єдиний унікальний номер справи: 367/2873/18
номер апеляційного провадження: 22-ц/824/411/2023
27 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
секретаря Рагушіна І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стрикаля Олександра Васильовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ірпінського міського суду Київської області Линник В.Я.
у цивільній справі №367/2873/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи: Виконком Ірпінської міської ради, Виконком Бучанської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, -
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого, з урахуванням подальших уточнень, просив:
- усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження садовим будинком з відповідними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, площею 0,0581 га з кадастровим номером 3210800000:016030:0631, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом примусового виселення наступних осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження садовим будинком з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, площею 0,0581 га з кадастровим номером 3210800000:01:030:0631, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що він є власником земельної ділянки площею 0,0581 га з кадастровий номер 3210800000:01:030:0631 та садового будинку з відповідними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка АДРЕСА_3 . У вказаному будинку, без будь-яких законних підстав проживають відповідачі, чим перешкоджають йому володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. На його неодноразові звернення про звільнення майна відповідачі не реагують та надалі продовжують проживати у будинку, хоча мають інше зареєстроване місце проживання. Зазначене, стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_2 , задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 із вказаного будинку, без надання іншого житла та зобов'язано останніх не чинити перешкод в користуванні цим будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Стрикаль О.В. подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову у зазначеній частині, відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що розгляд справи проведено за відсутності належним чином повідомленого відповідача ОСОБА_1 . Доказів на підтвердження порушення скаржником прав позивача, матеріали справи не містять. Крім того, судом було залучено її до участі у справі в якості співвідповідача, без постановлення відповідної ухвали.
27 липня 2022 року від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Зазначаючи, що скаржник фактично визнає факт повідомлення її про розгляд даної справи, акцентуючи увагу на факті повідомлення неналежним чином. Посилання скаржника на відсутність доказів порушення нею прав позивача, є безпідставним, оскільки факт її проживання у будинку, належному на праві власності позивачу, свідчить про порушення прав останнього.
Учасники справи про день і час розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку.
До початку розгляду справи від позивача, представника скаржника - адвоката Стрикаля О.В. та від третьої особи: Виконкому Бучанської міської ради надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутність.
Інші учасники справи будучи повідомленими про розгляд справи у встановленому законом порядку про поважність причин своєї неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність незявившихся осіб в силу вимог ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Так, судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, та розташованого на ній садового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу садового будинку (з відкладувальною умовою розрахунку) від 29 листопада 2017 року, договором купівлі-продажу земельної ділянки (з відкладувальною умовою розрахунку) від 29 листопада 2017 року та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. І а.с. 06-09).
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не є членами сім'ї ОСОБА_2 , однак проживають у вказаному садовому будинку та користуються земельною ділянкою, на якому розміщений належний позивачу садовий будинок, що підтверджується довідкою СТ «Вишневе» від 18 вересня 2018 року № 439, актами депутата Бучанської міської ради Київської області від 12 січня 2018 року та від 26 лютого 2020 року (т. І а.с 40, 41, т. ІІ а.с. 16), та не заперечується відповідачами.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 лютого 2018 року ОСОБА_3 та її дітям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 належить на праві спільної власності квартира АДРЕСА_5 (т. І а.с. 15-16). За цією ж адресою за відповідачами зареєстровано місце проживання (т. І а.с. 20,21).
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 (т. ІІ а.с. 134).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, (в тому числі і скаржник) не будучи членами сім'ї ОСОБА_2 , маючи інше житло, безпідставно проживають в садовому будинку та користуються земельною ділянкою, що належать позивачу, чим порушують його права, як власника.
Враховуючи, що рішення Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року оскаржується в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , а відтак, виходячи з положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України, переглядається судом апеляційної інстанції лише у зазначеній частині.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи доводи скаржника в частині проведення розгляду справи у її відсутність, як особи яка не була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, колегією суддів встановлено наступне.
При вирішенні питання щодо розгляду справи за відсутністю відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що відповідач належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розг
У відповідності до положень ч.ч. 1-5 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про судове засідання, яке відбулося 16 червня 2021 року, направлялося на адресу відповідача ОСОБА_1 , проте відомості про отримання його відповідачем у матеріалах справи відсутні.
З огляду на наведене, доводи скаржника про неповідомлення її належним чином про дату та час судового розгляду, знайшли своє підтвердження.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, враховуючи те, що розгляд справи відбувся за відсутністю відповідача ОСОБА_7 , яка не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, про що вона зазначає в апеляційній скарзі, ухвалене судом рішення в частині позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з постановленням нового судового рішення в цій частині.
Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
Частиною першою ст. 316 ЦК України визначено, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власнику майна належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення порушень свого права будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, та розташованого на ній садового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , яким користуються ОСОБА_1 , яка не є членом сім'ї позивача. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 проживає та користується вказаним будинку на законних підставах, матеріали справи не містять. Таким чином, факт проживання та користування ОСОБА_1 будинком та земельною ділянкою, належним на праві власності позивачу, свідчить про наявність перешкод у реалізації власником права користування своїм майном.
При цьому слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів того, що скаржник не може проживати за місцем своєї фактичної реєстрації, або втратила на час розгляду справи право на користування жилим приміщенням за зазначеною адресою.
Відтак, оцінюючи виселення ОСОБА_1 із спірного садового будинку на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, колегія суддів вважає, що виселення її із спірного будинку відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що ОСОБА_1 фактично зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_6 та є членом сім'ї ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яким на праві спільної власності належить квартира АДРЕСА_5 . З огляду на зазначене, таке виселення ОСОБА_1 переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, - захист права власності на спірне майно ОСОБА_2 . Отже виселення ОСОБА_1 із вказаного садового будинку не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині доведеності наявності підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні належним йому майном та виселення ОСОБА_1 із вказаного садового будинку, знайшли своє підтвердження та підлягають до задоволення.
Посилання скаржника на відсутність доказів на підтвердження порушення нею прав позивача, є безпідставним, оскільки той факт, що позивач є власником спірного будинку, у якому, без достатніх на те правових підстав проживає скаржник, саме по собі свідчить про порушення прав позивача, як власника майна.
Посилання скаржника на те, що суд, залучивши її до участі у справі в якості співвідповідача, не постановив відповідної ухвали про здійснення такої процесуальної дії, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, адже обов'язковість постановлення такої ухвали виключно у нарадчій кімнаті у письмовому вигляді положеннями ЦПК України не передбачено.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 372, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стрикаля Олександра Васильовича задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, за яким:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 234 грн. 93 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 травня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: