Справа № 761/19411/20
Провадження № 1-кп/761/1412/2023
04 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120 201 001 000 045 72 від 05.06.2020, у якому
гр. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
та
гр. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Рішенням суду від 13.02.2023 строк застосованого до обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходупродовжений по 13.04.2023, однак завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не є можливим.
Керуючись викладеним, державний обвинувач просила продовжити строк тримання обвинувачених під вартою, оскільки наполягала, що останні з огляду на суворість покарання, що їм загрожує у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих дій, можуть переховуватись від суду. Крім того, не виключений ризик вчинення обвинуваченими іншого суспільно-небезпечного діяння.
Потерпілий ОСОБА_11 підтримав думку прокурора та просив продовжити строк застосованого до обвинувачених запобіжного заходу.
Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покладались на розсуд суду.
Захисник ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, оскільки наполягав на недоведеності зазначених прокурором ризиків, тому просив застосувати до його підзахисного більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку свого захисника.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши наявні матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У силу ч. 3 ст. 331 КПК суд за наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
На стадії судового розгляду кримінального провадження відповідно до положень Глави 28 КПК встановленню підлягає, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом, отже оцінка обґрунтованості підозри, яка відповідно до положень Глави 18 КПК є складовою порядку вирішення питання щодо продовження строку дії застосованого запобіжного заходу, на цій стадії судового провадження виключається.
Таким чином, суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) - є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв'язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.
У рішенні «Сергій Волосюк проти України» ЄСПЛ визначив, що тривалість попереднього ув'язнення особи у відповідній справі не має перевищувати розумного строку, для визначення якого необхідно дослідити факти на користь та проти існування реального суспільного інтересу, який за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи особи.
Також, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов'язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.
З наведеного витікає, що для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Ріш. Конституційного суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009), тобто має зіставити аргументи «за» та «проти» звільнення такої особи.
Зазначене вище положення кореспондується з позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні «Бузаджи проти Республіки Молдова», яка передбачає, що питання про розумність тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі окремо на підставі відповідних фактів та з врахуванням її особливостей. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинувачених запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням їх під вартою, має дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченим дій.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , діючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою групою осіб, здійснили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням до потерпілого насильства, яке є небезпечним для його життя та здоров'я, зокрема, спричинили йому тілесні ушкодження, а саме: закриту травму кісток лицевого черепу; синець на спинці та скатах носа; садно в надбрівній ділянці справа з переходом в міжбрівну ділянку і правий скат носа; перелом кісток носа; синці на верхній повіці правого ока в проекції внутрішнього кута, на задньо-зовнішній поверхні правого плеча у середній третині, на передньо-внутрішній поверхні лівого колінного суглобу.
На підставі викладеного, суд, не відходячи від засади презумпції невинуватості, зобов'язаний також брати до уваги суспільну небезпечність та характер наслідків інкримінованих обвинуваченим дій, зокрема, нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та подальшого його залякування шляхом погрози застосування предмету, схожого на ніж, суд вважає допустимим висновок щодо критичної оцінки моральних якостей обвинувачених та наявність високої ймовірності вчинення останніми позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Наявність у обвинувачених певних сімейних зв'язків, постійного місця реєстрації та мешкання на території міста Києва не зменшує ймовірність вчинення ними дій з метою переховування від суду.
Також, суд не виключає, що обвинувачені, з огляду на корисливу спрямованість інкримінованих дій, можуть вчинити інший злочин, що відповідно до позицій ЄСПЛ також є однією з підстав утримання особи під вартою.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК та дають підстави для визнання доцільним продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
При цьому відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у злочині, вчиненому шляхом застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою по 02 червня 2023 року включно.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою по 02 червня 2023 року включно.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою по 02 червня 2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж п'яти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1