справа № 2-411/10
іменем України
09 вересня 2010 року смт. Куликівка
Куликівський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді - Білого М.М.,
при секретарі - Бережанській С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку, передбаченому ст. 197 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. за адресою: АДРЕСА_1;
до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Куликівському районі Чернігівської області, місцезнаходження: 16300, Чернігівська область, смт. Куликівка, вулиця Щорса, 67, (телефон 2-16-97);
про визнання протиправною відмову щодо виплати щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, та зобов'язання здійснити її нарахування та виплату, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Куликівському районі Чернігівської області, в якому просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування їй щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2007 по 27.07.2010 року та надалі продовжувати щомісячні виплати сум даної допомоги, згідно змін прожиткового мінімуму.
В судове засідання позивачка не з'явилася, просить справу розглянути без її участі, у зв'язку з престарілим віком і неможливістю прибути в судове засідання, а позов задовольнити.
В обгрунтування своїх вимог позивачка в письмовому позові вказала, що вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, а тому їй відповідно до цього Закону повинна виплачуватися соціальна державна допомога у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Нарахування і виплату вказаної допомоги, як підвищення до пенсії, їй повинне здійснювати Управління Пенсійного фонду України в Куликівському районі Чернігівської області.
Чинним законодавством передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Всупереч положень ст. 22 Конституції України, якими передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, пунктом 17 ст. 77 та сттею 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та пунктом 12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 та 2007 роки.
Пунктом 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року положення ст. 6 вказаного Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено.
Проте, Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 положення вказаних вище законів, які призупиняли дію ст. 6 Закону було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому вони втратили свою чинність з дня їх ухвалення.
Незважаючи на це державна соціальна допомога у визначеному законом розмірі їй не виплачувалася.
Оскільки відповідач в добровільному порядку задовольнити вимоги відмовляється, про що свідчить письмова відповідь начальника Управління ПФУ, позивачка просить винести рішення про примусове їх виконання та зобов'язати відповідача виплатити їй вказану допомогу за 2007 по 27.07.2010 року.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленою про місце, дату і час розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, але надала суду письмові заперечення проти позову, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити та вказала, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» новою редакцією ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було передбачено виплату щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а для учасників війни така надбавка встановлена в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Ця вимога відповідачем виконувалася в виконується і відповідні кошти виплачувалися і виплачується, а тому позивачка мала б врахувати це при проведенні розрахунку своїх позовних вимог. Крім цього, ст. 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю три роки, а тому представник позивача вказує, що вимоги позивача поза межами цього строку не можуть бути задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про соціальних захист дітей війни», дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка має статус дитини війни, який підтверджується копією пенсійного посвідчення з відповідною відміткою в ньому, оскільки народилася вона 1938 році і на час закінчення Другої світової війни їй не було 18-ти років.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року їй, як дитині війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Ці вимоги законодавства відповідачем в 2006 - 2010 роках із різних причин не дотримувалися.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється трьохрічний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка щомісячно отримує пенсію, а тому мала змогу знати, що надбавку у вигляді щомісячної соціальної допомоги дітям війни у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком вона не отримує.
Право для звернення до суду з відповідним позовом у неї виникло після 01.01.2006 року. Позивачка звернулася до суду лише 26 липня 2010 року.
З врахуванням вказаного, а також того, що позивачка не заявила клопотання про поновлення строку на звернення до суду, а також не надала доказів того, що цей строк пропущений з поважних причин, суд вважає, що позов в частині задоволення позовних вимог до 25.07.2007 року включно, задоволенню не підлягає, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Що стосується позовних вимог позивачки з 26.07.2007 року по 31.12.2007 року, то вони підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням положень ст.111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою Законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів країни.
Оскільки предмет Закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України вказав, що цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
З огляду на вищевикладене, при прийнятті рішення щодо позовних вимог за 2007 рік, необхідно керуватися положеннями Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, які з 09 липня 2007 року втратили чинність.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, при визначенні розміру підвищення пенсії позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до цього Закону, розмір підвищень пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.
Статтею 17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” передбачено, що основні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, ст.19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки, будь-яким іншим законом, окрім Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якого іншого розміру, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитині війни.
Що стосується позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити соціальну допомогу як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2008 рік, то суд приходить до висновку, що вимоги до 22.05.2008 року задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Підпунктом 2 пункту 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року внесено зміни до ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни " і дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
В розвиток закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48 гривень 10 копійок, з 1 липня - 48 гривень 20 копійок та з 1 жовтня - 49 гривень 80 копійок.
Вказані виплати позивачці були здійснені відповідачем.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи громадян гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
В зв'язку з цим, зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі викладеного, позивачка має право з 22.05.2008 року на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, як дитина війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Також протиправною є відмова відповідача виплачувати позивачці щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, в період з 01.01.2009 року по 25.07.2010 року (поданий позов до суду 26.07.2010 року), оскільки на законодавчому рівні зміни до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в цей період не вносилися.
Вимоги позивачки в частині виплати їй вказаної допомоги за 26 та 27 липня 2010 року задоволенню не підлягають, оскільки строк позовної давності для справ даної категорії складає три роки, тобто з 26.07.2007 року по 25.07.2010 року.
Спірне питання щодо виплати позивачці допомоги як дитині війни поставало до подачі позивачем позову до суду, а тому суд не може вирішувати питання про зобов'язання відповідача надалі продовжувати щомісячні виплати їй сум вказаної допомоги.
Таким чином, на підставі викладеного, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачці щомісячну державну соціальну допомоги, як підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 26.07.2007 року по 31.12.2007 року та 22.05.2008 року по 25.07.2010 року.
Сплачені позивачкою при подачі позову до суду та документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп. державного мита та 37 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи, відповідно до ст. 88 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 15, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Куликівському районі Чернігівської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 26.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 25.07.2010 року.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Куликівському районі Чернігівської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., щомісячну державну соціальну допомогу, як підвищення до пенсії, як дитині війни, за періоди з 26.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 25.07.2010 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням проведених виплат.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Управління ПФУ в Куликівському районі Чернігівської області на користьОСОБА_1 3 гривні 40 копійок державного мита, а також 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
6. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області через Куликівський районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Куликівського
районного суду М.М.Білий