Справа 2-2578-1/10
06 вересня 2010 року Печерський районний суд м. Києва у складі
Головуючого судді Вовк С.В.
при секретарі Кірсік С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірної та про її спростування, -
У квітні 2010 р. позивач ТОВ «НВФ «Українські національні інформаційні системи» звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, в якому просить:
1. визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем у зверненні:
1) в абзаці другому звернення - про те, що «...TOB «УНІС» своїми діями наносить шкоду інтересам держави»;
2) в абзаці другому звернення - про те, що «З метою забезпечення ЦСК «УНІС» привілейованого становища після акредитації в ЦЗОУ були внесені зміни до нормативних документів України, а саме - «Правил посиленої сертифікації»;
3) в абзаці третьому звернення - про те, що внесення змін до нормативних документів України з метою забезпечення ЦСК «УНІС» привілейованого становища «стало можливим в результаті корупційних дій та зловживання службовим становищем Першого віце-прем'єр міністра ОСОБА_3 та народного депутата України ОСОБА_4;
4) в абзаці третьому звернення - про те, що «Неодноразові спроби фахівців державних органів України, підприємств в подальшому впорядкувати інфраструктуру електронного цифрового підпису, а саме - технічних специфікацій, які визначають формати та структури даних інфраструктури електронного цифрового підпису - неодноразово блокувалися на користь TOB «УНІС» на вимоги ОСОБА_3»;
5) в абзаці п'ятому звернення - про те, що «тендер на укладання цього Договору ... не проводився» (йдеться про закупівлю за державні кошти Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» товарів та послуг, що поставляються та надаються позивачем);
6) в абзаці п'ятому звернення - про те, що «Безпосередню участь в забезпеченні виплат по цьому Договору на користь TOB «УНІС» брав Перший віце-прем'єр міністр ОСОБА_3, такі його дії підпадають під ст. 364 КК України»;
7) в абзаці сьомому звернення - про те, що «в подібних діях Першого віце-прем'єр Міністра ОСОБА_3, Голови НКРЗ ОСОБА_6, народного депутата України ОСОБА_4 вбачається спроба надання переваги приватній структурі перед державною, підтримка TOB «УНІС» в монополізації цього виду діяльності, зокрема, «цифрового підпису».
2. зобов'язати відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом направлення відповідних листів зі спростуванням на адресу Генеральної прокуратури України та Національної комісії регулювання зв'язку України.
Позивач мотивує позов тим, 28.03.2010 р. на адресу позивача надійшов лист Голови Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 26.03.2010 р. за № 01-1212/151 з проханням надати інформацію відповідно до запиту Генеральної прокуратури України від 19.03.2010 р. за № 07/2/1-14479.
Видання Генеральною прокуратурою України згаданого запиту було зумовлене зверненням відповідача від 09.03.2010 р. за № 93-10, копія якого була додана до зазначеного вище листа Голови Національної комісії з питань регулювання зв'язку України.
Звернення містить інформацію, яка безпосередньо стосується позивача, була оприлюднена шляхом викладення в письмовому документі, належному до поширення серед невизначеного кола осіб, і не відповідає дійсності.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просять їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, вказуючи на необґрунтованість позовних вимог. Представник ОСОБА_1 зазначив, що народний депутат України відповідно до чинного законодавства має право звертатися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі. Також пояснив, що звернення народного депутата не є звичайним письмовим документом, призначеним для розповсюдження інформації серед невизначеного кола осіб.
Суд, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 09.03.2010 р. народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України ОСОБА_7 зі зверненням № 93-10 наступного змісту:
«В ході здійснення депутатських повноважень мені стало відомо про окремі факти порушень та зловживань у сфері захисту інформації та, зокрема, «цифрового підпису».
Товариство з обмеженою інформацією «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи», далі ТОВ «УНІС», своїми діями наносить шкоду інтересам держави. Центр сертифікації ключів (ЦСК) ТОВ «УНІС», власником якого є гр-ка ОСОБА_8, дружина екс-міністра юстиції, а нині народного депутата України ОСОБА_4 першим був акредитований в Центральному засвідчувальному органі України (ЦЗОУ). З метою забезпечення ЦСК «УНІС» привілейованого становища після акредитації в ЦЗОУ були внесені зміни до нормативних документів України, а саме - «Правил посиленої сертифікації».
Це стало можливим в результаті корупційних дій та зловживання службовим становищем Першого віце-прем'єр міністра ОСОБА_3 та народного депутата України ОСОБА_4. Неодноразові спроби фахівців державних органів України, підприємств в подальшому впорядкувати інфраструктуру електронного цифрового підпису, а саме - технічних специфікацій, які визначають формати та структури даних інфраструктури електронного цифрового підпису - неодноразово блокувались на користь ТОВ «УНІС» на вимоги ОСОБА_3.
Як, наслідок, в Україні відсутня чітка та прозора інфраструктура електронного цифрового підпису з чітко визначеними правилами роботи на ринку, здійснюється спроба монополізації ринку таких послуг з використанням адмінстративного ресурсу на користь однієї приватної структури.
Так, в березні 2008 року, за особистою вказівкою голови НКРЗ ОСОБА_6, був підписаний Договір на виконання робіт по створенню автоматизованої системи обліку ІМЕІ мобільних телефонів (АІСОМТУ) з компанією «УНІС». Перша черга Договору вартістю 6,5 млн. грн. виконана, друга черга оцінюється в 32 млн. грн. Згідно рішення Мінекономіки, за вказівкою ОСОБА_3 тендер на укладання цього Договору (як першої, так і другої черги) не проводився. Безпосередню участь в забезпеченні виплат по цьому Договору на користь ТОВ «УНІС» брав Перший віце-прем'єр міністр ОСОБА_3, такі його дії підпадають під ст. 364 КК України.
Враховуючи, що важливою складовою АІСОМТУ є надання сертифікату цифрового підпису, Український державний центр радіочастот намагався отримати атестат на такий вид послуг. Проте, Голова НКРЗ ОСОБА_6 категорично заборонив це робити.
В подібних діях Першого віце-прем'єр міністра ОСОБА_3, Голови НКРЗ ОСОБА_6, народного депутата України ОСОБА_4 вбачається спроба надання переваги приватній структурі перед державною, підтримка ТОВ «УНІС» в монополізації цього виду діяльності, зокрема «цифрового підпису».
Далі, зі змісту вказаного звернення вбачається, що народний депутат України ОСОБА_1, керуючись ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», просить Генерального прокурора України ОСОБА_7:
«- перевірити викладені факти порушень при закупівлі товарів, робіт та послуг у одного постачальника (без проведення тендеру) та завищення вартості послуг в укладеному договорі;
- дати правову оцінку діям Голови НКРЗ ОСОБА_6 та Першого віце-прем'єр міністра ОСОБА_3 у лобіюванні інтересів приватної компанії, що призвело до нанесення значної шкоди інтересам бюджету та Держави;
- в разі підтвердження викладених фактів, вжити заходів прокурорського реагування.
Про результати розгляду звернення та прийняте рішення прошу проінформувати мене у строки, визначені законодавством.»
В подальшому, листом № 07/2/1-14479-05 від 19.03.2010 р. Генеральна прокуратура України звернулася до Голови НКРЗ України ОСОБА_6 з метою отримання грунтовної інформації щодо того, чи проводився тендер на визначення переможця з надання послуг зі створення автоматизованої системи за державні кошти, якщо ні, то чому виконавцем робіт обрано саме ТОВ «УНІС» (а. с. 12).
Потім на адресу позивача надійшов лист Голови НКРЗ України від 26.03.2010 р. за № 01-1212/151 з проханням надати інформацію відповідно до запиту Генеральної прокуратури України від 19.03.2010 р. за № 07/2\1-14479 (а. с. 11).
Згідно ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Так, відповідно до положення ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Відповідно до роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.09 р., при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
В судовому засіданні було досліджене звернення народного депутата України ОСОБА_1, яке містить інформацію, що є предметом позову.
Згідно з ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
ОСОБА_1, як народний депутат України, діючи у відповідності до Конституції України, ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», звернувся 19.03.2010 р. зі зверненням до Генерального прокурора України ОСОБА_7
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат України має право на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю.
Депутатське звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата України зазначеним вище адресатам здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац другий ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України»).
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.
Пунктом 16 Постанови ВСУ № 1 від 27.02.09 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1, як народний депутат України, не тільки мав право, а у відповідності до вимог ст. 24 Закону України «Про статус народного депутата України», захищаючи інтереси держави, зобов'язаний був звернутися до відповідних компетентних органів, а тому звернення ОСОБА_1 не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.
Крім того, згідно п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.09 р., вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
В судовому засіданні було встановлено, що звернення містить інформацію, що є оціночним судженням, оскільки по суті носить інформаційний характер, висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у згаданому зверненні відповідач повідомив певну інформацію, що є вираженням його суб'єктивної думки, інформація, викладена у зверненні, підлягала перевірці та надання оцінки уповноваженим органом, однак це не можна вважати поширенням недостовірної інформації про позивача, відсутні докази тому, що метою зазначених дій ОСОБА_1 було свідоме нанесення шкоди діловій репутації ТОВ «НВФ «Українські національні інформаційні системи».
На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд ,-
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірної та про її спростування - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя: