Провадження № 2/760/5206/23
Справа № 760/19171/22
21 червня 2023 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) про зміну розміру та способу стягнення аліментів,
Рух справи
21.12.2022 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 21.12.2022, за підписом представника позивача - адвоката Чучковської А.В. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про:
- зміну способу та розміру стягнення аліментів, визначеного судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 760/1022/21, та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн щомісячно з подальшою індексацією, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття;
- стягнення з відповідача на користь позивача усіх понесених судових витрат.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Справу фактично передано судді по реєстру 29.12.2022.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлено запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.01.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (письмове провадження).
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В позові вказується, що ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 23.04.2019 по 17.02.2021.
Зазначається, що від цього шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вказує позивач, судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 04.02.2021 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 15.01.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 09.02.2021 відкрите виконавче провадження № НОМЕР_6. Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 13.12.2022 відповідач має заборгованість в розмірі 265,98 грн.
При цьому, в позові звертається увага на те, що до 15.02.2022 відповідач не працював і сплачував аліменти в розмірі біля шести тисяч гривень на місяць виходячи з середнього заробітку по м. Києву. З 15.02.2022 відповідач як діючий адвокат працевлаштувався на посаду юриста та став отримувати заробітну плату в розмірі 5 330 грн (оклад 6 500- податки 1 170 грн = 5330 грн), з якої став платити аліменти в розмірі 1 625,00 грн на місяць.
Позивач підсумовує, що безробітний відповідач сплачував аліменти в чотири рази більше ніж працевлаштований.
Також, в позові вказується, що в листопаді 2022 року відповідач разово сплатив частину заборгованості по аліментах в розмірі 23 066,25 грн, що становить чотири з половиною його заробітні плати. Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що окрім заробітної плати відповідач має й інші джерела доходів.
Крім того, зазначається, що станом на 01.06.2022 відповідач мав заборгованість по аліментах в розмірі 29 518,08 грн, з яких станом на 13.12.2022 він погасив 29 152,1 грн, при цьому за цей період часу він отримав заробітної плати (з вирахуванням податків та аліментів) в розмірі 22 230,0 грн. Вказане, як вважає позивач, свідчить про приховування відповідачем своїх доходів з метою мінімізувати розмір аліментів.
На думку позивача, після ухвалення судового наказу про стягнення аліментів відповідач став свідомо приховувати свої доходи, ухиляється від вимоги державного виконавця про подання декларації про його майно. При цьому, як стало відомо стороні позивача, у відповідача на праві власності знаходиться нерухоме майно (земельна ділянка для колективного садівництва площею 0,06 га за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Півні, СТ «Мрія», садовий будинок площею 76,6 кв.м., розташований за цією ж адресою), він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 .
Таким чином, як вважає позивач, відповідач, фізично здорова працездатна людина, професійний адвокат, який не має інших утриманців окрім малолітньої доньки, намагається позбавити дитину належного їй утримання шляхом приховування своїх доходів, не бажаючи легально працювати та декларувати свої доходи. При цьому, зауважує, що мінімальна заробітна плата адвоката у м. Києві за даними www.work.ua становить від 20 тис. грн. на місяць.
Позивач наголошує на тому, що сплачувані на даний час відповідачем аліменти в розмірі 1 625,00 грн є недостатні для малолітньої доньки. Так, з моменту народження дитина спостерігалася і продовжує спостерігатися лікарями приватної медичної клініки «Добробут», в цій установі дитина проходить планові щеплення та медичні дослідження, медичні огляди, отримує необхідну медичну допомогу, здає відповідні аналізи тощо.
Окрім того, зауважує, що з 24.02.2022 по даний час інфляційні втрати призвели до фактичного зменшення на третину вартості тих коштів, які сплачував відповідач, що істотно погіршує матеріальне становище дитини.
ЯК стверджує позивач, наведене свідчить про те, що сплачувані відповідачем аліменти в розмірі 1 625,00 грн не забезпечують дитині відповідно її віку витрати на: медичне обслуговування, відвідування освітніх та культурних установ, придбання необхідних одягу та взуття, літератури, іграшок та відпочинку.
Посилаючись на те, що батьки несуть рівний обов'язок по утриманню дитини, позивач вважає, що розмір аліментів має бути збільшений та останні підлягають стягненню у твердій сумі, що буде стимулювати відповідача легально працювати та декларувати свої доходи, а також забезпечить дитині належне утримання.
Щодо правової позиції відповідача
08.03.2023 до суду надійшов відзив на позов (а.с. 48-51) за підписом відповідача, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відзив вказується,що відповідач дійсно з 15.02.2022 працює на посаді юриста у ФОП ОСОБА_5 з окладом 6 700,00 грн згідно з штатним розписом, разом з тим, ніякою адвокатською діяльністю не займається.
Відповідач стверджує, що свої доходи не приховує, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 01.03.2023.
Разом з тим, зазначає, що не має можливості знайти більш високооплачувану роботу, в т.ч. через воєнний стан в Україні. Водночас вказує, що не має достатнього досвіду роботи в юридичній сфері, що є негативним фактором у пошуках роботи за спеціальністю з більшою заробітною платою. При цьому, відповідач зазначає, що працюючи на посаді юриста у ФОП ОСОБА_5 , він отримує стабільний дохід та набуває досвід роботи за спеціальністю.
Також, відповідач вказує, що у грудні 2022 року погасив заборгованість по аліментам які стягуються на утримання дитини у межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 (більше 20 000 грн) після того як я став працювати у ФОП ОСОБА_5 . Проте значну частину коштів, яка була використана на погашення вказаної заборгованості, він взяв у борг у свого діда по материнській лінії ОСОБА_6 .
Відповідач звертає увагу на те, що погашення вказаної заборгованості свідчить про виконання ним, як батьком обов'язків щодо утримання дитини.
У зв'язку з цим, відповідач зауважує, що позивачем чиняться перешкоди щодо його побачень з донькою ОСОБА_3 , з якою він позбавлений спілкування з листопада 2020 року.
Відповідач стверджує, що позивач намагається поставити його у скрутне матеріальне становище і після того як у нього виникне заборгованість зі сплати фінансових зобов'язань стосовно дитини, позбавити його батьківських прав.
Крім того, відповідач зауважує, що всупереч приписів ст. 141 Сімейного кодексу України за змістом якої мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, позивачем не надано доказів того, що вона витрачає на утримання дитини щомісячно 20 000 грн, оскільки саме половина із такої суми витрат складає 10 000 грн які позивач просить стягнути з відповідача в межах даної справи.
Щодо об'єктів нерухомості, у тому числі земельної ділянки про яку йдеться у позові, відповідач вказує, що вони перебувають у його власності більше десятка років, ще до видачі судового наказу, він їх не відчужував, тому і будь-яких доходів не отримував і не отримує.
Також, відповідач звертає увагу на те, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що дитина проживає з нею.
Відповідач наголошує, що доказів, що дитині не вистачає грошових коштів для гармонійного розвитку позивачем не надано, акцентує увагу на безпідставних звинуваченнях в його ухиленні від сплаті податків.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 р.» (інформація є публічно доступною), тому вважає вимоги позивача і у цій частині є безпідставними.
Щодо доводів, викладених у відповіді на відзив
27.03.2023 до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 77-82), у якій, зокрема, вказується на зміну матеріального / сімейного стану, а саме: позивач уклала другий шлюб, народила другу дитину, якому наразі вже виповнилося чотири місяці, відповідно у позивача вже існує на утриманні дві малолітні дитини і наявний у позивача матеріальний ресурс розподіляється вже на двох дітей.
Зауважується також і на зміні матеріального стану відповідача, який працевлаштувався та став отримувати дохід.
При цьому, недобросовісність поведінки відповідача позивач вбачає в тому, що будучи безробітним він оплачував аліменти в розмірі більше 6 тис грн, а після працевлаштування став сплачувати аліменти в чотири рази менші - 1 625,00 грн.
Позивач акцентує на тому, що небажання відповідача займатися суспільно-корисною діяльністю, отримувати легальний дохід не означає, що його дитина має бути обмежена у необхідному харчуванні, одязі, медичних та рекреаційних послугах.
Позивач стверджує, що відповідач не бажає легально працювати, прикриваючись недостатністю досвіду у 42 роки, свідомо працевлаштувався на мінімальну заробітну плату з метою мінімізації розміру аліментів не шкоду дитині.
Зауважує, що наразі дитині повних три роки та десять місяців. За рік дитина зросла на вісім сантиметрів, що зумовлює оновлення одягу та взуття двічі на рік. Окрім того, дитина спостерігається у медичній клініці ОСОБА_7 . Наведені факти, як вважає позивач, свідчать про те, що збільшуються потреби дитини та зменшується бажання відповідача задовольняти їх на гідному рівні.
Щодо наявної у відповідача нерухомості позивач вважає, що це свідчить про те, що у випадку наявності заборгованості зі сплати аліментів за рахунок такого майна можуть бути задоволені майнові вимоги стягувана та, відповідно, захищені майнові права дитини. Відповідач може продати це майно та за рахунок цих коштів належно утримувати дитину.
Щодо факту спільного проживання позивача та дитини позивач зазначає, що зазначені обставини підтверджуються судовим наказом про стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким проживає дитина, актом оцінки потреб сім'ї, характеристикою на позивача.
Щодо клопотання відповідача про витребування доказів
22.05.2023 до суду надійшло клопотання відповідача, датоване 22.05.2023, в якому ставиться питання про витребування з Державної податкової служби відомостей про отримані доходи та місця працевлаштування ОСОБА_8 у період з травня 2020 рок по травень 2023 року (а.с. 127).
В обґрунтування такого клопотання відповідач вказує, що дана інформація є суттєвою в питанні встановлення матеріальної спроможності ОСОБА_8 утримувати дитину.
Суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Так, згідно з ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відзив у справі, що є предметом розгляду, подано 08.03.2023, а клопотання відповідача про витребування доказів від 22.05.2023 не містить обґрунтувань неможливості його подання у встановлений строк, тому суд залишає його без задоволення.
Крім того, суд вважає, що доказ, про витребування якого поставлено питання, не є таким, без якого справа не може бути розглянута повно та об'єктивно з огляду на приписи ст. 77 ЦПК України, натомість його витребування призведе до затягування розгляду справи по суті.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження видане 23.12.2020 Дніпровським районним у місті Києві відділом реєстрації актів цивільного стану центрального міжрегіонального управління юстиції /м. Київ/ серії НОМЕР_3 , а.с. 6).
При цьому, суд враховує, що як вбачається з свідоцтва про шлюб від 18.06.2022 серії НОМЕР_4 (а.с. 8), ОСОБА_8 після заміжжя взяла прізвище « ОСОБА_9 ».
Судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 760/1022/21 (а.с. 11) визначено:
«Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2021 і до досягнення дитиною повноліття».
На підставі вказаного судового наказу, який було видано 04.02.2021, 09.02.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_6 (а.с. 12).
Як вбачається з розрахунку заборгованості № НОМЕР_6 від 13.12.2022 (а.с. 14), в межах вказаного виконавчого провадження з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 стягувались аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно в таких сумах:
місяцьСума аліментів, яка підлягала стягненнюСума, сплачена боржником Заборгованість на 30 число поточного місяця
З 15 січня 20212 262,321 0001 262,32
лютий4 6262 9311 695
березень5 0334 0001 033
квітень5 105,505 000105,50
травень4 821,755 000-178,25
червень4 821,755 000-178,25
липень5 23905 239
серпень5 089,503 0002 089,50
вересень5 164,503 0002 164,50
жовтень5 120,254 0001 120,25
листопад5 2864 0001 286
грудень 6 689,756 000689,75
січень 20226 689,7506 689,75
лютий1 62501 625
березень1 62501 625
квітень1 62501 625
травень 1 62501 625
червень1 6254 000-2 375
липень1 6252 616,25-991,25
серпень1 6252 616,25-991,25
вересень1 6254 000-2 375,00
жовтень1 6252 696,80-1 071,80
листопад 1 62523 066,25-21 441,25
В матеріалах справи наявна копія наказу від 15.02.2022 № 3 за змістом якого ФОП ОСОБА_5 прийняв ОСОБА_2 на посаду юриста з 15.02.2022 з посадовим окладом 6 500,0 грн на місяць (а.с. 22).
Згідно з довідкою від 28.02.2023 № 1, виданою ФОП ОСОБА_5 (а.с. 53), ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_5 з 15.02.2022 на посаді юриста з окладом 6 700 грн згідно з штатним розкладом.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, станом на 01.03.2023 (а.с. 55) ОСОБА_2 з березня по вересень 2022 року щомісячно нараховувалась 6 500,00 грн заробітної плати, а з жовтня по грудень 2022 - 6 700,00 грн.
З інформаційної довідки № 306867585 від 09.2022 (а.с 23) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 , вбачається, що йому на праві приватної власності належать:
-Земельна ділянка, площею 0,06 га, за адресою: Київська обл.., Фастівський район, с. Півні;
-Садовий будинок, загальною площею 76,6 кв.м., за адресою: Київська обл.., Фастівський район, с. Півні.
На запит суду АТ «КБ «ПриватБанк» надав інформацію стосовно рахунків ОСОБА_2 , за змістом якої за період з 01.01.2021 по 02.12.2022 рух коштів по рахунку відсутній, залишок на рахунку складає «0» (а.с. 129).
АТ «УніверсалБанк» на запит суду надав інформацію за змістом якої станом на 26.05.2023 на ім'я ОСОБА_2 немає (не було) відкритих банківських рахунків (а.с. 131).
Позивачем до справи долучено роздруківки консультацій, актів та рахунків клініки «Добробут» датовані 15.11.2021, 22.11.2021, 20.11.2021, 07.02.2020, 03.12.2020, 07.10.2020, 30.10.2019, 02.01.2020 (а.с. 26-34), 05.05.2019, 07.04.2023, 15.03.2023 (а.с. 109-114).
Відповідачем до відзиву на позов долучено, зокрема, копії звернень до позивача з питання забезпечення зустрічей із донькою, датовані 16.02.2023, 25.02.2023 та докази їх направлення поштою (а.с. 60-67)
На а.с 86-88 міститься надана стороною позивача копія акту оцінки потреб сім'ї № 48 від 058.02.2021, за змістом якого за адресою: АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_8 з донькою - ОСОБА_3 .
Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про народження від 09.12.2022 серії НОМЕР_5 (а.с. 90), з якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача народився син - ОСОБА_11 .
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20).
За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов'язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.
Аліментні зобов'язання за своєю природою та генезою є саме морально-етичною категорією, яка втілена у нормі позитивного права. Фактично йдеться про повністю не охоплені правом, проте визнані суспільством базові принципи моралі (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 753/20347/20 /провадження № 61-5707св22/).
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Отже, вбачається, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 180, ч. 3 ст. 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до положень статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.09.2021 у справі № 554/3355/20.
При цьому слід приймати до уваги, що вичерпного і чіткого переліку документів, що свідчать про зміну матеріального стану особи, закон не містить, але такими доказами можуть бути, наприклад, довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7, а також інформація (витяг, довідка) про доходи з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, які містять, зокрема, дані щодо суми всіх доходів фізичної особи за відповідний період (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 758/8284/21 /провадження № 61-8514св22/).
Отже, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й інші норми щодо обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Відповідні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 194/629/17-ц (провадження № 61-37792св18).
Разом з тим, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки) /див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.08.2022 у справі № 712/6313/21 (провадження № 61-3728 св 22)/.
Суд наголошує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а розмір аліментів, який наразі сплачується відповідачем у сумі 1 625,00 грн щомісяця є очевидно недостатнім для утримання доньки сторін, яка проживає разом із матір'ю - позивачкою, що відповідачем не спростовано.
При цьому, суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.03.2020 у справі № 759/10277/18 та від 16.06.2021 у справі № 643/11949/19, які зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Суд не може залишити поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, а батько зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів із метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дитини, оскільки він не є непрацездатною особою. Такий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 664/252/19-ц, від 09.11.2022 у справі № 173/2312/18.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), зміна матеріального стану позивача, яка не працює, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення у зв'язку з доглядом за дитиною є підставою для зміни розміру стягуваних аліментів.
У справі, що є предметом розгляду, встановлено, що з часу винесення судового наказу від 25.01.2021 позивачка народила ще одну дитину (09.12.2022), відповідач же влаштувався на роботу з мінімальним розміром окладу - 6 700,00 грн, у зв'язку з чим з лютого 2022 року сплачував аліменти на свою доньку у розмірі 1 625,00 грн.
Переконливих доводів щодо неможливості працевлаштуватись на більш високооплачувану роботу відповідач не навів. Як не пояснив і про неможливість отримувати дохід з належного йому на праві власності нерухомого майна. При цьому, суд бере до уваги, що відповідні обставини не могли бути предметом оцінки під час винесення судового наказу, в силу особливостей процедури наказного провадження.
Зазначене в сукупності, на думку суду, свідчить про наявність достатніх правових підстав для зміни розміру стягуваних аліментів шляхом зміни способу їх присудження.
Разом з тим, суд вважає такими, що заслуговують на увагу посилання відповідача на недоведеність позивачем заявленого розміру аліментів на утримання дитини у сумі 10 000,00 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів необхідності надання утримання дитині одним з батьків саме у такому розмірі.
Водночас, суд зауважує, що витрати, які викликані особливими обставинами, не є підставою для збільшення розміру аліментів, оскільки такі витрати мають характер додаткових витрат, що є підставою для звернення до суду із позовом у порядку ст. 185 СК України (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 149/2510/21 /провадження № 61-7010св22/).
Суд враховує, що позивач просить встановити розмір аліментів у розмірі 10 000,00 грн щомісяця, проте, з огляду на стан здоров'я дитини та потреби у її вихованні і навчанні, а також на матеріальний стан відповідача, суд вбачає наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 6 000,00 грн щомісячно.
Такий, визначений судом розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 , перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину та з урахуванням обов'язку матері - ОСОБА_1 утримувати дитину, є достатнім.
При визначенні розміру аліментів на утримання спільної дитини, суд враховує положення ст. 182 СК України, та положення ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» де встановлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: - 2 272,00 гривень, на одну особу в розрахунку на місяць; майновий стан позивачки, яка веде догляд за малолітніми дітьми; вік дитини; майновий стан відповідача, який є здоровою особою працездатного віку, відсутність у нього на утриманні інших утриманців, а також вимоги щодо розміру аліментів, який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Разом з тим, суд бере до уваги, що жодних доказів на підтвердження спроможності відповідача сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі позивач не надала.
Однак, матеріали справи не містять і належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Суд вважає за необхідне зазначити про стягнення аліментів у розмірі не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (як передбачено ч. 2 ст. 182 СК України).
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та вказано у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 621/307/17 (провадження № 61-31400св18) відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
За таких обставин, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Положеннями пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).
Щодо індексації стягнутої суми аліментів
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що індексація аліментів має проводитися виконавцем при виконанні рішення суду в силу вимог закону, навіть у разі відсутності зазначення про це у рішенні суду.
Суд також враховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 N 1282-XII.
Тобто, в 2023 році зупинено обов'язок індексації доходів населення, в тому числі розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі.
Однак, це не означає, що у подальшому (у наступних роках) таке зупинення також діятиме, та є безтерміновим.
Щодо судового збору
Згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у розмірі 992,40 грн, оскільки відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 3 Закону України «Про судовий збір» позивач була звільнена від сплати судового збору при подачі позову.
За змістом ч. 4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до п. 11 розділу XIX «Звернення судових рішень до примусового виконання» Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору надсилається судом до ДСА України або відповідного територіального управління ДСА України, як представника стягувача відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження", для його подальшого пред'явлення до виконання.
Щодо витрат на правову допомогу
Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14- 382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем, зокрема, вказано, що попередній орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 20 000,00 грн (а.с. 4, зворотній бік).
23.03.2023 до суду надійшла заява представника позивача (а.с. 93-97), в якій в порядку ст. 141 ЦПК України просить суд:
- Долучити до матеріалів справи докази понесених судових витрат, які додані до цієї заяви;
- Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 усі понесені судові витрати в розмірі 20 000,00 грн., які становлять витрати на правову/правничу допомогу.
В такій заяві, зокрема, зазначається, що 17.06.2022 ОСОБА_12 уклала з Адвокатським Об'єднанням «Чучковських» договір № 11 про надання професійної правничої допомоги. Відповідно до додаткової угоди № 3 від 11.11.2022 до зазначеного договору вартість правничої допомоги у цивільній справі щодо зміни розміру та способу стягнення аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , 2019 р.н., становить двадцять тисяч гривень з розрахунку три тисячі гривень за одну годину роботи адвоката об'єднання. На виконання вказаного договору з додатковою угодою адвокату Адвокатського Об'єднання «Чучковських» Чучковській Анні Вячеславівні був виданий ордер. Відповідно до Акту від 24.03.2023 адвокат АО «Чучковських» Чучковська А.В. надала ОСОБА_1 , а остання прийняла наступний обсяг професійної правничої допомоги у цивільній справі № 760/19171/22:
№Найменування (робота, послуга)Кількі сть годинЦіна, грн за годину Сума, грн
1.Складання та направлення двох запитів до банківських установ № 11/224/20 від 06.12.2022 року; та № 11/225/21 від 06.12.2022 року30 хв.3 тис.1 500,0
2.Складання позовної заяви щодо зміни розміру та способу стягнення аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , 2019 р.н. відповідно до вимог ст. 175 ЦПК3 год3 тис.9 000,0
3.Складання відповіді на відзив від 24.03.2023 року1 год 40 хв.3 тис.5 000,0
3.Складання клопотання про витребування доказів від 24.03.2023 року30 хв.3 тис.1 500,0
6.Складання заяви відповідно до ст. 141 ЦПК від 24.03.2023 року1 год.3 тис.3 000,0
Разом: 20 000,0
Як зауважує заявник, сторони обумовили вартість однієї години роботи адвоката Чучковської А.В. в розмірі 3 000,00 грн, отже, вказує, що загальна вартість наданих Клієнту послуг з правової допомоги у зазначеній вище справі становить 20 000,00 грн (6 годин 40 хвилин х 3 000,00 грн. = 20 000,00 грн). При цьому, вказується що, адвокат адвокатського об'єднання Чучковська А.В. надала весь обсяг узгодженої правової допомоги, який без застережень прийнятий Клієнтом - ОСОБА_1 .
На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, долучено:
-копію договору № 11 від 17.06.2022, укладеного між ОСОБА_8 та адвокатським об'єднанням «Чучковських» (а.с. 36-37);
-копію додаткової угоди № 3 від 11.11.2022 до договору № 11 від 17.06.2022 у п. 1 якого сторони погодили, що вартість послуг з надання правової допомоги згідно Договору № 11 від 17.06.2022 щодо надання професійної правничої (правової, юридичної) допомоги та представництва інтересів Клієнта у справі за позовом щодо зміни розміру та способу стягнення аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , 2019 р.н. становить двадцять тисяч гривень, з розрахунку три тисячі гривень за одну годину роботи адвоката Адвокатського Об'єднання (а.с. 98);
-копію акту-рахунку від 24.03.2023 на суму 20 000,00 грн (а.с. 99).
Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).
Суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.
При цьому, суд також бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.
Разом з тим, суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа за позовом ОСОБА_1 розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи в суді (часткове задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 10 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Змінити розмір та спосіб стягнення аліментів встановлений судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 760/1022/21 щодо стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у твердій грошовій сумі у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дати вступу даного рішення суду в законну силу і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь держави судові витрати, які складаються з суми судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору надіслати до Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ: 26255795; адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), як представника стягувача.
Суддя Л. Л. Зуєвич