Справа № 297/3100/21
іменем України
14 червня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Кондора Р. Ю., Фазикош Г. В.,
з участю секретарки судового засідання Гусоньки З. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року, ухвалене судом у складі судді Гецка Ю.Ю., присяжних Шпак Г.Г., Шкелебей В.М.,
У грудні 2021 року в. о. директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради (далі - КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова») Алмашій Т.Й. звернулась до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Заява мотивована тим, що 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 була госпіталізована до вказаного закладу без направлення у зв'язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих. Висновок про необхідність обстеження і лікування ОСОБА_1 тільки в умовах стаціонару підтверджений комісією лікарів-психіатрів. Від запропонованої госпіталізації ОСОБА_1 відмовилась.
З урахуванням наведеного заявник просив заяву задовольнити.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року цю заяву задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку. Рішення суду допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із цим рішенням суду ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Скарга мотивована тим, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною й особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. Так, вона була госпіталізована 01.12.2021 без власної згоди та направлення.
Зазначала, що судом у рішенні вказано про її направлена до лікувального закладу лікарем-психіатром, однак до лікаря вона не зверталась, направлення не досліджувалось і в матеріалах справи таке відсутнє. До того ж огляд комісії лікарів відбувся аж на шостий день, проте такий повинен був здійснитися протягом 24 годин із часу госпіталізації.
Зауважувала і те, що в дорученні на представництво закладу по питанню госпіталізації в примусовому порядку в суді вказано прізвище « ОСОБА_1 », яка участі в цій справі не приймала та судом належним чином не було перевірено повноваження (доручення) адвоката Вайдича Я.В., який надавав їй правову допомогу та якому доручено діяти виключно в межах ст. 46, 47 КПК України. Також місцевим судом не враховано відсутність її законного представника та суд не забезпечив проведення її судово-медичного обстеження при повідомленні нею, що медичний брат, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, наніс їй удар в голову та праве підребер'я.
Стверджувала, що судом розглянуто справу з порушенням строків її розгляду та у відсутності доказів, які б підтверджували необхідність її примусової госпіталізації.
З огляду на наведені вище обставини просила оскаржене рішення суду скасувати та у задоволенні заяви КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» про примусову її госпіталізацію до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги відмовити.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу заявник вказував, що ОСОБА_1 на законних підставах була госпіталізована, вона є повнолітньою дієздатною особою і не потребує законного представника та жодних порушень при її госпіталізації допущено не було.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08.12.2021 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Закарпатського апеляційного суду від 12.07.2022 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ліховіцький Я.О. апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у ній та просили таку задовольнити.
Прокурор Роман М. та представник КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» - лікар-психіатр Алмашій О.А. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечили внаслідок її безпідставності, просили таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Задовольняючи цю заяву КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» суд першої інстанції виходив із її обґрунтованості та доведеності підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Проте колегія суддів із таким висновком місцевого суду погодитися не може через порушення судом норм конвенційного, матеріального і процесуального права з огляду на таке.
Судом під час нового апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 01 грудня 2021 року о 04:00 год без направлення була доставлена до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» на лікування родичами у зв'язку з неадекватною поведінкою, маячними висловлюваннями, збудженістю, неконтрольованою агресією до членів сім'ї, погрозами фізичної розправи, відмовою від амбулаторного лікування.
Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КНП «Обласний заклад із надання психіатричної допомоги м. Берегова» від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 страждає маніакальним розладом, унаслідок якого виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. Комісія лікарів-психіатрів дійшла висновку, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини, громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Як регламентовано ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Частинами першою та другою ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин із часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною й особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із гарантіями, що передбачені цією статтею.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству не є достатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, на переконання колегії судів, місцевий суд не навів у своєму рішенні, якими доказами чи обставинами підтверджується, що стан останньої такий, який дозволяє дійти переконливого висновку, що є підстави для її примусового тримання у психіатричній лікарні, а саме: не вказано, на підставі чого суд дійшов висновку, що вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.
Рішення місцевого суду ґрунтується виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» від 06 грудня 2021 року.
Однак матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як психічно хвора людина, раніше лікувалася, були звернення щодо неї з такого приводу, що вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, що на час розгляду справи проявляє агресію, а також, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.
Як видно з матеріалів справи, інформація про поведінку ОСОБА_1 наведена лише у заяві її чоловіка ОСОБА_2 , із яким за її твердженням відносини у неї погані та вона має намір найближчим часом розлучитися із ним.
Водночас колегія суддів зауважує, що ініціатором примусового психіатричного лікування є саме її чоловік ОСОБА_2 (заява від 01 грудня 2021 року), та як уже зазначалося вище вона до цієї дати на обліку в лікаря-психіатра не перебувала і матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення нею протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої особи, про які зазначає її чоловік у заяві.
Колегія суддів на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України не бере до уваги надані безпосередньо в суді апеляційної інстанції КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» докази: виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 3265 (а.с.54), письмові заяви ОСОБА_1 від 01 та 02 грудня 2021 року про її згоду на лікування та перебування в указаному закладі (а.с.50,51), які до речі суперечать власне заяві в.о. директорки цього закладу Алмашій Т. Й. про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку, та сама по собі медична карта стаціонарного хворого не може бути належним доказом наявності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 , адже вона не підтверджує подій, що передували 01 грудня 2021 року.
У судовому засіданні 08 грудня 2021 року представник психіатричного закладу лікар-психіатр Алмашій О.А. стверджував, що причиною примусової госпіталізації ОСОБА_1 є категоричне заперечення нею проти цього та несприйняття нею проблем, що викликає занепокоєння.
Однак, на думку колегії суддів, існування вказаних вище заяв від 01 та 02 грудня 2021 року про згоду ОСОБА_1 на лікування та перебування в психіатричному закладі виключає підставу звернення цього закладу до суду із зазначеною заявою.
Отже, за відсутності у матеріалах справи належних, допустимих і достовірних доказів того, що ОСОБА_1 учиняла чи виявляла реальні наміри вчинити дії, що становили безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих станом до 01 грудня 2021 року, а відтак не можливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, інакше це буде суперечити ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції та усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
Також колегія суддів звертає увагу і на те, що в порушення вимог частин 1, 2 ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» ОСОБА_1 не було протягом 24 годин із часу її госпіталізації оглянуто комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації та цей заклад на протязі 24 годин із часу госпіталізації не направив до суду заяву про госпіталізацію ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного апеляційний суд доходить висновку, що заявник не довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами свої вимоги, які поза розумним сумнівом не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів загалом уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї заяви КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова».
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року скасувати.
У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 червня 2023 року.
Суддя-доповідачка
Судді