про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
Справа № 500/3009/23
19 червня 2023 рокум. Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мірінович У.А., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 червня 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи трактористом в колишньому колгоспі ім. Леніна в період з 01 вересня 1977 року по 15 жовтня 1979 року, що в селі Переволока Чортківського (на той час Бучацького) району, Тернопільської області, перерахувавши пенсію призначену 07.10.2021 року за віком, та виплату недоплачених сум пенсії.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2022 році позивач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із позовними вимогами про зарахування йому до загального трудового стажу період роботи трактористом в колишньому колгоспі ім. Леніна в період з 01 вересня 1977 року по 15 жовтня 1979 року в селі Переволока Чортківського (на той час Бучацького) району, Тернопільської області, перерахувавши пенсію призначену 07.10.2021 року за віком, та виплату недоплачених сум пенсій.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №500/3055/22 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо неналежного розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії від 21.06.2022. та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії від 21.06.2022 відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині рішення суду.
На виконання вказаного рішення суду пенсійним органом повторно розглянуто подану заяву та листом від 05.12.2022 аналогічного змісту що й первинно - відмовлено позивачу провести перерахунок пенсії.
Позивач, покликаючись на мотивувальну частину судового рішення від 28.09.2022 у вищезазначеній справі №500/3055/22, повторно звертається до суду із даним позовом зарахувати стаж, та зробити перерахунок пенсії.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, розглянувши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Як слідує із заявлених позовних вимог, позивачем порушується питання, пов'язані з виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь позивача судового рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/3055/22 від 28.09.2022.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що позивачем жодне з рішень відповідача, прийняте за результатами розгляду такої заяви позивача, самостійним предметом спору не визначається та не оскаржується, питання про визнання неправомірними та скасування таких рішень з визначених законом підстав задля забезпечення поновлення прав та інтересів позивача у разі їх порушення - не визначається позивачем самостійним предметом спору в межах даної справи.
Натомість порушується лише питання визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі №500/3055/22 від 28.09.2022 та зобов'язання відповідача (у зв'язку з цим) вчинити дії, спрямовані на належне виконання даного судового рішення у аналогічний спосіб, як це заявлено у первинному позові, а саме шляхом: «зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи трактористом в колишньому колгоспі ім. Леніна в період з 01 вересня 1977 року по 15 жовтня 1979 року, що в селі Переволока Чортківського (на той час Бучацького) району, Тернопільської області, перерахувавши пенсію призначену 07.10.2021 року за віком, та виплату недоплачених сум пенсії».
Однак, суд зазначає, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, регламентуються IV розділом Кодексу адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно із частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої, шостої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 звертав увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що заявлений у даній справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду у справі №500/3055/22, яке набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії, оскільки позивачем заявлено тотожні позовні вимоги.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
За таких обставин, на думку суду, у справі, яка розглядається вказані обставини підлягають перевірці в межах вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 9 липня 2019 року у справі №826/17587/18, від 15 квітня 2020 року у справі №367/1240/16-а та від 30.12.2020 у справі №520/1744/18.
Позов, який направлений на контроль за виконанням судового рішення, виключає одночасний розгляд спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень з інших підстав, що не пов'язані з належним виконанням судового рішення, а відтак саме суд, який постановив рішення по суті позовних вимог наділений повноваженнями щодо судового контролю.
Близьких за змістом висновків раніше дійшов і Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові №3 від 13 березня 2017 року "Про огляд практики застосування адміністративними судами статі 267 Кодексу адміністративного судочинства".
Такий процесуальний механізм є необхідним для забезпечення рівності сторін, процесуальної дисципліни та юридичної визначеності.
Відповідно, подання позову, який по своїй суті є способом, спрямованим на зобов'язання відповідача виконання відповідне судове рішення, - свідчить про помилковість обрання позивачем способу захисту порушених прав.
Відтак, суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи, що позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у даному випадку є пов'язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, постанови Тернопільського окружного адміністративного суду №500/3055/22 від 28.09.2022, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог, - існують правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
В іншому випадку, розгляд питань, пов'язаних із виконанням цього рішення некомпетентними (в розумінні частини першої статі 383 КАС України) судами шляхом розгляду нових позовних вимог (сукупність проваджень) призведе до штучного створення перешкод щодо належного судового контролю за виконанням попереднього рішення суду з аналогічного предмету та підстави позову, які були первинними для виникнення даних спірних правовідносин (в даному випадку постанови Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/3055/22), та фактично створює можливість перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі, що є порушенням конституційного принципу щодо обов'язковості судового рішення (частина 5 статті 124 Конституції України), принципу юридичної визначеності та поваги до остаточного рішення суду (Res judicata у світлі прецедентних рішень Європейського суду з прав людини).
Суд також приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, зроблені у справі Зубац проти Хорватії (ZUBAC v. CROATIA) від 05 квітня 2018 року (заява № 40160/12), за якими формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Виходячи із цих міркувань та підстав суд застосовує правові наслідки, передбачені пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України.
Суд зауважує на тому, що позивач вправі обирати на власний розсуд спосіб правового захисту, в той же час право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини"), зокрема діюче законодавство, яке є доступним та передбачуваним, виключає можливість повторного розгляду тотожних позовних вимог.
Аналогічні висновки суду також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 20.02.2019 по справі № 806/2143/15, від 03.04.2019 у справі №820/4261/18.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі.
При цьому, згідно із частиною п'ятою статті 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя
Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Згідно із частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мірінович У.А.