Справа №760/33711/21
2-а/760/478/23
19 червня 2023 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Соколовській А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в м. Києві про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
14.12.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ДПП про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
З позову вбачається, що позивач оскаржує постанову, складену інспектором Плахтієм С.П., серії ЕАМ № 3454902 від 20.11.2020 року, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. за порушення п. 17.1. ПДР України, з якою позивач не погоджується, вважає незаконною та необґрунтованою.
Пояснює, що 20.11.2020 року о 09 год. 30 хв. він не керував автомобілем TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, просп. Лобановського, 71, та не порушував ПДР.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позов та стягнути судові витрати.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.12.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та залучено до участі у справі Управління патрульної поліції в м. Києві як відповідача. В ухвалі відповідачам було визначено строк на подання відзиву.
18.08.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ДПП просить відмовити в задоволенні позову, вважаючи твердження позивача необґрунтованими, хибними та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилається на правомірність винесення постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Також зазначає, що згідно розділу VІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018 року, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб, а тому відсутні фото- та відеоматеріали на підставі яких була винесена оскаржувана постанова.
Разом з тим, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення був досліджений та встановлений інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Попри те, що відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив), позивачем 17.01.2023 року було подано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначає, що сама оскаржувана постанова свідчить про той факт, що він не порушував ПДР та не перебував у зазначений час за вказаною адресою, оскільки постанова не скріплена його підписом, не містить відомостей про відмову від її отримання та в ній зазначено невірну адресу проживання на час складання.
Оскаржувана постанова не містить обставин, які б встановлювали наявність адміністративного порушення, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження події адміністративного правопорушення, відсутні будь-які пояснення свідків. Описова частина постанови сама по собі не можу бути доказом вини водія.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 20.11.2020 року інспектором Плахтієм С.П. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 3454902, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн., за порушення п. 17.1. ПДР України.
Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Зі змісту постанови вбачається, що водій, керуючи транспортним засобом, здійснив рух на смузі для маршрутних ТЗ, позначеною дорожнім знаком 5.11 та дорожньою розміткою 1.24.
Так, згідно з п. 17.1 ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.
Позивач заперечує свою вину щодо порушення правил дорожнього руху, а оскаржувану постанову вважає такою, що підлягає скасуванню.
З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стороною відповідача у поданому відзиві зазначено про правомірність дій інспектора, який діяв виключно на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог визначеного законодавства. Однак, зазначені обставини не підтверджуються належними доказами. Так, зокрема, фото- чи відео- файлів, на яких було б зафіксовано вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суду не надано.
Посилання на неможливість надання вказаних матеріалів з огляду на встановлений строк зберігання відеозаписів - 30 діб, суд не вважає обґрунтованим з огляду на те, що згідно з п. 4 розділу VІІІ Інструкції строк зберігання відеозаписів за рішенням керівника органу, підрозділу поліції може бути збільшено, зокрема, у разі в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення.
Крім того, у п. 7 (п. 8) оскаржуваної постанови не зазначені відомості про наявність доказів, на яких зафіксовано правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото - чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 20.11.2020 року та не підтверджується жодними іншими доказами.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
За таких обставин, суд вважає, що сторона відповідача не надала суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
Слід роз'яснити позивачу порядок повернення сплаченої ним суми штрафу, яку він просить стягнути з відповідача у вимогах заяви про долучення доказів, що виходить за межі повноваження суду.
Так, згідно ст. 296 КУпАП, скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою.
Враховуючи положення Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету», для повернення сплаченої суми штрафу платнику необхідно звернутися до відповідного контролюючого органу для отримання подання на повернення помилково або надміру сплачених коштів. Після отримання подання, всі необхідні документи направляються за місцем зарахування платежу до бюджету.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем до позовної заяви додано наступні документи: договір № 1 про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 08.12.2021 року з додатком № 1; ордер серії ВЕ № 1056751 від 08.12.2021 року; квитанція до прибуткового касового ордера № 13-12 від 13.12.2021 року; акт № 1 наданих послуг « 13-12 від 13.12.2021 року; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Згідно наданих документів вбачається, що вартість наданих послуг становить 10 000 грн. та включає в себе: вивчення документів з наданням попередньої правової консультації (1,5 год.) - 3000 грн.; підготовка та подача позову (3,5 год.) - 7000 грн.; підготовка та подання позовної заяви (2 год.) - 2400 грн.
Однак, надані документи не міститься інформації, по якій саме справі адвокатом надається правова допомога ОСОБА_1 . В укладеному між ними договорі зазначено лише про представництво інтересів в судах по справах, предметом яких є визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративних стягнень за порушення правил дорожнього руху. Проте, не ідентифіковано в жодному документі, зокрема, акті наданих послуг, що вказані послуги надані з приводу оскарження постанови серії ЕАМ № 3454902 від 20.11.2020 року.
До того ж, позовна заява підписана та подана безпосередньо позивачем, що спростовує обставини, вказані у згаданому акті.
Таким чином, суд вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. є необґрунтованими та недоведеними, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Інспектор Плахтій С.П є посадовою особою Управління патрульної поліції в м. Києві, яке є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції.
Таким чином, з урахуванням задоволення позову стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача підлягає судовий збір згідно визначених ставок у розмірі 454 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду. Сума переплаченого судового збору може бути повернута за клопотанням позивача у визначеному законодавством порядку.
Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в м. Києві про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 3454902 від 20 листопада 2020 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в місті Києві Плахтієм Сергієм Петровичем (м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9), про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, ЄДРПОУ 40108646) судовий збір у розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: