14 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6 в режимі ВКЗ
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2023 року про продовження, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 23.07.2023 року включно, -
На розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження №12022111030000270 від 01.02.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст. 115 КК України.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2023 року частково задоволено клопотання прокурора та продовжено, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виглядітримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 23.07.2023 року, включно.
На дану ухвалу захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2023 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КПК України, оскільки жодна з обставин, на які посилався прокурор у своєму клопотанні, як на підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підтверджені доказами, а отже не було необхідності у продовженні тримання ОСОБА_7 під вартою.
Також вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор у клопотанні знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Крім того, зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, разом з ним проживають його малолітня дочка та мати, яка є інвалідом 3 групи, тобто ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки і причини переховуватись від суду у нього відсутні. Відомостей про те, що ОСОБА_7 намагався вплинути на свідків у кримінальному провадженні суду не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали контрольного провадження №1-кп/357/315/23 (справа №357/2094/22), які надішли на запит до апеляційного суду, та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, виходячи з наступного.
Згідно абзацу 2 ч.2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом положень ч.1 та ч.2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Вирішуючи питання за клопотанням прокурора про продовження, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, враховуючи характер інкримінованого йому злочину, дані про його особу, а також те, що свої висновки суд може обґрунтувати лише на показаннях, отриманих безпосередньо в судовому засіданні, дійшов висновку, що на даний час ризики та обставини, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування і продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не змінилися та продовжують існувати, і будь-яких даних про зменшення чи відсутність вказаних ризиків для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, оскільки конкретні обставини кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст. 115 КК України, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, та тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, зокрема можливості ОСОБА_7 переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість застосування стосовно нього іншого запобіжного заходу, ані ж триманням під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід спроможний забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 під час розгляду даного кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор у клопотанні знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а посилання захисника на те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, разом з ним проживають його малолітня дочка та мати, яка є інвалідом 3 групи, тобто ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки і причини переховуватись від суду у нього відсутні, не можуть слугувати безумовною підставою зміни існуючого запобіжного заходу на більш м'який, оскільки наведені захисником обставини не дають суду підстав вважати зменшення ризиків до тієї межі, яка б дозволила дійти висновку про можливістьдля застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
За викладеним, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2023 року про продовження, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону і підстав для її скасування та зміни ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст. 115 КК України, запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, про що ставиться питання в апеляційній скарзі його захисника, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2023 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 23.07.2023 року включно - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3