між ФОП ОСОБА_4 (замовник) та фізичною особою ОСОБА_3 (виконавець) укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання в строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 виконати роботи (надати послуги) офіціанта і виконувати роботи щодо обслуговування. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду, згідно акта виконаних робіт - 4500,00 грн.
Згідно пункту 1.1 договору предметом цивільно-правового договору від 01.01.2020 є трудова функція, яка фактично передбачає виконання робіт за посадою (професіями) «офіціант», код 5123 згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, а відтак фактично присутні трудові відносини, передбачені 24 та 130 статтями КЗпП України та Класифікатором професій ДК 003:2010.
На виконання вказаного договору складено акт приймання-передачі виконаних робіт між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відповідно до якого зазначено, що станом на 30.11.2020 фактично виконані наступні роботи: 05.11.2020 з 12.00 год по 22.00 год обслуговування поминок; 06.11. 2020 з 13.00 год по 17.00 год. обслуговування дня народження; 09.11.2020 з 10.00 год. по 16 00 год. обслуговування комплексних обідів та здійснення продажу товарів; 12.11.2020 з 16.00 год по 21.00 год. обслуговування бенкету (ювілею); 16.11.2020 з 10.00 год. по 16.00 год. обслуговування комплексних обідів та здійснення продажу товарів; 20.11.2020 з 12.00 по 18.00 год. обслуговування бенкету (ювілею); 30.11.2020 з 11 .00 год. по 17.00 год. обслуговування комплексних обідів та продаж товарів.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що зі змісту умов договору, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 , та акту приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що робота ОСОБА_3 не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 в робочий час, згідно режиму, встановленого позивачем, а оскільки, виконувана особою на користь суб'єкта господарювання робота, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то, відповідно, робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
Правова позиція щодо цивільно - правових договорів, предметом яких є послуги з обслуговування відвідувачів закладу, викладена в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 1340/5334/18, а також предметом яких, серед іншого, є послуги бармена, викладена в постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 у справі № 160/2751/19.
Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 04 липня 2018 року у справа №820/1432/17, оскільки в цих справах предметом цивільно-правових договорів були зовсім інші види робіт та послуг.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 460/3829/20 щодо подібних доводів скаржника про те, що на підставі отриманих відомостей від Головного управління ДПС відповідач повинен був провести власне інспекційне відвідування позивача, встановити дійсні обставини, скласти відповідний акт й тільки (виключно) на підставі акта інспекційного відвідування або невиїзного інспектування прийняти рішення про притягнення позивача до відповідальності, Верховний Судом викладена така права позиція.
« 23. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
24. У пункті 1 та 2 Порядку № 509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
26. Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.
27. Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
28. Пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).
29. Виходячи зі змісту Порядку № 509 він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.
30. Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.
31. Частиною восьмою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.
32. Зі змісту вказаної норми є можливим зробити висновок, що в останній використовується формулювання «може», що надає суб'єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому вказана норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення частини восьмої статті 265 Кодексу законів про працю України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки Державної податкової служби, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком № 509.»
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20.
У касаційній скарзі позивачка покликається на постанову Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18, згідно із висновком у якій: «відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці у Хмельницькій області. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці».
Проте Верховний Суд критично оцінює таке покликання скаржниці, оскільки висновок про те, що акт перевірки ДПС не може бути підставою для накладення штрафу територіальними органами Держпраці відсутній, а отже і відсутні підстави для відступу від вищезазначеної сталої правової позиції Верховного Суду.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, у процесі касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження обставини, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на те, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю згідно із пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України.
Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 300/88/21
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А.А. Єзеров
О.П. Стародуб