справа № 361/1015/22
провадження № 1-кп/361/571/23
23.06.2023
22 червня 2023 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі колегії суддів:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111130000669 від 22 квітня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працюючого, одруженого, не маючого на утриманні малолітніх дітей, знятого з місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого
- 03 грудня 2012 року Оболонським районним судом міста Києва за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки,
- 19 лютого 2015 року Ізмаїльським міським судом Одеської області за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, 16 серпня 2017 року на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 08 серпня 2017 року звільнений умовно-достроково на строк 1 рік 5 місяців 9 днів,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, -
У провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває вказане кримінальне провадження.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 25 червня 2023 року включно.
07 червня 2023 року захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 подано клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або на будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Вимоги обґрунтовує тим, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, відповідно до практики Європейського суду з прав людини не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою. Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, відсутній, оскільки обвинувачений повністю усвідомлює негативні наслідки такого, у нього є родина, яка його підтримує, він одружений.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, оскільки ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України на даний час не зменшились, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою, яке підтримав, просив його задовольнити, а у задоволенні клопотання захисника - відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечили проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання свого захисника, просив змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на більш м'який.
Вислухавши думки учасників процесу щодо заявлених клопотань, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого (ч. 1 ст. 331 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотримання загальноприйнятих принципів, виходячи із критеріїв розумності та об'єктивності.
За нормами ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції запобіжний захід у вигляді взяття під варту продовжується лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити, зокрема, виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначеним у клопотанні.
За нормами ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року слідчий, прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Частинами 4, 5 ст. 28 КПК України передбачено, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Усталена правова позиція ЄСПЛ із зазначеного питання наведена у п. 90 рішення у справі «Тодоров проти України»: «Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під у вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок».
Підвищені вимоги до судового розгляду кримінальних справ у порядку КПК України ґрунтуються на існуючій практиці ЄСПЛ та мають враховуватися судами з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Прецеденте право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Tiron v. Romania (Тирон проти Румунії) § 37; Smirnova v. Russia (Смирнова проти Росії), § 59; Piruzyan v. Armenia (Пірузян проти Вірменії), § 94).
Ризик втечі: Ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v, Russia (Панченко проти Росії), § 106).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).
Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Sulaoja v, Estonia (Сулаоя проти Естонії), § 64). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v. Austria (Ноймайстер проти Австрії), § 10).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії § 145; Гарицький проти Польщі, § 47; Храїді проти Німеччини § 40; Ілійков проти Болгарії §§ 80-81).
Хоча загалом вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини, § 38).
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 суд ураховує, що аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може вчинити інший злочин, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»). Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).
Суд враховує, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 14 грудня 2021 року слідчим суддею Броварського міськрайонного суду Київської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 18 лютого 2022 року у підготовчому судовому засіданні судом також обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, тобто ОСОБА_6 знаходиться під вартою тривалий час (1,5 року), судове рішення відносно нього до цього часу не ухвалено, у справі розпочато дослідження письмових матеріалів.
Також судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 має місце проживання за адресою його дружини ОСОБА_8 , а саме: АДРЕСА_1 , яка під час розгляду даного кримінального провадження підтвердила, що обвинувачений по день затримання проживав із нею за цією адресою, дане житло на праві власності належить її матері ОСОБА_9 (копія свідоцтва про право власності на житло та інші підтверджуючі документи родинних відносин містяться в матеріалах кримінального провадження, т. 2, а. п. 77 - 84), відтак ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки.
За викладених обставин, з огляду на тяжкість покарання у висунутому обвинуваченні, враховуючи, що у справі проводиться судовий розгляд, розпочато дослідження письмових матеріалів, значний строк перебування обвинуваченого під вартою, суд вбачає підстави для зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби, що буде пропорційним, помірним та таким, що не становитиме надмірний тягар, не суперечитиме КПК України, оскільки саме даний запобіжний захід дасть можливість уникнути встановленим судом ризикам та забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, визначених положенням ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
При цьому стороною обвинувачення не надано переконливих доводів (доказів) щодо неможливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , як і належного, на час прийняття рішення, доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу.
Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_6 з 14 грудня 2021 року перебуває під вартою, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відтак суд дійшов висновку про можливість змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт у певний період доби, оскільки такий зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 176-178, 183, 193, 194, 197, 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 . відмовити.
Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби, заборонивши останньому залишати своє фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.
Покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки: за першим викликом прибувати до суду; не залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. наступного дня, без відома суду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України обвинуваченого ОСОБА_6 негайно звільнити з-під варти в залі суду.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
У разі не виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Встановити строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби строком на 2 місяці, тобто до 22 серпня 2023 року.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту у певний період доби передати для виконання до Козелецького відділу Ніжинського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області.
Ухвала суду підлягає до негайного виконання і оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено о 14 год. 10 хв. 23 червня 2023 року в залі Броварського міськрайонного суду Київської області.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3