Справа № 147/643/23
Провадження № 2/147/188/23
21 червня 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Мудрак А.М.,
з участю секретаря Подолян Т.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 35000 доларів США, та понесені нею судові витрати. В обгрунтування позовної заяви покликається на те, що 10 липня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено в простій усній формі договір позики, згідно умов якого вона позичила 35000 доларів США. На підтвердження передачі ОСОБА_2 грошей в сумі 35 000 доларів (еквівалент яких складав на день позики 982800 гривень), вона написала розписку. За змістом цієї розписки позичальник ОСОБА_3 10 липня 2018 року отримала від ОСОБА_1 гроші для придбання житлового будинку в АДРЕСА_1 , в якому ще необхідно провести великий ремонт та зобов'язувалась повернути борг до 01 листопада 2022 року. Станом на день складання позову - 19 травня 2023 року, гроші відповідачка не повернула. На неодноразові нагадування вона не заперечувала отримання позики та обіцяла, що поверне кошти, але пояснила, що в даний час вона не має в наявності такої суми. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Розписка, яку написала відповідачка ОСОБА_2 , і яку позивач надає суду на підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідно до ч.2 ст. 1047ЦК України, посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми, а тому позивач вважає, що між ними укладено належним чином договір позики та відповідно до норм діючого законодавства. У зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду з даним позовом тапросить стягнути борг з відповідача в іноземній валюті - 35000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США.
Ухвалою судді від 25 травня 2023 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Позивач ОСОБА_1 в підготовче засідання не з'явилась, 21.06.2023 подала на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити. Від стягнення понесених нею судових витрат відмовляється.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовче засідання не з'явилась, 21.06.2023 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов визнає повністю.
З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України у поєднанні зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що є принципом договірного права.
Відповідно до частин першої-третьої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої правовідносини, які не врегульовані цими актами, або у договорі відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати їх на власний розсуд, за виключенням, якщо у цих актах прямо зазначена заборона відходу від їх положень або якщо їх обов'язковість для сторін випливає з їх змісту або з суті правовідносин, що виникли між сторонами.
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1, ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом із тим, відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики.
Форму договору сторонами обрано у виді розписки, в якй вказно: "Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області, отримала 10 липня 2018 року від ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт серія НОМЕР_2 виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області, кошти в сумі тридцять п'ять тисяч доларів на придбання будинку та ремонту в ньому. Зобов'язуюсь дані кошти витратити за цільовим призначенням та повернути їх до 1 листопада 2022 року. 10 липня 2018 року". Також наявні підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) (а.с.7).
Оригінал розписки наданий суду та долучений до матеріалах справи (а.с.26).
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Аналіз зазначених правових норм у поєднанні із положенням ст. 6 ЦК України дає підстави для висновку, що Цивільний кодекс як кодифікований акт у галузі цивільного права не містить вичерпного переліку всіх видів договорів і не передбачає повної правової регламентації, а тому особа вправі врегулювати свої правовідносини шляхом укладання правочину, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 по справі № 316/1988/16-ц.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Постановою Верховного суду України у справі № 6-1967цс15від 11 листопада 2015року визначено, що підтвердженням договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів у борг та містить умови їх повернення.
Дійсність та законність розписки, наданої позивачем, сторони не оспорюють.
Згідно з ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України.)
Положенням ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення вимог закону, відповідач в односторонньому порядку відмовилась від виконання договірних зобов'язань, грошові кошти, які отримала в борг позивачу у визначений у розписці строк не повернула.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем в якості доказів укладення договору позики надано суду оригінал боргової розписки (а.с.26) .
Відповідачем визнано факт отримання грошових коштів у борг, про що надано відповідну заяву по суті справи.
Позивачем в позовній заяві ставиться вимога про стягнення заборгованості за договором позики в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14- 134цс18.
Також, в постанові ВП ВС від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц викладено наступну правову позицію:«У разі отримання у позику іноземноївалюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чидоговором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана упозику».
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що обставини викладені позивачем в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором позики є підтвердженими.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані по справі докази, керуючись правовими нормами, враховуючи визнання позову відповідачем, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивач при зверненні до суду звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки являється інвалідом ІІ групи, що підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №673167 (а.с.8).
Враховуючи наведене вище з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 50 відсотків від ставки, яка підлягає сплаті позивачем при зверненні до суду, решта підлягає компенсації за рахунок держави.
Ціна позову зазначена в розмірі 35000 доларів США, що еквівалентно на день подачі позовної заяви 1297800 грн.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подано фізичною особою передбачена сплата судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, з врахуванням зазначеного з відповідача на користь держави підлягає стягненню 6489,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 141, 142, 206, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США заборгованості в рахунок повернення боргу за розпискою від 10 липня 2018 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6489,00 грн (шість тисяч чотириста вісімдесят дев'ять гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне ім'я сторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя А.М. Мудрак