Постанова
Іменем України
15 червня 2023 року
м. Київ
справа № 205/7739/13-ц
провадження № 61-8462св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 19 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), яке змінило назву на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 8/2007/840-К/1353-Н, згідно з умовами якого вона отримала кредит у розмірі 72 780,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних, із кінцевим терміном повернення кредиту до 18 вересня 2027 року.
Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 1353/1-Н, а із ОСОБА_3 - договір поруки № 1353/2-Н, за умовами яких кожен із поручителів зобов'язався солідарно з ОСОБА_1 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язання за указаним кредитним договором.
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 16 серпня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 90 579,11 доларів США, що еквівалентно 723 998,83 грн.
На підставі зазначеного, позивач просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість у розмірі 90 579,11 доларів США, що еквівалентно 723 998,83 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 53 996,27 доларів США, що еквівалентно 431 592,19 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 25 713,33 доларів США, що еквівалентно 205 526,65 грн, пені у розмірі 3 591,51 доларів США, що еквівалентно 28 706,94 грн, штрафів у розмірі 7 278,00 доларів США, що еквівалентно 58 173,05 грн.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1353-Н у сумі 90 579,11 доларів США, що еквівалентно 723 998,83 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 53 996,27 доларів США, що еквівалентно 431 592,19 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 25 713,33 доларів США, що еквівалентно 205 526,65 грн; пені у розмірі 3 591,51 доларів США, що еквівалентно 28 706,94 грн; штрафів у розмірі 7 278,00 доларів США, що еквівалентно 58 173,05 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості, а, оскільки відповідно до закону та умов договорів поруки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язалися нести солідарну відповідальність за невиконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань, тому суд стягнув в порядку солідарної відповідальності з позичальника та поручителів на користь банку кредитну заборгованість у визначеному в позові розмірі.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про не підписання позичальником ОСОБА_1 кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1353-Н, апеляційний суд виходив із того, що вона ухилилася від надання експертам додаткових зразків свого почерку, тому на підставі статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд визнав її аргументи неспроможними.
Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 . Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що, ухвалюючи рішення про задоволення позову в повному обсязі, суди попередніх інстанцій не врахували, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Вирішуючи спір по суті, суди не з'ясували, в якій частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася, а в якій частині - ні, не встановили, за який період та за якою сумою кредитної заборгованості кожен із поручителів несе солідарну відповідальність із позичальником.
Крім того, суди не врахували, що якщо за умовами окремих договорів поруки поручителі узяли на себе зобов'язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов'язань боржником за кредитним договором, то кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо, а не з усіх поручителів у солідарному порядку. Дійшовши висновку про те, що відповідно до вимог статті 554 ЦК України поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несуть відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, суди безпідставно стягнули кредитну заборгованість у солідарному порядку з усіх поручителів.
Оскаржуваним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1353-Н у розмірі 90 579,11 доларів США, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 53 996,00 доларів США, заборгованість за процентами - у розмірі 25 713,00 доларів США, пеня - у розмірі 3 591,51 доларів США, штраф - у розмірі 7 278,00 доларів США, що еквівалентно станом на 16 серпня 2013 року 723 998,83 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 441,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що заявлена кредитором сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитом є обґрунтованою та підтвердженою, тому, ураховуючи невиконання взятих на себе зобов'язань, вона підлягає стягненню із позичальника. Водночас позовні вимоги в частині стягнення з поручителів на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею та штрафом задоволенню не підлягають, оскільки суд першої інстанції врахував висновки суду касаційної інстанції, зазначені у постанові від 19 вересня 2018 року у цій справі. Всупереч вимогам пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України банк не надав до суду розрахунку, з якого можливо встановити порядок обчислення, порядок нарахування сум та підстави такого нарахування, за яким можливо визначити розмір заборгованості за тілом кредиту, за процентами, що підлягають стягненню з поручителів на користь позичальника на виконання взятих ними зобов'язань, оскільки згідно з чинним ЦК України у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, про що зазначено у постанові Верховного Суду, тому суд позбавлений можливості обґрунтовано розрахувати розмір грошового зобов'язання поручителів перед банком та стягнути його у межах дії договорів поруки, з урахуванням дати звернення позивача з позовом до суду. Виходячи із того, що для проведення обґрунтованого економічного чи бухгалтерського розрахунку заборгованості, який міститиме обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування, передбаченого законом та угодами, необхідні спеціальні знання, позовні вимоги у частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, на думку суду, задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції не прийняв заперечення ОСОБА_1 з приводу того, що нею кредитний договір не підписувався та кошти вона не отримувала, оскільки ухвалами суду апеляційної інстанції у позивача було витребувано оригінал кредитного договору, на виконання яких банком надано кредитну справу з оригіналами усіх договорів та заяв із підписом ОСОБА_1 , про що свідчать матеріали справи. Після невиконання відповідачем ОСОБА_1 клопотання експерта в частині надання нею умовно-вільних зразків почерку, зазначену кредитну справу за минуванням потреби повернуто позивачеві. Зазначені обставини свідчать, що саме через небажання відповідача ОСОБА_1 надати умовно-вільні зразки почерку призначену судом почеркознавчу експертизу проведено не було. З урахуванням того, що саме нею заперечувався факт підписання кредитного договору, то в силу вимог частини першої статті 81 ЦПК України вона повинна була довести обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень. Також суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи цим складом суду ОСОБА_1 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялося, та відповідач не надала доказів того, що квартира АДРЕСА_1 , на придбання якої наданий кредит, куплена нею за власні, а не кредитні кошти.
Протокольною ухвалою в судовому засіданні Дніпровського апеляційного суду 29 липня 2020 року залучено правонаступника позивача ПАТ КБ «Надра» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» (далі - ТОВ «Спектрум Ессетс») в порядку статті 55 ЦПК України.
Оскаржуваною постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «Спектрум Ессетс», залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про стягнення заборгованості у повному обсязі з ОСОБА_1 , оскільки зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, проте вимоги про стягнення заборгованості з поручителів задоволенню не підлягають, оскільки порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку та банк не надав розрахунок, з якого можливо встановити порядок обчислення, порядок нарахування сум та підстави такого нарахування, за яким можливо визначити розмір заборгованості за тілом кредиту, за процентами, що підлягають стягненню з поручителів на користь кредитора на виконання взятих ними зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що кредитний договір є нікчемним та позивачем не надано оригінал кредитного договору, що спростовує факт отримання нею кредитних коштів, апеляційний суд вважав безпідставними, посилаючись на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду, з пропуском строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема: судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено клопотання заявника про витребування доказів (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України), внаслідок чого судами прийнято рішення на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що в матеріалах справи відсутній оригінал кредитного договору чи його належним чином завірена копія, суди впродовж слухання справи не дослідили саме оригінал кредитного договору чи його належним чином завірену копію, що підтверджується звукозаписами відповідних судових засідань, що позбавляє суд можливості встановити факт наявності такого договору і, відповідно, факт виникнення правовідносин між сторонами; суди порушили принципи цивільного судочинства гласності, змагальності, безпосередності дослідження доказів та статтю 95 ЦПК України щодо заборони брати до уваги копію письмового доказу, оригінал якого не надано на вимогу суду, а також принцип верховенства права; зазначивши, що заявник не заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, суди переклали тягар доведення на відповідача, якби позивач надав оригінал договору, то тягар доведення відсутності підпису відповідача на ньому було б покладено на відповідача, і в цьому випадку вона повинна була би заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, проте за відсутності оригіналу договору, відповідач не змогла реалізувати своє право довести відсутність підпису на договорі, оскільки без оригіналу кредитного договору провести судову почеркознавчу експертизу неможливо.
У вересні 2022 року до Верховного Суду від ТОВ «Спектрум Ессетс» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.
Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 205/7739/13-ц із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2022 року матеріали справи № 205/7739/13-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що 19 вересня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 8/2007/840-К/1353-Н, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні грошові кошти у розмірі 72 780,00 доларів США на термін до 18 вересня 2027 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних. Договір укладений на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 19 вересня 2007 року укладений договір поруки № 1353/1-Н, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Також між банком та ОСОБА_3 19 вересня 2007 року укладений договір поруки № 1353/2-Н, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Банк свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується заявою на видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 914 про перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 72 780,00 доларів США у гривневому еквіваленті, квитанцією про перерахування коштів від 19 вересня 2007 року та заявами-анкетами.
Позичальник ОСОБА_1 та поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належним чином не виконали взяті на себе зобов'язання за укладеними із ними договорами, внаслідок чого станом на 16 серпня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 90 579,11 доларів США, що еквівалентно 723 998,83 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 53 996,00 доларів США, що еквівалентно 431 592,19 грн, заборгованість за процентами - 25 713,33 доларів США, що еквівалентно 205 526,65 грн, пеня - 3 591,51 доларів, що еквівалентно 28 706,94 грн, штраф - 7 278,00 доларів США, що еквівалентно 58 173,05 грн.
Цільовим призначенням кредитних коштів у пункті 1.2 кредитного договору зазначено придбання відповідачем ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, позичальник укладає із банком договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .
У заяві про перегляд заочного рішення, апеляційній скарзі на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, відзиві на позов та інших заявах відповідачем не заперечувався факт придбання нею цієї квартири. Разом з тим доказів того, що зазначена квартира нею куплена за власні, а не кредитні кошти, відповідач суду не надала.
Суди окремо зазначили, що ухвалами суду апеляційної інстанції у позивача витребувано оригінал кредитного договору, на виконання яких банком надано кредитну справу. Після невиконання відповідачем ОСОБА_1 клопотання експерта в частині надання нею умовно-вільних зразків почерку, зазначену кредитну справу за минуванням потреби повернуто позивачеві.
Правове регулювання
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Нормами статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 143 ЦПК України у редакції, чинній на дату призначення судом почеркознавчої експертизи).
Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України (у редакції, чинній на дату призначення судом почеркознавчої експертизи) експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні, про що вказано в частині першій статті 146 ЦПК України (у редакції, чинній на дату призначення судом почеркознавчої експертизи).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що ВАТ «КБ «Надра» надано ОСОБА_4 кредит, проте позичальник неналежним чином виконувала свої зобов'язання за договором кредиту, допустивши прострочення погашення своїх зобов'язань за ним та утворення підтвердженої заборгованості у загальному розмірі 90 579,11 доларів США, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення цієї заборгованості з відповідача ОСОБА_4 на користь банка, правонаступником якого є ТОВ «Спектрум Ессетс», оскільки зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та цивільного законодавства та боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок у встановлений строк (термін) його виконання.
Доводи заявника про те, що у кредитора відсутній оригінал кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1353-Н були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, оскільки сторона відповідача неодноразово заявляла про це.
Так, ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року та від 28 лютого 2017 року (а. с. 106-107, 117-118 т. 1) витребувано у ПАТ КБ «Надра» для огляду в судовому засіданні письмові докази у справі, а саме: оригінал кредитної справи за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1353-Н, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , та іпотечний договір, укладений із ОСОБА_1 .
У мотивувальній частині постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року у цій справі (а. с. 216-223 т. 1) зазначено, що позивач виконав умови ухвали у повному обсязі, надавши суду оригінал кредитної справи.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року (а. с. 159-161 т. 1) задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено такі питання:
1. Чи виконаний підпис у кредитному договорі від 19 вересня 2007 року № 8/2007/80-К/1353-Н від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_1 або іншою особою?
2. Чи виконаний підпис в заяві на видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 914 від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_1 або іншою особою?
3. Чи виконаний підпис в пам'ятці клієнту від 07 вересня 2007 року від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_1 або іншою особою?
4. Чи виконаний напис та підпис у анкеті-заяві від 07 вересня 2007 року від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_1 або іншою особою?
В ухвалі зазначено, що експертам для дослідження надається судом цивільна справа № 205/7739/13-ц та документи, які містять умовно вільні зразки підпису ОСОБА_1 та експериментальні зразки підпису та почерку, а також зобов'язано ПАТ КБ «Надра» надати експертам оригінали кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 8/2007/80-К/1353-Н від імені ОСОБА_1 , заяву на видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 914 від імені ОСОБА_1 , пам'ятку клієнта від 07 вересня 2007 року від імені ОСОБА_1 , анкету-заяву від 07 вересня 2007 року від імені ОСОБА_1 . Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .
Судовий експерт надіслав на адресу Апеляційного суду Дніпропетровської області (а. с. 163а-164 т. 1, надійшло до суду 16 червня 2017 року) клопотання (лист від 12 червня 2017 року № 08/2533/1286) про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи, а саме: надати експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 , що за кількісним та якісним складом повністю співпадають з досліджуваними літерно-цифровими записами в анкеті-заяві від 07 вересня 2007 року, та просив надати дозвіл використовувати у якості умовно-вільного зразка підпису ОСОБА_1 підпис в оригіналі заяви про перегляд заочного рішення у справі від 05 серпня 2016 року, розташований на а. с. № 62-63 справи.
Листом від 12 червня 2017 року № 08/2533/1300 за підписом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Порошина Д. Ю. на адресу ПАТ КБ «Надра» (а. с. 169 т. 1) повідомлено банк про необхідність надання експертній установі оригіналів досліджуваних документів згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року.
Листом від 14 червня 2017 року № 08/2533/1328 за підписом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Порошина Д. Ю. на адресу Апеляційного суду Дніпропетровської області та ОСОБА_1 (а. с. 166-167 т. 1) повідомлено про значну поточну завантаженість експертів із почеркознавчих досліджень, запропоновано провести експертизу в строк, що перевищує 90 календарних днів, та повідомлено, що у випадку несплати вартості експертизи (рахунок від 08 червня 2017 року № 592 на суму 5 942,00 грн) матеріали справи будуть повернені до суду без виконання експертизи.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року відновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 05 вересня 2017 року (а. с. 170 т. 1).
Відповідач ОСОБА_1 сповіщена про її обов'язкову явку до судового засідання 05 вересня 2017 року з метою надання додаткових зразків почерку (а. с. 170, 178 т. 1).
Після повернення справи із експертної установи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 п'ять разів ознайомлювався з матеріалами справи (а. с. 174, 179, 190, 196, 204 т .1).
31 серпня 2017 року представник відповідача ОСОБА_5 надав клопотання про відкладення слухання справи (а. с. 181 т. 1).
У судове засідання 05 вересня ОСОБА_1 не з'явилася, у зв'язку з чим слухання справи відкладено на 05 грудня 2017 року (а. с. 184, 185 т. 1).
Про судове засідання 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомлена належним чином (а. с. 187 т. 1).
05 грудня 2017 року ОСОБА_1 не з'явилася у судове засідання, у зв'язку з чим розгляд справи повторно відкладено на 26 грудня 2017 року (а. с. 200, 201 т. 1).
26 грудня 2017 року у судове засідання до суду апеляційної інстанції з'явився лише представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 (а. с. 213 т. 1), який пояснив, що не може забезпечити явку свого довірителя, оскільки вона переїхала, працює в іншому місті (про що свідчить запис відповідного судового засідання на компактному носії інформації).
Також матеріали справи містять лист від 06 вересня 2017 року № 2533-17 за підписом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Порошина Д. Ю. (а. с. 189а-189б т. 1), яким повідомлено Апеляційний суд Дніпропетровської області про те, що станом на 16 серпня 2017 року затребувані у клопотанні до суду від 12 червня 2017 року додаткові матеріали не надані, гроші відповідно до рахунку від 08 червня 2017 року № 592 на рахунок інституту не надійшли, тому наглядове провадження № 2533-17 закрито без виконання судової почеркознавчої експертизи. Додатками до цього листа зазначені зокрема кредитна справа № 8/2007/80-К/1353-Н, оригінали документів, які містять вільні та умовно-вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу I Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5), для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Отже, доводи про відсутність у справі оригіналу кредитного договору та як наслідок, на думку позивача, порушення судами порядку прийняття та дослідження доказів у справі, встановлення обставин на підставі недопустимого доказу колегією суддів Верховного Суду відхиляються, оскільки згідно з відповіддю Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, якому було доручено проведення судової почеркознавчої експертизи, повернення матеріалів справи та не проведення експертизи було обумовлено саме ненаданням експериментальних зразків почерку ОСОБА_1 , що за кількісним та якісним складом повністю співпадають з досліджуваними літерно-цифровими записами в анкеті-заяві від 07 вересня 2007 року, та не оплатою нею вартості експертизи за рахунком від 08 червня 2017 року № 592. Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз не зазначив причиною повернення матеріалів справи без виконання почеркознавчої експертизи відсутність оригіналу кредитного договору, в якому підлягала дослідженню автентичність підпису від імені ОСОБА_1 . В силу наведеного пункту 1.1 глави 1 розділу I Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, такі доводи касаційної скарги не є спроможними.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Твердження заявника про відсутність факту виникнення спірних відносин між сторонами зводяться до переоцінки доказів у справі, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту.
Наполягаючи на відсутності оригіналу кредитного договору чи його належним чином завіреної копії, заявник не спростовує факту отримання кредиту, що підтверджується заявою на видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 914 про перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 72 780,00 доларів США у гривневому еквіваленті, квитанцією про перерахування коштів від 19 вересня 2007 року, заявами-анкетами та укладеними в забезпечення виконання кредитного договору договорами поруки та іпотеки (факт підписання відповідного договору іпотеки визнаний позивачем (чи її представником) у заяві про перегляд заочного рішення у справі: а. с. 62-63 т. 1, апеляційній скарзі: а. с. 81-83 т. 1, відзиві до суду першої інстанції: а. с. 64-66 т. 2, зустрічному позові про визнання кредитного договору нікчемним: а. с. 77-79 т. 2, заяві до апеляційного суду: а. с. 172-177 т. 4).
Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання щодо визнання факту ухилення представника позивача від проведення експертизи, оскільки при попередньому розгляді справи Апеляційний суд Дніпропетровської області у постанові від 26 грудня 2017 року у цій справі (а. с. 216-223 т. 1) дослідив та надав оцінку порядку надходження документів на виконання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, наслідкам ухилення від участі в експертизі, дійшовши висновку про злісне зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами та ухилення від надання додаткових, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, матеріалів. При цьому зазначена постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року разом із заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року скасована постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у цій справі (а. с. 47-50 т. 2) з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Після повернення справи з Верховного Суду позивач чи її представник не заявляли нове клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції, про що зазначено в рішенні від 31 травня 2019 року.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судами статті 95 ЦПК України в частині заборони брати до уваги копію письмового доказу, оригінал якого не надано на вимогу сторони, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує необґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів Верховного Суду до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги про порушення судами при розгляді справи принципів верховенства права, гласності, змагальності, безпосередності дослідження доказів не знайшли своє підтвердження, спростовуються матеріалами справи, установленими судами обставинами справи та змістом оскаржуваних судових рішень.
Водночас відповідач розрахований банком розмір боргу не спростувала, альтернативний розрахунок суду не надала.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості із позичальника ОСОБА_4 .
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
О. В. Ступак