01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
09.07.10 Справа № 01/505
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
за участю представників:
згідно з протоколом судового засідання від 21.07.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу фермерського господарства «Калина»на рішення господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року
по справі № 01/505 (суддя Чевгуз О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма», м. Київ,
до фермерського господарства «Калина», смт. Драбів, Черкаська область,
про стягнення 51 125,55 грн.,-
Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року по справі № 01/505 позов ТОВ «Торговий дім «Вассма»до фермерського господарства «Калина»про стягнення 51 125,55 грн. задоволено частково та стягнуто з відповідача 36 775,58 грн. основного боргу, 698,74 грн. інфляційних втрат, 75,57 грн. 3% річних, 375,50 грн. витрат на оплату держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3 500,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду Черкаської області, фермерське господарство «Калина»звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 13.05.2010 року у справі № 01/505 та відмовити у задоволенні позову. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в позові.
Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ФГ «Калина»залишити без задоволення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2008 році ТОВ «Торговий дім «Вассма»(постачальник) поставило ФГ «Калина»(покупець) сільськогосподарську продукцію на загальну суму 99 271,69 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями суворої форми звітності (а.с. 13-22).
Матеріали справи свідчать, що продукцію за вказаними накладними фермерське господарство «Калина»отримало у повному обсязі.
Відповідач перерахував на поточний рахунок позивача 49 200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 20.12.2007 року та 21.05.2009 року, не вказавши призначення платежу (а.с. 23-24). У випадку відсутності в платіжному документі реквізитів призначення платежу продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.
Матеріали справи свідчать, що позивач здійснені перерахування коштів за період з 20.12.2007 року по 21.05.2009 року зарахував на погашення заборгованості наступним чином:
- грошова сума у розмірі 41 200,00 грн. згідно банківської виписки від 20.12.2007 року зараховується як погашення боргу на підставі видаткової накладної № 69/68 від 09.04.2008 року на суму 45 995,40 грн. В такому випадку недоплата за отриманий товар згідно договору становить 4 795,40 грн.;
- грошова сума у розмірі 8 000,00 грн. зараховується як погашення боргу на підставі видаткової накладної № 69/68 від 09.04.2008 року, де залишок заборгованості становить 4 795,40 грн. та на підставі видаткової накладної № 69/67 від 09.04.2008 року на суму 16 740,75 грн. У такому випадку, заборгованість по договору укладеного у спрощений спосіб на підставі видаткової накладної № 69/67 від 09.04.2008 року становить суму 13 536,15 грн.
Заборгованість відповідача на підставі видаткової накладної № 69/68 від 09.04.2008 року відсутня. Заборгованість на підставі видаткової накладної № 69/67 від 09.04.2008 року становить 13 536,15 грн., по видатковій накладній № 69/148 від 22.05.2008 року становить 18 325,44 грн., по видатковій № 69/160 від 26.05.2008 року становить 3 757,00 грн., по видатковій накладній № 69/178 від 09.06.2008 року становить 14 453,10 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача згідно з вимогами позовної заяви становить 50 071,69 грн.
При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявність вимог позивача підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання продукції, вимогою про повернення боргу № 31 від 05.02.2010 року, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Зазначені обставини свідчать про те, що між сторонами відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України у спрощений спосіб було укладено господарський договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
У відповідності до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Матеріали справи свідчать, що відповідачу була направлена письмова вимога про сплату боргу № 31 від 05.02.2010 року, яка ним була отримана 11.02.2010 року (а.с. 25-28), проте в семиденний термін зобов'язання не було виконано.
Таким чином, позивач просить стягнути у примусовому порядку з відповідача 50 071,69 грн. заборгованості за отриманий товар.
Згідно доводів відповідача, останній повернув позивачу частину боргу товаром на суму 13296,11 грн., що підтверджується накладною на повернення №ПТ-0000078 від 27.02.2009 року, а також рішенням господарського суду Черкаської області від 28.12.2009 року по справі 13/2953.
Як вбачається з рішення господарського суду Черкаської області від 28.12.2009 року, при розгляді справи №13/2953 судом встановлено факт повернення відповідачем позивачеві товар на суму 13 296,11 грн. по накладній №ПТ-0000078 від 27.02.2009 року.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідно до ст. 35 ГПК України факт повернення відповідачем позивачеві товару на суму 13 296,11 грн. встановлений зазначеним вище рішенням суду і тому не підлягає доведенню при розгляді даного спору.
Крім цього, позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 102,50 грн. 3 % річних та 951,36 грн. інфляційних втрат.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Наявність вимог позивача повністю підтверджується належними доказами, а саме: видатковими накладними, довіреностями на отримання продукції, вимогою про повернення боргу № 31 від 05.02.2010 року.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в розмірі 36 775,58 обґрунтованими.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розміри нарахувань 3 % річних та інфляційних на підставі здійсненого позивачем розрахунку, дійшла висновку, що розміри нарахувань, що перевірені та перераховані судом першої інстанції, є арифметично вірними.
Окрім цього, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду що позовна вимога про сплату витрат позивача на послуги адвоката є обґрунтованою та такою, що підтверджується матеріалами справи, а тому з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати на адвокатські послуги у розмірі 3 500,00 грн.
На підставі вищевказаного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 36 775,58 грн., 698,74 грн. -нарахування втрат від інфляції, 75,57 грн. -3% річних від простроченої суми, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Між тим, при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги заперечення відповідача, що між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав вже був вирішений у справі 13/2953, оскільки позовні вимоги, які розглядались у зазначеній справі, ґрунтувались на обставинах порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 69/2/10 від 12.12.2007 року.
Позовні вимоги, які розглядаються в даній справі, не пов'язані з виконання вказаного вище письмового договору, а отже позов заявлений з інших підстав.
При цьому, представник відповідача в судовому засіданні підтвердив той факт, що у 2008 році позивач поставив ФГ «Калина»продукцію на загальну суму 99 271,69 грн. на підставі видаткових накладних.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 36 775,58 грн. основного боргу, 698,74 грн. інфляційних втрат, 75,57 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року, прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу фермерського господарства «Калина»слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу фермерського господарства «Калина»на рішення господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року у справі № 01/505 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 13.05.2010 року у справі № 01/505 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 01/505 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Мальченко А.О.
Дата відправки 14.07.10