Справа № 464/4985/22
пр.№ 2/464/338/23
08.06.2023 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючого судді Теслюка Д.Ю.,
за участі секретаря судового засідання Лісовської Т.Ю.,
представника позивача Кізко Л.С.,
представника відповідачки Мацієвської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
представник Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») Кізко Л.С. 24.10.2022 звернулась в суд із позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020 в загальному розмірі 450 688 грн, яка складається із: 305 745,18 грн - сума заборгованості за кредитом, 144 942,82 грн - сума заборгованості за відсотками, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог банк покликається на те, що 14.08.2020 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-287385. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 324 000 грн на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язувався використати кредит на цілі, вказані в цьому договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених договором та згідно графіку погашення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору, у випадку прострочення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 , в порушення умов договору, свої зобов'язання не виконав, в зв'язку з чим станом на 19.09.2022 його заборгованість перед АТ «Кредобанк» становить 450 688 грн, яка складається із: 305 745,18 грн - сума заборгованості за кредитом, 144 942,82 грн - сума заборгованості за відсотками. Окрім цього, оскільки ОСОБА_1 уклав вказаний кредитний договір в інтересах сім'ї, відтак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як подружжя, повинні нести солідарну відповідальність перед банком із сплати заборгованості. За таких обставин, АТ «Кредобанк» просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № CL-287385 у розмірі 450 688 грн та судові витрати.
Ухвалою від 03.11.2022 прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 16.12.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду.
Від відповідачки ОСОБА_2 03.03.2023 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Кредобанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, із покликанням на таке. Відповідач ОСОБА_1 є її колишнім чоловіком, їх шлюб був зареєстрований 03.02.2001 року міським відділом реєстрації актів громадського стану Львівського обласного управління юстиції, актовий запис № 99, а рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 10.03.2021 шлюб між ними розірвано. Дійсно, 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №СL-287385, за яким АТ «Кредобанк» надано йому кредит на поточні потреби, зокрема: 53 562,09 грн на погашенні кредитної заборгованості позичальника перед АТ «Кредобанк» за кредитним договором від 05.11.2019, а 270 437,91 грн - на поточні потреби. Вказані кредитні кошти були перераховані на поточний рахунок ОСОБА_1 . Зважаючи на те, що 14 серпня 2020 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі, а відповідно до нормативних документів Банку, позичальник, який перебуває у зареєстрованому шлюбі, не може отримати кредит без письмової згоди його дружини, відтак вона повинна була з'явитись у банк та надати згоду на отримання ОСОБА_1 вищевказаного кредиту. Разом з тим, оскільки відносини між ними в той час вже погіршувались, спільне господарство вони не вели, спільного бюджету вже не було, кредит отримувався відповідачем ОСОБА_1 не на потреби сім'ї, тому вона фактично надала згоду лише на отримання ОСОБА_1 кредиту, що й підтверджується відповідним підписом у заяві-анкеті, в якій вказано, що вона надає згоду лише на отримання кредиту, проте не стверджує, що такий буде використано на потреби сім'ї. Окрім цього, її не було ознайомлено із умовами спірного кредитного договору, що підтверджується тим, що згода надавалась на отримання кредиту на ремонт нібито житла у розмірі 360 000 грн, а кредитний договір укладений на отримання кредиту на поточні потреби у сумі 320 000 грн. Відтак, вважає вимоги банку до неї є абсолютно безпідставними. Також вказує, що кредитні кошти в розмірі 279 431,91 грн були перераховані позивачем на поточний рахунок ОСОБА_1 , доступ до якого мав лише він, і кошти фактично використав виключно на власні потреби. Те, що банк не вважав її боржником за даним кредитним договором підтверджується й тим, що жодної вимоги до неї не надсилав. Станом на даний час між нею та ОСОБА_1 існує домовленість щодо поділу спільного майна подружжя та повернення кредитів за кредитними договорами, що були укладені під час шлюбу. За цієї домовленістю, у її власності залишився автомобіль марки «BMW», натомість вона виконує зобов'язання за кредитним договором № 18623/2018 від 12.07.2018, що був укладений між банком та ОСОБА_1 , за яким було надано кредит у розмірі 1 182 597,51 грн строком до 11.07.2025 року. Щомісячні платежі здійснюються нею особисто через банк, простроченої заборгованості за цим кредитом немає. Натомість заборгованість за спірним кредитним договором не може вважатись спільним зобов'язанням подружжя, оскільки неповернена за ним сума кредиту не була отримана на потреби сім'ї, а відтак, вважає, що немає підстав для залучення їх із ОСОБА_1 як солідарних боржників. Також долучила до матеріалів справи заяву ОСОБА_1 від 28.02.2023, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М., про те, що отриманий ним кредит не використовувався на потреби сім'ї. Окрім цього, як вбачається із доданої до матеріалів справи виписки по позичковому рахунку, вона заплатила за ОСОБА_1 за цим кредитним договором кошти у загальній сумі 11603*8 = 92824 грн (в період з 10.09.2020 по 14.04.2021) та останні два платежі у 5 000 грн та 3000 грн. Загалом нею зроблено платежів на загальну суму 100 824 грн, які вважає повернення рефінансованої 1/2 частини кредиту (53 569,09 грн: 2 = 26 784,545 грн) включно із нарахованими на цю частину процентами (26 784,545*35% = 9 374,6 грн), відтак вважає і з цих підстав позовні вимоги АТ «Кредобанк» до неї безпідставними.
