Справа № 636/5485/18 Номер провадження 22-ц/814/1287/23Головуючий у 1-й інстанції Гуменний З.І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
19 червня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представники відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_4
на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 травні 2021 року, ухвалене суддею Гуменним З.І., повний текст рішення складено - 14 травня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням
та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Департамент служби по справам дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради, ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстраційного обліку, -
21 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в якому просила судусунути перешкоди ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 у користуванні житловим приміщенням - будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності її колишній свекрусі ОСОБА_5 21.04.2001 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . З 2003 року вони з ОСОБА_6 мешкали в будинку його матері по АДРЕСА_1 . Тут народилися їх діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 19.07.2017 року Чугуївським міським судом Харківської області розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . У зв'язку із психіатричним захворюванням ОСОБА_6 , поведінка його стала неадекватною, він погрожував ОСОБА_3 та дітям застосуванням фізичного насилля, спілкувався з родиною з обов'язковим застосуванням нелітературних висловів. Тому вони змушені були останній час проживати в однокімнатній квартирі матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки у даній квартирі зараз мешкає чотири особи, подальше сумісне проживання в одній квартирі стає неможливим. З 01.08.2017 року ОСОБА_5 , нібито, виїхала на постійне місце проживання до Німеччини. Разом із собою вона забрала свого сина ОСОБА_6 . Двірні замки у будинку вона поміняла. При цьому, в будинку вона дозволила знаходитися лише сусідам або квартирантам. Таким чином, позивач та її діти зараз не мають доступу до постійного місця проживання. У серпні місяці 2017 року вона звернулась до Чугуївського ВП та просила прийняти заходи для вселення її та її дітей до буд. АДРЕСА_1 . Згідно відповіді Чугуївського ВП від 29.08.2017 року, їй відмовлено у задоволенні прохання, оскільки не було виявлено власника будинку - ОСОБА_5 , у зв'язку із чим вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
03.04.2019 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , треті особи: Департамент служби по справам дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради, ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстраційного обліку, в якій просив суд усунути ОСОБА_5 перешкоди у користуванні та розпорядженні будинком за адресою: АДРЕСА_1 , з усіма надвірними будовами, а також визнати ОСОБА_3 разом з її дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування та зняття їх з реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 47-52).
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в належному на праві власності ОСОБА_5 будинку зареєстрована колишня дружина її сина ОСОБА_3 разом з її дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , однак фактично з грудня 2016 року за місцем реєстрації не проживають, їх речі у будинку відсутні, оплату комунальних послуг не здійснюють. Також вказував, що через протиправні дії ОСОБА_3 , які виразилися в тому, що вона у грудні 2018 року самовільно зламала замок та вселилася до будинку, в результаті чого ОСОБА_5 не має реальної можливості вільно розпоряджатися належним їй майном.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 11.04.2019 року зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служби по справам дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради, ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку - прийнята до провадження та обєднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (т.1 а.с. 79-80).
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12 травні 2021 року у задоволені первісної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради, ОСОБА_6 , про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку - задоволено частково.
Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову мотивоване тим, що, як встановлено судом першої інстанції, спірний будинок не перебуває та ніколи не перебував у власності ОСОБА_3 , за таких обставин, пред'явлення позивачем ОСОБА_3 позову про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, не може вважатися належним та ефективним способом захисту її порушеного права. Наведене свідчить про неправильне обрання позивачем способу захисту свого матеріального права, тому ОСОБА_3 не наділена повноваженнями на розпорядження будинком, а її позов не підлягає задоволенню.
В частині задоволення зустрічного позову частково рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 та її неповнолітні діти у будинку позивача не проживають понад 6 місяців, житловою площею будинку не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на утримання будинку не сплачують, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої їх реєстрації у будинку позивача за зустрічним позовом наразі немає, внаслідок чого відповідача необхідно визнати такою, що втратила право користування вищевказаним будинком, тому суд прийшов до висновку про задоволення зустрічної позовної заяви в частині усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку -слід відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та про відмову у зустрічному позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення суд не звернув увагу на доводи позивача ОСОБА_3 та на висновок служби у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради. Обставини, встановлені судом, не відповідають фактичним обставивнам справи. Далі апеляційна скарга містить детальне посилання на доводи позовної заяви ОСОБА_3 . Вказують, що ОСОБА_5 чинила перешкоди для проживання ОСОБА_3 з дітьми у спірному будинку, що підтверджується відповіддю з Чугуївського ВП від 29.08.2017 року, листом Чугуївської ради від 26.11.2018 року та актом її комісії. Вказують, що доказами підтверджується, що у будинку проживають квартиранти, ОСОБА_3 з дітьми не прожаває з поважних причин із-за перешкод, які незаконно вчинялися з боку власника будинку. Вказують, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом на законних підставах. При цьому посилаються на відповідні правові висновки Верховного Суду у цивільних справах. Вказують, що задовольняючи зустрічний позов, суд не надав належної оцінки тому, що малолітній не може самостійно визначити своє місце проживання. Суд неправильно застосував норму ст.ст. 71,72 ЖК України, оскільки колишні члени сім'ї мешкають та зареєстровані у приватному будинку, який належить матері батька дітей. Правовідносини підпадають під дію ст. 405 ЦК України та, відповідно, ОСОБА_3 та діти не втратили право користування житлом, продовжують проживати у ньому, а їх відсутність за місцем реєстрації певний час пояснюється перешкодами, які чинила ОСОБА_5 . Вказують, що до участі у справі не залучена в якості відповідача ОСОБА_4 , яка стала повнолітньою, т.я. їй виповнилося 18 років 09.12.2020 року, без її участі суд вирішив питання щодо її прав.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08.10.2021 року відкрито провадження у даній справі (т.2 а.с. 232-233).
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 21.10.2021 року до Харківського апеляційного суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Вказав, що ОСОБА_3 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Приватизація була здійснена у 1999 році до її заміжжя. Тоді вона була за прізвищем ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 . З 2012 року ніяких операцій з квартирою не проводилося. Зазначив, що ОСОБА_3 з дітьми сама добровільно і не один раз покидала дім, який належить ОСОБА_5 . Перший раз на півроку, коли ОСОБА_6 (її чоловік та син ОСОБА_5 ) лежав у лікарні після аварії і треба було його піднімати і доглядати за ним. Другий раз до і після їх розлучення вже на півтора року. ОСОБА_3 не хотіла доглядати за чоловіком і в перші місяці після аварії переклала все на його матір, тому ОСОБА_5 була з ним у лікарні 11 місяців, а ОСОБА_3 з дітьми пішла з будинку на півроку (з квітня до кінця жовтня 2013 року ), потім вони повернулися. Зазначив те, що на початку червня 2017 року ОСОБА_3 подзвонила до ОСОБА_5 у Німеччину і сказала, що 01 липня, тобто через місяць, залишить свого чоловіка і піде з цього помешкання, бо не хоче більше проживати з інвалідом. ОСОБА_5 приїхала у будинок 01 липня 2017 року. Зауважив, що ОСОБА_3 відразу дала згоду на розірвання шлюбу. ОСОБА_3 на суді 19.07.2017року підтвердила, що з грудня 2016 року вона фактично не ночувала вдома, залишала дітей на чоловіка-інваліда. Вважає, що спірний будинок ОСОБА_3 залишила добровільно, ніхто її не виганяв. З липня 2017 року і до кінця грудня 2018 року ОСОБА_3 та її діти не проживали у цьому будинку, були відсутні півтора року. Вона сама це повідомила у судовому засіданні в іншій справі, що на даний час проживає у ОСОБА_10 по АДРЕСА_3 , що ОСОБА_5 , виїжджаючи до Німеччини із сином, як власник будинку вимушена була замінити замок, тому що попросилася пожити у її помешканні дочка сусідки з чоловіком та дитиною. Вони не є квартирантами, власник будинку ОСОБА_5 їх пустила за умови доглядати за будинком. Вказував, що у грудні 2018 року ОСОБА_3 зламала замок дверей будинку і без дозволу ОСОБА_5 самовільно стала проживати в ньому зі своїм коханцем та дітьми, хоча дозволу на подальше проживання у своєму будинку для ОСОБА_3 та її дітям ОСОБА_5 не давала, бо нею було прийняте рішення продати будинок і купити синові невелику квартиру. Зазначив, що на даний час син ОСОБА_12 вчиться у ліцеї «Рятівник» м. Харкова і там же проживає, крім вихідних. Дочка ОСОБА_4 , якій скоро виповниться 19 років, навчається в Харківській Академії культури і мало буває в Чугуєві, тобто у будинку проживає лише ОСОБА_3 та її коханець. Про це свідчила на суді сусідка ОСОБА_14 . Зауважив, що ОСОБА_3 , хоча і надала до суду деякі квитанції за комунальні послуги, але за ділянку землі не платила з початку її незаконного проживання. Про необхідність цієї плати він їй казав. Пеня за несплату набігла також немала. Також вона не платила за послуги телефонного зв'язку та телебачення від Укртелекому. Сума становить 2714,03 гри. Сплата нею за комунальні послуги може бути неправильною тому, що вже півтора року контролюючи органи у зв'язку з карантином лічильники не звіряють. Вказував, що ОСОБА_3 вже не член сім'ї, а колишня невістка, договору оренди будинку з власником не укладала, такого договору немає і у доньки ОСОБА_4 (т.2 а.с. 240-242).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11.11.2021 року справа призначена до апеляційного розгляду на 01.12.2021 року о 15-30 год., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 257-258).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 05.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.23а.с. 12).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.08.2022 року дана цивільна справа призначена до розгляду на 13.03.2023 року о 10-40 год., з повідомленням учасників справи (т.3 а.с. 13).
У судове засідання 19.06.2023 року до апеляційного суду вдруге не з'явилася позивач ОСОБА_3 , подала суду заяви про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із сімейними обставинами та знаходженням за межами Полтавської та Харківської областе у зв'язку з воєнною агресією рф, у заявах виявлено відсутність накладення кваліфікованого електронного підпису на документ. Вказані причини неявки позивача визнані апеляційним судом неповажними. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що частина будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 21.05.2003 року (т.1 а.с. 9).
ОСОБА_3 зареєстрована у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і разом з нею також у даному будинку зареєстровані її діти: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідками, виданими 20.06.2017 року та 14.03.2017 року відділом реєстрації місця проживання особи Чугуївської міської ради Харківської області (т.1 а.с. 10,11).
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що відповідач перешкоджає їй та її дітям користуватися будинком в якому вони зареєстровані.
ОСОБА_3 набула права користування даним будинком як дружина сина відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 після укладення з ним шлюбу 21.04.2001 року, який рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19.07.2017року розірвано (т.1 а.с. 7).
З пояснень ОСОБА_3 слідує, що ОСОБА_5 у спірному будинку не проживає, оскільки проживає у Німеччині разом з сином ОСОБА_6 , який там проходить лікування. Також вказувала, що у даному будинку проживають невідомі їй люди, що підтверджується актом щодо з'ясування факту проживання сторонніх осіб в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 93-96).
При вирішені первісного позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема передбачені підпунктом 4 документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
Згідно статті 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 321 ЦК України, закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
За ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд України, зокрема у своїй Постанові від 12 червня 2013 року (справа № 6-32цс13).
Що стосується зустрічних позовних вимог, пред'явлених ОСОБА_5 , судом першої інстанції встановлено наступне.
Згідно договору купівлі-продажу від 21.05.2003 року ОСОБА_5 придбала 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 69).
У зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_3 та її діти: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідками, виданими 20.06.2017 року та 14.03.2017 року відділом реєстрації місця проживання особи Чугуївської міської ради Харківської області (т.1 а.с. 64,74).
Однак, за місцем реєстрації вказані особи не проживають з грудня 2016 року, що не заперечується ОСОБА_3 .
Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської рали Харківської області винесено рішення №16/1 від 27.11.2018 року про недоцільність виселення та зняття з реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке затверджено рішенням №328 від 14.12.2018 року виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області (т. 1 а.с. 146, 147).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 підтвердили факт належності домоволодіння ОСОБА_5 та проведення його ремонту.
При вирішенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, право на житло за відсутнім громадянином зберігається протягом 6 місяців з часу вибуття.
Згідно до вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК України, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає сім'ю як спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має часткову дієздатність, яка обмежується лише правом самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 31 ЦК України).
Обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частин 3 та 4 ст. 29 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом первісного позову ОСОБА_3 є усунення перешкоди ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 у користуванні житловим приміщенням - будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Предметом зустрічного позову є усунення ОСОБА_5 перешкоди у користуванні та розпорядженні будинком за адресою: АДРЕСА_1 , з усіма надвірними будовами, а також визнання ОСОБА_3 разом з її дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , такими, що втратили право користування та зняття їх з реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 47-52).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З мотивувальної частини рішення вбачається, що вирішуючи спір в частині вимог про визнання осіб такими, що втратили право користуавння житловим приміщенням, суд першої інстанції навів норми матеріального права, як передбачені ЖК України, так і ЦК України.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя. їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Кгууіізка апсі Кгууіізкуу у. Цкгаіпе»). рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них. з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (частина четверта статті 29 ЦК України).
Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 711 /443117 (провадження № 61-11933св 18). від 10 квітня 2019 року в справі № 466/7546/16-н (провадження № 61-37367св18), від 27 червня 2019 року в справі № 337/1760/17 (провадження № 61-31119св 18), від 27 листопада 2019 року в справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року в справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) викладено правовий висновок про те, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. На поважність причин не проживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті З СК України).
Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірному домоволодінні не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св 18), № 210/1857/15-ц від 03.04.2019.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що частина будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 21.05.2003 року (т.1 а.с. 9).
Позивач ОСОБА_3 зареєстрована у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею також у вказаному будинку зареєстровані її діти ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується довідками виданими 20.06.2017 року та 14.03.2017 року відділом реєстрації місця проживання особи Чугуївської міської ради Харківської області (т.1 а.с. 10,11).
Позивач ОСОБА_3 набула право користування даним будинком як дружина сина відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 після укладення з ним шлюбу 21.04.2001 року, який рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19.07.2017 за позовом ОСОБА_6 - розірвано (т.1 а.с. 7).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 20.03.2013 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлена група інвалідності: 1-а А, 20.03.2013 р., за загальним захворюванням, на строк до квітня 2015 року, непрацездатний, потребує постійного сторонього догляду (т.1 а.с. 8). Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 19.04.2017 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлена група інвалідності: 1-а А, 18.04.2017 р., за загальним захворюванням, безстроково, непрацездатний, потребує постійного сторонього догляду (т.1 а.с. 63). Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 25.04.2017 року, ОСОБА_6 є інвалідом 1-ї групи, загальне захворювання, довічно (т.1 а.с. 62).
З доводів ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_5 у спірному будинку не проживає з 01.08.2017 року, оскільки виїхала на постійне місце проживання до Німеччини разом з сином ОСОБА_6 , який там проходить лікування після ДТП, яке сталося 01.12.2012 року.
З наданих представником відповідача доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_5 згідно закордонного паспорта України з 14.11.2008 року прийнята на консульський облік у Посольстві України у ФРН відділення у Бонні (т.1 а.с. 56).
Також позивач ОСОБА_3 вказувала, що у будинку проживають невідомі їй люди, що підтверджується актом щодо з'ясування факту проживання сторонніх осіб в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 93-96).
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 у клопотанні від 20.06.2019 року про приєднання доказів вказує, що позивач ОСОБА_3 до шлюбу з ОСОБА_6 мала прізвище « ОСОБА_3 », на підтвердження чого надав до справи копію свідоцтво про одруження 21.04.2001 року ОСОБА_6 з ОСОБА_3 (т.1 а.с. 117). Надана копія трудової книжки НОМЕР_2 від 02.03.1999 року на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якій прізвище змінено на « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про шлюб (т.1 а.с. 172).
Згідно довідки КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №680 від 09.04.2019 року (яка видана до нотконтори за підписом начальника О.Г. Гармаш), за реєстраційними матеріалами Бюро право власності на квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано в КП «Чугуївське МБТІ» станом на 31.12.2012 року за: ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_20 - по 1/3 частині житлової квартири кожному, на праві свідоцтва про право власності, видане відділом ЖКГ та будівництва виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 29.04.1999 року (т.1 а.с. 115).
Позивачем ОСОБА_3 вказана довідка не спростована, а у наданій нею довідці КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №23 від 16.11.2018 року про те, що станом на 31.12.2012 року на ім'я ОСОБА_3 не значиться на праві приватної власності нерухоме майно, то колегія суддів звертає увагу, що у цій довідці вказане прізвище « ОСОБА_3 », а не « ОСОБА_3 » (т.1 а.с. 91).
Таким чином вбачається, що позивач ОСОБА_3 у результаті приватизації на праві приватної власності має 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . У позові цю квартиру позивач вказує як квартиру її матері, у якій вона вимушено проживала після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 . Позивачем не надано доказів того, що на даний час вона не має у власності вказаної частини квартири.
Оскільки вказана у довідці квартира була приватизована та значиться в архівних матеріалах КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації», які, можливо, не були перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після його створення, тому у ньому відсутні ці дані, крім того, має місце зміна прізвища позивача після укладення шлюбу.
Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області прийнято рішення №16/1 від 27.11.2018 року про недоцільність виселення та зняття з реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке затверджено рішенням №328 від 14.12.2018 року виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області (т.1 а.с. 146,147).
У мотивувальних частинах вказаних рішень вказано, що предметом розгляду була заява ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, які зареєстровані за вдресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_5 , про недоцільність виседення та зняття з реєстрації місяця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Також у рішенні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області №16/1 від 27.11.2018 року вказано, що через перешкоди, які чинить ОСОБА_5 , бабуся дітей, саме зміна дверного замку, встановлення грат на вікна. Проживати у будинку АДРЕСА_1 вона не може, зі слів ОСОБА_5 з'ясовано, щоу помешканні проживають сторонні люди, які наглядають за будинокм на час її відсутності, ОСОБА_3 разом з дітьми фактично не проживають за цією адресою з липня 2017 року. Відповідно до довідки старшого будинку від 20.11.2018 року встановлено, що у період з 04.07.2017 року до 0109.2018 року ОСОБА_3 з дітьми фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 , у сім'ї своєї матері. Через відсутність у ОСОБА_3 власного житла у місті, вона не може зареєструвати дітей за іншою адресою. Цей факт підтверджується довідкою КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №23 від 16.11.2018 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2018 року.
Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2018 року за ІПН НОМЕР_3 (прізвище особи не вказано, але з позовної заяви вбачається, що ІПН належить ОСОБА_3 ), відсутні відомості у вказаному реєстрі, при цьому колегія суддів звертає увагу, що вказаний доказ не посвідчений належним чином (т.1 а.с. 178).
Колегія суддів апеляційного суду критично оцінює рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області №16/1 від 27.11.2018 року про недоцільність виселення та зняття з реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке затверджено рішенням №328 від 14.12.2018 року виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області, оскільки викладені у його мотивальній частині обставини не відповідають дійсності щодо відсутності у ОСОБА_3 на праві приватної власності іншого житла, в якому вона могла б зареєструвати дітей, не було витребувано доказів відносно того, чи має вона у результаті приватизації на праві приватної власності частину житла, на яких підставах ОСОБА_3 з дітьми фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 та кому воно належить.
Крім цього, по справі вбачається, що у провадженні Чугуївського міського суду Хареівської області перебувала цивільна справа №636/3908/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яка ухвалою суду від 06.12.2018 року залишена без розгляду за заявою позивача. З протоколу судового засідання від 12.11.2018 року, наданого представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 вбачається, що на запитання головуючого судді відповідач ОСОБА_3 відповідала, що фактично мешкає в АДРЕСА_3 . У спірному будинку не проживає з липня 2017 року (т.2 а.с. 12).
Позивачем ОСОБА_3 надані квитанції про сплату за надання комунальних послуг у спірному будинку, але, як вбачається з цих квитанцій, послуги були сплачені після подачі первісного позову.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довела первісний позову, тому відсутні підстави для його задоволення, а рішення суду в цій частині є правильним та скасуванню не підлягає. Зустрічний позов є доведеним, позивачем не спростовано наявність у неї іншого житла, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними, підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення суд не звернув увагу на доводи позивача ОСОБА_3 та на висновок служби у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради, то ці доводи не заслуговують на увагу з підстав вище викладених.
Доводи апеляційної скарги про те, що обставини, встановлені судом, не відповідають фактичним обставинам справи, що ОСОБА_5 чинила перешкоди для проживання ОСОБА_3 з дітьми у спірному будинку, що підтверджується відповіддю з Чугуївського ВП від 29.08.2017 року, листом Чугуївської ради від 26.11.2018 року та актом її комісії, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки позивач у справі №636/3908/18 вказувала, що з липня 2017 року не проживає у спірному будинку, а фактично мешкає у АДРЕСА_3 , цю адресу вона зазначала і у заяві до виконавчого комітету Чугуївської міської ради. У заяві до Чугуївського ВП від 14.08.2017 року ОСОБА_3 вказувала, що з 01.08.2017 року її колишня свекруха з сином виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, двірні замки вона змінила, у будинку дозволила знаходитися сусідці (т.1 а.с. 12). Отже, вбачається, що позивач ОСОБА_3 до від'їзду відповідача ОСОБА_5 залишила спірний будинок, поселилася з дітьми за іншою адресою, а відповідач як власник домоволодіння з метою збереження свого майна діяла на свій розсуд, виїзждаючи за кордон.
Доводи апеляційної скарги про те, що доказами підтверджується, що у будинку проживають квартиранти, ОСОБА_3 з дітьми не прожаває з поважних причин із-за перешкод, які незаконно вчинялися з боку власника будинку, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом на законних підставах, то ці доводи спротовуються встановленими судом обставанами у справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що до участі у справі не залучена в якості відповідача ОСОБА_4 , яка стала повнолітньою, т.я. їй виповнилося 18 років 09.12.2020 року, без її участі суд вирішив питання щодо її прав, то позов ОСОБА_3 є первісним, їй було відомо про досягнення ІНФОРМАЦІЯ_6 донькою повноліття. Ухвалою суду від 08.08.2019 року закінчено підготовче провадження у даній цивільній справі, тобто до досягнення донькою повноліття (т.1 а.с.148-149).
Згідно ч. 1-4 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 травні 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 червня 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов