Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201
Іменем України
07.09.2010Справа №2-33/3032-2010
За позовом військового прокурора Феодосійського гарнізону (98100, м. Феодосія, вул. Руська, 10) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03068, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» (98300, м. Керч, вул. Театральна, 33)
військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України (98027, Ленінський р-н, смт Багерове, вул. Леніна, 12)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фермерське господарство «Лизан» (68242, Одеська обл., Саратський р-н, с.Успеновка, вул. Кишиньовська, 165)
про визнання недійсним договору
Суддя Радвановська Ю.А.
Представники:
Позивача: не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, Міністерство оборони України.
Відповідачів: Вороная Світлана Леонідівна, директор, рішення від 26.06.2008 р. № 1; Стратій Микола Васильович, представник, довіреність від 21.07.2010 р., ТОВ «Байогрін Фармс»;
Миронов Олександр Борисович, виконуючий обов'язки директора, наказ від 18.01.2010 р. № 9, військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України.
Третя особа: не з'явилася, ФГ «Лизан».
Прокурор: Пархоменко Дмитро Петрович, посвідчення № 359.
Суть спору: військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до відповідачів, товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України, про визнання недійсними договорів «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур» від 01 листопада 2008 року № 001-бф-аз та від 16 лютого 2009 року № 002-бф-аз.
В процесі розгляду справи прокурором було надано заяву про уточнення позовних вимог, остаточно він просив визнати недійсними договори «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур» від 01 листопада 2008 року № 001-бф-аз та від 16 лютого 2009 року № 002-бф-аз в усіх редакціях (т.2, а.с. 107).
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви (частина 4 статті 22).
Враховуючи, що не мала місця зміна ані предмету, ані підстав позову, а збільшення позовних вимог, суд приймає вказані уточнення до розгляду.
Прокурор обґрунтував свої вимоги удаваністю спірних правочинів та недотриманням порядку їх укладення. Так, на його думку, зазначені договорі про спільне вирощування сільськогосподарських культур насправді встановлюють інші відносини між відповідачами - орендні, тобто були укладені з метою приховання інших правочинів - договорів оренди землі, у зв'язку з чим вважає, що ними були порушені статті 203, 215, 216, 235 Цивільного кодексу України, стаття 15 Закону України «Про оренду землі», що тягне визнання цих договорів недійсними.
Відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (т.1, а.с. 58-61).
Відповідач, військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України, позовні вимоги визнав та просив їх задовольнити (т.2, а.с. 9-10).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 13 серпня 2010 року до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, фермерське господарство «Лізан» (т.2, а.с. 13-14).
В процесі розгляду справи, 19 серпня 2010 року, від товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» надійшло клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, військовому радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України, укладати з будь-якими суб'єктами підприємницької діяльності договори про спільне вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, відселених військовому радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України в постійне користування, та шляхом заборони військовому радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України подавати такі договори на узгодження до органу управління майном - Департаменту економічної діяльності Міністерства оборони України (т.2, а.с. 16-17).
Прокурор та відповідач, військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України, заперечували проти задоволення зазначеного клопотання.
Суд відмовив у задоволенні цього клопотання з наступних підстав.
Згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, слід виходити з того, що забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Як зазначається в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 року № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 12 грудня 2006 року № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» звертає увагу господарських судів на те, що у вирішенні питання про забезпечення позову вони повинні здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, зі змісту викладеного вбачається, що не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами.
У даному випадку, відповідач у справі просить заборонити вчиняти іншому відповідачу певні дії відносно об'єкту нерухомості, який не стосується предмету даного спору.
Так, предметом даного спору є вимоги про визнання недійсними договорів про спільне вирощування сільськогосподарських культур, а відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», просить заборонити військовому радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України укладати з будь-якими суб'єктами підприємницької діяльності інші договори про спільне вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, відселених військовому радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України в постійне користування, та подавати такі договори на узгодження до органу управління майном - Департаменту економічної діяльності Міністерства оборони України.
Таким чином, вказані заходи не відповідають заявленим у даній справі вимогам та є прямим втручанням в господарську діяльність суб'єкта господарювання.
Так, у пункті 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23 серпня 1994 року № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» вказується, що помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.
З наведених вище підстав суд відмовив у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» про вжиття запобіжних заходів вищевказаним шляхом.
Також, відповідачем, товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», було заявлене клопотання про залишення позовних вимог без розгляду з тих підстав, що прокурором не було надано належним чином засвідчених копій оспорюваних договорів, а також не були надані оригінали цих договорів для огляду судом (т.2, а.с. 25).
Дане клопотання судом задоволене також не було з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Як було встановлено судом та не заперечувалося сторонами у справі, між товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» та військовим радгоспом «Азовський» Міністерства оборони України було укладено декілька оригіналів договорів в різних редакціях від 01 листопада 2008 року № 001-бф-аз та від 16 лютого 2009 року № 002-бф-аз.
Представники сторін у справи надали пояснення, з яких вбачається, що оригінали договорів підписувалися у різних редакціях згідно з вказівками Міністерства Оборони України та направлялися до Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України - для узгодження.
Так, сторони, зокрема, представники товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», не заперечували факту підписання та укладення договорів в редакціях, долучених прокурором до справі, а також підтвердили, що оригінали цих договорів знаходяться в Департаменті економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України на узгодженні.
Також, в процесі розгляду справи представником військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України були надані належним чином засвідчені копії оспорюваних договорів, зміст яких співпадає зі змістом копій, долучених прокурором до позовної заяви.
У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився, на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 року № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» містяться такі вказівки. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, якщо тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;
- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
Враховуючи викладене, а також положення статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для застосування пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Третя особа, фермерське господарство «Лізан», до судового засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, явку уповноваженого представника не забезпечила, будь-яких клопотань на адресу суду не надходило.
Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розгляд справи відклався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 29 липня 2010 року строк розгляду справи, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням сторін продовжувався (т.1, а.с. 100).
Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін та прокурору роз'яснені процесуальні права та обов'язки.
За клопотанням представників сторін та прокурора, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -
встановив:
01 листопада 2008 року та 16 лютого 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» та військовим радгоспом «Азовський» Міністерства Оборони України укладені договори «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур» № 001-бф-аз та № 002-бф-аз відповідно (т.1, а.с. 8-13, 128-132; т.2, а.с. 99-106).
Згідно з пунктами 1.1 договорів сторони за даними договорами прийняли на себе зобов'язання діяти у відповідності до чинного законодавства України, без об'єднання вкладів учасників, спільно для досягнення господарської мети по вирощуванню сільськогосподарських культур.
У пункті 2.2 сторони домовилися, що облік витрат, спрямованих на досягнення мети даних договорів, бухгалтерський та податковий облік розподілу результатів спільної діяльності здійснюється товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс».
Також, за взаємною згодою сторони в пункті 2.3 договорів передали усі права товариству з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» для реалізації та оптимізації цілей цих договорів.
Так, згідно з пунктами 2.4 договорів отримана сільськогосподарська продукція підлягає реалізації товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», а отриманий в результаті такої реалізації дохід підлягає розподілу між сторонами.
Пунктом 3.1 договорів визначені види вкладів та порядок розподілу прибутку для кожної із сторін за договором.
Вкладом військового радгоспу «Азовський» Міністерства Оборони України є відповідна земельна ділянка та частка доходу (пункт 3.1.1).
Вкладом товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» є обладнання для обробки землі, насіння, препарати для обробки землі та насіння, інше фінансування та частка прибутку (пункт 3.1.2).
В пункті 4.3.2 договорів військовий радгосп «Азовський» Міністерства Оборони України зобов'язався протягом 5 днів з моменту підписання договорів передати товариству з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» земельні ділянки, а згідно з пунктом 4.3.3 також зобов'язався у разі необхідності надати працівників для виконання сільськогосподарських робіт.
Додатками до даних договорів, згідно пунктом 9.2, є акт обстеження, акт приймання-передачі земельної ділянки та схема розташування ділянки на місцевості.
З матеріалів справи та пояснень сторін у справи вбачається, що у наступному оригінали цих договорів були спрямовані на узгодження до Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України.
З наявного у матеріалах справи листування також вбачається, що згідно з вказівками, що надавалися Департаментом економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України, спірні договори допрацьовувалися та знову в оригіналах спрямовувалися на узгодження (т.1, а.с. 133-135, 137-139).
Сторони також пояснили, що зміни в різних редакціях цих договорів вносилися до назв сторін, прізвищ їх представників та строків дії договорів.
Одночасно, з матеріалів справи вбачається та це було підтверджено поясненнями представників відповідачів, що незважаючи на відсутність узгоджених Міністерством Оборони України примірників договорів, сторони почали свою спільну діяльність та обробляли земельні ділянки, надані військовим радгоспом «Азовський» Міністерства Оборони України.
17 вересня 2009 року відповідачами у даній справі було укладено додаткову угоду до договору № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року (т.1, а.с. 92), якою було внесено зміни до змісту вказаного договору, зокрема в пункти 4.3.2; 4.3.3 та 8.1, у яких військовий радгосп «Азовський» зобов'язався передати земельну ділянку для спільної діяльності, визначити її межи та передати товариству з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», а також визначили, що договір № 002-бф-аз набуває чинності з моменту передачі військовим радгоспом «Азовський» акту обміру визначених меж земельної ділянки та діє до 01 вересня 2019 року.
Пунктом 2 цієї угоди сторони також встановили, що у зв'язку з тим, що узгодження умов договору № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року органом управління майном ще не відбулося, то розподілу прибутку у 2009 році між сторонами не відбудеться.
Крім того, листом від 21 листопада 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» повідомило Міністерство Оборони України, Департамент економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України та військовий радгосп «Азовський» Міністерства Оборони України про зупинення дії оспорюваних в даній справі договорів у зв'язку із відсутністю узгодження їх умов Департаментом економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України.
Листом від 17 квітня 2010 року вих. № 225/4/1231 Департамент економічної та господарської діяльності Міністерства Оборони України повідомив відповідача, товариство з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», про те, що договорі про спільну діяльність, укладені з військовим радгоспом «Азовський», не відповідають чинному орендному та земельному законодавству, у зв'язку з чим запропонував привести їх зміст у відповідність (т.1, а.с. 139).
Однак вказані вимоги виконані не були, у зв'язку з чим військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до відповідачів, товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс», військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України, про визнання недійсними договорів «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур» від 01 листопада 2008 року № 001-бф-аз та від 16 лютого 2009 року № 002-бф-аз в усіх редакціях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пунктів 1.1 спірних договорів сторони приймають на себе зобов'язання діяти згідно з діючим законодавством України без об'єднання вкладів учасників спільно для досягнення господарської цілі по вирощуванню сільськогосподарських культур.
З пунктів 2.1 2.5 договорів вбачається, що сторони здійснюють заходи та проводять фінансові та інші вклади у вигляді матеріальних та нематеріальних заходів, виконання робіт та надання послуг, внесення майнових та немайнових прав, облік затрат, направлених на досягнення цілей Договору, бухгалтерський та податковий облік розподілу результатів спільної діяльності проводиться стороною 2 (ТОВ «Байогрін Фармс»), їй же передані всі права для реалізації та оптимізації цілей дійсного договору такі як ведення переговорів, право підпису, пошук покупців на сільгоспродукцію. Крім того отримана сільгосппродукція підлягає реалізації стороною 2, а отримана в результаті такої реалізації виручка - розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 3.1.1 договору № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року вкладом сторони 1 (військовий радгоспу «Азовський») є земельна ділянка, загальною площею 6093,9 га за план-схемою.
Згідно з пунктом 4.3 сторона 1 зобов'язана здійснювати вклад в сумісну діяльність відповідно до п. З.1.1. договору, тобто обов'язки військового радгоспу «Азовський» за зазначеним договором проявляються лише у наданні земельної ділянки.
Зазначений факт також підтверджується тим, що пунктом 4.3.2 договору передбачено, що військовий радгосп «Азовський» не пізніше 5 діб з моменту підписання договору зобов'язаний надати земельну ділянку загальною площею 6093,9 га сільськогосподарської землі для спільного зі стороною 2 вирощування сільськогосподарських культур, з додаванням схеми місцезнаходження виділеної для цілей договору земельної ділянки.
Крім того пунктом 4.3.3 передбачено обов'язок військового радгоспу «Азовський» визначити межі земельної площі безпосередньо на місцевості та передати стороні 2 земельну площу, згідно акту обмірі та прийому-передачі.
Відповідно до пункту 4.3.4 договору військовий радгосп «Азовський» зобов'язаний також надавати працівників для виконання комплексу робіт для досягнення мети зазначеного договору при необхідності. В той же час, як встановлено перевіркою, участь у сумісному посіві військовий радгоспу «Азовський» фактично не приймав, своїх робітників для виконання комплексу робіт не залучав та не міг залучати, оскільки серед працівників радгоспу за штатом та фактично, окрім керівництва, залишились лише охоронці, інспектор з відділу кадрів, працівники бухгалтерії, що також підтверджується відсутністю у сторін договору актів виконаних робіт працівниками радгоспу, відсутністю відповідних табелів обліку робочого часу під час виконання робіт по сумісному посіву, відсутністю відповідних нарядів на виконання робіт, графіків змінності, відповідних відміток у правилах внутрішнього розпорядку та даними роздавальних відомостей на виплату заробітної плати, за якими особовий склад працівників військовий радгосп «Азовський» отримував заробітну плату лише за виконання обов'язків за займаними ними посадами, а не за виконання робіт по сумісному посіву.
Відповідно до пункту 8.1 договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 01 лютого 2019 року.
Згідно з п. 9.2 Договору додатками до нього є акт огляду та прийому-передачі земельної ділянки, схема розміщення ділянки на місцевості.
При цьому приймання-передача земельної ділянки суперечить положенню пункту 1.1 договору про спільні дії для досягнення господарської цілі, та положенню пункту 4.3.2 договору про сумісне вирощування сільськогосподарських культур.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про те, що сторони договору мали на меті під час укладання договору здійснити передачу земельної ділянки, яка належить військовому радгоспу «Азовський», що підтверджує намір її вибуття із користування та володіння землею та передачі її у користування та володіння товариству з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс».
Таким чином, фактичної метою зазначених договорів для військового радгоспу «Азовський» є не досягнення господарських цілей по вирощуванню сільськогосподарських культур та проведення робіт по заготовці сіна, а отримання благ - доходу від використання товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» землі військового радгоспу, тобто фактично отримання плати за використання товариством земельних ділянок.
З огляду на вищевикладене вбачається, що участь військового радгоспу «Азовський» у спільному вирощуванні сільськогосподарської продукції за вищезазначеними договорами обмежується наданням земельних ділянок в користування та фактично відсутня сумісність у вирощуванні сільськогосподарських культур. Отже умови спірних договорів мають ознаки договорів оренди землі, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, вказаних у договорах, а тому договори № 001-бф-аз від 01 листопада 2008 року № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року є удаваними, метою яких є приховання інших правочинів - договорів оренди землі.
Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до частини 2 статті 235 ЦК України, якщо буде визнано, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
В пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним право чином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до преамбули Статуту військового радгоспу «Азовський» та пунктів 2.1, 1.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.5 вказаного Статуту, затвердженого заступником Міністра оборони України по типу 25.05.1994 року та зареєстрованого Ленінською районною державною адміністрацією 21.09.1994 року, військовий радгосп «Азовський» заснований на майні Міністерства оборони України, що є загальнодержавною власністю, і підпорядковується через Управління сільського господарства Міністерства оборони України (далі за текстом Орган управління майном) (т. 1 а.с. 31-32).
Підприємство створено з метою виробництва сільськогосподарської продукції на планове забезпечення нею військових частин, установ і організацій Збройних Сил України. Підприємство є юридичною особою та здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.
Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Здійснення функцій по управлінню майном підприємства покладено на Орган управління майном. Підприємство має право за згодою з Органом управління майном здавати в оренду відповідно до чинного законодавства (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філіалів, цехів, а також нежилих приміщень) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать. Управління підприємством здійснює його керівник. Здійснення функцій по управлінню майном підприємства покладено на Орган управління майном.
Згідно довідки Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України серії АБ № 056099 військовий радгосп «Азовський» є юридичною особою з організаційно-правовою формою за КОПФГ - державне підприємство (т. 1 а.с. 120).
Управління підприємством здійснює його керівник. Здійснення функцій по управлінню майном підприємства покладено на орган управління майном (п.п. 7.1 Статуту).
Згідно з положенням частини першої, третьої статті 73, частини першої та другої статті 74 Господарського кодексу України, військовий радгосп «Азовський» є державним комерційним підприємством, його майно перебуває у державній власності та закріплено за ним на праві повного господарського відання.
Відповідно до статті 93 Земельного України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Отже, до договорів № 001-бф-аз від 01 листопада 2008 року, № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини оренди майна, а саме оренди земельних ділянок, зокрема, Законом України «Про оренду землі»
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Типова форма договору оренди землі, в силу вимог частини 2 статті 14 Закону України «Про оренду землі» затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на момент укладення спірного договору, типовий договір оренди був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 03 березня 2004 року № 220.
Відповідно до частини 2 статті 179 Господарського кодексу Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Однак, з системного аналізу спірних договорів № 001-бф-аз та № 002-бф-аз вбачається, що сторонами не дотримані вимоги передбачені частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, а також Типового договору оренди землі, дотримання яких відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про оренду землі» є обов'язковим для договорів оренди землі.
Таким чином, сторони при укладанні оскаржуваних договору № 001-бф-аз та договору № 002-бф-аз в порушення вимог частини 4 статті 179 Господарського кодексу України відступили від змісту Типового договору оренди землі, що відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є укладанням господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону та може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнанні такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, діючої на час укладання оскаржуваних договорів) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Тобто. статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено істотні умови договору оренди землі, щодо яких між сторонами повинно бути досягнуто згоди та які повинні бути відображені у всіх без виключення договорах оренди землі.
Однак, в порушення вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» при укладанні оскаржуваних договорів між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, які визнанні такими статтею 15 Закону України «Про оренду землі», що в свою чергу підтверджується тим, що не всі вказані в статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотні умови договору оренди землі зазначені в оскаржуваних Договорах, а саме:
- не визначено місцерозташування об'єкту оренди у договорі;
- відсутність орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
- відсутність умов використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
- відсутність умов збереження стану об'єкта оренди;
- не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди або його частини;
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цього Кодексу.
Частиною 2 статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Однак, як встановлено судом, предметом спірних договорів є земельні ділянки площею 3000 га та площею 6093,9 га., які є державною власністю та орендодавцем яких є Міністерство оборони України, у зв'язку з чим директор військового радгоспу «Азовський» не міг бути орендодавцем земельних ділянок, закріплених за радгоспом, а тому при укладанні оскаржуваних договорів було порушено вимоги частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином з огляду на положення Статуту військового радгоспу «Азовський», з огляду на вимоги частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі», частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України військовий радгосп «Азовський» не міг виступати орендодавцем земельних ділянок, зазначених у договорах № 001-бф-аз від 01 листопада 2008 року, № 002-бф-аз 16 лютого 2009 року.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що прибувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Набуття права оренди земельних ділянок, по перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Однак, сторонами при укладанні оскаржуваних договору № 001-бф-аз та договору № 002-бф-аз не було дотримано вимог статті 124 ЗК України та вимоги частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим порушено вимоги статті 6 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Таким чином, оскільки в оскаржуваних договорах зазначені не всі істотні умови договору оренди землі, які передбачені частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі», а також були порушені вимоги статей 4, 6 Закону України «Про оренду землі», то договір № 001-бф-аз та договір № 002-бф-аз слід визнати недійсними.
Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладається на відповідачів.
В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення підписано 13 вересня 2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір № 001-бф-аз від 01 листопада 2008 року «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур», укладений між військовий радгоспом «Азовський» та товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фарс» в усіх редакціях.
3. Визнати недійсним договір № 002-бф-аз від 16 лютого 2009 року «Про спільне вирощування сільськогосподарських культур», укладений між військовий радгоспом «Азовський» та товариством з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фарс» в усіх редакціях.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» (м. Керч, вул. Театральна, 33, рр 26005500534161 в КО КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО324010, ідентифікаційний код 36022212) в дохід Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 85.00 грн. державного мита.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Байогрін Фармс» (м. Керч, вул. Театральна, 33, рр 26005500534161 в КО КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО324010, ідентифікаційний код 36022212) в дохід Державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31214264700002 в УДК в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код отримувача 22050003, ЄДРПОУ 34740405) 118.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Стягнути з військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України (Ленінський район, смт. Багерове, вул. Леніна, 12, рр 26005013883100 в СФ АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, ЄДРПОУ 08388742) в дохід Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 85.00 грн. державного мита
7. Стягнути з військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України (Ленінський район, смт. Багерове, вул. Леніна, 12, рр 26005013883100 в СФ АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, ЄДРПОУ 08388742) в дохід Державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31214264700002 в УДК в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код отримувача 22050003, ЄДРПОУ 34740405) 118.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено
13 вересня 2010 року.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Радвановська Ю.А.