15.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3455/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А, Чередко А.Є,
секретар судового засідання Мацекос І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 (суддя Бондарєв Е.М.)
у справі № 904/3455/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" (м. Дніпро)
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (Дніпропетровська область, м. Нікополь)
про стягнення 6 809 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 853 553,96 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 позов задоволено частково, закрито провадження у справі №904/3455/22 в частині стягнення 200 000,00 грн. заборгованості та стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про відстрочення виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 задоволено частково, відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" до господарського суду подано скаргу на рішення та бездіяльність приватного виконавця Ванжи Олександра Володимировича згідно якої просить суд:
1) постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2023 ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
2) постанову про арешт коштів боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
3) постанову про арешт майна боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
4) постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
5) постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
6) бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з неповернення наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області, стягувачу - визнати неправомірною;
7) зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження".
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22 відмовлено у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення та бездіяльність приватного виконавця Ванжи Олександра Володимировича.
Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22 та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права,.
Наголошує, що на момент відкриття виконавчого провадження у справі та прийняття оскаржуваних рішень виконавця щодо вжиття примусових заходів відстрочка виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі не закінчилася.
За твердженням скаржника, з огляду на чинність на момент винесення оскаржуваних рішень приватного виконавця ухвали про відстрочку виконання рішення, виконавчий документ по справі (наказ) підлягав обов'язковому поверненню стягувачу без відкриття провадження та застосування заходів примусового виконання.
Також звертає увагу, що приватний виконавець мав дійсну реальну змогу самостійно встановити та перевірити обставини, що є перепоною для відкриття виконавчого провадження та зумовлюють повернення виконавчого документу, зокрема, шляхом аналізу інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22.
25.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких він підтримав доводи своєї скарги та просив її задовольнити. Також повідомив суд про те, що виконав рішення добровільно, не допустивши порушення строків наданої судом відстрочки.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2023 розгляд справи №904/3455/22 призначено на 01.06.2023 о 10 год. 10 хв.
23.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких він підтримав доводи своєї скарги та просив її задовольнити.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з рішенням ВРП від 23.05.2023р. про звільнення з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку судді Кузнецова В.О., для розгляду справи № 904/3455/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
В судове засідання 01.06.2023 з'явилися представник позивача, представники відповідача та приватний виконавець, надали суду свої пояснення. У судовому засіданні оголошена перерва до 15.06.23 р. на 12:20. Про час та місце наступного судового засідання представники сторін та приватний виконавець повідомлені у судовому засіданні.
В судовому засіданні 15.06.2023 приймав участь представник відповідача. Представник позивача та приватний виконавець у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги участь представника позивача та приватного виконавця в судовому засіданні 01.06.2023 та надання ними відповідних пояснень суду, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами, без участі представника позивача та приватного виконавця.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2023 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити: оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу відповідача на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця задовольнити повністю.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 позов задоволено частково, закрито провадження у справі №904/3455/22 в частині стягнення 200 000,00 грн. заборгованості та стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про відстрочення виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 задоволено частково, відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
До суду 17.02.2023 Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" подана скарга на рішення та бездіяльність приватного виконавця Ванжи Олександра Володимировича якою просить суд:
1) постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2023 ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
2) постанову про арешт коштів боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
3) постанову про арешт майна боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
4) постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
5) постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - визнати неправомірною;
6) бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з неповернення наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області, стягувачу - визнати неправомірною;
7) зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п.8 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження".
Скарга обґрунтована тим, що 15.02.2023 до приватного виконавця представником боржника засобами електронної пошти на офіційну адресу приватного виконавця Ванжи О.В. з накладенням ЕЦП направлено заяву про повернення виконавчого документу стягувачу та зупинення виконавчого провадження №71028040. До цієї заяви було додано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/3455/22 про відстрочення виконання рішення суду до 11.04.2023, на виконання якого виконавцем відкрито виконавче провадження № 71028040. Приватний виконавець 15.02.2023 виніс постанову про зупинення виконавчих дій, у зв'язку з отриманням ухвали від 26.01.2023 про відстрочення виконання рішення. У цій постанові він зазначив, що на думку виконавця повноваження щодо зупинення вчинення виконавчих дій та повернення виконавчого документа стягувачу - є дискреційними повноваженнями виконавця, а тому ним прийнято рішення лише про зупинення виконавчих дій без повернення виконавчого документу стягувачу, як того вимагає ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Скаржник вважає рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з відкриття 13.02.2023 виконавчого провадження ВП №71028040 з примусового виконання наказу, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області в справі №904/3455/22, застосування заходів примусового виконання у вигляді арешту, стягнення інших сум стягнення в межах виконавчого провадження (винагорода виконавця, витрати виконавчого провадження), а також неповернення цього наказу стягувачу, неправомірними.
Також скаржник зазначає, що оскільки Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" знаходиться на території Нікопольської міської громади, то дії та постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна, грошових коштів боржника у банках, прийняті виконавцями після 19.08.2022, з урахуванням Наказу Мінреінтеграції від 23.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, є протиправними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи Олександра Володимировича (посвідчення Міністерства юстиції України № 0326 від 29.03.2019) наявне право здійснювати виконання виконавчих документів, місце виконання яких знаходиться у межах Дніпропетровської області. При цьому, офіс приватного виконавця знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Самарського Якова, 6, що відноситься до територіальної громади міста Дніпра, яка не внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). В свою чергу, дії приватного виконавця Ванжи Олександра Володимировича в рамках виконавчого провадження № 71028040 є правомірними, вчиненими у повній відповідності з нормами чинного законодавства, а скарга є необґрунтованою та безпідставною.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 судом видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
З матеріалів справи слідує, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою Олександром Володимировичем 13.02.2023 за заявою ТОВ «Екомет Плюс» в порядку ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 71028040 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 по справі №904/3455/22.
Того ж дня, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою Олександром Володимировичем до вимог статей 3, 40, 45 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди: ВП № 71028040, про стягнення основної винагороди в сумі 812 922,89 грн.
Також 13.02.2023 відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" приватним виконавцем винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження: ВП № 71028040 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн.
13 лютого 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, в межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди та витрат виконавчого провадження в сумі 8 942 651,84 грн., яку для виконання направлено (та безпосередньо вручено під підпис) до банківських установ та для відома сторонам. Також з метою безакцептного списання коштів, приватним виконавцем підготовлені платіжні вимоги, які також направлені до банківських установ та деякі вручені під підпис 13-15 лютого 2023 року.
15.02.2023 до приватного виконавця представником боржника засобами електронної пошти на офіційну адресу приватного виконавця Ванжи О.В. з накладенням ЕЦП направлено заяву про повернення виконавчого документу стягувачу та зупинення виконавчого провадження №71028040. До цієї заяви було додано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 у справі № 904/3455/22 про відстрочення виконання рішення суду до 11.04.2023, на виконання якого виконавцем відкрито виконавче провадження № 71028040.
Приватним виконавцем, за результатами розгляду заяви адвоката, представника АТ "Нікопольський завод феросплавів" (боржника) - Добровольського А.Т. від 15.02.2023 за вих.№5-4016 про повернення виконавчого до стягувачу та зупинення виконавчих дій, що аргументована винесенням Господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 26.01.2023 справі № 904/3455/22 про відстрочення виконання судового наказу, 15.02.2023 зупинено вчинення виконавчих дій, про що винесена відповідна постанова. Вищенаведеною постановою зупинено вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, а саме до закінчення визначеного в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 по справі №904/3455/22 про відстрочення виконання судового наказу, тобто до 11.04.2023.
Постанова обґрунтована тим, що, на думку виконавця, повноваження щодо зупинення вчинення виконавчих дій та повернення виконавчого документа стягувачу - є дискреційними повноваженнями виконавця, а тому ним прийнято рішення лише про зупинення виконавчих дій без повернення виконавчого документу стягувачу, як того вимагає ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Щодо цього колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження»: рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 339 ГПК України).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) -сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положеннями статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частиною 21 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»: виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Водночас, Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.
Відповідно до п. 1 розділу І «Загальні положення» ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 4 розділу 3 «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції визначено, що виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
За приписами ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;
11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок
Крім того, згідно п. 20 розділу 3 «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону.
У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023, яка набрала законної сили, відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
Таким чином, ухвала про відстрочення виконання рішення була прийнята судом до дати видачі судового наказу (10.02.2023), пред'явлення його стягувачем до виконання (13.02.2023) та відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за ним (13.02.2023).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент надходження заяви ТОВ «Екомет Плюс» з наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 до приватного виконавця Ганжи О.В. вже діяла та була чинною відстрочка виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
Необхідно зауважити, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина третя статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема строк пред'явлення рішення до виконання.
Частиною 1 статті 12 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження").
За таких умов, з огляду на положення ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" та з урахуванням чинної ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023, якою відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023, строк пред'явлення наказу від 10.02.2023 у справі №904/3455/22 до виконання встановлюється починаючи з дати закінчення строку відстрочки та діє протягом трьох років - до 12.04.2026.
Таким чином, виконавчий документ, а саме наказ, виданий 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 не міг бути пред'явлений до виконання, а виконавче провадження не могло бути розпочате (відкрите) до дати закінчення встановленого судом ухвалою від 26.01.2023 строку відстрочки, тобто до 11.04.2023.
Враховуючи викладене, приватний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу - ТОВ «Екомет Плюс».
Натомість, приватним виконавцем було винесено постанови: про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2023 ВП № 71028040, про арешт коштів боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, про арешт майна боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040, які є предметом оскарження боржником АТ «НЗФ» у даному провадженні.
Слід також наголосити на помилковості тверджень приватного виконавця про наявність підстав для зупинення вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, а саме до закінчення визначеного в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 по справі №904/3455/22 про відстрочення виконання судового наказу, тобто до 11.04.2023.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, виконавчі дії здійснюються виконавцем саме в межах виконавчого провадження, яке розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
Тобто аналіз норми цієї статті засвідчує, що така стосується правомірно (за наявності визначених законом підстав) відкритого виконавчого провадження та факту прийняття судом ухвали про відстрочку виконання рішення після відкриття виконавчого провадження за виданим на його виконання виконавчим документом. Цим положенням кореспондується обов'язок сторін (згідно з ч. 4 ст. 19 ЗУ "Про виконавче провадження") невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Отже, для прийняття виконавцем рішення про зупинення вчинення виконавчих дій необхідними є дотримання двох умов в їх послідовній сукупності: відстрочці виконання рішення суду має передувати відкриття виконавчого провадження, лише в межах якого здійснюються виконавчі дії та може бути зупинено їх вчинення.
Натомість в іншому випадку (зокрема, надання відстрочки виконання рішення суду до видачі виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження за ним) застосовуються положення п. 8 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», які регламентують порядок дій виконавця у разі надходження до нього виконавчого документу, за яким вже надана судом відстрочка.
Оскільки наказ Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 був виданий 10.02.2023, тобто після надання судом ухвалою від 26.01.2023 відстрочки до 11.04.2023, то станом на день його пред'явлення до виконання (13.02.2023) існували об'єктивні обставини, що зумовлювали повернення його стягувачу без прийняття до виконання, оскільки відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.
Апеляційний суд наголошує, що ухвала Господарського суд Дніпропетровської області від 26.01.2023 набрала законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та на момент відкриття виконавчого провадження була чинною та не скасована.
Ухвала про відстрочення виконання рішення має похідний характер від рішення суду, яким вирішено справу по суті, і є обов'язковою для виконавця при виконанні відповідного судового наказу.
Таким чином, ухвала про відстрочення виконання рішення є невід'ємною частиною наказу та підлягає врахуванню виконавцем при вирішенні питання щодо прийняття тих чи інших рішень, в тому числі, направлених на примусове виконання наказу.
При цьому слід зважати на те, що у даній справі на момент відкриття оскаржуваного виконавчого провадження має місце юридичний факт, наявність якого не залежить від того, коли про це дізнався приватний виконавець. Існування цього факту має своїм наслідком відтермінування здійснення усіх примусових заходів щодо виконання судового наказу, що унеможливлює вчинення будь-яких виконавчих дій, починаючи з відкриття виконавчого провадження, накладення арешту, списання коштів тощо.
Статтею 2 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.
А з огляду на норму ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" строк для виконання наказу суду від 10.02.2023 ще не настав, відтак виконавче провадження не повинно було розпочинатися, чим спростовуються відповідні заперечення приватного виконавця Ганжи О.В. та стягувача ТОВ «Екомет Плюс».
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
За таких умов в їх сукупності, постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2023 ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області, а також прийняті в межах цього виконавчого провадження постанови про арешт коштів боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040 та про арешт майна боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040 слід визнати неправомірними, скасувавши оскаржувану ухвалу у відповідній частині та задовольнивши скаргу АТ «НЗФ» щодо вказаних вимог.
Водночас, вирішуючи скаргу в частині вимог про визнання неправомірними постанов про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040 та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040, апеляційний суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) виходила з того, що частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищенаведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Колегія суддів зауважує, що гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
За змістом ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), щодо яких порушується питання про відступ.
Тобто судова практика щодо спірного питання є усталеною та не потребує узгодження.
В свою чергу, в ухвалі від 29.03.2023 у справі № 585/2436/21 (провадження № 14-8цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (від 06.06.2018 у справі №127/9870/16-ц та від 18.12.2019 у справі № 759/15553/14-ц) «щодо адміністративної юрисдикції справ з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані»
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
За викладених обставин, скарга АТ «НЗФ» в частині визнання неправомірними постанов про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040 та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження у скарзі в цій частині вимог згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Оскільки судом першої інстанції не було враховано вищенаведене, не було застосовано норми закону, який підлягав застосуванню, допущено порушення норм процесуального права, оскаржувану ухвалу у відповідній частині розгляду та вирішення вимог скарги АТ «НЗФ» належить скасувати.
При цьому як передбачено ч.ч. 1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на викладене, провадження у справі в частині вимог про визнання неправомірними постанов про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040 та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040 належить закрити.
Щодо вимог скарг АТ «НЗФ» про визнання неправомірної бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з неповернення наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області, стягувачу та зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження", колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
З урахуванням вимог статті 4 вказаного Закону, судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.02.2023 у справі № 908/2287/17).
Так, незважаючи на встановлену ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 відстрочку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023 ТОВ «Екомет Плюс» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з заявою від 13.02.2023 про примусове виконання рішення та цього ж дня приватним виконавцем Ванжи О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71028040 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 у справі №904/3455/22.
Як вбачається з фактичних обставин справи станом на момент відкриття виконавчого провадження 13.02.2023 відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася, а тому у приватного виконавця були відсутні правові та фактичні підстави приймати постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки згідно п. 8 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ необхідно було повернути стягувачу.
Слід зауважити, що вказана норма Закону не ставить можливість відкриття виконавчого провадження в залежність від стану проінформованості виконавця про наявність відстрочки виконання судового рішення, на виконання якого виданий виконавчий документ, тобто виконавець не повинен відкривати таке незалежно від його обізнаності про такі обставини, обов'язок повідомлення яких, в свою чергу, покладається на сторони виконавчого провадження.
В свою чергу, Закон України "Про виконавче провадження" не зобов'язує виконавця перевіряти Єдиний державний реєстр судових рішень щодо наявності відстрочки або наявності цього питання на розгляді суду, адже сповіщення про це виконавця є обов'язком саме сторін виконавчого провадження.
Матеріали справи не доводять той факт, що на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець Ванжи О.В. володів інформацією про відстрочку виконання судового рішення, в той же час, загальнодоступна інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень на момент відкриття виконавчого провадження містила відомості про прийняття у справі №904/3455/22 ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 відстрочку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 до 11.04.2023, а отже, приватний виконавець мав можливість уникнути ризику наслідків неврахування обставин, наявність яких не залежить від того, коли про це дізнався виконавець.
Поряд з цим, на переконання колегії суддів, вказані обставини щодо неповідомлення стягувачем при звернення з заявою про примусове виконання рішення суду про обставини наявності відстрочки виконання цього рішення суду, з урахуванням обставин допущеної судом помилки при виготовленні тексту наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 №904/3455/22 в частині зазначення дати його пред'явлення до виконання: зазначено до 11.02.2026 замість - 12.04.2026, дає підстави для висновку про відсутність умисної протиправної поведінки приватного виконавця Ванжи О.В. щодо неповернення наказу №904/3455/22 та як наслідок відмову у задоволенні скарги в частині визнання бездіяльності неправомірною.
Щодо вимоги про зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження", то вказані дії є дискреційними повноваженнями виконавця, у які суд не може втручатися шляхом надання обов'язкових вказівок щодо вчинення тих чи інших дій. До того ж, судом враховується, що 17.04.2023 виконавче провадження ВП № 71028040 було завершено, про що приватним виконавцем винесена відповідна постанова, а тому вимоги в цій частині скарги не підлягають задоволенню.
Доводи скаржника про неможливість відкриття та здійснення виконавчого провадження стосовно АТ «НЗФ» приватним виконавцем Ванжи О.В., колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Згідно абзацу 15 пункту 10-2 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження» забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 26.08.2022 № 193 Нікопольська міська громада знаходиться в Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні).
Відкриття та виконання рішень щодо боржників, які розташовані (зареєстровані) на території, яка включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), може здійснюватися, якщо орган державної виконавчої служби змінив територію розташування.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина 3, 6 статті 25 Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
У приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи Олександри Володимировича (посвідчення Міністерства юстиції України № 0326 від 29.03.2019) наявне право здійснювати виконання виконавчих документів, місце виконання яких знаходиться у межах Дніпропетровської області. При цьому офіс приватного виконавця знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Самарського Якова, 6, що відноситься до територіальної громади міста Дніпра, яка не внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Подібну позицію займає й Міністерство юстиції України, про що детально викладено в листі № 22635/4907-33-23/20.5.1 від 24.02.2023 (т. 5 а.с. 57-58).
Апеляційний суд також зазначає, що 15.06.2023 о 12:28, тобто після судового засідання у справі № 904/3455/22, на якому було прийнято дану постанову, до Центрального апеляційного господарського суду від приватного виконавця Ванжи О.В. надійшли письмові пояснення, в яких він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, які взяті судом до відома.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За таких умов, доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, що є підставою для скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22, як такої, що прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, в тому числі порушення правил юрисдикції господарських судів, та прийняття нового судового рішення - про часткове задоволення скарги в частині вимог, викладених в пунктах 1-3 скарги, закриття провадження у справі частині вимог пунктів 4-5 скарги та відмову в задоволенні решти вимог (пункти 6-7).
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В той же час, відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так як апеляційну скаргу частково задоволено, проте, з огляду також на те, що подання скарги ініційовано через неправильні дії та неправомірні рішення приватного виконавця, які призвели до порушення прав боржника, 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги належить стягнути з останнього на користь АТ «НЗФ».
Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 275, 277, 278, 282, 339 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22 задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 у справі №904/3455/22 скасувати.
Постановити нове рішення, про часткове задоволення скарги Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення та бездіяльність приватного виконавця Ванжи Олександра Володимировича.
Визнати неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2023 ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області.
Визнати неправомірною постанову про арешт коштів боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області.
Визнати неправомірною постанову про арешт майна боржника від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу № 904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області.
Провадження у справі №904/3455/22 в частині вимог про визнання неправомірною постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 13.02.2023 у ВП №71028040, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - закрити.
Провадження у справі №904/3455/22 в частині вимог про визнання неправомірною постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2023 у ВП № 71028040, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О.В. з примусового виконання наказу №904/3455/22, виданого 10.02.2023 Господарським судом Дніпропетровської області - закрити.
В решті вимог скарги - відмовити.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи Олександра Володимировича (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Самарського Якова, буд. 6, прим. 15, офіс 3, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, ідентифікаційний код 00186520) 2 684,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.06.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль