ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 червня 2023 року Справа №918/847/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючий суддя Дужич С.П.,
суддя Юрчук М.І. ,
суддя Савченко Г.І.
при секретарі судового засідання Соколовській О.В.
за участю представників сторін:
боржника - ОСОБА_1. (в залі суду);
арбітражний керуючий - Мельник І.А.(в залі суду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 березня 2023 року, суддя Церковна Н.Д., м. Рівне, повний текст складено 03 квітня 2023 року, у справі
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Судом роз'яснено представнику боржника і арбітражній керуючій права та обов'язки, передбачені ст. ст. 42, 46 ГПК України. Клопотання про відвід суддів не заявлялось.
13 жовтня 2022 року до Господарського суду Рівненської області звернулась ОСОБА_1 з заявою про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, в якій просила прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі про її неплатоспроможність в порядку, передбаченому положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.
01 листопада 2022 року, ухвалою Господарського суду Рівненської області прийнято заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду.
16 листопада 2022 року, ухвалою відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією - арбітражного керуючого Мельник І.А., оприлюднено на офіційному веб-сайті повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1
09 грудня 2021 року, ОСОБА_2 , звернулась до суду з заявою про визнання грошових вимог до боржника в сумі 548 529,00 грн.
21 грудня 2022 року, АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", подав до суду заяву про визнання грошових вимог до боржника в сумі 68 923,31 грн.
25 січня 2023 року, ухвалою суду визнано вимоги кредиторів та призначено судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 15 лютого 2023 року.
14 лютого 2023 року, ухвалою суду від прийнято до розгляду заяву АТ КБ "ПриватБанк" про грошові вимоги до боржника.
28 березня 2023 року, ухвалою Господарського суду Рівненської області, у справі за заявою про неплатоспроможність ОСОБА_1 , АТ КБ "Приватбанк" було визнано кредитором до боржника з грошовими вимогами на суму 249 040,49 грн., з яких: 247 220,49 грн. - вимоги забезпечені заставою; 1820,00 грн. - вимоги другої черги задоволення (без право дорадчого голосу) та включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати банку на оплату судового збору у розмірі 5 368,00 грн.; відмовлено у визнанні решти грошових вимог.
АТ КБ "ПриватБанк", вважаючи, що оскаржувана ухвала винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ній висновки суду не відповідають фактичних обставинам справи, у своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати в частині відмовлених кредиторських вимог та задоволити заявлені банком грошові вимоги, оскільки судом першої інстанції невірно застосовано вимоги ч.4 ст. 75 ГПК України та невірно застосовано позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №523/9078/16-ц.
Вважає, що на даний час існує усталена судова практика щодо порядку визначення в рішенні суду грошової одиниці суми боргу, яка підлягає стягненню, за якою у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст. 533 ЦК України (постанова Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №523/9078/16-ц).
За ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Тому, вважає, що виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Здолбунівського районного суду може свідчити лише про виконання цього рішення, а не про виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором укладеним в іноземній валюті, розмір якого визначений судом та складає 32 573,97 дол. США - суми заборгованості ОСОБА_1 перед банком, станом на 05 жовтня 2010 року, яка в урозумінні ч.4 ст. 75 ГПК України є встановленою та не потребує повторного доказування, в тому числі, в межах справи про банкрутство.
Судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами - воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, тобто погашення заборгованості в розмірі 258 178,03 грн за рішенням суду не може вказувати про погашення заборгованості по кредиту в розмірі 32 573,97 дол. США.
З огляду на зазначене, вважає доведеною, тобто встановленою рішенням Здолбунівського районного суду Рівненській області від 05 жовтня 2010 року, у справі №2-1181/10, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №ROZOGA0000000067 від 21 липня 2008 року у розмірі 32573,97 дол. США, що станом на дату подачі заяви з грошовими вимогами (курс НБУ на 27 січня 2023 року 36,5686 грн. до 1,0 доларів США) складає 1191184,48 грн.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати ухвалу в частині відмови у визнанні грошових вимог банку до боржника та постановити нове судове рішення у відповідній частині, яким визнати грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 у розмірі 238 168,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (курс НБУ станом на 27 січня 2023 року - 36,5686 грн. до 1,0 доларів США) становить 8 709 490,80 грн, з яких: заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) - 23 942,51 доларів США, що становить 875 544,07 грн.; заборгованість за процентами - 37 731,21 доларів США, що становить 1 379 777,53 грн.; заборгованість з комісії - 9 970,61 доларів США, що становить 364 611,25 грн.; заборгованість по пені - 166 524,23 доларів США, що становить 6 089 557,96 грн., як забезпечені заставою.
Представник боржника, у своєму відзиві на апеляційну скаргу, вказав, що судом першої інстанції ухвалу від 28 березня 2023 року прийнято у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, з врахуванням висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08 грудня 2022 року по справі №921/542/20.
Зазначає, що заборгованість за договором кредиту на підставі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2010 року у справі №2-1181/10, ухваленого за позовом АТ КБ "ПриватБанк" стягнута в гривнях без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті. Дане рішення суду набрало законної сили і на його виконання про стягнення боргу в гривнях судом було видано виконавчий лист. Відбулося часткове погашення заборгованості за цим договором на підстав виконавчого листа.
Банк, користуючись своїм процесуальним правом, пред'явив позов про стягнення заборгованості за кредитним договором у гривнях (258 178,03 грн), з урахуванням чого з цієї дати валютою такого зобов'язання стала гривня.
Таким чином, зважаючи на зміну банком валюти кредитування у пред'явленому до ОСОБА_1 позові про стягнення заборгованості за Кредитним договором з доларів США на національну валюту - гривню, та стягнення судом такої заборгованості у гривнях без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті, заборгованість ОСОБА_1 за кредитом з врахуванням сплачених нею сум після набрання рішенням законної сили складає 249 040,49 грн, а не 8 709 490,80 грн.
Щодо заявлених АК КБ "Приватбанк" грошових вимог за процентами в розмірі 1 379 777,53 грн. (37 731,21 дол. США), по комісії - 364 611,25 грн. (9 970,61 дол. США) та по пені - 6 089 557,96 грн. (166 524,23 дол. США), представник боржника зазначає, що після пред'явлення позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалення судового рішення про стягнення такої заборгованості у гривнях, право банку нараховувати проценти за кредитним договором припинилося, натомість відповідно до ст. 625 ЦК України банк вправі заявити грошові вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням встановленого індексу інфляції, які ним не заявлені.
Просить суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 березня 2023 року у справі №918/847/22 залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.
Арбітражна керуюча у своїх поясненнях на апеляційну скаргу вказала, що судовим рішенням по справі №2-1181/10 від 05 жовтня 2010 року встановлено, що банку підлягав поверненню борг в розмірі: 258 178,03 грн. і відшкодування судових витрат в сумі 1820,00 грн., всього 259 998,03 грн., що включає в себе: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 24 011,50 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 5 186,49 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 1 059,12 доларів США та пені в розмірі 2 316,81 доларів США і саме цим судовим рішенням встановлено гривневий еквівалент заборгованості, який має бути погашено банку.
Зазначає, що хоч висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду, однак, в межах справи №2-1181/10 судом було ухвалено рішення про стягнення боргу в гривневому еквіваленті, а не в іноземній валюті, в якій надавався кредит для боржника.
Дане рішення банком не оскаржувалось і таким чином, в ОСОБА_1 виник прямий обов'язок повернути заборгованість по кредиту, яка становить по рішенню суду 258178,03 грн., що включає в себе: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 24 011,50 доларів США, заборгованості по відсоткам в розмірі 5 186,49 доларів США, заборгованості по комісії в розмірі 1 059,12 доларів США та пені в розмірі 2 316,81 доларів США.
Зазначає, що необхідно врахувати сам факт того, що протягом періоду з дати ухвалення судового рішенню по дату відкриття провадження у справі заборгованість була частково погашена, таким чином визнанню та включення підлягала сума в розмірі 247 220,49 грн.
Щодо заявленої вимоги про стягнення пені, нарахованої в розмірі 11 497,60 дол. США розрахованої станом на 16 листопада 2022 року, вважає, що станом на день розгляду справи договірне врегулювання питання щодо повернення боргу за кредитним договором між сторонами припинило існування (оскільки з дати винесення судового рішення, дане питання врегульовується саме даним рішенням суду та встановленим порядком його виконання), а тому нарахування та стягнення пені на підставі договорів кредиту є неправомірним. Доказів існування інших правочинів, укладених в письмовій формі між сторонами у спірному періоді суду не подано.
Просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк", а ухвалу господарського суду від 28 березня 2023 року, у справі №918/847/22, залишити без змін.
01 травня 2023 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" та призначено її розгляд на 29 травня 2023 року.
29 травня 2023 року, у судовому засіданні представник АТ КБ "ПриватБанк" підтримав доводи і вимоги, викладені у апеляційній скарзі, надав пояснення по справі.
Представник ОСОБА_1 і арбітражна керуюча Мельник І.А. заперечили проти вимог апеляційної скарги та надали пояснення по справі.
Представник АТ "Державний ощадний банк України" при розгляді апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" покладається на розсуд суду.
29 травня 2023 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду оголошено перерву в судовому засіданні до 19 червня 2023 року.
02 червня 2023 року, арбітражна керуюча Мельник І.А. надала пояснення по справі щодо апеляційної скарги.
19 червня 2023 року, на підставі розпорядження керівника апарату суду, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Павлюк І.Ю., повторним автоматизованим розподілом судової було визначено склад колегії суддів: Дужич С.П. - головуючий суддя, суддя Юрчук М.І., суддя Савченко Г.І.
19 червня 2023 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду провадження у справі прийнято колегією суддів у новому складі: Дужич С.П. - головуючий суддя, суддя Юрчук М.І., суддя Савченко Г.І.
19 червня 2023 року, у судовому засіданні представник ОСОБА_1 і арбітражна керуюча Мельник І.А. заперечили проти вимог апеляційної скарги та просили залишити без змін ухвалу господарського суду від 28 березня 2023 року.
Інші учасники провадження не забезпечили явку своїх представників у судове засідання, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи заслухану позицію апелянта у засіданні 29 травня 2023 року, а також оскільки явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого, пояснення боржника, арбітражного керуючого, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, пояснень, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:
21 липня 2008 року, між ЗАТ КБ "Приватбанк" правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено Договір про надання кредиту №ROZOGA0000000067, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 27 964,40 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Банком було виконано свої зобов'язання та надано позичальнику кредит на суму 27964,40 доларів США, з яких кредит позичальником отриманий в розмірі 23 тис. доларів США, решта суми направлені на оплату винагороди та страхових платежів (п.8.1 Договору).
Умови цього Кредитного договору №ROZOGA0000000067 позичальником не виконувались, грошові кошти вчасно не повертались, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, яка була визначена банком, станом на 18 травня 2010 року, та становила 32 573,97 доларів США, що за курсом НБУ на 17 травня 2010 року дорівнювало - 258 178,03 грн.
05 жовтня 2010 року, рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області, у справі №2-1181/10, позов було задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь банку 258 178,03 грн.
Заявник посилається на ч.4 ст. 75 ГПК України, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Та зазначає, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26 листопада 2019 року по справі №922/643/19).
На підставі цього рішення АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до ОСОБА_1 , як боржника, з грошовими вимогами які складають 238 168,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (курс НБУ станом на 27 січня 2023 року за курсом - 36,5686 грн. За долар США) становить 8 709 490, 80 грн., де:
- 23 942,51 доларів США - заборгованості за наданим кредитом, що становить 875 544,07 грн.;
- 37 731,21 доларів США - заборгованості за процентами, що становить 1 379 777,53 грн.;
- 9 970,61 доларів США - заборгованості з комісії, що становить 364 611,25 грн.;
- 166 524,23 доларів США - заборгованості по пені, що становить 6 089 557,96 грн.;
- 1 820,00 грн. - судового збору по рішенню Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2010 року по справі №2-1181/10.
Додано розрахунок заборгованості та виписки по рахункам.
Також, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що 21 липня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений Договір іпотеки б/н, реєстровий 1508, предметом якого є нерухоме майно боржника - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 100,10 м2, житловою - 25,90 м2, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, та забезпечує виконання зобов'язань боржника за Кредитним договором ROZOGA0000000067 по всім зобов'язанням перед банком, що випливають з Кредитного договору, у відповідності до п.33.2 Договору іпотеки.
Тобто, вимоги банку є забезпеченими іпотекою за Договором іпотеки.
Керуюча реструктуризацією за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами АТ КБ "ПриватБанк" визнала їх частково в розмірі 247 220,49 грн., як вимоги забезпеченого кредитора та вимоги банку в розмірі 1 820,00 грн. та вважає, що вони підлягають включенню до Реєстру вимог кредиторів, у справі №918/847/22, про неплатоспроможність ОСОБА_1 , як вимоги 2 (другої) черги задоволення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - Кодексу), провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Як передбачено ч.6 ст. 119 Кодексу, з метою виявлення всіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у порядку, визначеному цим Кодексом.
Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство було опубліковано 21 листопада 2022 року на офіційному сайті Вищого господарського суду України.
Згідно п.1 ст. 122 Кодексу, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Як встановлено п.1 ст. 45 Кодексу, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
03 лютого 2023 року АТ КБ "Приватбанк" подана до господарського суду Рівненської області відповідна заява.
Статтею 116 ГПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно зазначив, що за вимогами п.1 ст. 45 та п.1 ст. 122 Кодексу, банком було подано дану письмову заяву з грошовими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, з пропуском встановленого строку, який розпочав свій відлік з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство, та закінчився 21 грудня 2022 року (включно).
Відповідно до п.5 ст. 45 Кодексу, розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї ст. строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.
Як встановлено, 21 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", було укладено договір про надання кредиту №ROZ0GA0000000067, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 27 964,40 доларів США з сплатою 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 липня 2023 року. Відповідно до укладеного договору банком було виконано свої зобов'язання та надано відповідачу кредит на суму 27 964,40 доларів США, з яких кредит наданий боржнику в розмірі 23 000,00 доларів США на споживчі цілі, шляхом видачі готівки через касу, а решта суми направлена були на оплату винагороди та страхових платежів. (п.8.1 Договору)
Пунктом 2.3.3 Договору кредиту сторони також встановили, що у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань, банк на свій власний розсуд має право розірвати договір у судовому порядку, або згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору, або змінити умови договору, вимагаючи від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших обов'язків, з надсиланням позичальнику відповідного повідомлення.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2010 року, у справі №2-1181/10, встановлено, що 09 липня 2009 року ПАТ КБ "Приватбанк" направив ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень, тобто банк вчинив дії щодо дострокового повернення кредитних коштів, через недотримання боржником положень кредитного договору та 28 травня 2010 року звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за даним Кредитним договором №ROZ0GA0000000067 від 21 липня 2008 року в розмірі 32573,97 доларів США.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення банку 09 липня 2009 року до боржника з вимогою про усунення порушень договору в частині погашення боргу та з 28 вересня 2011 року з позовом є доказом того, що банком було вчинено дії щодо дострокового погашення боргу за спірним Кредитним договором №1701/0308/88-022.
Даним рішенням позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по Кредитному договору №ROZ0GA0000000067 у розмірі 258 178,03 грн. та 1 820,00 грн. витрат по справі, всього - 259 998,03 грн., причому без зазначення доларового еквіваленту боргу, який підлягав стягненню з ОСОБА_1 .
У зв'язку з тим, що банк звернувся з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором №ROZ0GA0000000067, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у ОСОБА_1 є не Кредитний договір, а рішення суду винесене у справі №2-1181/10, яке набрало законної сили.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. У зв'язку з цим, рішення суду може бути правоприпиняючим, правозмінюючим, правовідновлюючим. Сфера дії таких рішень суду універсальна, і тому може стосуватися як абсолютних прав (речової та інтелектуальної власності) і корпоративних прав, так і договірних та недоговірних зобов'язань.
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 ГПК України).
Частиною 1 ст. 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Таким чином, банку на підставі вказаного вище судового рішення підлягав поверненню борг в розмірі: 258 178,03 грн. і відшкодування судових витрат в сумі 1820,00 грн., всього 259998,03 грн.
Приписами ст. 99 Конституції України, ст. 192 ЦК України визначено, що грошовою валютою України є гривня і вона є єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому іноземна валюта може використовуватися у випадках та порядку встановленому законом. У ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання може бути визначене в гривневому еквіваленті до іноземної валюти.
Тому, Верховного Суду України дійшов правового висновку у постанові від 13 вересня 2017 року, у справі №6-1445цс17, який зроблений після прийняття рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області, у справі №2-1181/10, розглядаючи питання валюти стягнення заборгованості за кредитним договором на етапі виконавчого провадження, коли у рішенні було зазначено заборгованість у іноземній валюті та/або у гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення судового рішення, що суд, коли вказав у рішенні суму зобов'язання в гривневому еквіваленті, то фактично визначив спосіб виконання судового рішення, а саме, не у валюті кредиту, а в гривневому еквіваленті. При цьому сам виконавець при здійсненні примусового виконання рішення суду не наділений повноваженнями змінювати суму боргу визначену судом. Тому, належним є виконання судового рішення у гривневому еквіваленті навіть не дивлячись на той факт, що станом на дату виконання зазначена сума стала в тричі меншою від доларового відповідника, який просив стягнути банк.
Також, як вірно відмітив Господарський суд Рівненської області, з виписок, що долучені до матеріалів справи, вбачається, що після звернення банку з позовною заявою до 2023 року боржником було погашено і сплачено банку 5 478,89 грн. - основного боргу по кредиту та 5 478,65 грн. - пені, в рахунок заборгованості визначеної рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2010 року, у справі №2-1181/10.
Оскільки, рішенням місцевого суду заборгованість боржника перед банком була визначена в гривнях, навіть без зазначення еквіваленту цього боргу в іноземній валюті, чим фактично визначив спосіб виконання судового рішення, а саме: не у валюті кредиту, а в гривневому еквіваленті, то борг підлягає до стягнення саме у гривнях, розмір якого встановлений судовими рішеннями від 05 жовтня 2010 року.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N14-134цс18.
Проте, в межах справи №2-1181/10 від 05 жовтня 2010 року, судом було ухвалено рішення про стягнення боргу в гривневому еквіваленті, а не в іноземній валюті, в якій надавався кредит для боржника. Таким чином, в ОСОБА_1 існує прямий обов'язок повернути заборгованість по кредиту, яка становить по рішенню суду - 258178,03 грн., що включає в себе: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 24 011,50 доларів США, заборгованості по відсоткам в розмірі 5 186,49 доларів США, заборгованості по комісії в розмірі 1 059,12 доларів США та пені в розмірі 2 316,81 доларів США, яка з врахуванням часткового погашення складає 247 220,49 грн.
Щодо заявленої суми нарахованих процентів за користування тілом кредиту за період з 28 травня 2010 року по 16 листопада 2022 року в розмірі 32 544,72 доларів США, колегія суддів зазначає, що за умовами Кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом, який наданий до 21 липня 2023 року.
Тобто, боржник, в межах строку кредитування до 21 липня 2023 року, зобов'язана була повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності до умов Кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено, банк 28 травня 2010 року звернувся до суду про дострокове стягнення всієї наявної заборгованості за Кредитним договором, що судом було задоволено та рішенням винесеним 05 жовтня 2010 року стягнуто з боржника достроково всю заборгованість за наданим кредитом та відповідно всю суму простроченої заборгованості за процентами, по комісії та пені.
А тому, право банку, як кредитодаця, нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось, у зв'язку з пред'явленням до боржника вимоги про дострокове погашення боргу по кредиту згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.
Тобто, банк не міг нараховувати проценти за кредитним договором після закінчення строку кредиту, або у разі пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту у порядку, передбачених положенням ст. 1050 ЦК України.
Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) де зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Таким чином, враховуючи те, що рішенням суду від 05 жовтня 2010 року, у справі №2-1181/10, було стягнуто заборгованість по наданому кредиту та по відсотках, що існувала на дату звернення з позовною заявою, то відповідно до вказаних вище норм, проведення нарахування відсотків та підвищених відсотків по Кредитному договору за період з 28 жовтня 2010 року по 16 листопада 2022 року є безпідставним. У зв'язку з чим, грошова вимога в розмірі 32 544,72 доларів США, які нараховані банком, як проценти за користування кредитними коштами за період з дати звернення з позовною заявою до дати відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.
Щодо заявленої вимоги про стягнення 11497,60 доларів США пені нарахованої на 16 листопада 2022 року колегія суддів зазначає, що станом на день розгляду справи договірне врегулювання питання щодо повернення боргу за кредитним договором між сторонами припинило існування (оскільки з дати винесення судового рішення, дане питання врегульовується саме даним рішенням суду та передбаченим порядком його виконання), а тому нарахування та стягнення пені на підставі Кредитного договору, який припинився є безпідставним і неправомірним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога банку в частині нарахування пені до боржника за період з 28 травня 2010 по 16 листопада 2022 року в сумі 9 180,79 доларів США не підлягає до задоволення. Крім того, банк уже скористався своїм правом щодо стягнення заборгованості по пені в судовому порядку, що підтверджується рішенням місцевого суду у справі №2-1181/10 від 05 жовтня 2010 року, яким стягнув пеню в сумі 2 316,81 доларів США, яка була заявлена в межах поданої позовної заяви.
Пунктом 8 ст. 45 Кодексу визначено, що розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
В силу приписів п.1 ст. 1 Кодексу, забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника, а конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно абз.3 ч.2 ст. 45 Кодексу, забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.
Відповідно до положень ст. 1 Кодексу забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника. Таким чином, забезпеченими зобов'язаннями в розумінні ст. 1 Кодексу та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства. Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення ст. 19 Закону України "Про заставу" та ст. 7 Закону України "Про іпотеку" та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.
Кодекс не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, з встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань боржника по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, а не за наслідками проведення оцінки предмета забезпечення, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 2 або 3 черги задоволення вимог кредиторів, якщо боржник у справі про неплатоспроможність отримував кредит, або виступив майновим поручителем.
Аналогічні правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 по праві №902/492/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 по справі №909/490/16, постанові Верховного Суду від 06.09.2018 по справі №918/1071/15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.01.2021 по справі №904/1360/19.
Також, Кодексом надано право заставному кредитору подати заяву з грошовими вимогами у справі про банкрутство в частині вимог, що не є забезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Отже, забезпеченим кредиторам надано право відмовитись повністю або частково від забезпечення.
Враховуючи дане, у визначений Кодексом строк для звернення з грошовими вимогами до боржника зі сторони товариства до суду не надходила відповідна заява про відмову від забезпечення (повністю або частково).
Таким чином, розмір забезпечення заставою (іпотекою) грошового зобов'язання судом визначається у відповідності до ст. 19 Закону України "Про заставу" та ст. 7 Закону України "Про іпотеку" та враховуючи умови самого Договору іпотеки, а не у відповідності до розміру вартості предмету застави, який визначається згідно до проведення незалежної експертної оцінки. Оскільки реальна вартість предмета іпотеки, а отже, і фактичний розмір зобов'язань, що можуть бути погашення за рахунок даного забезпечення (застави, іпотеки), визначається після його реалізації.
Частиною 4 ст. 133 Кодексу встановлено, що вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду першої інстанції про визнання вимоги АТ "КБ "Приватбанк" у розмірі 247 220,49 грн., які забезпечені заставою, та відмовлено у визнанні грошових вимог банку в частині стягнення відсотків за користування тілом кредиту, комісії та пені на загальну суму 8 460 450,31 грн.
Також, місцевим господарським судом правомірно визнано вимогу банку в розмірі 1820,00 грн (вимоги пов'язанні з розглядом судової справи №2-1181/10) та включенню до Реєстру вимог кредиторів у справі №918/847/22 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , як вимоги 2 черги задоволення та включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору у розмірі 5368,00 грн.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Хмельницької області від 28 березня 2023 року у справі №918/847/22 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Тому, інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.
Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції прийнята у відповідності до норм ст. 236 ГПК України з всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 129, 282 ГПК України, у зв'язку з відмовою в їх задоволенні, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269-276, 281-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 березня 2023 року, у справі №918/847/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Матеріали справи №918/847/22 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "23" червня 2023 року.
Головуючий суддя Дужич С.П.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Савченко Г.І.