Від відповідача ОСОБА_1 15.03.2023 надійшов відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а в частині позовних вимог АТ «Кредобанк» до нього задовольнити позов частково та стягнути з нього на користь банку прострочену заборгованість за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020 в сумі 206 047, 88 грн з таких підстав. 14.08.2020 відповідачка ОСОБА_2 прийшла в банк і підтвердила, що вона не заперечує щодо отримання ним кредитних коштів, при цьому, на той час шлюбні відносини між ними погіршились, кредит ним отримувався на особисті потреби. ОСОБА_2 не була його поручителем, більше того, її не було ознайомлено з кредитним договором, порядком повернення кредитних коштів та іншими умовами, вона лише поставила свій підпис на бланку анкети-заяви. Окрім цього, як вбачається з анкети-заяви, то така стосувалась його наміру отримати кредит у розмірі 360 000 грн на ремонт та облаштування житла, натомість кредитний договір був укладений на суму 324 000 грн на поточні потреби. Відтак, підпис ОСОБА_2 , на його думку, не може вважатись письмовою згодою на укладення кредитного договору з точки зору ст.65 СК України. Отже, він отримав у позивача кредитні кошти у сумі 324 000 грн на особисті потреби, які були перераховані на його поточний рахунок та не були використані в інтересах сім'ї. Також вказав, що ним було укладено з позивачем кредитний договір №18623/2018 від 12.07.2018 для купівлі автомобіля, у якому поручителем є ОСОБА_2 . В даний час обслуговуванням цього кредиту займається повністю ОСОБА_2 згідно їх домовленості. Щодо вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів та нарахованих процентів, вказав таке. Він не заперечує щодо допущення ним прострочення заборгованості за кредитним договором, однак банк не повідомляв його про таке прострочення, а тим більше не звертався із вимогами про дострокове повернення усієї суми кредиту та нарахований відсотків. Тим самим вважає, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору, а враховуючи, що кредит надавався на споживчі цілі, строк його повернення не настав на час звернення з позовом до суду, належних доказів на підтвердження направлення та отримання досудової вимоги про дострокове повернення кредиту не надано, відтак вважає, що у позивача відсутні підстави для дострокового стягнення з нього всієї суми. Натомість він не заперечує проти погашення простроченої заборгованості у розмірі прострочених процентів та суми кредиту на дату звернення з позовною заявою в розмірі 206 047,88 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 04.05.2023 подала додаткові пояснення по суті спору, у яких додатково зазначила таке. Вона у банку підписала формуляр, в якому вказано, що вона не заперечує проти отримання ОСОБА_1 кредиту на ремонт нерухомості, проте фактично кредит був виданий на поточні потреби. Її ніхто не ознайомлював із умовами кредитного договору, порядком повернення кредиту та іншими умовами, вона лише поставила свій підписана на бланку анкети-заяви №СL-287385 фізичної особи на отримання готівкового кредиту на ремонт нерухомості, наданій банком. Як вбачається із змісту анкети-заяви, то така стосувалась наміру отримати ОСОБА_1 кредиту у розмірі 360 000 грн на ремонт та облаштування житла, натомість такий кредитний договір був укладений на суму кредиту 324 000 грн на поточні потреби. Відтак, її підпис у анкеті-заяви не може вважатись письмовою згодою на укладення кредитного договору в розумінні ст.65 СК України, оскільки істотні умови правочину, на укладення якого надавалась згода, не відповідають укладеному правочину. Окрім цього, вказані обставини визнаються відповідачем ОСОБА_1 . Рішенням Сихівського районного суду м. Львові від 10.03.2021 року у справі №464/615/21 шлюб між відповідачами було розірвано. Визначальним для віднесення зобов'язань, які виникають з укладених одним із подружжя договорів є те, що договір був укладений в інтересах сім'ї та/або отримане за договором використане на потреби сім'ї. Однак, з наданих банком документів вбачається, що кредит був цільовий і його ціль не дає підстав вважати, що отримані кошти були використані на потреби сім'ї. Також вважає, що позивачем не дотримано досудового врегулювання спору із відповідачем ОСОБА_1 , що позбавляє права вимагати у останнього сплати достроково усієї суми заборгованості, вважає, відтак загальний розмір простроченої заборгованості за кредитним договором становить 206 047,88 грн.
Від представника позивача АТ «Кредобанк» - адвоката Кізко Л.С. 12.05.2023 надійшла відповідь на відзиви відповідачів, у якій остання позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити повністю. Вказала, що не заслуговують на увагу покликання відповідачки ОСОБА_2 на те, що кредитні кошти були отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 не у інтересах сім'ї, оскільки кредитний договір був укладений у період перебування відповідачів у шлюбі, який був розірваний через сім місяців після укладення кредитного договору. Більше того, ОСОБА_2 не заперечувала проти отримання чоловіком кредиту, що підтверджується підписом в анкеті-заяві фізичної особи на отримання готівкового кредиту, а тому вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з огляду на норми ст. ст. 21, 36, 60, 61, 65 СК України та ст. ст. 368, 541 ЦК України. Вважає, що відповідачами жодним чином не доведено те, що кредитні кошти не були використані в інтересах сім'ї. Щодо відзиву відповідача ОСОБА_1 вказала, що позивач критично ставиться до слів відповідача щодо неотримання ним жодної кореспонденції з банку, адже це лише бездіяльність сторони. Зокрема, згідно відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , такий зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Саме ця адреса вказана у відзиві на позовну заяву, а тому неотримання відповідачем повідомлень банку - це бездіяльність саме відповідача. Банком реалізовано всі можливі способи щодо досудового врегулювання спору, оскільки вимоги про сплату заборгованості відповідачу направлялись на всі відомі адреси позичальника.
Відповідачка ОСОБА_2 24.05.2023 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких вказала таке. Представник банку вказує про те, що шлюб між відповідачами розірвано майже сім місяців після отримання кредиту, однак не аналізує додане до відзиву рішення суду про розлучення, а також інформації з сайту суду про те, коли саме надійшла у суд позовна заява від ОСОБА_1 , що в сукупності підтверджує те, що на момент укладення спірного кредитного договору відносини між нами фактично припинились, і вона лише формально підписала анкету-заяву, а сім'я вже на той час розпалась і ОСОБА_1 отримані за кредитним договором кошти використав на власні потреби. Таким чином, вважає, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, що кредитний договір укладався в інтересах сім'ї, а отримане за ним було використане на благо сім'ї. Окрім цього, банком не дотримано вимог, які б давали підстави для дострокового стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Зокрема, позивач направляв вимоги поштовими відправленнями від імені іншої юридичної особи - АО «СмартЛекс», а тому стверджувати, що ОСОБА_1 не отримував відправлення від банку не відповідають дійсності, оскільки відправлення направлялись не банком, а іншою юридичною особою. Також з наданих позивачем доказів неможливо встановити що саме АО «СмартЛекс» вкладав у поштові відправлення №0600015061291 та №0600015061526, які направляв ОСОБА_1 , оскільки описів вкладення, які б були належними доказами підтвердження вкладення у конверт конкретних документів позивачем не надано. Окрім цього, листи-вимоги датовані 29.12.2021 та 26.01.2022, в той час, як поштові відправлення АО «СмартЛекс» з міста Києва відправлялись ОСОБА_1 30.12.2021 року та 03.02.2022 року (відповідно), відтак вважає, що належними та допустимими доказами позивачем не доведено дотримання передбаченої кредитним договором порядку надіслання вимоги про дострокове повернення кредиту. Також вказує, що у відповідності до умов кредитного договору, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» підлягають стягненню 379 442,64 грн заборгованості за поточними та простроченими відсотками, які нараховані до пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а вимога про стягнення процентів після 26.01.2022 року у сумі - 8063,54 грн є безпідставною.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити повністю.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Мацієвська І.В. заперечила щодо задоволення позовних вимог АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 , просила відмовити у задоволенні позову в цій частині, надала пояснення, які відповідають змісту відзиву та додаткових заперечень.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду такої.
Заслухавши позицію представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.08.2020 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-287385 на суму 324 000 грн із строком повернення до 13 серпня 2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 35 % річних. Кредит надавався для погашення заборгованості за кредитом перед АТ «Кредобанк» в розмірі 53 562,09 грн, а також на поточні потреби в розмірі 270 437,91 грн (т.1 а.с.7-11).
До матеріалів справи також долучено підписаний сторонами паспорт споживчого кредиту, а також копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 , у якій, серед іншого, містяться відомості про перебування відповідача у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_2 (т.1 а.с.13-16, 17-18).
Згідно даних паспорта відповідачки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , остання із 03.02.2001 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 (т.1 а.с. 21-24).
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, представник позивача направив на адресу відповідача ОСОБА_1 повідомлення-вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором від 29.12.2021 та від 26.01.2022 (т.1 а.с. 47,52).
Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 19.09.2022 заборгованість за кредитним договором становить 450 688 грн, яка складається із: 305 745,18 грн - сума заборгованості за кредитом, 144 942,82 грн - сума заборгованості за відсотками (т.1 а.с.56-58).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому договором. Аналогічний обов'язок позичальника закріплено ч. 1 ст. 1054 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором виконуються неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 450 688 грн, яка складається із: 305 745,18 грн - сума заборгованості за кредитом, 144 942,82 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідачем ОСОБА_1 свого обґрунтованого розрахунку заборгованості суду не надано, фактично останнім надано свої заперечення лише щодо права позивача на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим відповідні доводи останнього не заслуговують на увагу.
Позивач, пред'являючи вимогу про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором керувався п.3.3 та п.6.9 кредитного договору, згідно з якими банк вправі відмовити у виплаті позичальнику кредиту або його частини та/або припинити кредитування позичальника у випадку прострочення сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту) щонайменше на один календарний місяць. Банк у випадках, передбачених п.3.3 кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника.
Повідомлення-вимоги банку про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором від 29.12.2021 та від 26.01.2022, скеровані ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , залишились останнім без реагування (т.1 а.с. 47,52).
Враховуючи наведене вище, позивач АТ «Кредобанк» набув права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку із невиконанням умов такого відповідачем ОСОБА_1 , відтак з останнього підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020.
Разом з тим, заборгованість за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020 підлягає стягненню виключно з відповідача ОСОБА_1 , а в задоволенні позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 слід відмовити, з огляду на таке.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положення частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18, від 17 червня 2020 року у справі 490/10838/16, від 25 листопада 2020 року у справі № 452/926/16.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 в справі № 463/3330/16-ц, правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.02.2001. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 10.03.2021 шлюб між ними розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що подружжя не проживає разом три місяці. Таким чином, оскільки позовна заява ОСОБА_4 про розірвання шлюбу надійшла до суду 25.01.2021, відтак фактично подружні відносини між ним припинені з жовтня 2020 року (т.1 а.с.150).
Як зазначено вище, згідно із умовами кредитного договору, кредитні кошти були надані ОСОБА_1 для погашення заборгованості за кредитом перед АТ «Кредобанк» в розмірі 53 562,09 грн, а також на поточні потреби в розмірі 270 437,91 грн.
Разом з тим, матеріали справи не свідчать про те, що кредит надано для забезпечення поточних потреб сім'ї та був використаний в інтересах сім'ї.
Більше того, згідно із заявою ОСОБА_1 від 28.02.2023, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М., відповідач підтверджує, що отриманий ним кредит в сумі 324 000 грн за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020, був використаний на його особисті потреби, а не на потреби сім'ї (т.1 а.с. 149).
Враховуючи наведене вище, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що кредит надавався саме для забезпечення інтересів сім'ї, а лише факт перебування боржника у зареєстрованому шлюбі під час отримання кредиту недостатньо для покладення на таке подружжя солідарного зобов'язання з повернення цього кредиту, відтак слід відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Щодо судових витрат, суд приходить до висновку, що відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, із відповідача ОСОБА_1 в користь АТ «Кредобанк» слід стягнути судовий збір в розмірі 6 760 грн.
Керуючись статтями 13, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України,
позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №CL-287385 від 14.08.2020 в розмірі 450 688 (чотириста п'ятдесят тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 6 760 грн сплаченого судового збору.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16.06.2023.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Акціонерне товариство «Кредобанк», код ЄДРПОУ 09807862, м.Львів, вул.Сахарова, 78.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Суддя Д.Ю.Теслюк