Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 червня 2023 року Справа№200/1950/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про невиплату пенсії в повному обсязі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Просив суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати індексації пенсії з 01 травня 2018 року в щомісячному розмірі 387 грн. 83 коп.; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області продовжити ОСОБА_1 виплати індексації пенсії з 01 травня 2018 року в щомісячному розмірі 387 грн. 83 коп., з виплатою заборгованості пенсії з 01 травня 2018 року з урахуванням раніше виплаченої суми в розмірі 1203,46 грн.; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на час виплати заборгованості єдиною сумою індексації пенсії провести нарахування і виплату компенсації суми заборгованості в розмірі 50% у зв'язку з втратою частини доходів з вини відповідача за несвоєчасну виплату індексації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01 травня 2018 року розмір його пенсії був перерахований у зв'язку з переводом на грошове забезпечення по нормам для поліцейських, згідно абзацу 3 статті 63 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення Національної поліції». Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, перераховуючи пенсію позивача по нормам поліцейських, припинило доплачувати ОСОБА_1 індексацію в розмірі 387,83 грн. Не зважаючи на рішення Донецького окружного адміністративного суду та постанову Першого апеляційного адміністративного суду, Пенсійний фонд так й не поновив позивачу виплату індексації його пенсії, що на думку позивача є протиправними діями, у зв'язку із чим він звернувся з даним позовом.
15 травня 2023 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звернувся до суду із позовною заявою у загальному порядку, в якій фактично оскаржує дії та рішення пенсійного органу щодо виконання судового рішення по справі № 200/5055/19-а, що, в свою чергу, не відповідає об'єкту порушеного права, оскільки в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі.
Відповідно, на думку представника відповідача, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача н виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Таким чином, представник відповідача вважає, що є наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.
Щодо підстав нарахування компенсації втрати частини доходів, представник відповідача зазначив, що вказана вимога заявлена передчасно, оскільки вказану компенсацію наведене регулююче законодавство та нормативно-правові акти пов'язують з фактичним нарахуванням та виплатою пенсії, чого на час розгляду справи ще не відбулось. Отже, позовні вимоги цій частині задоволенню не підлягають.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 . Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Положенням про Пенсійний фонд України», затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 2262-ХІІ від 9 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01 травня 2018 року розмір пенсії ОСОБА_1 був перерахований у зв'язку з переводом на грошове забезпечення по нормам для поліцейських, згідно абзацу 3 статті 63 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення Національної поліції»
Після перерахунку пенсії, позивачу була припинена виплата індексації розміру пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а: 1) визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягають у безпідставному зменшені ОСОБА_1 , при перерахунку пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», основного розміру пенсії до 70 відсотків; 2) визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації пенсії; 3) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078; 4) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при здійснені ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», застосувати основний розмір пенсії 90 відсотків від грошового забезпечення, та виплатити різницю недоотриманої ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а - змінено: абзац четвертий резолютивної частини викладено у наступній редакції, а саме, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з 01 травня 2018 року. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а залишено без змін.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, в порядку ст. 383 КАС України, було визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 60 від 07.07.2021 року про відмову проведення і виплати індексації пенсії з 01.05.2018 року в супереч рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року по справі № 200/5055/19-а.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року, було встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області новий строк для подачі звіту суду про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року по справі № 200/5055/19-а та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня отримання копії цієї ухвали.
13.10.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов звіт про виконання судового рішення від 31.05.2019 року по справі № 200/5055/19-а, який було прийнято Донецьким окружним адміністративним судом своєю ухвалою від 25 жовтня 2022 року.
У вказаному звіті було зазначено, що на виконання рішення суду Головним управлінням розпорядженням від 12.09.2019 року здійснено позивачу перерахунок пенсії за вислугою років з 01.01.2016 року, з застосуванням основного розміру пенсії 90% від грошового забезпечення. 16 квітня 2021 року виплачено суму доплати за вказаним рішенням у загальній сумі 67903 гривні 53 копійки на картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ «Ощадбанк», що підтверджується витягом з електронної пенсійної справи.
Враховуючи, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 року було змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року та зобов'язано Головне управління розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації пенсії відповідно до порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з 01 травня 2018 року Головним управлінням здійснено нарахування індексації пенсії.
Доплата за рішенням суду за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2019 року у загальному розмірі 1203 гривні 46 копійок, як така, що не передбачена бюджетом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Як зазначено у звіті, судові рішення, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, обліковуються Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Таким чином, виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вказувало, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а обліковується у Реєстрі рішень, що підтверджується витягом з означеного реєстру.
Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства (пунктами 20, 24, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України № 2456 - VI від 8 липня 2010 року).
Головним розпорядником коштів, що мають соціальне спрямування, зокрема бюджету Пенсійного фонду України, є Міністерство соціальної політики України, розпорядником нижчого рівня - Пенсійний фонд України.
Виділення коштів із Державного бюджету на фінансування даного судового рішення не залежить від волі Головного управління і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень, не має правових підстав. Дана ситуація зумовлена дефіцитом бюджетних призначень на фінансування таких виплат у загальнодержавному масштабі.
З метою запиту додаткових фінансових ресурсів на виплату заборгованості нарахованої за рішеннями суду Головним управлінням в межах закріплених повноважень, направлялось відповідне звернення до розпорядника коштів вищого рівня - Пенсійного фонду України.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вжило конкретні заходи з метою виконання судового рішення.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/5055/19-а - залишено без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/5055/19-а - залишено без змін
Як вбачається з матеріалів справи, листа управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року не виплачується фіксована індексація у розмірі 387,83 грн.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Отже, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що ключовим аспектом спірних правовідносин, які розглядаються у даній справі, є неналежне виконання пенсійним органом рішення Донецького окружного адміністративного суду та постанови Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/5055/19-а, які набрали законної сили.
Суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовано у стаття 370-383 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Суд зазначає, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 382, ст. 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
На підставі вищевикладеного, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15, від 03 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18, від 09 липня 2019 року у справі № 826/17587/18, від 31 липня 2019 року у справі № 803/688/18, від 23 липня 2020 року у справі № 661/89/17 , від 24 липня 2020 року у справі № 501/2172/15-а, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
При цьому, при розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 року у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15, постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 580/3376/20.
Суд зазначає, що за наслідками аналізу предмету позову у даній справі вбачається, що фактично спрямований на виконання інших судових рішень, а саме рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року у справі № 200/5055/19-а та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року якою було змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а, які набрали законної сили, шляхом зміни способу та порядку їх виконання.
При цьому, питання зміни способу або порядку виконання рішення врегульовані статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, та передбачають подання відповідної заяви про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а не нового позову.
Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року у справі № 200/5055/19-а та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року якою було змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а
Отже, у спірних відносинах наявні обставини, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, або підстав для подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, відповідно до приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
В той же час, суд не погоджується з позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, викладеної у відзиві, щодо необхідності закриття провадження у даній справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Тобто, необхідними умовами для закриття провадження на підставі зазначених положень процесуального законодавства є одночасна наявність постанови чи ухвали про закриття провадження у справі та спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд зазначає, що умовами для застосування окресленої підстави для закриття провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду (про відмову у відкритті провадження чи закриття провадження у справі); набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Неможливість повторного розгляду справи за відсутності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що постанова чи ухвала, яка набрала законної сили, постановлена за позовом, який є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.
Предмет позову - це частина позову, яка містить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких випливає право вимоги позивача, якими позивач їх обґрунтовує.
Виходячи з аналізу зазначених норм, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Зокрема, як встановлено судом та вбачається зі змісту позовної заяви на підставі якої було прийнято рішення Донецьким окружним адміністративним судом 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року якою було змінено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 200/5055/19-а, обставини позовних вимог та самі вимоги у справах № 200/5055/19-а та № 200/1950/23 не є тотожними, а отже, суд не може в даному випадку застосувати положення п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на час виплати заборгованості єдиною сумою індексації пенсії провести нарахування і виплату компенсації суми заборгованості в розмірі 50% у зв'язку з втратою частини доходів з вини відповідача за несвоєчасну виплату індексації, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
В свою чергу, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до п. 1 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до абз. 6 п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, але не виплачені.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянам передбаченої ст. 2 Закону України № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи за виконанням судового рішення.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення строків їх виплати, встановлених законом.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а.
Позивач просить нарахувати компенсацію на не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом № 2050, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Суд зазначає, що вказана вимога заявлена передчасно, оскільки вказану компенсацію наведене регулююче законодавство та нормативно-правові акти пов'язують з фактичним нарахуванням та виплатою пенсії, чого на час розгляду справи ще не відбулось. Отже, позовні вимоги цій частині задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №140/862/19, від 24 січня 2023 року у справі 200/10176/19-а.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, оскільки суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, то й норма ч. 1 ст. 382 КАС України в даному випадку не може бути застосована.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про невиплату пенсії в повному обсязі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко