єдиний унікальний номер справи: №761/21023/2020
номер провадження №22-ц/824/236/2023
09 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
при секретарі Рагушіній І.В.
за участю: представника скаржника - Зозулі О.Г.
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бондаренко А.О.
представника позивача - адвоката Сербіної А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А.,
у цивільній справі № 761/21023/20 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У липні 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за результатами розгляду якого просило: у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами №001-2902/756-0468 та №001-2902/756-0473 від 20 листопада 2007 року, що станом на 08 липня 2020 року складає 148350,55 швейцарських франків, звернути стягнення па предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 52,90 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 березня 1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведеним виконавчих дій.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначаючи, що 20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладені кредитні договори: № 001-2902/756-0468, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 85000 швейцарських франків на строк до 10 листопада 2022 року зі сплатою 11,45 % річних; № 001-2902/756-0473, відповідно до умов якого позичальнику наданий кредит на споживчі потреби у розмірі 48 000 швейцарських франків строк до 10 листопада 2022 року зі сплатою 11,45 % річних. За умовами вказаних кредитних договорів ОСОБА_1 зобов'язалась здійснювати повернення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними договорами, того ж дня між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки за умовами якого, останні передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3 357 576 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року зазначене судове рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 654 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, залишено без змін. За вказаних обставин, а також враховуючи те, що станом на день звернення до суду заборгованість за рішенням суду відповідачами не погашена, а зобов'язання за кредитними договорами не виконані, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено частково.
УВ рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами № 001-2902/756-0468 від 20 листопада 2007 року та № 001-2902/756-0473 від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 52,90 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 березня 1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 27 086 грн. 50 коп. Компенсовано АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 27 086 грн. 50 коп. за рахунок держави. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову, відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що у договорі іпотеки від 20 листопада 2007 року він значиться, як іпотекодавець, а у реєстраційних даних цього договору у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вказаний як майновий поручитель. Проте, він не був боржником та не мав договору поруки з банком за зобов'язаннями ОСОБА_1 , відповідно у нього
немає основного зобов'язання перед банком щодо відшкодування боргу ОСОБА_1 . При цьому, за відсутності основного зобов'язання, виконання якого за законом забезпечено заставою (іпотекою) відсутні підстави для застосування такого забезпечення. Вважає, що суд першої інстанції не застосувавши до спірних правовідносин приписи ч.ч. 1,2 ст. 548, ч. 1 ст. 511 ЦК України, ст.ст. 1,6,18 Закону України «Про іпотеку», порушив норми матеріального права. Крім того, судом було проігноровано клопотання подане його представником від 25 січня 2022 року, чим порушено його право на судовий захист.
22 вересня 2022 року від відповідача ОСОБА_1 на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що остання вважає оскаржуване рішення суду незаконним, підтримує доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити. Зазначаючи, що ОСОБА_2 не мав спірних відносин з позивачем і не мав законних підстав відповідати своїм майном чи коштами. Суд встановив відсутність у ОСОБА_2 перед позивачем основного зобов'язання, яке б в разі наявності дійсно могло б забезпечуватися шляхом укладення договору застави (іпотеки) за рахунок його власного майна, частки у спільній квартирі.
05 жовтня 2022 року від позивача на адресу суду апеляційної інстанції надішли письмові пояснення з яких вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Зазначаючи, що договір іпотеки погоджений та підписаний між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та недійним не визнавався. Договір іпотеки є різновидом договору застави. Скаржник, який являється майновим поручителем, помилково посилається на положення ст.ст. 553-559 ЦК України, що регулюють відносини за договором поруки. Застава ж припиняється з припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є майновими поручителями, то несуть зобов'язання за кредитними договорами в межах застави. Посилання скаржника на те, що договір іпотеки та дані Державного реєстру могли визнатися Шевченківським районним судом міста Києва, як допустимі докази у справі № 761/21023/20 після приведення їх у відповідність, є безпідставними, оскільки у іпотекодавець, яким являється ОСОБА_2 є майновим поручителем, відомості щодо майнової поруки і внесені в ЄДР нерухомого майна та не підлягають виправленню.
06 грудня 2022 року від скаржника на адресу суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами позивача викладеними у відзиві та просить задовольнити його апеляційну скаргу. Зазначаючи, що договір іпотеки у в силу закону є недійним (нікчемним), а тому не може продовжувати жодних правових наслідків. Договір поруки між ним та банком не укладався, а відтак, у останнього відсутнє право вимоги звернення стягнення боргу ОСОБА_1 на майно скаржника. В супереч нормам законодавства, у договорі іпотеки в якості іпотекодавця зазначено ОСОБА_2 , який не мав основного зобов'язання перед банком, зобов'язання поруки, виконання якого могло б бути забезпечено заставою.
04 травня 2023 року від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення у яких, останній зазначає, що ним не ставиться питання про виселення відповідачів із квартири, що є предметом іпотеки, а тому, відсутність у них постійного житлового приміщення, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У судовому засіданні представник скаржника та представник відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з підстав, зазначених у ній.
Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено, що 20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладені наступні кредитні договори: № 001-2902/756-0468, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 85 000 швейцарських франків на строк до 10 листопада 2022 року зі сплатою 11,45 % річних; № 001-2902/756-0473, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит на споживчі потреби у розмірі 48 000 швейцарських франків строк до 10 листопада 2022 року зі сплатою 11,45 % річних. За умовами вказаних кредитних договорів ОСОБА_1 зобов'язувалась здійснювати повернення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаними договорами, того ж дня між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за № 7177, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,90 кв.м.
Згідно з п. 1.2 договору іпотеки ринкова вартість предмета іпотеки згідно зі звітом незалежного суб'єкта оціночної діяльності становить 1 321 299,17 грн.
Згідно п. 2.1.2 договору іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодежатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за будь-яким з вищевказаних основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, а уразі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у справі 755/14967/15-ц позов АТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3357576 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3357576 грн., та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» судових витрат у справі у розмірі по 1827,00 грн. з кожного скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2016 року еквівалентно 3357576 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3654 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, залишено без змін.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що станом на день звернення до суду заборгованість за рішенням суду відповідачами не погашена, а зобов'язання за кредитними договорами не виконані.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дослідивши наявні в матеріалах справи докази та встановивши факт порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами, дійшов висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої Законом України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження».
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Згідно ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Згідно ч.ч. 1,3-5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладені кредитні договори № 001-2902/756-0468 та № 001-2902/756-0473 за якими останній отримав кредитні кошти на споживчі потреби.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаними договорами, того ж дня між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,90 кв.м.
Згідно з п.п. 1.2 вказаного договору, ринкова вартість предмета іпотеки згідно зі звітом незалежного суб'єкта оціночної діяльності становить 1 321 299,17 грн.
Відповідно до п. 1.3 договору, іпотекодавці та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі, стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та /або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим договором забезпечується також і розмір зобов'язань, строк і порядок йог виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного зобов'язання.
Пунктом 2.1.2 договору встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодежатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за будь-яким з вищевказаних основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, а уразі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Вказаний договір іпотеки відповідає положенням ст. 18 Закону України «Про іпотеку», підписаний уповноваженою особою банку та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , недійсним у судовому порядку не визнавався, а відтак, він є обов'язковим для виконання його сторонами.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою розуміючи при цьому наслідки, які випливають з умов договору іпотеки.
Зазначеними вище судовими рішеннями, а саме: рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у справі 755/14967/15-ц ; рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року; постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року було встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами № 001-2902/756-0468 та № 001-2902/756-0473 у розмірі 125516,86 швейцарських франків.
При цьому, зобов'язання за вищевказаними договорами забезпечено договором іпотеки від 20 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 52,90 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами № 001-2902/756-0468 від 20 листопада 2007 року та № 001-2902/756-0473 від 20 листопада 2007 року у розмірі 125516,86 швейцарських франків, шляхом продажу па прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ па стадії оцінки майна під час проведеним виконавчих дій.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що у договорі іпотеки від 20 листопада 2007 року він значиться, як іпотекодавець, а у реєстраційних даних цього договору у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вказаний як майновий поручитель, при цьому, договору поруки з банком він не укладав, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Згідно ст. 11 вказаного Закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Отже, іпотекодавець, яким являється, зокрема, скаржник, є майновим поручителем, відомості щодо майнової поруки внесено до Єдиного Державного реєстру нерухомого майна. Таким чином, відомості внесені до зазначеного реєстру, відповідають договору іпотеки від 20 листопада 2007 року. При цьому, не укладення між ним та банком договору поруки, не може бути підставою для відмови у зверненні стягнення на іпотечне майно, виходячи з вищенаведеного.
Посилання скаржника на незастосування судом першої інстанції приписи ч.ч. 1,2 ст.548, ч.1ст. 511 ЦК України, ст.ст.1,6,18 Закону України «Про іпотеку», є безпідставним, оскільки: приписи ст. ст. 548, 511 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку», не підлягають застосуванню до спірних правовідносин; незастосування приписів ст. 18 Закону України «Про іпотеку» не призвело до неправильного вирішення справи; приписи ст. 1 Закону України «Про іпотеку», були застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин.
Посилання скаржника на те, що судом було проігноровано клопотання подане його представником від 25 січня 2022 року (про встановлення в судовому засіданні наявності матеріалів справи даних про існування боргу ОСОБА_2 перед кредиторами ПАТ «Універсал Банк» та про існування договору поруки між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк»; дослідження дотримання вимог законодавства, зокрема ЗУ «Про іпотеку» у договорі іпотеки № 7176 від 20.11.2007 р. та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.11.2007 р. № 6067656, зокрема норми встановленої ч.5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; встановлення того, чи є вище зазначені договір іпотеки та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень допустими доказами у даній справі - том1 а.с. 220) чим порушено його право на судовий захист, на думку колегії суддів не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не розгляд вказаного клопотання не призвело до неправильного вирішення справи. Крім того постановлене рішення надає оцінку доказам по справі в тому числі і обставинам які викладені в клопотанні відповідача (скаржника).
Не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи скаржника на те, що він не є боржником та не є поручителем перед банком по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 , адже у даному випадку правовідносини між позивачем та ОСОБА_4 виникли на підставі укладеного між сторонами договору іпотеки і саме з цих підстав та з посиланням на відповідні норми законодавства позивач звернувся до суду з позовом.
З вищенаведеного вбачається, що доводи скаржника не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 01 червня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: