Справа № 420/12473/22
21 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання недійсними правочинів,-
Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати недійсним правочини укладені між Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО” від 05.08.2019 за № 444, 445, 447, 448 за результатами якого складено податкові накладні на загальну суму 111106367,8 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі № 752/18763/20 винесено вирок до керівника ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» Батири Ірини Євгеніївни, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 28.09.2020 прокурором відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів ДФС України Департаменту нагляду за органами безпеки, Фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора Дмитренком С.О. та обвинуваченою ОСОБА_1 . ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, і призначено їй покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 (тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень. Позивач зазначає, що судом було встановлено, що зазначена особа не мала жодного наміру здійснювати господарську діяльність, та справляти податки на ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО». Перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, будучи позбавленою засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих їй дій, як майбутньому власнику підприємства, погодилась на пропозицію невстановлених слідством особам, виключно з корисливих мотивів за грошову винагороду внести в документи, які подаються для державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдиві відомості. У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що правочини, що мали місце між відповідачами, за наслідком вчинення котрих були складені податкові накладні на загальну суму 111106367,8 грн., мають бути визнані недійсними в судовому порядку на підставі вимог ч. 2 статті 228 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 420/12473/22 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання недійсним правочини.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 року витребувано від Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, на огляд суду оригінали договорів та додаткових угод укладених до них між Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, а саме: договір поставки №444, №445, №447, №448 від 05.08.2019 року, додаткова угода №0001ПЗ від 27.08.2019 року до договору поставки №444 від 05.08.2019року на суму 8272007,04 грн., додаткова угода №002ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1188000,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.20198 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1174798,98 грн.; додаткова угода №016П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019року на суму 9300192,41 грн., додаткова угода №015ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2634397,63 грн.; додаткова угода №014ПФ від 014ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 6885000,00 грн.; додаткова угода №013ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 659750,58 грн.; додаткова угода №012ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3835896,55 грн.; додаткова угода №011ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2000998,26 грн.; додаткова угода №009П2 від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2256001,92 грн.; додаткова угода №008ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 611799,47 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3371250,00 грн.; додаткова угода №006ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5386500 грн.; додаткова угода №005ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5400000,00 грн.; додаткова угода №010ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1780950,00 грн.; додаткова угода №004ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 985500,00 грн.; додаткова угода №003ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 591849,47 грн.; додаткова угода №001ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 1350000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №003ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6720000,00 грн.; додаткова угода №004ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2899200,00 грн.; додаткова угода №005П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №006ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №008ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2142000,00 грн.; додаткова угода №009ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №010П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 6300000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9629992,80 грн.; додаткова угода №003ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9450000,00 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року поновлено провадження по справі № 420/12473/22 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання недійсним правочини, відповідно до приписів до ч.1 ст.237 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області (від 16.09.2022 р., вхід. №ЕП/26752/22) про виклик свідка, по справі №420/12473/22.
Відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, та Акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” належним чином та своєчасно повідомлялись про встановлений Ухвалою суду від 12.09.2022 року строк для подання відзиву на позовну заяву, проте станом на дату та час ухвалення рішення у справі, відзиву, доказів по справі чи будь - яких інших клопотань від відповідачів до суду не надходило.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО», код ЄДРПОУ: 43108330, реєстраційний номер: 10681020000055980, зареєстроване за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 5, корп. 5, офіс 107. Керівником Підприємства є Батир Ірина Євгеніївна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, код ЄДРПОУ: 37243279, реєстраційний номер: 10701450000045105, зареєстроване за адресою: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1. Керівником є Коваленко Василь Михайлович, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” як покупцем з однієї сторони, та ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» як продавцем з іншої сторони, укладено 4 договори поставки та 30 додаткових угод до договорів поставки а саме: договір поставки №444, №445, №447, №448 від 05.08.2019 року, додаткова угода №0001ПЗ від 27.08.2019 року до договору поставки №444 від 05.08.2019року на суму 8272007,04 грн., додаткова угода №002ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1188000,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.20198 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1174798,98 грн.; додаткова угода №016П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019року на суму 9300192,41 грн., додаткова угода №015ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2634397,63 грн.; додаткова угода №014ПФ від 014ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 6885000,00 грн.; додаткова угода №013ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 659750,58 грн.; додаткова угода №012ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3835896,55 грн.; додаткова угода №011ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2000998,26 грн.; додаткова угода №009П2 від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2256001,92 грн.; додаткова угода №008ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 611799,47 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3371250,00 грн.; додаткова угода №006ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5386500 грн.; додаткова угода №005ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5400000,00 грн.; додаткова угода №010ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1780950,00 грн.; додаткова угода №004ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 985500,00 грн.; додаткова угода №003ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 591849,47 грн.; додаткова угода №001ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 1350000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №003ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6720000,00 грн.; додаткова угода №004ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2899200,00 грн.; додаткова угода №005П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №006ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №008ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2142000,00 грн.; додаткова угода №009ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №010П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 6300000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9629992,80 грн.; додаткова угода №003ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9450000,00 грн.
Умовами окреслених Договорів поставок визначено, що постачальник - ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» зобов'язується поставити та передати у власність Покупця - ПАТ «ДПЗКУ», а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року. Культура, клас та кількість зазначається в додаткових угодах до Договору, які є його невід'ємними частинами
Ціна товару за одиницю виміру та загальна вартість товару зазначається в додаткових угодах до Договору поставки, які є його невід'ємними частинами. Сума Договору поставки становить вартість поставленого товару протягом строку дії договору, відповідно до додаткових угод до цього договору.
Місце поставки товару, строк, умови та дата поставки товару зазначаються додаткових угодах до Договору поставки, які є його невід'ємними частинами.
Оплата товар здійснюється покупцем за шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника підставі виставленого рахунки-фактури на Постачальника, шляхом (п. 5.1 Договору поставки):
Перший платіж в розмірі вартості товару без ПДВ, вказаного у відповідному рахунку-фактурі, здійснюється на протязі 5 банківських днів з дати виставлення відповідного рахунку-фактури.
Другий платіж в розмірі суми ПДВ вартості фактично отриманого товару, здійснюється на протязі 5 банківських днів з дати отримання Покупцем документів, зазначених у п. 10.04 Договору поставки.
Постачальник, який є платником ПДВ, зобов'язується зареєструвати податкову накладну на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» (постачальник) було виписано на користь ПАТ «ДПЗКУ», (покупець) податкові накладні №5 від 29.08.2019, №2 від 15.08.2019, №1 від 15.08.2019, №20 від 20.08.2019, №19 від 23.08.2019, №№17,18 від 22.08.2019, №15 від 22.08.2019, №16 від 23.08.2019, № 14 від 20.08.2019, №13 від 19.08.2019, №11 від 22.08.2019, №9 від 21.08.2019, №10від 22.08.2019, №8 від 21.08.2019, №7 від 22.08.2019, №6 від 21.08.2019, №12 від 22.08.2019, №4 від 15.08.2019, №3 від 15.08.2019, №21 від 22.08.2019, №22 від 21.08.2019, №23 від 22.08.2019, №24 від 23.08.2019, №25 від 27.08.2019, № 26 від 29.08.2019, №29 від 30.08.2019, №27 від 30.08.2019, №28, від 29.08.2019, №30 від 29.08.2019, №31 від 30.08.2019, №32 від 28.08.2019, №33 від 33 від 29.08.2019, №4 від 03.09.2019, №8, №5, №3, №6, №7 від 03.09.2019, №1 від 01.09.2019, №2 від 02.09.2019, №54-58 від 26.08.2019, №59-62 від 27.08.2019, №63-70 від 28.08.2019, №71 від 29.08.2019, №34 від 18.08.2019, №35-38 від 19.08.2019, №39-41 від 20.08.2019, №42-44 від 21.08.2019, №45-46 від 22.08.2019, № 47-49 від 23.08.2019, №50-52 від 24.08.2019, №53 вд 25.08.2019, №72 від 22.08.2019, №73 від 23.08.2019, №74 від 25.08.2019, №75 від 26.08.2019, №76 від 27.08.2019, №77 від 28.08.2019, №78-79 від 29.08.2019, - на загальну суму 111 106 367,8 грн.
Вважаючи правочини, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО” та Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, за наслідками яких були складені вищенаведені податкові накладні, недійсними, Головне управління ДПС в Одеській області зверненулося до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні законодавчі приписи та положення.
Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Так, згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно ж до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Виходячи з системного тлумачення наведених положень, вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов'язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.
Наведене підтверджується, у тому числі, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, п. 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Верховним Судом України акцентовано, що відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічні приписи містяться в частині першої статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочинів, недійсність яких просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише копію договорів поставок від 05.08.2019 за № 444,445,447,448, а також перелік податкових накладних, складених, на думку позивача, за наслідком вчинення спірних правочинів.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Згідно дефініції наведеної в підпунктом 14.1.185, та 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.
З наведеного вище вбачається, що податкові накладні не дають змоги ідентифікувати правочини, на підставі яких їх було складено, оскільки серед їх обов'язкових реквізитів відсутні будь-які відомості щодо їх вчинення.
Таким чином, надані позивачем до суду матеріали у жодному разі не підтверджують та не свідчать, зокрема, про обставини вчинення відповідачами спірних правочинів, недійсність визнання котрих просить контролюючий орган у позовній заяві.
Так, відповідно до вимог ч. 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Положеннями статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За правилами ч. 1 та ч. 4 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч. 6 статті 77 КАС України).
Зокрема, з урахуванням наведених законодавчих вимог, Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 року було витребувано від Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, на огляд суду оригінали договорів та додаткових угод, укладених до них, між Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, а саме: договір поставки №444, №445, №447, №448 від 05.08.2019 року, додаткова угода №0001ПЗ від 27.08.2019 року до договору поставки №444 від 05.08.2019року на суму 8272007,04 грн., додаткова угода №002ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1188000,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.20198 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1174798,98 грн.; додаткова угода №016П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019року на суму 9300192,41 грн., додаткова угода №015ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2634397,63 грн.; додаткова угода №014ПФ від 014ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 6885000,00 грн.; додаткова угода №013ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 659750,58 грн.; додаткова угода №012ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3835896,55 грн.; додаткова угода №011ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2000998,26 грн.; додаткова угода №009П2 від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 2256001,92 грн.; додаткова угода №008ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 611799,47 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 3371250,00 грн.; додаткова угода №006ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5386500 грн.; додаткова угода №005ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 5400000,00 грн.; додаткова угода №010ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 1780950,00 грн.; додаткова угода №004ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 985500,00 грн.; додаткова угода №003ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №445 від 05.08.2019 року на суму 591849,47 грн.; додаткова угода №001ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 1350000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №003ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6720000,00 грн.; додаткова угода №004ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2899200,00 грн.; додаткова угода №005П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №006ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №007ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5760000,00 грн.; додаткова угода №008ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 2142000,00 грн.; додаткова угода №009ПЗ від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 5618250,00 грн.; додаткова угода №010П2 від 20.08.2019 року до договору поставки №447 від 05.08.2019 року на суму 6250005,00 грн.; додаткова угода №001ЯЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 6300000,00 грн.; додаткова угода №002ПЗ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9629992,80 грн.; додаткова угода №003ПФ від 13.08.2019 року до договору поставки №448 від 05.08.2019 року на суму 9450000,00 грн.
Проте, на час розгляду справи відповідачами вказані вимоги суду не виконано.
При цьому, у контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірних правочинів, та умови їх виконання відповідачами, суд звертає увагу на наступне.
Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Так, Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.
Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
А відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі № 752/18763/20, на який, у тому числі, у позовній заяві посилається позивач, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.
Між тим, позивачем не надано суду жодних доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірних правочинів, з метою визнання недійсними яких позивач власне звернувся до суду.
Таким чином, позивачем, який є суб'єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України, в частині належного документального обґрунтування та підтвердження своєї правової позиції.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в Постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, зокрема, щодо того, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).
Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Водночас, у позовній заяві позивач - Головне управління ДПС в Одеській області, не наводить достатніх, переконливих доводів, що Товариство самостійно внесло до первинних документів недостовірну інформацію щодо поставки товару. При цьому, позивач не зазначає, та не надає доказів, що Акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” було обізнане щодо недостовірності даних про постачальника зерна в первинних документах, на підставі яких складено податкові накладні на суму 111 106 367,80 грн. У справі відсутні докази, що у Акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо постачальника. Доводів такого змісту, як і належних доказів, що відповідач діяв без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, Головним управлінням ДПС в Одеській області суду не надано.
Судом відхиляються також і посилання позивача на Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі № 752/18763/20, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 року, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також постанова про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача (платника податків). Такі вирок (постанова) суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Суд звертає увагу, що у Вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі № 752/18763/20, не встановлено будь-які обставини щодо діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, зокрема щодо господарських операцій з Акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.
Також, варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Згідно з висновком Великої Палати формулювання «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов'язків певного суб'єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містить визначення статусу фіктивного підприємства. Суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб'єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, що суперечить висновку у Постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».
Вказана аналогічна позиція викладена і в Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 2а-10234/09/0470 від 07.02.2023 року.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, та зважаючи, що позивачем не надано суду належних, достатніх, допустимих доказів на підтвердження протиправності спірних правочинів, адміністративний позов ГУ ДПС у Одеській області, на думку суду, не є обґрунтованим, а отже задоволенню не підлягає.
При цьому, суд звертає увагу, що у разі здобуття позивачем належних, та допустимих доказів на обґрунтування своєї правової позиції, в тому числі, шляхом проведення у встановленому Податковим кодексом України порядку перевірок відповідачів, він не позбавлений права звернення до суду з аналогічними позовними вимогами, проте з інших підстав.
Вищевикладене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві, та додаткових письмових поясненнях до адміністративного позову.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання недійсними правочинів, не є грунтовними, а отже не підлягають задоволенню, з вищеокреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГУД ВІЛЛ АГРО”, Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання недійсними правочинів, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко
.