27 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/339/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючий), Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Переяславщини» (далі - СП ТОВ «Нива Переяславщини», скаржник)
на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023
у справі №911/339/19
за позовом Фізичної особи - підприємця Лисич Наталії Миколаївни (замінено на правонаступника - фізичну особу ОСОБА_1)
до Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Переяславщини»
про стягнення 225 000, 00 грн
СП ТОВ «Нива Переяславщини» 16.06.2023, через «Електронний суд» та засобами поштового зв'язку (згідно з поштовими відмітками на конверті), звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, які є аналогічні та розглядаються як одна, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №911/339/19 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того скаржник у прохальній частині скарги просить зупинити дію оскаржуваних судових рішень у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.06.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №911/339/19 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень Фізична особа - підприємець Лисич Наталії Миколаївни (далі - ФОП Лисич Н. М.) звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з СП ТОВ «Нива Переяславщини» 225 000, 00 грн заборгованості за договором оренди.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, у справі №911/339/19, зокрема: відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто позивачу заяву про збільшення позовних вимог; замінено позивача - ФОП Лисич Н. М. на правонаступника фізичну особу - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ); заяву відповідача від 23.02.2022 №01-0311/03-03 про закриття провадження у справі залишено без задоволення; позов задоволено. Стягнуто з СП ТОВ «Нива Переяславщини» на користь Лисича О. В. 225 000, 00 грн та 3 375, 00 грн.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що: відмовляючи у прийнятті заяви ФОП Лисич Н. М. про збільшення позовних вимог та повертаючи її заявнику, суди виходили з пропуску ФОП Лисич Н. М. встановленого статтею 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку без наведення обґрунтованих причин неподання такої заяви до закінчення підготовчого засідання та зазначили, що подання до суду під виглядом збільшення розміру позовних вимог нових вимог, які не були зазначені у тексті позовної заяви, є неправомірним; задовольняючи заяву про заміну сторони її правонаступником, суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджується передання ФОП Лисич Н.О. на користь фізичної особи ОСОБА_1 права вимоги за зобов'язаннями, що виникли за договором оренди №365/2016 від 01.09.2016; ухвалюючи рішення по суті спору, суди виходили з того, що СП ТОВ «Нива Переяславщини» не спростувало презумпцію правомірності договору оренди №365/2016 від 01.09.2016, а відтак обов'язки, що виникли внаслідок укладення такого договору, підлягають виконанню сторонами. СП ТОВ «Нива Переяславщини» продовжило користуватись майном, що є предметом оренди за договором оренди №365/2016 від 01.09.2016 та яке воно отримало у користування на виконання цього договору, доказів повернення СП ТОВ «Нива Переяславщини» на користь ФОП Лисич Н. М. об'єкта оренди матеріали справи не містять, як не містять і доказів здійснення орендної плати за цим договором у період з 01.09.2016 по 01.10.2018 та за таких підстав суди дійшли до висновку про правомірність звернення ФОП Лисич Н. М. з позовними вимогами про стягнення з СП ТОВ «Нива Переяславщини» 225 000, 00 грн орендної плати за договором оренди №365/2016 від 01.09.2016 за вказаний період.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги СП ТОВ «Нива Переяславщини» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01.01.2019 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1 921 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №911/339/19 є стягнення з СП ТОВ «Нива Переяславщини» 225 000, 00 грн заборгованості за договором оренди, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2019 рік - 960 500, 00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
СП ТОВ «Нива Переяславщини» у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неодноразово застосував норми процесуального і матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- від 12.06.2018 у справі №905/1552/16, від 16.05.2018 у справі №918/633/16 та в порушення статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011 №244, невірно визначивши момент виникнення прав на об'єкт оренди (торговельний павільйон на зупинці Школа в м. Обухів) в Лисич Н. М., безпідставно задовольнив вимоги про стягнення на її користь орендної плати за період з 01.09.2016 по 01.10.2018;
- від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц щодо дотримання принципів справедливості, добросовісності, розумності, від 11.08.2021 у справі №723/826/19 щодо заборони особи зловживанням правом на зло та в порушення пункту 6 частини першої статті 3, частин другої, третьої статті 13 Цивільного кодексу України, стягнув повторно орендну плату з добросовісного орендаря за один і той же предмет оренди, та за один і той же період, на користь недобросовісного позивача, який діяв на зло;
- від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19 щодо преюдиції та в порушення частини четвертої статті 4 статті 75 ГПК України, пункту 6 частини першої статті 3, статті 54, частин першої, третьої, четвертої статті 72, частини першої статті 598 ЦК України, зробив протилежні висновки до ряду обставин, які вже встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у справі №911/1363/19 за первісним позовом СП ТОВ «Нива Переяславщини» до ФОП Лисич Наталії Миколаївни про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Лисич Наталії Миколаївни до СП ТОВ «Нива Переяславщини», третя особа ОСОБА_2 - опікун ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди №250/215 від 22.04.2015, стягнення заборгованості.
Також СП ТОВ «Нива Переяславщини» у поданій касаційній скарзі з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки СП ТОВ «Нива Переяславщини», в залежності від сезону, забезпечує роботою близька 2 тисяч працівників, з найвищою офіційною заробітною платою в агросекторі країни, є великим платником податків та бюджетоутворюючим підприємством регіону, зокрема Студениківської територіальної громади, являється соціальним партнером Яготинської та Баришівської територіальної громади Київської області, тощо. Крім того, як лідер України в галузі тваринництва і виробник м'ясної продукції першої необхідності, СП ТОВ «Нива Переяславщини» включено до об'єктів критичної інфраструктури, підприємство має ряд державних відзнак, в т.ч. відзнаку Міністра оборони України «За сприяння збройним силам України», наказ №42 від 16.01.2023 (інф. За посиланням: https://niva-group.com/uk). Також, підприємство має високу ділову репутацію, надає постійну і системну благодійну допомогу, як ЗСУ так і територіальним громадам, соціально-незахищеним верствам населення, тощо. Скаржник зазначає, що враховуючи викладене, несправедливе і безпідставне стягнення з СП ТОВ «Нива Переяславщини» на користь відповідача, який на думку скаржника є недобросовісним учасником цивільних правовідносин, 225 тисяч гривень, зменшить можливість підприємства на вказану суму надати чергову благодійну допомогу вказаним територіальним громадам, ЗСУ чи іншим потребуючим.
СП ТОВ «Нива Переяславщини» вважає, що дана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки становить виняткове значення для багатотисячного трудового колективу підприємства і територіальних громад, завдає шкоді цінностям вказаних громад. Також, безпідставне стягнення з СП ТОВ «Нива Переяславщини» зменшить можливість підприємства надавати послідуючу благодійну допомогу і підтримку ЗСУ, що може негативно вплинути на обороноздатність держави.
Скаржник зазначає й про те, що винятковість значення даної справи, також полягає в тому, що СП ТОВ «Нива Переяславщини», як добросовісний орендар, не змогло захистити свої права від недобросовісних посягань в суді, а останнє рішення апеляційного суду ухвалено взагалі в супереч вже встановлених обставин апеляційним судом в іншій справі, тобто має місце різне застосування одних і тих положень Закону.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд виходить з того, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №911/339/19 фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Переяславщини» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №911/339/19, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.
Крім того Верховний Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підтвердження сплати судового збору скаржником до касаційної скарги додано платіжну інструкції від 15.06.2023 №10802 відповідно до якої ним було сплачено судовий збір у сумі 6 750 грн «за позовом СП ТОВ «Нива Переяславщини» на рішення від 17.05.2023 по справі №911/1363/19 ВЕРХ СУД (Кас. госп. Суд) Без ПДВ», тоді як ця справа має інший номер №911/339/19.
Актом Верховного Суду від 19.06.2023 №29.1-25/331, складеним працівниками Суду, зафіксовано документ про сплату судового збору зі справи №911/1363/19.
Крім того, колегія суддів відзначає, що у сій справі прийнято такі судові рішення: рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022 та постанова Північного апеляційного господарську суду від 17.05.2023, тоді як у платіжній інструкції від 15.06.2023 №10802 вказано рішення від 17.05.2023 по справі №911/1363/19.
Верховний Суд звертає увагу СП ТОВ «Нива Переяславщини», що у разі звернення до Суду з клопотанням про повернення судового збору, скаржнику необхідно уточнити та конкретизувати чи ним дійсно було сплачено судовий збір з цієї справи №911/339/19 та надати докази такого призначення.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Переяславщини» на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №911/339/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос