14 червня 2023 року м. Дніпросправа № 200/13039/15-а (2-а/200/267/15)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 року за виключними обставинами у справі №200/13039/15-а за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Головного управління Державної казначейської служби України (далі - ГУ ДКС України), Апеляційного суду Дніпропетровської області, в якому просила: стягнути з ГУ ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку на її користь вихідної допомоги у розмірі 227766 грн.
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року (суддя Женеску Е.В.) позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день подання заяви про відставку; стягнуто з ГУ ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227766 грн.; зобов'язано ДСА України передати Апеляційному суду Дніпропетровської області бюджетні асигнування на виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1 ; зобов'язано Апеляційний суд Дніпропетровської області виплатити позивачу перераховані кошти; постанову в частині стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227766 грн. звернуто до негайного виконання.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасовано постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Позивач звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 року за виключними обставинами. У заяві позивач просив за результатами перегляду скасувати постанову суду та винести нову, якою відмовити відповідачу у задоволені апеляційної скарги.
В обґрунтування необхідності перегляду рішення суду за виключними обставинами заявник зазначив, що на час подання позивачем заяви про звільнення у відставку (14.01.2014р.) та на час надходження до Верховної Ради України подання Вищої Ради Юстиції України про звільнення у відставку в лютому 2014 року, діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ (в редакції від 07.07.2010 року) статтею 136 якого передбачено право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою. 27.03.2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 1166-УІІ від 20.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена і позивачка була позбавлена можливості отримати вихідну допомогу.
Заявник зазначає, що постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та Верховного Суду від 23 січня 2019 року (адміністративне провадження №К/9901/16180/18) суперечать висновкам Рішення Конституційного Суду України від 15. 04.2020 року № 2-р (II) 2020 яким встановлено неконституційність положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166- VII.
Конституційний Суд України констатує, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб'єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.
Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166 суперечить частині 1 статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
Заявниця наголошує, що вона зробила все необхідне щоб реалізувати право на відставку, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166, але через протиправну бездіяльність Верховної Ради України підтверджену Постановою Колегії судців Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 року, щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення з посади судці Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, була позбавлена такої можливості.
Заявниця наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 15. 04.2020 року № 2-р (II) 2020 є виключною обставиною для справи №200/13039/15-а(2а/200/267/15) за її позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Головного управління Державної казначейської служби України про стягнення вихідної допомоги при виході у відставку.
Від Державної судової адміністрації України надійшов відзив в якому просив відмовити у задоволені заяви позивача.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи заяви, встановив наступне.
Надаючи правову оцінку доводам заяви, обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII.
Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166-VII та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб'єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166-VII мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014р. ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом №1166-VII.
На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. у справі № 2-р/2020 визначено, що положення вищевказаного підпункту втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.
Частиною 2 статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту статті 152 Конституції України слідує, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями).
Відповідно до частини 1 статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017р. № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020р. у справі № 2-р/2020 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд не робив висновків, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII означає поновлення дії статті 136 Закону № 2453-VI. Це Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Судом порядку його виконання.
Водночас за позицією Конституційного Суду додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000).
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. у справі № 2-р/2020 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
За загальним правилом чинність закону (його окремих положень) припиняється в цілому або в окремій частині: а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону (про внесення змін до закону, вилучення положень закону тощо); б) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень.
Норма закону, яка була вилучена іншим законом (внаслідок чого втратила свою чинність), що пізніше був предметом конституційного контролю, за результатами якого Конституційним Судом України прийняте рішення про визнання неконституційними положень закону, якими ця норма вилучена, не підлягає автоматичному поновленню, оскільки це суперечило б принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України).
Відповідно до цього принципу повноваженнями на прийняття змін в законодавство чи заповнення прогалин внаслідок визнання законів чи інших нормативних актів неконституційними наділений парламент, як єдиний орган законодавчої гілки влади.
Згідно з частиною 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною 6 статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, то дія цього підпункту втратила чинність 15.04.2020р. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.
За таких обставин суд дійшов до висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020р. у справі №4819/49/19 викладений висновок, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України, викладена, зокрема у постановах від 20 лютого 2023 року у справі № 822/55/17, від 25.07.2019р. у справі № 804/3790/17, від 23.12.2020р. у справі № 825/3135/15-а, від 28.10.2020р. у справі № 823/2372/17 та інші, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, і колегія суддів не бачить підстав для відступу від них.
Крім того, суд ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Однак не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (рішення від 26 червня 2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 і 71378/10).
У національному законодавстві на момент прийняття рішення Верховної Ради України від 16.07.2015р. №636-VIII про звільнення позивача із посади судді, норми статті 136 Закону №2453-VI, які передбачали виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, а отже, підстави стверджувати про порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсутні.
Також, суд зазначає, що частиною 1 ст. 2 КАС України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналізуючи приписи пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, суд дійшов висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
У даному випадку, спірне рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021р. у справі № 808/1628/18,від 22 грудня 2021 року справа №806/4915/15
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Згідно з частиною 4 статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.
Керуючись статями 311, 321, 325, 328, 329, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 року за виключними обставинами у справі №200/13039/15-а за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 квітня 2023 року.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко