01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
29.07.10 Справа № 9/302-09
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Федорчук Р. В (доповідач по справі),
суддів:
Лобань О.І.
Ткаченка Б.О.
секретар судового засідання: Вітюк Р.В.,
за участі представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 29.07.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Елітно - насіннєва агрофірма «Мрія»на рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року
у справі № 9/302-09 (суддя -Л.В. Сокуренко)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віола»
до приватного підприємства «Елітно -насіннєва агрофірма «Мрія»
про стягнення 180 393, 32 грн.,
ТОВ «Віола»у листопаді 2009 року заявило позов до ТОВ «Елітно -насіннєва агрофірма «Мрія»про стягнення 180 393, 32 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошував на тому, що відповідач не виконав належним чином свій обов'язок щодо оплати у повному обсязі товару за договором купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року.
Господарський суд Київської області 09.03.2010 року прийняв рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме стягнув з відповідача на користь позивача 99 429, 31 грн. заборгованості за договором купівлі продажу, 11 522, 90 грн. 3 % річних, 60 179, 21 грн. інфляційних збитків та понесені судові витрати, в стягненні 9 261, 90 грн. пені відмовив.
При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем на підставі укладеного між сторонами договору купівлі продажу № 15/04-05, яка виникла у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо сплати грошових коштів за поставлений товар.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року по справі № 9/302-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на порушення господарським судом Київської області норм матеріального та процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення вказаного суду від 09.03.2010 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального і процесуального права та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
На підставі апеляційної скарги ТОВ «Елітно -насіннєва агрофірма «Мрія»на рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським міжобласним апеляційним господарським судом, ухвалою від 06.04.2010 року порушено апеляційне провадження по справі та призначено справу до розгляду за участю уповноважених представників сторін.
Після прийняття апеляційної скарги позивачем заявлялись неодноразово відводи, які були залишені без змін.
Ухвалою заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року строк розгляду справи в порядку ст. 69 ГПК України продовжувався.
Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.06.2010 року склад колегії змінювався.
Представник відповідача в судових засіданнях надав пояснення суду та підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі.
Представники позивача в судових засіданнях надали пояснення суду та заперечили проти доводів апеляційної скарги.
В судовому засіданні 29.07.2010 року колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні у справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, встановлено наступне.
15.04.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 15/04-05, який набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повних розрахунків (а.с. 9).
Предметом вказаного договору є обов'язок продавця (позивача) продати, а покупця (відповідача) купити залізобетонні конструкції для будівництва насіннєвого заводу та складів згідно накладної.
За розділом 2 Договору № 15/04-05 позивач зобов'язується відпустити відповідачу зазначений у п. 1.1 Договору товар на загальну суму 375 000 грн., а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору.
Матеріалами справи також підтверджується, що між сторонами по справі 31.05.2005 року було укладено Додаткову угоду до договору купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року (а.с. 10).
Вказаною додатковою угодою сторони вирішили, що у зв'язку із забезпеченням будівництва насіннєвого комплексу залізобетонними конструкціями, крім СОГ, які будуть поставлені до червня 2005 року, поставити замість вищеназваних конструкцій, обладнання для наповнення, зважування і зашивання мішків з насінням зернових, зернобобових та олійних культур на загальну суму 405 556, 28 грн. з урахуванням ПДВ.
З урахуванням додаткової угоди до договору купівлі-продаж, позивач 22.06.2005 року передав, а відповідач прийняв на загальну суму 405 556, 28 грн. обладнання для наповнення, зважування і зашивання мішків з насінням зернових, зернобобових та олійних культур. Вказане підтверджується Актом приймання -передачі від 22.06.2005 року накладною № 22/06-05 від 22.06.2005 року на суму 405 556, 28 грн., включаючи ПДВ та довіреністю Серія ЯКЮ № 855254 від 22.06.2005 року (а.с. 11 -13).
Відповідно до п. 3.1. договору купівлі-продажу № 15/04-05 відповідач здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача в 6-ти місячний термін після одержання.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати товару виконав частково в розмірі 306 126, 97 грн., а саме у вересні-грудні 2005 року перерахував на розрахунковий рахунок позивача 267 600 грн., що підтверджується банківськими виписками, у серпні 2006 року відповідач через касу сплатив позивачу готівкою 32 500 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами позивача та на суму 6 026, 97 грн. позивач отримав від відповідача товарно-матеріальні цінності (а.с. 14 -25).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору купівлі продажу від 15.04.2005 року з урахуванням додаткової угоди до вказаного договору становить 99 429, 31 грн. (405 556, 28 грн. (загальна сума поставленого товару) -306 126, 97 грн. (загальна сума, яка сплачена відповідачем за поставлений товар) = 99 429, 31 грн.).
Позивач, з метою врегулювання досудового розгляду спору, 22.10.2009 року надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості в сумі 99 429, 31 грн. Дану претензію відповідач залишив без задоволення, що і стало підставою для звернення до господарського суду Київської області.
Господарський суд Київської області керуючись нормами Цивільного кодексу України та нормами Господарського кодексу України стягнув з відповідача на користь позивача 99 429, 31 грн. заборгованості за договором купівлі продажу, 11 522, 90 грн. 3 % річних, 60 179, 21 грн. інфляційних збитків та понесені судові витрати.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи не вбачається та не надано відповідачем як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за договором купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року в розмірі 99 429, 31 грн.
Крім того, вказана заборгованість також підтверджується довідкою Білоцерківської ОДПІ № 389/23-02 від 03.12.2007 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Віола»з питань правових відносин з ПП «Елітно -насіннєва агрофірма «Мрія»(а.с. 24 -25).
Таким чином, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 99 429, 31 грн. несплаченої заборгованості за договором купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є правомірним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши повторний перерахунок інфляційних витрат та 3 % річних, дійшла до висновку, що судом першої інстанції математично вірно обраховано інфляційні витрати та три відсотки річних, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні збитки у сумі 60 179, 21 грн. та 3 % річних у сумі 11 522, 90 грн.
З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на корить позивача 99 429, 31 грн. основної заборгованості за договором, 60 179, 21 грн. інфляційних збитків та 11 522, 90 грн. трьох відсотків річних, всього на загальну суму 171 131, 42 грн.
Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 9 261, 90 грн. виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»зазначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 2.1. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 року «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань», якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, враховуючи те, що договором купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року та додатковою угодою до нього від 31.05.2005 року на підставі яких виникли між сторонами спірні правовідносини, не передбачено такого виду відповідальності, як пеня, а будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивач не навів, прийшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 9 261, 90 грн.
З даним висновком, також погоджується Вищий господарський суд України у своїй постанові по справі № 16/353 від 26.03.2008 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що за договором купівлі продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року у відповідача відсутня заборгованість, що підтверджується документами доданими до апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з вказаним з таких підстав.
Надані скаржником документи у вигляді копій, а саме: видаткові касові ордери, довіреності, видаткові накладні та квитанції (а.с. 114 -129), які на думку апелянта є належними доказами на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем, не завірені у встановленому законом порядку, оригіналів для огляду зазначених документів суду подано не було. Крім того, з вказаних документів не вбачається, що вони стосуються саме погашення заборгованості за договором купівлі-продажу № 15/04-05 від 15.04.2005 року та додаткової угоди до нього від 31.05.2005 року.
Таким чином, додані скаржником до апеляційної скарги копії документів не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, які би свідчили про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 99 429, 31 грн.
З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, скаржником в розумінні ст. 33 ГПК України не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку, про необґрунтованість вказаних вимог апелянта, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року по справі № 9/302-09 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 -103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Елітно -насіннєва агрофірма «Мрія»на рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року у справі № 9/302-09 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 09.03.2010 року у справі № 9/302-09 залишити без змін.
3. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.
4. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.
5. Матеріали справи № 9/302-09 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя: Федорчук Р. В
Судді:
Лобань О.І.
Ткаченко Б.О.