27 червня 2023 року
м. Київ
справа № 420/9382/21
адміністративне провадження № К/990/20565/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №45 від 23 листопада 2020 року про неуспішне проходження позивачкою атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправними дії Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) щодо нерозгляду заяви позивачки від 16 грудня 2020 року;
- зобов'язати Першу кадрову комісію з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) розглянути заяву позивачки від 16 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Костенко С.К. №692к від 12 березня 2021 року в частині тимчасового визначення робочого місця позивачки у Київській окружній прокуратурі міста Одеси Одеської області;
- зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури привести у відповідність (перейменувати) займану посаду позивачки - прокурора місцевої прокуратури №1 з рівнозначною посадою прокурора Київської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області з 15 березня 2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 29 березня, 09 та 25 травня касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 було повернуто заявнику.
07 червня 2023 року до Суду вчергове надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржниця посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення пунктів 16, 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №113-ІХ, пункту 7 розділу І, пунктів 1-5 розділу ІІ, пунктів 1, 2 розділу V Порядку № 221, пунктів 12, 16 Порядку №233 без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20.
Заявниця указує, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків щодо застосування цієї норми у побідних правовідносинах, викладених у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржницею указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
При цьому, Суд зазначає, що правовідносини у цій справі та справі №280/5009/20 не є подібними, з огляду на те, що у справі № 280/5009/20 матеріали справи містили декілька результатів анонімного тестування (ті, що були подані позивачем, і ті, що були подані відповідачем), у тому числі і результатами тестування з логіном позивача.
Щодо посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, то Суд зазначає, що у цій постанові Верховний Суд вказав, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем. Тобто в цьому випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Висновки судів попередніх інстанцій, що містяться в оскаржуваних судових рішеннях, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, а тому Суд критично оцінює відповідні доводи скаржниці.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржницею не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судом установлено, що ця касаційна скарга подається заявницею з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку з пунктом 3 частини другої та пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, необґрунтовано відхиливши її клопотання про витребування доказів та розглянувши справу без її участі ( її представника).
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржниці на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд зазначає, що у разі, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Водночас Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржниці з мотивами прийняття судом попередньої інстанції оскаржуваного рішення та переоцінкою доказів у справі, та незгодою позивачки із ухвалою суду про відмову у задоволенні клопотання.
Отже, посилання скаржниці на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв'язку з обставинами, на які вона посилається на обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідковим зв'язком із протиправністю оскаржуваного судового рішення.
Щодо посилання заявниці на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України, то Суд зазначає, що відповідно до приписів наведеної норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Отже, з аналізу наведеної норми убачається, що обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є наявність двох умов:
1) учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання;
2) розгляд справи за відсутності належно повідомленого учасника справи про дату, час і місце судового засідання унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас, як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивачка була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, оскільки надіслала до суду клопотання про відкладення цього судового засідання. При цьому, останньою у касаційній скарзі не конкретизовано, які фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи не були установлені судом апеляційної інстанції.
Суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене, Суд визнає необґрунтованими доводи скаржниці, викладені на обґрунтування підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржницею не викладено передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржницею не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська