ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 10/10302.09.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА КОМЕТА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»
про зобов'язання відповідача виконати умови договору
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Белаш Л.П.
Представники сторін:
від позивача: Тучин Ф.А., довіреність від 07.04.2010 року;
від відповідача: не з'явились;
В судовому засіданні 02.09.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТРА КОМЕТА»(надалі ТОВ «АСТРА КОМЕТА», позивач) звернулось до суду з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(надалі ТОВ «Євро Лізинг», відповідач) виконати умови договору фінансового лізингу № 234 від 12.04.2007 року, а саме: на виконання п. 12.5 прийняти платіж у розмірі 59 763,16 грн. у якості сплати вартості автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER KASTEN (номер шасі (кузова, рами) WV1ZZZ7YZ7H069030, реєстраційний номер АА 9585 СМ) і передати позивачу право власності на нього; на виконання п.12.6 офрмити документи, повязані з переходом права власності до позивача на автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER KASTEN (номер шасі (кузова, рами) WV1ZZZ7YZ7H069030, реєстраційний номер АА 9585 СМ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору фінансового лізингу № 234 від 12.04.2007 року, в зв'язку з чим позивач просить в судовому порядку зобов'язати відповідача виконати п. 12.5 та 12.6 договору.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
12 квітня 2007 року між ТОВ «АСТРА КОМЕТА» та ТОВ «Євро Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 234 предмет якого визначено у розділі 2 договору та зокрема, згідно п. 2.1 лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з замовленням на ТЗ. ТЗ, що передається в лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення на ТЗ (п. 2.2 договору).
Згідно п. 5.2 договору, лізингові платежі включають:
- суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ;
- комісію лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ;
- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору.
Відповідно до Плану лізингу № 234/001 від 12.04.2007 року та змін до нього, що є невід'ємними частинами договору, оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний платіж та інші платежі за цим договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в плані лізингу на момент виставлення рахунку лізингодавцем.
До позовної заяви позивачем було надано розрахунок залишкової вартості предмету лізингу, розмір якої за твердженням останнього станом на 09.04.2010 року становив 59 763,16 грн.
Не погоджуючись з розрахунком позивача, відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що сума викупної вартості станом на 07.04.2010 року становила 126 913,59 грн.
Враховуючи наведене, спір у справі виник внаслідок недосягнення згоди між сторонами щодо розміру залишкової вартості ТЗ.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
У відповідності до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З приводу способу захисту, суд відзначає, що позивачем не надано належних доказів порушення його прав та законних інтересів на момент звернення до суду. Також, позивачем не представлено належних доказів перерахування коштів в сумі 59 763,16 грн. на один з рахунків відповідача, зазаначений у договорі чи доказів того, що відповідач відмовлявся від прийняття платежу у розмірі 59 763,16 грн. у якості сплати залишкової вартості ТЗ.
Положеннями договору (п. 6.4) встановлено, що лізингоодержувач має право набути після закінчення строку дії цього договору і на виконання його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість ТЗ, вказану в плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на ТЗ тільки за договором його купівлі-продажу.
Пунктом 12.5 договору передбачені умови переходу права власності на ТЗ, а саме: право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на ТЗ та залишкової вартості згідно з цим договором, але не раніше 12 місяців від дати початку лізингу.
Враховуючи те, що позивачем не виконанно зобов'язання щодо сплати залишкової вартості ТЗ, заявлені позовні вимоги є передчасними та безпідставними.
Крім того, додаткове підтвердження судом прав і обов'язків, визначених договором, законодавством не передбачено.
Вимоги щодо оформлення документів, пов'язаних з переходом права власності до позивача на автомобіль задоволенню не підлягають, оскільки даний обов'язок у відповідача виникне, у разі виконання позивачем п. 12.5 договору. Так як на момент звернення з позовом до суду права позивача порушені не були, у суду відсутні законні підстави для задоволення заявлених позовних вимог, а вирішення спору щодо розміру залишкової вартості ТЗ не є предметом розгляду у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати позивача не підлягають стягненню з відповідача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Котков
дата підписання повного тексту рішення 14.09.2010р.