Справа № 420/11641/23
20 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Драник О.О.,
представника позивача - Таргонія В.М.,
представника відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в якій просила:
- встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з народження до смерті останнього;
- зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 202 700 грн. в якості одноразової допомоги сім'ї загиблого.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулася до Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області із заявою про виплату одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із смертю сина ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві у відповідності до ч.6 ст. 42 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Станом на день подання позову відповідачем не було прийнято ні рішення про відмову у виплаті, ні рішення про виплату.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи; призначено судове засідання на 20 червня 2023 року.
Копія ухвали про відкриття провадження по справі була направлена на електронну адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи.
Суд зауважує, що Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
20.06.2023 року у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення про задоволення позовних вимог.
Обставини справи.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
24.06.2003 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , запис № 487, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 . Прізвище після розірвання шлюбу громадянки: ОСОБА_5 .
Згідно з Актом спеціального розслідування нещасного випадку у ТОВ «СОЮЗ» від 18.08.2020 року, в результаті нещасного випадку на виробництві у ТОВ «СОЮЗ» 15.05.2020 року ОСОБА_2 загинув.
18.05.2020 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , номер актового запису № 5017.
ОСОБА_1 звернулася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області із заявою про виплату одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із смертю сина ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві у відповідності до ч.6 ст. 42 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Листом від 04.09.2020 року № 2359 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області повідомило, що для отримання одноразової допомоги на сім'ю, ОСОБА_1 необхідно звернутися до судових органів для встановлення факту проживання однією сім'єю (станом на день настання нещасного випадку) з померлим ОСОБА_2 .
Джерела права й акти їх застосування.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин ) передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів пунктів 1 і 3 частини першої статті 3 Закону № 1105-XIV, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону № 1105-XIV).
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону № 1105-XIV).
Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону № 1105-XIV).
Фонд зобов'язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону № 1105-XIV страхуванню від нещасного випадку підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.
Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч.ч.6,8 ст. 42 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Сума страхових виплат непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право, визначається в такому порядку:
1) якщо кошти на утримання стягувалися за рішенням суду, страхові виплати визначаються в сумі, призначеній судом;
2) якщо кошти на утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати встановлюється Фондом.
Відповідно до ст.43 Закону № 1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги. Фонд приймає рішення про виплати у разі втрати годувальника за умови подання таких документів, які видаються відповідними організаціями у триденний строк з моменту звернення заявника: копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідки виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду.
Отже даною нормою передбачено, що факт проживання однією сім'єю та факт перебування на утриманні потерпілого передбачена можливість підтвердження таких фактів як іншими документами, так і рішенням суду.
З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (далі - Порядок №11).
Пунктом 1.2. Порядку №11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.
Зі змісту пунктів 1.3, 1.4 Порядку № 11 випливає, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.
Відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку №11 Управління (відділення) Фонду розглядає справи про призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого сім'ї та особам, які мають на це право, за умови подання таких документів:
1) заяви осіб, які мають на це право (колективної чи індивідуальної), для призначення страхових виплат;
2) копія індивідуального податкового номера, засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу;
3) копії паспортів осіб, які мають на це право, засвідчені підписом працівника управління (відділення) Фонду на підставі оригіналів;
4) акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за встановленою формою (якщо стався нещасний випадок);
5) акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5 (якщо такий складався);
6) акт розслідування хронічного професійного захворювання за встановленою формою;
7) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (якщо було засідання суду з цього питання);
8) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого (засвідчена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку);
9) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про шлюб (завірена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку);
10) висновок МСЕК про причинний зв'язок смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання;
11) довідка про середню заробітну плату (дохід) потерпілого у разі відсутності інформації в Державному реєстрі застрахованих осіб;
12) копія свідоцтва про народження дитини (засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку);
13) довідка навчального закладу (щосеместру) про те, що член сім'ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання;
14) довідка навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім'ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу;
15) довідка МСЕК про встановлення інвалідності осіб - членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого;
16) копії трудових книжок потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, засвідчені страхувальником або підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу;
17) копія цивільно-правового договору (для осіб, які працюють на умовах такого договору), засвідчена страхувальником або підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу;
18) копія документа, що підтверджує державну реєстрацію особи, як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу;
19) довідка будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів або пансіонату для ветеранів війни та праці про розмір вартості утримання в ньому;
20) довідка про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні або копії відповідного рішення суду;
21) довідка про батьків або іншого члена сім'ї померлого, який не працює та доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку.
Зазначені документи формуються в справу про страхові виплати та зберігаються в управлінні (відділенні) Фонду. До справи додаються відомості про заробітну плату (дохід) потерпілого з Державного реєстру застрахованих осіб.
У разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення факт перебування на утриманні потерпілого встановлюється в судовому порядку.
Якщо члени сім'ї потерпілого за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі одержати зазначені документи, їх одержує та подає відповідний страховий експерт Фонду.
Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку (частини перша та третя статті 17 Закону № 1105-XIV).
Висновки суду.
З метою встановлення обставин, чи пов'язані вимоги ОСОБА_1 з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням та чи належить розглядати даний спір в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на дату звернення з позовом до суду).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, Суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Проаналізувавши положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.
Отже, у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і мають обов'язковий характер для інших суб'єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) виснувала, що спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зазначений підхід був сформований і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а.
Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 року по справі № 263/9921/18 дійшов наступних висновків: «Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень вищезазначених норм права, що за предметним та суб'єктним складом цей спір у частині щодо визнання за ОСОБА_1 права на отримання страхових виплат та зобов'язання відповідача виплатити одноразову допомогу має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже, підлягає розгляду за правилами КАС України. Інші позовні вимоги щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю позивача із загиблим ОСОБА_2 та знаходження на утриманні чоловіка на момент його смерті стосуються та обумовлені позовними вимогами щодо призначення та виплати одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, заявлені, як зазначено позивачем у її позовній заяві, саме у зв'язку з відмовою Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити відповідні кошти, а тому також підлягають розгляду з іншими заявленими позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства».
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року по справі № 290/289/22-ц.
Таким чином, статус позивачки має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги на сім'ю внаслідок нещасного випадку на виробництві, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Отже, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , який загинув від нещасного випадку під час виконання трудових обов'язків, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.99 №5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер від шоку спричиненого травмами тіла під час виконання ним трудових обов'язків.
Відповідно до довідки від 16.05.2020 року, наданої житлово-будівельним кооперативом «Київський-10», за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано та проживає 4 осіб, а саме:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - уповноважений власник квартири;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - брат;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - син;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син.
Також, згідно з довідкою від 16.06.2023 року № 012, наданої житлово-будівельним кооперативом «Київський-10», ОСОБА_2 проживав зі своєю матір'ю ОСОБА_1 з народження по день його смерті.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в ході судового розгляду дали показання про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю з народження ОСОБА_2 по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_5 , мали спільні права та обов'язки та вели спільний побут.
Отже, факт сумісного проживання, підтверджений в судовому засіданні поясненнями допитаних свідків та довідкою від 16.05.2020 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачкою доведено факт проживання із ОСОБА_2 по день його смерті.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 202 700 грн. в якості одноразової допомоги сім'ї загиблого, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач подала відповідачу заяву про призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та відповідний пакет документів, передбачений частиною другою статті 43 Закону №1105-ХІV та Порядком №11, проте будь-яких рішень про страхову виплату, у формі постанови, на підставі заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, відповідачем не приймалось в порушення статті 44 Закону №1105-ХІV та пункту 1.4. Порядку №11, натомість Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області відмовило позивачу в призначенні страхової виплати листом від 04.09.2020 року № 2359.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо призначення страхової виплати позивачу, оскільки рішення про відмову у виплаті одноразової допомоги позивачу з обґрунтуванням її відмови у формі постанови відповідач не приймав.
Як вбачається з адміністративного позову, ОСОБА_1 вимог про визнання протиправною бездіяльності органу щодо розгляду її заяви не заявлено, позивачка просить зобов'язати відповідача провести страхову виплату у вигляді одноразової допомоги в розмірі 202 700,00 грн.
Між тим, суд зазначає, що відповідачем не було забезпечено розгляд та вирішення заяви ОСОБА_1 про проведення страхових виплат, не дотримано процедури належного та об'єктивного вивчення доданих до заяви документів, перевірки їх комплектності та відповідності вимогам Закону, не проведено арифметичну перевірку заявленої позивачем до відшкодування суми коштів та не прийнято рішення по суті вимог заяви.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що повноваження Управління виконавчої дирекції щодо призначення соціальної виплати, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону № 1105-XIV чи відмова у її призначенні є його дискреційними повноваженнями, отже лише він має прийняти відповідне рішення.
Суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані Законом. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.
Оскільки справа про страхову виплату, передбачену частиною шостою статті 42 Закону № 1105-XIV на підставі заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем не розглядалася і, в свою чергу, відповідного рішення за результатами такого розгляду, у формі постанови, ним не приймалося, тому позовна вимога про зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 202 700 грн. в якості одноразової допомоги сім'ї загиблого є передчасною та направлена на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як судовому захисту підлягає лише порушене право, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки рішення про відмову у виплаті одноразової допомоги позивачу з обґрунтуванням її відмови у формі постанови відповідач не приймав, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, виходячи з наданих статтею 245 КАС України повноважень, дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової допомоги на сім'ю, у зв'язку зі смертю сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави.
Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи та показання свідків суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, шляхом встановлення факту постійного спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1991 року по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової допомоги на сім'ю, у зв'язку зі смертю сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Розподіл судових витрат.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (Лідерсівський бульвар, 17, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 41322052) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1991 року по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової допомоги на сім'ю, у зв'язку зі смертю сина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею 23.06.2023 року.
Суддя А.В. Бутенко