79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.06.2023 Справа № 462/5157/17
За позовом: ОСОБА_1 , м.Львів,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», м.Львів,
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Голова Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» ОСОБА_2 , с. Сокільники, Пустомитівський район,
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Голова Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» ОСОБА_3 , м.Львів,
про: поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суддя І. Б. Козак
При секретарі Г.Гелеш
Представники сторін:
Від позивача: Буловчак В.І.-представник.
Від відповідача: Вук У.І.-представник.
Від третіх осіб-1, 2: не з'явились.
Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 30.11.2021 ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 31.05.2021 змінено, провадження у справі закрито, роз'яснено позивачу ОСОБА_1 про наявність у нього права звернутися до Шевченківського районного суду м.Львова зі заявою про направлення справи №462/5157/17 за встановленою юрисдикцією до господарського суду Львівської області.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 17.12.2021 направлено справу №462/5157/17 для розгляду до Господарського суду Львівської області.
25.01.2022 проведено автоматизований розподіл і справу №462/5157/17 передано для розгляду судді Козак І.Б.
Ухвалою суду від 22.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 02.05.2023. Ухвалою суду від 02.05.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 23.05.2023.
Правова позиція позивача.
У судове засідання 13.06.2023 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги із врахуванням заяви (вх.№6476/22 від 21.03.2022) обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 вважає своє звільнення з посади директора з капітального будівництва ПАТ «Львівгаз» незаконним з таких підстав: у будь-якому випадку роботодавець був зобов'язаний завчасно повідомити особу про намір розірвати трудовий договір; роботодавець без згоди ОСОБА_1 не мав права припинити трудовий договір з власної ініціативи у період тимчасової непрацездатності, а, також, не видав копії наказу про звільнення; Наглядова Рада Товариства станом на дату подання цього позову не надсилала ОСОБА_1 (як Члену Правління) свого рішення про припинення моїх повноважень. Тому позивач ставить під сумнів його наявність такого рішення - взагалі. Просить скасувати наказ про звільнення з посади директора від 10.10.2017; скасувати рішення наглядової ради ПАТ «Львівгаз», оформлене протоколом №10/10-2017 засідання налядової ради ПАТ (заочне голосування) від 10.10.2017; поновити ОСОБА_1 на посаді директора з капітального будівництва ПАТ «Львівгаз»; стягнути з АТ «ОГС «Львівгаз» середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Правова позиція відповідача.
Відповідач у судовому засіданні 13.06.2023 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (вх.№10352/22 від 17.05.2022), заявив позовну давність (вх.310353/22 від 17.05.2022) до позовних вимог. Просив у позові відмовити.
Позиція третіх осіб 1 та 2.
Представники третіх осіб 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, пояснень не подавали.
Обставини справи.
Між ОСОБА_1 та ПАТ «Львівгаз» було укладено Контракт від 01.07.2016.
10.10.2017 відбулося засідання Наглядової ради ПАТ «Львівгаз» (заочне голосування), оформлене Протоколом №10/10-2017, на обговорення виносилося лише 1 питання - Припинення повноважень члена Правління Товариства ОСОБА_1 , за підсумками якого вирішено припинити повноваження члена Правління Товариства Лацика Р.З. - директора з капітального будівництва, у звязку з чим припинити дію укладеного з ним Контракту згідно з п.5.3.5 та звільнити зі займаної посади 10.10.2017 на підставі п.8 ст.36 КЗпП України.
12 жовтня 2017 року на адресу реєстрації позивача надійшло повідомлення за підписом начальника відділу кадрів ПАТ «Львівгаз» наступного змісту: «п. ОСОБА_1 . У зв'язку із розірванням 10.10.2017 укладеного з Вам Контракту у зв'язку із припиненням повноважень повідомляємо про необхідність прибути до відділу кадрів ПАТ «Львівгаз» для отримання трудової книжки...».
На дату отримання цього повідомлення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, про що завчасно письмово повідомив Товариство заявою від 09.10.2017 (вх.№зГ-4277-Lv01-1017).
У відділ кадрів позивач дізнався, що звільнений з роботи відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підстави, що передбачені контрактом. Причиною звільнення стало прийняття Наглядовою радою рішення про припинення повноважень члена Правління Товариства.
На сайті ПАТ «Львівгаз» з'явилося повідомлення, у якому зазначено, що: «Відповідно до рішення Наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 10.10.2017 року (протокол №10/10-2017) відбулись зміни у складі посадових осіб емітента, а саме: прийнято рішення припинити повноваження члена Правління Товариства Лацика Романа Зіновійовича-директора з капітального будівництва, у зв'язку з чим припинити дію укладеного з ним Контракту згідно п.5.3.5 та звільнити з займаної посади 10 жовтня 2017 року на підставі п.8 ст.36 КЗпП України...».
Копію чи витяг з наказу про своє звільнення ОСОБА_1 стверджує, що не отримав.
У матеріалах справи є копія Статуту ПАТ «Львівгаз».
Оцінка суду.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Положеннями ч.1 та ч. 2 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що в межах компетенції, визначеної статутом акціонерного товариства та цим Законом, здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність його виконавчого органу. Порядок роботи наглядової ради, права та обов'язки її членів, порядок виплати їм винагороди визначаються цим Законом, статутом акціонерного товариства, положенням про наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з кожним членом наглядової ради. Такий договір або контракт від імені товариства підписується уповноваженою загальними зборами особою на умовах, затверджених рішенням загальних зборів. У разі укладення з членом наглядової ради цивільно-правового договору такий договір може бути оплатним або безоплатним.
Між ОСОБА_1 та ПАТ «Львівгаз» було укладено Контракт від 01.07.2016 як з членом Правління.
Підстави розірвання контракту до закінчення строку його дії визначені у п.5.3 Контракту, зокрема, і підстава, зазначена у п.5.3.5 та Протоколі №10/10-2017: у разі прийняття загальними зборами акціонерів або Наглядовою радою Товариства рішення про дострокове припинення повноважень (відкликання) члена Правління.
Відповідно до п.10.2.2.7 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить, зокрема, обрання та припинення (відкликання) повноважень Голови та членів Правління Товариства; прийняття рішення про відсторонення Голови Правління (виконуючого обов'язки Голови Правління) або члена Правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснювати повноваження Голови Правління.
Згідно з положеннями п. 8 ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про акціонерні товариства», до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу.
09.10.2017 ОСОБА_1 подав ПАТ «Львівгаз» заяву про відкликання своєї заяви про звільнення з посади за власним бажанням і про намір працювати надалі, а також повідомив про тимчасову непрацездатність. Заява зареєстрована у ПАТ «Львівгаз» вх.№3Г-4277-Lv01-1017 від 09.10.2017.
Тобто, станом на 09.10.2017 ОСОБА_1 повідомив про відкликання своєї заяви про звільнення та перебування на лікарняному.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпПП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Конституційний Суд України рішенням №6-р(II)/2019 від 04.09.2019 визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення ч.3 ст.40 КЗпП, які гарантують захист працівника від незаконного звільнення, та мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Конституційний Суд України визнав положення ч.3 ст.40 КЗпП такими, що поширюються на всі трудові правовідносини. Аналогічне також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №205/4196/18.
Враховуючи наведене, станом на 10.10.2017 були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 зі займаної посади як члена правління, а тому позовна вимога про скасування рішення наглядової ради ПАТ «Львівгаз», оформлене Протоколом №10/10-2017 засідання наглядової ради Публічного Акціонерного Товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (заочне голосування) від 10.10.2017 є правомірною.
Позовна вимога про скасування наказу про звільнення від 10.10.2017, виданого ПАТ «Львівгаз» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва ПАТ «Львівгаз» є похідною від позовної вимоги про скасування рішення наглядової ради ПАТ «Львівгаз» від 10.10.2017 та теж підлягає задоволенню, оскільки рішення наглядової ради є скасованим.
Згідно з ч.1 ст.235 КЗПП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з ч. 1 ст. 51 та ч. 2 ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада наділена повноваженнями щодо призначення (обрання) та відкликання з посади (звільнення) виконавчого органу товариства (директора), проте, вказані повноваження наглядова рада повинна здійснювати лише при обов'язковому дотриманні вимог чинного законодавства про працю.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що даний спір є корпоративним, а трудові відносини Позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, за висновком суду, закон не наділяє орган, який вирішує серед іншого і трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту порушених трудових прав, ніж зазначений в частині 1 ст. 235 КЗПП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити позивача на попередній роботі (посаді). А саме, відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП України, позивач має бути поновлений на посаді директора з капітального будівництва ПАТ «Львівгаз».
Відповідно до п. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає спір, підлягає негайному виконанню.
В свою чергу, на відміну від положень чинного ГПК України, положеннями п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України, передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
За приписами ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, вищевказаними нормами припинення реєстрації, а з ними і припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов'язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, який, в свою чергу, пов'язаний з днем видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства.
Окрім цього, як зазначено у п. 34 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
У даному випадку, суд зазначає, що вказані норми законодавства є певною гарантією забезпечення, як прав працівника якого незаконно звільнено, так і прав роботодавця щодо забезпечення нормального функціонування трудового колективу підприємства.
Приймаючи до уваги те, що в даному випадку даний спір за своєю правовою природою є корпоративним спором, а трудові відносини позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, за висновком суду, закон не наділяє орган, який вирішує серед іншого і трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту порушених трудових прав, ніж зазначений в частині 1 ст. 235 КЗПП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, а позивач підлягає поновленню на попередній роботі (посаді) на підставі ч. 3 ст. 235 КЗпП України, суд дійшов висновку, що в силу положень ч. 7 ст. 235 КЗпП України, заявлене позивачем клопотання про допуск рішення до негайного виконання підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), а також постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року в справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).
Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 дійшла висновку, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Суд звертає увагу відповідача на те, що розгляд заяви про поновлення на роботі ОСОБА_1 розглядається більше 5 років не з його вини.
Для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Позивач ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади 10.10.2017 року відповідно до наказу №192-к/тр (а.с.49, т.ІІ).
При здійсненні обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу ОСОБА_1 мають враховуватися виплати за липень та серпень 2019 року. Відповідачем подано докази виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням в розмірі шестимісячного середнього заробітку (а.с.123-124, т.ІІІ).
З адвокатським запитом про витребування у відповідача інформації про середню заробітну плату за період серпень-вересень 2017 від 29.08.2022 до відповідача звертався адвокат позивача Буловчак В.І., однак станом на дату прийняття рішення відповідачем не подано інформації.
Щодо заявленої відповідачем позовної давності до заявлених позовних вимог, варто звернути увагу на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (ст.234 КЗпП).
Як підтверджується матеріалами справи, наказ про звільнення датований 10.10.2017. Позовна заява ОСОБА_1 подана до Залізничного районного суду м.Львова 02.11.2017, тобто, позивачем не пропущено строк на звернення з цим позовом до суду, а тому, позовна давність судом не застосовується, оскільки позивачем не пропущено строк на звернення з цим позовом до суду.
Підсумовуючи наведене, заявлені позовні вимоги є повністю правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення Наглядової ради ПАТ «Львівгаз», оформлене Протоколом №10/10-2017 засідання Наглядової ради Публічного Акціонерного Товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (заочне голосування) від 10.10.2017р.
3. Скасувати наказ про звільнення від 10.10.2017, виданий ПАТ «Львівгаз» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва ПАТ «Львівгаз».
4. Поновити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на посаді директора з капітального будівництва Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (адреса: вул.Золота, 42, м.Львів, 79039, код ЄДРПОУ 03349039) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
6. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
8. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2023.
Суддя Козак І.Б.