Номер провадження: 11-кп/813/1264/23
Справа № 947/30987/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.03.2023 року в кримінальному провадженні №12018161480002889 від 21.10.2018 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Богодухів Харківської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, холостого, не працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого:
- 11.04.2018 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за ст.185 ч.2, ст.190 ч.3, ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки;
- 04.03.2020 року Київським районним судом м. Одеси за ст.190 ч.2 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.04.2018 року та остаточно призначено покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі, з зарахуванням в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення за попереднім вироком в період з 06.01.2018 року по 11.04.2018 року з розрахунку один день позбавлення волі дорівнює одному дню попереднього ув'язнення, реального покарання не відбував;
- 02.02.2023 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч.2 ст.190 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі, на підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2020 року та остаточно визначено покарання за сукупністю вироків у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі, із зарахуванням в строк призначеного покарання частково відбуте ним покарання до вступу даного вироку в законну силу за попереднім вироком Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2020 року,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання ОСОБА_8 за цим вироком, а також за вироками Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.04.2018 року, Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2020 року та Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 року частково приєднано невідбуте ним покарання за вказаними вироками та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою залишено без змін.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахується з моменту затримання, а саме з 03.10.2022 року.
Зараховано ОСОБА_8 у строк відбутого покарання, строк його попереднього ув'язнення в період з 06.01.2018 року по 11.04.2018 року, з розрахунку один день позбавлення волі дорівнює одному дню попереднього ув'язнення.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні та стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати на залучення експертів для проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 2355,15 грн.
Згідно з оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.
15 жовтня 2018 року, в денний час доби, більш точний час не встановлено, ОСОБА_8 , умисно, повторно, із корисливих мотивів, шляхом обману, з метою заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 , зобов'язався перед останньою виконати в її квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ремонтні роботи ванної кімнати, а саме відремонтувати стіни, підлогу, стелю, покласти нову стяжку, теплу підлогу та вирівняти стіни. Для чого, у якості передоплати, отримав від потерпілої ОСОБА_9 4000 грн., фактично не маючи наміру виконувати будь-які взяті на себе зобов'язання перед останньою, так як вказані ремонті роботи не виконав, і отриманими шахрайським шляхом коштами розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілій матеріальну шкоду на суму 4000 грн.
В цей же день, о 13:20 год., ОСОБА_10 , діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою особистого збагачення та продовжуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 , знаходячись у приміщенні ТЦ «Епіцентр» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, вул. Небесної сотні, буд. 99, шляхом обману, вмовив потерпілу ОСОБА_9 передати йому чек на придбання чавунної ванни марки «Scadi» 150х70х3, з метою її зворотного повернення для подальшого заволодіння грошовими коштами останньої. Для чого, в цей же день, приблизно о 16:00 год., ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні вищевказаного гіпермаркету «Епіцентр», через касу магазину, здійснив повернення чавунної ванни марки «Scadi» 150х70х3, яку за 8200 грн. придбала ОСОБА_9 , тим самим неправомірно, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами потерпілої в сумі 8200 грн., які привласнив та розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на вказану суму, а всього спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 12200 грн.
Крім цього, 11.04.2019 року, в денний час доби, ОСОБА_8 , умисно, повторно, із корисливих мотивів, шляхом обману, з метою заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_11 , знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , зобов'язався перед останньою виконати в її квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ремонтні роботи, а саме: встановити електропроводку та замінити металопластикове вікно на балконі. Для чого, у якості оплати, отримав від потерпілої ОСОБА_11 48000 грн., фактично не маючи наміру виконувати будь-які взяті на себе зобов'язання перед останньою, так як вказані ремонті роботи не виконав, і отриманими шахрайським шляхом коштами розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілій матеріальну шкоду на суму 48000 грн.
Також, 01.05.2019 року, приблизно о 13:05 год., ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою особистого збагачення та продовжуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілої ОСОБА_11 , знаходячись у приміщенні ТЦ «Епіцентр» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, вул. Небесної сотні, буд. 99, шляхом обману, вмовив потерпілу ОСОБА_11 передати йому чек на придбання 2-ох дверних блоків під замовлення «Всі двері» № 1, з метою їх зворотного повернення для подальшого заволодіння грошовими коштами останньої. Для чого, наступного дня, 02.05.2019 року, приблизно о 11:30 год., ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні вищевказаного гіпермаркету «Епіцентр», через касу магазину, здійснив повернення 2-ох дверних блоків під замовлення «Всі двері» №1, які придбала ОСОБА_11 за 7789,10 грн., тим самим неправомірно, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами потерпілої в сумі 7789,10 грн., які привласнив та розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на вказану суму, а всього спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 55789,10 грн.
Не погоджуючись з вироком суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій не оскаржуючи вирок щодо кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини, просить змінити вирок в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, а також не застосування закону, який підлягав застосуванню та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, прокурор просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та вважати ОСОБА_8 засудженим за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком і покарання, призначеного вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 року, та остаточно призначити йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
Прокурор зазначає, що кримінальні правопорушення за оскарженим вироком ОСОБА_8 скоєні в період часу з 15.10.2018 року до 01.05.2019 року, тобто до постановлення попереднього вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 року.
Тому за вказаних обставин, прокурор вважає, що суд першої інстанції мав би застосувати ч.4 ст.70 КК України, однак необґрунтовано застосував ст.71 КК України та призначив ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироками Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.04.2018 року, Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2020 року та Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.02.2023 року, яке вже враховано при призначенні покарання на підставі ст.71 КК України за попереднім вироком від 02.02.2023 року.
В іншій частині заступник керівника прокуратури просив вирок залишити без змін.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , який не заявляв клопотання про участь у судовому засіданні апеляційного суду, та за відсутності потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення судового засідання не заявляли.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації прав учасників судового провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та просив її задовольнити; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку колегією суддів встановлені істотні порушення вимог КПК, які відповідно до положень ст.412 КПК, тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, з огляду на таке.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, у разі визнання особи винуватою зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і постановленні вироку відносно ОСОБА_8 суд першої інстанції не дотримався, що відповідно до положень п.3 ч.1 ст.409 КПК, тягне за собою скасування вироку.
Колегією суддів встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають у тому, що суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку не зазначив чіткої кваліфікації дій обвинуваченого.
Положеннями ч.1 ст.91 КК визначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Як свідчить зміст оскарженого вироку, за результатами судового розгляду обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, суд дійшов висновку про наявність в його діях інкримінованого складу кримінального правопорушення та визнав його винуватим за вказаною нормою кримінального закону.
Разом з цим, всупереч вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК, в мотивувальній частині вироку, суд чітко не сформував кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 , яка була визнана судом доведеною за результатами судового розгляду.
Суд першої інстанції лише зазначив, що ОСОБА_8 , повторно шляхом обману, заволодів грошовими коштами потерпілих ОСОБА_9 на загальну суму 12200 грн та ОСОБА_11 на загальну суму 55789,10 грн, а тому кримінальну відповідальність він повинен нести за ч.2 ст.190 КК України.
Однак вказаний виклад неможливо вважати належною кваліфікацією дій обвинуваченого, оскільки фактично унеможливлює повне розуміння встановленої судом кваліфікації дій обвинуваченого та наявності відповідних кваліфікуючих ознак частини статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнано обвинуваченого.
У зв'язку з відсутністю в мотивувальній частині вироку чіткого формулювання кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , вирок суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Допущені судом першої інстанції порушення вимог ст.374 КПК не можуть бути усунені шляхом зміни вироку, або ухвалення нового вироку апеляційним судом, оскільки відповідно до змісту мотивувальної частини оскарженого вироку суду, не вбачається чіткої кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , яка була встановлена судом першої інстанції за результатами судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд вважає, що відсутність в оскарженому вироку чіткого формулювання кваліфікації дій обвинуваченого, яка визнана судом доведеною за результатами судового розгляду, є порушенням прав обвинуваченого, які регламентовані ст.42 КПК, що в силу положень ст.412 КПК, також визнається апеляційним судом істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення безумовно є ключовим предметом дослідження під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Відсутність чіткої правової кваліфікації дій особи у вироку унеможливлює якісний захист особи.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржений вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст.ст.409, 412 КПК, а тому з урахування усіх порушень, встановлених під час апеляційного розгляду справи, вирок підлягає скасуванню.
Апеляційний суд вважає, що встановлені порушення, які були допущені судом першої інстанції при ухвалені вироку, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд враховує положення ч.1 ст.412 КПК, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас згідно положень п.1 ч.1 ст.415 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме верховенство права.
Відповідно ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому колегія суддів також виходить з положень ч.1 ст.9 КПК, з яких вбачається, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
В той же час, відповідно до положень ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи були порушені загальні засади кримінального провадження, а саме законність, то вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року встановлено, що «відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства», «не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції» (п.74).
Після ухвалення оскаржуваного вироку суду першої інстанції та під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 утримувався під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». Повернення обвинуваченого під контроль суду першої інстанції, з огляду на скасування вироку та призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції, складатиме певний період часу, який потребує застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема запобіжного заходу.
У згаданому рішенні у справі «Харченко проти України» ще в 2011 р. встановлено порушення ст. 5 Конвенції, коли «тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням» (п.74), а тому подібна обставина у справі щодо ОСОБА_8 вимагає судового врегулювання.
За змістом ст.ст. 176-178 КПК запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігання забезпечення виконання цією особою покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню ризиків, передбачених цими нормами.
Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу відносно обвинуваченого, апеляційний суд враховує його особу, який є раніше неодноразово судимим, не маючим міцних соціальних зв'язків, та той факт, що останній обвинувачується у вчинені декількох епізодів злочину.
Обставини, які б свідчили про зменшення ризиків, встановлених судом під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на думку колегії суддів під час апеляційного розгляду не зменшились, клопотань сторони захисту щодо наявності підстав та обставин, які б свідчили, що вказані ризики зменшились або відпали, в апеляційному суді не заявлені.
Окрім того, приймаючи до уваги характер вчинення злочину та покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, на даний час є доцільним продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою в межах строку передбаченого КПК, з метою забезпечення судового провадження та виконання завдань кримінального судочинства, а саме забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.
На підставі викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Частиною 2 та 3 ст. 415 КПК передбачено, що призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому доводи прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі мають бути перевірені під час нового розгляду кримінального провадження.
Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК України, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти порушення вимог кримінального процесуального закону, провести судове провадження у відповідності до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону, та забезпечить неухильне виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.03.2023 року, яким ОСОБА_8 засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, - скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження №12018161480002889 від 21.10.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 12.08.2023 року.
Копію ухвали направити на адресу ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4