Справа № 159/3076/22 Провадження №11-кп/802/544/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 червня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2023 року задоволене клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 15 серпня 2023 року включно щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.309 КК України.
Захисник оскаржує судове рішення з мотивів його незаконності. Вказує, що продовжений щодо його підзахисного запобіжний захід є занадто суворий. Стверджує, що прокурором не доведено, а лише формально наведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися. Посилається на те, що ОСОБА_7 має зареєстроване місце реєстрації і проживання, за яким характеризується позитивно, на його утриманні перебувають непрацездатні батьки, умов ув'язнення не порушує. А тому просить ухвалу суду скасувати і застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із визначенням розміру застави відповідно до ч.5 ст.182 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, міркування обвинуваченого, який підтримав подану апеляцію та просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги і просила залишити ухвалу суду без змін, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Норми ч.1 ст.194 КПК України регламентують, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» передбачено, що запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
На переконання суду апеляційної інстанції, місцевий суд згідно з положеннями кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_9 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які за ступенем тяжкості належать до категорії нетяжких і тяжких злочинів.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений раніше судимий, не має постійного місця проживання, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків.
Отже, на думку апеляційного суду, стороною обвинувачення доведено, що раніше заявлені ризики не зменшилися, оскільки враховуючи тяжкість покарання, яке може бути призначене у випадку доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, останній може переховуватися від суду, впливати на свідків у даному кримінальному провадженні і вчинити інше кримінальне правопорушення.
Тому заявлені прокурором ризики продовжують існувати.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29.09.2011 у справі «Третьяков проти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинно мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.
При продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Наведені обвинуваченим апеляційні доводи жодним чином не зменшують доведених прокурором ризиків та не є єдиною і безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду та застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Також місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про те, що тримання обвинуваченого під вартою у даному випадку є виправданим, так як цього вимагають справжні інтереси суспільства у даному кримінальному провадженні.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави у розмірі, передбаченому ч.5 ст.182 КПК України, то вони є безпідставними, оскільки суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.
Так, положеннями п.2 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано та вмотивовано не визначив ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, розміру застави з огляду на приписи п.2 ч.4 ст.183 КПК України.
З урахуванням сукупності вищенаведених обставин, апеляційний суд вважає, що лише винятковий запобіжний захід зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді