ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
справа № 28/19905.08.10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд», м. Київ
до приватного виробничого підприємства «Сталевий дім», м. Київ
про стягнення 59 305,16 грн.
Суддя Копитова О. С.
Секретар судового засідання Поліщук О.В.
За участю представників сторін:
від позивача Рудь В.М. за довіреністю №72 від 08.07.2010 року
від відповідача не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Благобуд»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного виробничого підприємства «Сталевий дім»про стягнення 59 305,16 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної поставки позивачу товару. Позивач зазначає, що ним було своєчасно та в повному обсязі оплачено виставлені відповідачем рахунки для оплати, однак відповідач в повному обсязі товар не поставив, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати за недопоставлений товар в розмірі 57 035,43 грн. Позивач зазначає, що звертався до відповідача з вимогою щодо повернення коштів, однак останній на вимогу не відповів, коштів не повернув. Крім того, за неповернення коштів на вимогу позивача останній просить стягнути з відповідача на підставі ст. 525 Цивільного кодексу України відсотки річних в розмірі 445.34 грн. та втрати від інфляції в розмірі 1 825,39 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 порушено провадження у справі №28/199 та призначено розгляд справи на 13.07.2010.
Також, з метою забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на грошові кошти, які належать відповідачу в межах суми позову.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п.1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.
Розгляд справи відкладався.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі (оригінал поштового повідомлення в матеріалах справи), відповідач в судові засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимог ухвали суду не виконав, причини неявки в судові засідання невідомі.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 05.08.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -
Протягом вересня -жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд»(надалі по тексту ТОВ «Благобуд», позивач) та приватним виробничим підприємством «Сталевий дім»(надалі по тексту ПВП «Сталевий дім», відповідач) було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем відповідачеві металопродукції.
Для оплати продукції відповідачем було виставлено позивачеві рахунки № СФ-000005566 від 05.10.2009 року на суму 12 690 грн., № СФ-000005361 від 24.09.20009 року на суму 10 048,39 грн., № СФ-000005663 від 05.10.2009 року на суму 49 897,32 грн.
Зазначені рахунки оплачені позивачем в повному обсязі про що свідчать платіжні доручення № 762 від 06.10.2009 року на суму 12 960 грн., № 761 від 06.10.2009 року на суму 10 048,39 грн., № 770 від 07.10.2009 року на суму 49 897,32 грн.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів відповідач поставив позивачеві товар на підставі видаткової накладної № 1428 б від 28.10.2009 року на суму 15 871,28 грн.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями в зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань, зокрема 11.02.2010 року позивач направив відповідачу претензію від 12.12.2009 року, в якій просив повернути кошти в розмірі 57 034,43 грн. зазначена претензія отримана відповідачем 16.02.2010 року.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання відповідачем відповіді на вимогу позивача як і не містять доказів на підтвердження повернення отриманих коштів або здійснення поставки товару.
Згідно довідки за підписом директора та головного бухгалтера позивача заборгованість відповідача за зазначеними рахунками станом на 05.08.2010 року складає 57 034,43 грн. доказів зворотного матеріали справи не містять.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо поставки відповідачем позивачеві товару та щодо прийняття товару позивачем та оплати його вартості.
Таким чином сторонами фактично було укладено договір поставки в спрощений спосіб.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Стаття 665 Цивільного кодексу України визначає, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення попередньої оплати у розмірі 57 034,43 грн., однак відповідач коштів не повернув.
Враховуючи відсутність доказів, що спростовують доводи позивача зазначені у позовній заяві (докази поставлення товару в повному обсязі або повернення суми попередньої оплати у визначеному розмірі), суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 57 034,43 грн.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат встановлено наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує той факт, що уклавши усний договір поставки з позивачем у відповідача виникло зобов'язання щодо поставки товару (негрошове), однак звертає увагу на наступні обставини.
Відповідно до ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання.
Претензією від 12.12.2009 року позивач фактично відмовився від договору поставки та вимагав від відповідача повернення коштів сплачених за товар. Відтак, з моменту отримання зазначеної вимоги позивача у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем у вигляді повернення коштів.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В зв'язку з тим, що позивач відмовився від виконання зобов'язання щодо поставки металопродукції та вимагав повернення коштів, відповідач станом на день розгляду справи на вимогу позивача коштів не повернув, господарський суд вважає, що дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань і датою порушення грошового зобов'язання є дата закінчення граничного строку повернення коштів передбаченого ст. 530 Цивільного кодексу України.
Як убачається з матеріалів справи з вимогою про повернення коштів позивач звернувся до відповідача 11.02.2010 року, отримана відповідачем 16.02.2010 року При цьому, доказів отримання вимоги відповідачем матеріали справи не містять. Таким чином, господарський суд приходить до висновку, щодо настання прострочки грошового зобов'язання з 23.02.2009 року. На момент відкриття провадження у справі відповідач кошти сплачені позивачем за товар, не повернув.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Втрати від інфляції задоволенню не підлягають, оскільки позивачем здійснено невірний розрахунок.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
23.02.2010 - 28.05.201057034.431.0000.0057034.43
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем доводів не спростував.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.
За таких обставин, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, ст. ст. 33, 49, 66,67,68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з приватного виробничого підприємства «Сталевий дім»(02660, м. Київ, просп. Визволителів, 17, ід. код. 24601359 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Благобуд»( 03067, м. Київ, вул. Виборзька,94, ід. код. 33051502) 57 479,57 грн. (п'ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят дев'ять гривень п'ятдесят сім копійок), з яких 57 034,43 грн. (п'ятдесят сім тисяч тридцять чотири гривні сорок три копійки) основного боргу, 445,34 грн. (чотириста сорок п'ять гривень тридцять чотири копійки) відсотки річних, а також 570,34 грн. (п'ятсот сімдесят гривень тридцять чотири копійки) державного мита та 228,24 грн. (двісті двадцять вісім гривень двадцять чотири копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Суддя О.С. Копитова