Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
заочне
Справа № 695/834/20
номер провадження 2/695/137/23
13 червня 2023 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :
головуючого судді Степченка М.Ю.
за участю секретаря с/з Варданян Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
15.04.2020 р. АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що між позивачем і ОСОБА_2 було укладено договір б/н від 26.07.2006 р., на підставі якого останній було видано кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором. Внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за вказаним договором в останньої утворилася заборгованість, яка станом на 31.05.2015 р. становить 9997,41 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту).
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла.
26.07.2018 р. банком була направлена претензія кредитора до Золотоніської міської державної нотаріальної контори.
Відповідач постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину, оскільки не відмовився від спадщини в строки, передбачені ст.1270 ЦК України.
27.09.2019 р. банком було направлено відповідачу лист-претензію з вимогою погашення боргу, але ніяких дій спадкоємцем здійснено не було.
Тому позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 26.07.2006 у розмірі 9997,41 грн. та судові витрати.
Ухвалою суду від 24.04.2020 р. відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
09.12.2020 р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 26.07.2006 у розмірі 5369,60 грн. та судові витрати.
05.10.2021 р. судом було ухвалено розпочати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 02.02.2023 р. підготовче провадження в справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 17.04.2023 р. представник позивача - ОСОБА_3 підтримав зменшені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, проти заочного розгляду справи не заперечував. Представник вказав, що йому невідомо, коли банк дізнався про смерть позичальниці ОСОБА_2 . Також банку невідомо про обсяг спадкового майна. У подальшому в судове засідання 13.06.2023 р. представник банку не з'явився, але скерував заяву про розгляд справи в його відсутність, позов просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив до суду не надав.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але в судове засідання не з'явився без поважних причин, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи.
Вислухавши доводи представника позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до Анкети-заяви № б/н від 26.07.2006 року (далі - договір) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зверталася до банку з заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Дана заява підписана позичальником та доказів на спростування факту не надано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.12.2016 р.
Судом встановлено, що згідно розрахунку банку за життя ОСОБА_2 у порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов'язань не виконала та непогашена заборгованість на день її смерті становить 8459,00 грн.
10.06.2018 р. АТ КБ «ПриватБанк» до Золотоніської міської державної нотаріальної контори була направлена претензія кредитора.
09.09.2019 р. АТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідача було направлено лист-претензію.
Згідно листа виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 06.12.2022 р. №1744 ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за даною адресою був зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інші особи не зареєстровані.
З копії спадкової справи, наданої Золотоніською міською державною нотаріальною конторою на запит суду, вбачається, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведена спадкова справа на підставі претензії АТ КБ «ПриватБанк». Спадкоємці померлої з заявами на прийняття спадщини у нотаріальну контору не звертались.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку позивач.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, в зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
У разі, якщо фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх порушених прав і законних інтересів судом шляхом зобов'язання відповідача виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
Необхідність стягнення боргу по простроченому тілу кредиту вбачається з практики Верховного Суду, а саме в постановах від 12.02.2020 р. у справі №365/159/19, від 02.12.2020 у справі №161/5267/20.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282ЦК України.
Відповідно до положень ст. 1281 ЦК України садкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно з статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Зазначене також міститься у п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5, в якому зазначено, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника /позичальника/ за наявності поручителя чи спадкоємців, суди мають враховувати положення ст. 1282 ЦК України про те, що спадкоємці боржника за умови прийняття ними спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного ними у спадщину.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.
У разі неотримання від спадкодавця в спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов'язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.
Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов'язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 295/15702/20.
При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з'ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами п'ятою-сьомою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтовуючи підстави заявленого позову, банк посилався на те, що відповідач відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України фактично прийняв спадщину після смерті позичальника, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Суд зазначає, що реєстрація місця проживання відповідача за адресою місця проживання позичальника не є безумовним підтвердженням того, що він являється її спадкоємцем та фактично прийняв спадщину після її смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 (за законом чи заповітом), а також, що він постійно проживав за місцем своєї реєстрації на час відкриття спадщини.
Крім того, матеріали справи не містять об'єктивних доказів того, що ОСОБА_1 протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, заявив про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна/, а також вартості такого майна, не зважаючи на те, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, згідно з положеннями ч.1 ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є відкритою та загальнодоступною.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Враховуючи недоведеність позивачем обов'язкових обставин, які дають правові передумови для покладення на спадкоємців померлого обов'язку повернути борг кредитору спадкодавця, в тому числі щодо наявності, об'єму, вартості спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , у межах якого спадкоємець несе відповідальність перед кредитором, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, то судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, встановленому чинним законодавством.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.Ю. Степченко