Україна
03 вересня 2010 р. справа № 2а-17636/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11-05
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Смагар С.В.
при секретарі Закутько О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Красноармійськвугілля», м. Димитрове
до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у вимозі про усунення порушень від 12 травня 2010 року № 40-13/620
за участю представників:
від позивача: Пархоменко А.Ю. - за дов.
від відповідача: Помогаєва А.В., Череватової В.В. - за дов.
Державним підприємством «Красноармійськвугілля» заявлено позов до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у вимозі про усунення порушень від 12 травня 2010 року № 40-13/620 в частині встановлення відповідачем порушення чинного законодавства, а саме: вимогу отримати дозвіл на зазначене відчуження або в судовому порядку визнати недійсним договір постачання від 16 грудня 2009 року № 221/551 з метою повернення обладнання.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність спірної вимоги в частині, що оскаржується, з огляду на відсутність підстав для узгодження з Міністерством вугільної промисловості України відчуження економайзеру позивачем ТОВ «РМНП «Донтеплосервіс», оскільки економайзер не перебував на обліку на балансі позивача як основний засіб у зв'язку із не введенням його в експлуатацію.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірна вимога відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки економайзер, який був відчужений позивачем, в порушення правил бухгалтерського обліку, маючи ознаки основного засобу, не був зарахований позивачем на баланс підприємства, та був відчужений позивачем за відсутності конкурентних засад без узгодження з Міністерством вугільної промисловості України, до сфери управління якого входить позивач.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
З 22 березня по 2 квітня 2010 року Красноармійським міжрайонним контрольно-ревізійним відділом на підставі постанови Апеляційного адміністративного суду Донецької області від 17 березня 2010 року, доручення Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 17 березня 2010 року, направлень від 22 березня 2010 року, була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Красноармійськвугілля» (позивача) за період з 1 листопада 2009 року по 1 березня 2010 року, за наслідками якої складений акт від 12 квітня 2010 року № 16.
За результатами ревізії 12 травня 2010 року Красноармійським міжрайонним контрольно-ревізійним відділом була прийнята спірна вимога щодо усунення порушень позивачем № 40-13/620, пунктом 2 якої визначено, що в ході ревізії встановлено, що в порушення вимог пунктів 1.3, 2.2.1 Інструкції про порядок розпорядження майном підприємств, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України», затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17 червня 2009 року № 246, Державним підприємством «Красноармійськвугілля» проведено відчуження обладнання (економайзер ЕБ-1-646) на користь суб'єктів недержавної форми власності по договору постачання від 16 грудня 2009 року № 221/551 за договірною ціною 220000 грн. без дозволу Міністерства вугільної промисловості України, у зв'язку з чим відділ відповідача вимагає у позивача отримати відповідний дозвіл на відчуження обладнання в Міністерстві вугільної промисловості України, в іншому випадку запропоновано звернутися до суду про визнання недійсним договору постачання від 16 грудня 2009 року № 221/551 з метою повернення обладнання.
Судом встановлено, що 16 грудня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-монтажне налагоджувальне підприємство «Донтеплосервіс» (як покупцем) (надалі - ТОВ «РМНП «Донтеплосервіс») та Державним підприємством «Красноармійськвугілля» (як продавцем) (надалі - позивач) був укладений договір постачання № 221/551, предметом якого є передання продавцем у власність покупця економайзеру у кількості 1 шт. за ціною 220000 грн. з урахуванням податку на додану вартість з терміном дії договору з 16 по 31 грудня 2009 року. Згідно з товарно-транспортною накладною від 22 грудня 2009 року економайзер ЕБ-1-646, заводський № 424 (номенклатурний № 481) (надалі - економайзер), був переданий ТОВ «РМНП «Донтеплосервіс».
Як вбачається з акту перевірки, бухгалтерський облік на підприємстві (позивач) здійснюється відповідно до наказів «Про організацію бухгалтерського обліку» та «Про облікову політику» від 15 січня 2008 року № 14/2 та № 14/1 відповідно. Ревізією встановлено, що економайзер реалізовано з відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» позивача, яке здійснювало свою діяльність відповідно до Положення, згідно з яким здійснює матеріально-технічне забезпечення всіх підрозділів підприємства за їх замовленнями. Відповідачем встановлено, що згідно даних річної інвентаризації економайзер станом на 1 грудня 2009 року рахувався в обліку на рахунку 202 «Придбане обладнання і вироби»; в інвентаризаційному опису зазначено, що економайзер ЕБ-1-646, заводський № 424 має вартість 183333 грн. 34 коп. Згідно виписки з електронного реєстру руху матеріальних цінностей структурного підрозділу позивача відповідачем встановлено, що економайзер надійшов до позивача від Закритого акціонерного товариства «Укркотлосервіс» в листопаді 2006 року вартістю 183333 грн. 34 коп. (без податку на додану вартість). Первинні документи щодо отримання обладнання за 2006 рік до ревізії відповідачу не були надані у зв'язку із їх знищенням за закінченням терміну зберігання. Факту нарахування амортизації на економайзер за 2009 рік відповідачем не встановлено. Відповідачем під час ревізії також було встановлено, що економайзер був придбаний за заявкою відокремленого підрозділу позивача «Шахта «Стаханова», який нею не був витребуваний, внаслідок чого зберігався на складі та рахувався в бухгалтерському обліку на рахунку 202.
Під час розгляду справи з пояснень представника позивача судом встановлено, що економайзер не був взятий на облік до балансу як основний засіб у зв'язку із тим, що зберігався на складі та не був переданий структурному підрозділу, на замовлення якого був придбаний, а також не був введений в експлуатацію актом вводу взагалі на підприємстві, і відображався за рядком балансу 100 «Виробничі запаси», крім цього економайзер самостійно будь-які технічні функції виконувати не може. З огляду на зазначені обставини, позивач наполягає на тому, що даний економайзер, який був відчужений ТОВ «РМНП «Донтеплосервіс», не є основним засобом та його відчуження не має бути узгоджене з Міністерством вугільної промисловості України, до сфери управління якого входить позивач.
Відповідач, в свою чергу, наполягає на тому, що пунктом 2.1 наказу керівника підприємства (позивача) «Про облікову політику» від 15 січня 2008 року № 14/1 визначено, що матеріальні активи, термін корисного використання яких більше одного року і вартістю більше 1000 грн. за одиницю, визнаються основними засобами на підприємстві. Однак, при тому, що вартість економайзеру складає 183333 грн. 34 коп. (без ПДВ), дане обладнання на рахунки обліку основних засобів не зараховано, а відображено на рахунку 202 «Придбане обладнання і вироби», що суперечить як вищезазначеному наказу керівника підприємства, так і пункту 4 «Загальних положень» Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92. Крім цього, відповідач зазначає, що від Закритого акціонерного товариства «Укркотлосервіс» була отримана інформація щодо відсутності документації за 2006 рік щодо постачання обладнання на Державне підприємство «Красноармійськвугілля», однак наданий паспорт економайзеру ЕБ-1-646, згідно якого він передбачений для нагріву питної води парових стаціонарних котлів, розрахунковий термін служби - 15 років, капітальний ремонт його провадиться раз в чотири роки. Таким чином, відповідач здійснює висновок, що економайзер є окремим устаткуванням, яке виконує функції нагріву води, термін його використання більше одного року та вартість перевищує 1000 грн.
Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17 червня 2009 року № 246, затверджена Інструкція про порядок розпорядження майном підприємств, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України (яка була чинна на час спірних правовідносин), яка регулює порядок розпорядження майном, що є державною власністю та передане на праві господарського відання державним підприємствам, що належать до сфери управління Мінвуглепрому та майном, переданим ним господарським товариствам для формування їх статутних фондів та 100% акцій яких належать державі в особі Міністерства вугільної промисловості України (надалі - Інструкція № 246). Судом встановлено, що позивач відноситься до підприємств, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, та підпадає під дію даної Інструкції, оскільки майно позивача є державним.
Згідно з пунктом 1.2 Інструкція № 246 регулює питання підготовки, внесення та розгляду матеріалів щодо списання, відчуження, передачі в оренду, з балансу на баланс або у комунальну власність майна, цілісних майнових комплексів та об'єктів незавершеного будівництва, що є державною власністю та передані в господарське відання підприємств, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України.
Пункт 1.3 Інструкції № 246 передбачає, що майно - матеріальні активи, які відповідно до нормативно-правових актів віднесені до основних засобів та нематеріальних активів; розпорядження майном - списання, відчуження, передача з балансу на баланс або у комунальну власність майна, цілісних майнових комплексів та об'єктів незавершеного будівництва, що є державною власністю та передані в господарське відання підприємств, що належать до сфери управління Мінвуглепрому, інші способи розпорядження майном.
Пункт 1.5 даної Інструкції визначає перелік майна, на яке не розповсюджується дія цієї Інструкції, при його відчуженні. Суд зазначає, що майно у спірних правовідносинах до цього переліку не входить.
Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 затверджене Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
Пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначає, що основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік); об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Як вже зазначалося судом вище, відповідачем під час ревізії були досліджені характеристики економайзеру ЕБ-1-646 та встановлено, що термін його використання більше одного року та вартість перевищує 1000 грн. Позивачем зазначені обставини не спростовані. Таким чином, суд дійшов висновку, що економайзер в розумінні норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» має всі ознаки основного засобу та на виконання вищезазначених наказів керівника підприємства про бухгалтерський облік та облікову політику мав бути зарахований позивачем на баланс основних засобів, що не було ним зроблено.
Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства. Статті 74 даного Кодексу передбачає, що державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року № 561 затверджені Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, відповідно до пункту 10 якого підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів. Як вбачається з позовної заяви позивача, одним з його основних аргументів щодо неправомірності вимоги відповідача є відсутність введення економайзеру в експлуатацію на підприємстві.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1 Статуту позивача, підприємство створене з метою виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для отримання прибутку. Таким чином, придбання у 2006 році економайзеру з метою його використання у господарській діяльності підприємства, не введення його в експлуатацію на підприємстві (його структурних підрозділах), тобто невикористання у господарській діяльності, та продаж даного майна за ціною придбання у 2009 році підприємству недержавної форми власності, свідчить про нанесення збитків державі з урахуванням того, що позивач є державним підприємством, фінансується за рахунок Державного бюджету України, спірне майно, в тому числі, було придбано за рахунок бюджетних коштів. Як вбачається з акту ревізії, в бухгалтерському обліку позивача відображено надходження аналогічного економайзеру ЕБ-1-646, заводський № 437, який введений в експлуатацію в грудні 2006 року та зарахований до складу основних засобів.
Підпункт 2.2.9 Інструкції № 246 передбачає, що підприємства здійснюють відчуження майна шляхом його продажу на конкурентних засадах - через біржі, на аукціоні. Продаж майна державних підприємств лише на конкурентних засадах визначена й у вищенаведеній статті 74 Господарського кодексу України. У спірних правовідносинах економайзер був відчужений позивачем ТОВ «РМНП «Донтеплосервіс» за ціною придбання. З акту ревізії вбачається, що під час ревізії був здійснений запит до виробника - Закритого акціонерного товариства «Укркотлосервіс», який у листі від 25 березня 2010 року надав інформацію, згідно з якою вартість економайзеру ЕБ-1-646 станом на грудень 2009 року складала 680000 грн. з урахуванням податку на додану вартість. Однак, позивачем був проданий економайзер за ціною 220000 грн. з урахуванням того, що обладнання нове і не використовувалося у виробничій діяльності відповідачем, амортизація на нього не нараховувалася. Різниця між справедливою ринковою ціною та ціною продажу даного обладнання склала 460000 грн.
Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Інструкції № 246 відчуження майна проводиться безпосередньо Підприємством, на балансі якого воно обліковується, з дотриманням вимог, чинних на момент продажу, законодавчих та нормативно-правових актів, а також цієї Інструкції лише після надання згоди (дозволу) Мінвуглепромом. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна державних Підприємств приймається Мінвуглепромом лише за погодженням з Фондом державного майна України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Факт відсутності узгодження відчуження економайзеру з Міністерством вугільної промисловості України за договором від 16 грудня 2009 року № 221/551 до його укладання не спростований позивачем. Суд не приймає посилання позивача на відмітку (штамп) на договорі від 16 грудня 2009 року Департаменту з контрольно-ревізійної роботи та боротьбі з корупцією Міністерства вугільної промисловості України з огляду на те, що узгодження в розумінні норм Інструкції № 246 відбувається до укладення договору, на підставі якого відчужується майно державного підприємства.
Всі вищенаведені обставини, які встановлені в акті ревізії від 12 квітня 2010 року № 16, на підставі якого прийнята спірна вимога, не заперечувалися позивачем під час судового розгляду справи.
Проаналізувавши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що порушення позивачем вищенаведених норм, які регулюють ведення бухгалтерського обліку, спричинили виникнення спірних правовідносин та висновків відповідача у спірній вимозі. Суд не приймає посилання позивача на те, що спір не стосується правильності ведення позивачем бухгалтерського обліку, у зв'язку із чим висновки відповідача є неправомірними, з огляду на те, що придбання позивачем обладнання, яке має всі ознаки основного засобу та не введення його протягом 3-х років в експлуатацію на підприємстві, що спричинило не зарахування економайзеру на баланс підприємства, в порушення вищенаведених норм діючого законодавства, не свідчить про наявність права у позивача на відчуження майна державного підприємства без узгодження з Міністерством, до сфери управління якого воно входить, та права позивача на відчуження майна підприємству недержавної форми власності не на конкурентних засадах.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність спірної вимоги в частині, що оскаржується позивачем, в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Державного підприємства «Красноармійськвугілля» до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у вимозі про усунення порушень від 12 травня 2010 року № 40-13/620 в частині встановлення відповідачем порушення чинного законодавства, а саме: вимогу отримати дозвіл на зазначене відчуження або в судовому порядку визнати недійсним договір постачання від 16 грудня 2009 року № 221/551 з метою повернення обладнання, відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 03 вересня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 08 вересня 2010 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.