21 червня 2023 року Справа № 280/2202/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.10.2022 №083950014657 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.10.2022.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 було визнано неконституційними положення ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає ст. 13 Закону N 1788-XII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: …..б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах…». Вказує, що позивач набув 55-річного віку 28.02.2021, що підтверджується копією його паспорта НОМЕР_1 , при цьому, загальний стаж позивача визнається відповідачем у розмірі 25 років 11 місяців 3 дні, а пільговий стаж за Списком №2 у 13 років 06 місяців 02 дні, про що зазначено у спірному рішенні від 04.10.2022 №083950014657. Водночас, із змісту рішення від 04.10.2022 №083950014657 вбачається, що у призначенні позивачу пенсії відповідач відмовив по причині відсутності у нього загального стажу, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На думку позивача, мотиви відповідача суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23.01.2020 № 1-р/2020, які відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов'язковими до виконання.
Ухвалою судді від 13.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 01.05.2023 через систему «Електронний суд» до суду направив відзив на позовну заяву, у якому пояснює, що умовами для виникнення у певної особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є: 1. встановлення факту зайнятості певної особи на посаді повний робочий день; 2. виконання особою робіт, передбачених Списком № 2; 3. документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації робочого місця за умовами праці; 4. досягнення 55 років і за наявності страхового стажу у чоловіків не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) було визнано неконституційною ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VII. Тобто, конституційність положень Розділу XIV-1 не була предметом даної конституційної справи, а тому законних підстав у посадових осіб Пенсійного фонду не застосовувати положення зазначеного розділу - відсутні. Таким чином, вважає, що посадовими особами Пенсійного фонду України було застосовано належний законодавчий акт та їх дії не суперечать нормам чинного законодавства, отже відсутні підстави для скасування прийнятого рішення, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
09 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах згідно із п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №083950009776 від 17.06.2021 у призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено, у зв'язку з тим, що його страховий стаж складає - 21 р. 03 м. 12 д., пільговий за Списком №2 - 10 р. 04 м. 01 д., що протирічить приписам п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За доданими позивачем документами до його страхового стажу не зараховано період 23 липня 1995 року по 22 лютого 2001 року згідно з довідкою ТОВ «Діброва» №12/03 від 30.04.2021, оскільки даний період відсутній в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області №0800-0205-8/46605 від 09.07.2021 повідомлено ОСОБА_1 , що період з 01 серпня 2000 року по 31 грудня 2003 року не може бути врахований йому до страхового стажу, оскільки довідку про реєстрацію його в якості суб'єкта підприємницької діяльності він не надав, в системі персоніфікованого обліку відсутні дані про сплату ним страхових внесків.
Зазначені обставини встановлені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №280/9604/21, якою апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Запорізькій області вирішено задовольнити частково: рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2021 в адміністративній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу (Список № 2) ОСОБА_1 період проходження ним військової служби з 31.10.1984 по 30.12.1987. Зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період перебування на обліку, як платника спрощеної системи оподаткування з 01.08.2000 по 31.12.2003. В решті позову відмовити.
Суд зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
04.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.10.2023 № 083950014657 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 28 років. Відповідно доданих документів до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно довідки № 12/03 від 30.04.2021 з 23.07.1995 по 22.02.2001, оскільки зазначений період не вказано в трудовій книжці та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частково зарахований з 01.08.2000 по 22.02.2001 підприємницькою діяльністю).
14.03.2023 до відповідача було направлено адвокатський запит з проханням надати копії документів з пенсійної справи позивача, зокрема копію рішення про відмову у призначенні пенсії.
Так, листом від 20.03.2023 №0800-0205-8/16668 відповідачем було надано копію спірного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Вважаючи протиправним рішення відповідача від 04.10.2022 №083950014657 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за поданою ним заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо відсутності 28 років загального страхового стажу, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Наявність у позивача необхідного пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 та досягнення позивачем пенсійного віку, відповідачем, на час прийняття оскарженого рішення, не заперечувалось.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок».
За приписами ст. 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений п. "б" ст. 13 Закону №1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч.2 ст. 14, п. "б" - "г" ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. "б"- "г" ст. 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Так, Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків - після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
За таких обставин, суд вважає, що відмова відповідача в призначенні позивачу, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досяг 55 років, мав страховий стаж роботи 25 років 11 місяців 03 дні, у тому числі на роботах за Списком №2 - 13 років 6 місяців 2 дні, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність достатнього страхового стажу, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абз. 2 п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема, щодо доповнення його ст. 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.201, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані ГУ ПФУ в Запорізькій області у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Відтак, для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачем виконано всі умови, визначені Законом: позивач досяг 55-річного віку, має більше 25 років страхового стажу, за яких 13 років 11 місяців 2 дні пільгового стажу.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
У силу вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.10.2022 №083950014657 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 04.10.2022 призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 858,88 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак