15 червня 2023 року
м. Київ
Cправа № 910/21122/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Банаська О. О., Картере В. І.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
учасники справи:
представник АТ КБ "ПриватБанк" - Куценко О. В.,
представники інших учасників справи в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022
у складі колегії суддів: Отрюха Б. В., Пантелієнка В. О., Сотнікова С. В.,
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022
у складі судді Чеберяка П. П.
у справі за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність,
На розгляд Суду постало питання обґрунтованості заявлених кредитором грошових вимог у вигляді відсотків за неправомірне користування кредитом, які нараховані банком після звернення до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Обставини справи
І Кредитний договір №КЗVІАК00005978 від 11.05.2007
1. 11.05.2007 між Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк "Приватбанк" (в подальшому - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) було укладено кредитний договір №КЗVІАК00005978, за яким Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11.05.2007 по 11.05.2014 включно (в редакції додаткової угоди від 11.05.2007) у розмірі 56 806,78 дол. США на купівлю автомобілю ACURA RDX та сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0.84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, згідно з умовами яких сторони погодили умови збільшення відсоткової ставки, розміру пені, строку договору тощо.
2. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору в редакції додаткової угоди від 11.05.2007, банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11.05.2007 по 11.05.2014 включно.
3. Відповідно до п. 9 Договору застави сторони визначили, що заставна вартість предмета застави складає 358 550 грн.
4. 11.05.2007 в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №КЗVІАК00005978 між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна (зареєстрований в реєстрі №318), за яким боржник надав у заставу автомобіль марки ACURA RDX, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та Банк отримав право в разі невиконання боржником своїх зобов'язань, забезпечених заставою, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Пунктом 3 договору застави визначено максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою за договором - 358 550 грн.
5. З метою захисту порушеного права ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № КЗVІАК00005978 від 11.05.2007.
6. 10.08.2010 рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-1957/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № КЗVІАК00005978 від 11.05.2007 в розмірі 36 999,57 дол. США, що в еквіваленті становить 293 576,57 грн, а також судові витрати в розмірі 1 820 грн.
7. Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, 16.10.2012 рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська у справі №2/0417/7307/2012 присуджено до стягнення з ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 солідарно на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 10 000 грн та з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 3 219 грн судового збору.
ІІ Договір № SAMDN03000014354174 від 15.06.2007
8. 15.06.2007 між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDN03000014354174 за яким Банк відкрив боржнику картковий рахунок і видав клієнту платіжну картку із встановленим на нього кредитним лімітом.
9. ЗАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, видав клієнту картку із встановленим на неї кредитним лімітом, однак останній свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого у боржника виникла заборгованість.
10. 01.03.2013 заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/756/13-ц задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 45 460,59 грн та судовий збір у розмірі 454,61 грн.
11. Крім того, заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22.01.2016 у справі № 752/16098/15-ц задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 34 822,73 грн та судовий збір у розмірі 1 218 грн.
12. 12.04.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі №910/21122/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, керуючим реструктуризацією боргів боржника призначено арбітражного керуючого Юрченко О. М.
13. 28.04.2021 відповідне оголошення про відкриття щодо ОСОБА_1 провадження у справі про неплатоспроможність офіційно оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України за № 66373.
Подання заяви з грошовими вимогами до боржника
14. 28.05.2021, в межах строку, встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, від АТ КБ "ПриватБанк" до суду першої інстанції надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 11 166 213,60 грн, частина яких у сумі 358 550 грн є забезпеченими заставою майна боржника.
15. Заявлені кредитором вимоги складають:
15.1. заборгованість за кредитним договором №КЗVІАК00005978 від 11.05.2007 у тому числі:
- 1 087 770,70 грн - заборгованість за тілом кредиту,
- 1 673 847,31 грн - заборгованість за процентами,
- 70 094,90 грн - заборгованість з комісії (винагороди),
- 8 185 322,79 грн - заборгованість з пені,
- 1 820 грн - судовий збір за рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10.08.2011 у справі № 2-1957/2011,
- 13 219 грн - стягнуті грошові кошти за рішеннями Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16.12.2012 у справі № 2/0417/7307/2012.
Враховуючи те, що боржник не виконав рішення суду та продовжує порушувати строки повернення кредиту та процентів, що встановлені Кредитним договором, банк продовжив нараховувати відсотки та пеню, та, за твердженням АТ КБ "ПриватБанк", станом на 12.04.2021 у боржника за вищенаведеним договором наявна заборгованість перед банком (згідно з розрахунком заборгованості від 11.04.2021) у розмірі: 39 489,10 дол. США (еквівалент 1 087 770,70 грн) - заборгованість за тілом кредиту; 60 765,31 дол. США (еквівалент 1 673 847,31 грн) - заборгованість за процентами; 2 544,64 дол. США (еквівалент 70 094,90 грн) - заборгованість з комісії (винагороди); 297 149,97 дол. США (еквівалент 8 185 322,79 грн) - заборгованість з пені.
На думку Банку, він вправі нараховувати проценти за користування кредитними коштами до дати фактичного повернення боржником кредиту, як це прямо передбачене умовами Кредитного договору.
15.2. Також кредитором заявлено вимоги, які складають заборгованість за договором №SAMDN03000014354174 від 15.06.2007, у тому числі:
- 26 456,65 грн - заборгованість за тілом кредиту,
- 104 808,53 грн - заборгованість за процентами,
- 1 201,12 грн - заборгованість з комісії,
- 1 672,61 грн - загальний розмір судових витрат за рішеннями Голосіївського районного суду міста Києва.
Як зазначає АТ КБ "ПриватБанк", банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, видав клієнту картку із встановленим на неї кредитним лімітом, однак останній свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого у боржника виникла заборгованість в загальному розмірі 132 466,30 грн.
16. На підтвердження заявлених вимог кредитором до кредиторської заяви надано наступні документи та докази: копія кредитного договору №КЗVІАК00005978 від 11.05.2007 з додатковими угодами; копія договору застави №318 від 11.05.2007 з додатковою угодою; розрахунок заборгованості за договором №КЗVІАК00005978 від 11.05.2007; копія рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10.08.2011 у справі №2-1957/2011; копія рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.10.2012 у справі №2/0417/7307/2012; копія договору від 15.06.2007 №SAMDN03000014354174; копія банківської виписки за договором від 15.06.2007 №SAMDN03000014354174; розрахунок заборгованості за договором №SAMDN03000014354174 від 15.06.2007; копія заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2013 у справі №752/756/13 -ц; копія заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.01.2016 у справі №752/16098/15-ц.
17. За твердженням боржника та керуючого реструктуризацією заявлені кредитором вимоги, які складають донараховані поза межами строку кредитування суми основного боргу, комісії та пені є безпідставними та задоволенню не підлягають. Крім того, боржником також заявлено про пропущення кредитором строку позовної давності.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
18. 31.01.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/21122/20 визнано кредитором у справі №910/21122/20 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 , зокрема, АТ КБ "ПриватБанк" на суму 1 098 557,04 грн, з яких: 737 367,04 грн - вимоги другої черги, 2 640 грн - вимоги третьої черги, 358 550 грн - позачергово, як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника.
19. Суд першої інстанції погодився з позицією боржника та керуючого реструктуризацією щодо часткового визнання вимог АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № КЗVІАК00005978 від 11.05.2007 в розмірі 36 974,39 дол. США, що станом на день звернення до суду еквівалентно 1 018 274,70 грн, у тому числі в розмірі 358 550 грн, що забезпечені заставою майна боржника. При цьому судом враховано правову позицію у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
20. Таким чином, за висновком суду першої інстанції, вимоги Банку про стягнення процентів та пені після червня 2014 року (закінчення строку кредитування згідно п. 7.1. Договору, у редакції, викладеній у Додаткові угоді від 11.05.2007 до Договору) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Суд вказав про узгодженість такого висновку з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18.
21. Суд першої інстанції також погодився з позицією боржника та керуючого реструктуризацією щодо часткового визнання заявлених вимог за договором № SAMDN03000014354174 від 15.06.2007 в загальному розмірі 80 283,32 грн, які підтверджені заочними рішеннями Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2013 у справі № 752/756/13-ц та від 22.01.2016 у справі № 752/16098/15-ц.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
22. 14.09.2022 постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 910/21122/20 в частині визнання кредитором АТ КБ "ПриватБанк" скасовано частково та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги АТ КБ "ПриватБанк" у загальному розмірі 1 113 449,63 грн, з яких: 752 258,65 грн - вимоги другої черги; 2 640,98 грн - вимоги третьої черги, 358 550 - позачергово, як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника. В іншій частині кредиторських вимог відмовлено.
23. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги кредитора до ОСОБА_1 у загальному розмірі 36 974,39 доларів США, які підтверджені рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.08.2011 у справі № 2-1957/2011, в даному випадку є обґрунтованими, безспірними та такими, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника. Отже станом на день подання заяви до суду за курсом НБУ на 27.05.2021 (27,54 грн за 1 дол. США) заборгованість боржника перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором №КЗVІАК00005978 від 11.05.2007 становить 1 018 274,70 грн.
24. Посилання банку в апеляційній скарзі на необґрунтоване відхилення місцевим господарським судом безспірних вимог АТ КБ "ПриватБанк" на суму 1 820 грн судового збору, стягнутого рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.08.2011 у справі №2-1957/2011, судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки згідно з вказаним рішенням судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн було стягнуто солідарно з ТОВ "Українське Фінансове Агентство "Верус" в особі філії у Кіровському районі м. Дніпропетровська та ОСОБА_1 на користь держави, а не на користь АТ КБ "ПриватБанк".
25. Щодо відмови у визнанні заборгованості по процентах за користування кредитом та пені за несвоєчасне погашення заборгованості, яка утворилась станом на 12.04.2021, суд апеляційної інстанції вказав, що після звернення АТ КБ "ПриватБанк" з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на момент звернення із зазначеним позовом банк визнав, що настав строк виконання договору в повному обсязі, відтак право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припинилося, як наслідок кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак таких вимог АТ КБ "ПриватБанк" в даному випадку не заявлялось.
26. Оскільки вартість предмета застави, визначена сторонами договору застави, становить 358 550 грн, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки місцевого господарського суду, що вимоги банку є забезпеченими лише в частині вартості предмета застави на суму 358 550 грн, а залишок вимог на суму 659 724,70 грн вважається незабезпеченим (конкурсним) та підлягає включенню реєстру вимог кредиторів боржника згідно з черговістю.
27. Крім того, апеляційний господарський суд в цілому погодився з позицією місцевого суду щодо часткового визнання заявлених вимог за договором №SAMDN03000014354174 від 15.06.2007 лише в межах суми боргу, яка підтверджена заочними рішеннями Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2013 у справі №752/756/13-ц та від 22.01.2016 у справі №752/16098/15-ц, з огляду на відсутність підстав для подальшого нарахування процентів після настання строку виконання договору в повному обсязі у зв'язку зі зверненням до суду з відповідними позовами про дострокове стягнення всієї суми кредити.
28. Апеляційний господарський суд вказав, що місцевий господарський суд залишив поза увагою суми стягнутого з боржника на користь АТ КБ "ПриватБанк" судового збору за відповідними заочними рішеннями Голосіївського районного суду міста Києва, а тому вимоги по сплаті судового збору у розмірі 454,61 грн згідно з рішенням від 01.03.2013 у справі №752/756/13-ц та у розмірі 1 218 грн згідно з рішенням від 22.01.2016 у справі №752/16098/15-ц є обґрунтованими, доведеними та безспірними, а відтак підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.
29. Також, колегія суддів вказала, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки та не відображено в мотивувальній частині ухвали мотивів визнання чи відхилення заявлених банком вимог на суму 10 000 грн заборгованості та 3 219 грн судового збору згідно з рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16.10.2012 у справі №2/0417/7307/2012, які суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими.
30. Крім того, апеляційним судом також встановлено невідповідність (зменшення на 0,98 грн) резолютивної частини ухвали в частині визнання вимог банку, включених до третьої черги (2 640 грн), встановленим у мотивувальній частині висновкам, оскільки згідно з рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01.03.2013 у справі №752/756/13-ц заборгованість зі штрафу складає у сукупності 2 640,98 грн.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
31. 12.10.2022 АТ КБ "ПриватБанк" надіслало на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 910/21122/20 у частині відхилених грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11.05.2007 № К3VIAK00005978, у цій частині прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 у загальному розмірі 10 000 581 грн.
32. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає про неврахування при розгляді грошових вимог Банку існування розмежування понять "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами" у взаємозв'язку із статтями 1048, 1050, 625 Цивільного кодексу України - судами не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 903/191/19, від 10.11.2020 у справі № 903/802/18, від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, що кореспондується з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
33. При цьому, відносно Кредитного договору № КЗУІАК00005978 від 11.05.2007, Банк вказує, що пунктом 7.4. кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту, останній сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 1,68% на місяць (тобто - 20,16% річних). Додатковою угодою від 30.10.2008 змінено ставку на - 2,10% на місяць (25,2% річних). Тобто, проценти, які нараховуються за підвищеною відсотковою ставкою (2,10% на місяць - 25,2% річних) у разі порушення зобов'язань за кредитним договором охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, на думку скаржника, є помилковими висновки суду першої та апеляційної інстанції про відхилення грошових вимог Банку у вигляді нарахувань здійснених після звернення до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки Банк має право на захист своїх прав шляхом нарахування процентів за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
34. Скаржник стверджує, що правові висновки Верховного Суду, на які він посилається в касаційній скарзі вказують на те, що кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами; такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України; звернення позивача до суду про дострокове стягнення суми кредитних коштів не свідчить про припинення дії кредитного договору.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
35. 06.12.2022 до Верховного суду від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли пояснення, в яких боржник стверджує про безпідставність вимог банку та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
В. Провадження в суді касаційної інстанції
36. 21.10.2022 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/21122/20. Призначено розгляд справи за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" у відкритому судовому засіданні на 01.12.2022.
37. 01.12.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.01.2023.
38. 12.01.2023 ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у справі №910/21122/20 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 до оприлюднення Великою Палатою Верховного Суду повного тексту рішення у справі № 910/4518/16.
39. 28.04.2023 ухвалою Верховного Суду поновлено касаційне провадження у справі № 910/21122/20 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15.06.2023.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
41. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині відхилення грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11.05.2007 № К3VIAK00005978 у загальному розмірі 10 000 581 грн.
42. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами не враховано, що визначені пунктом 7.4. кредитного договору проценти є процентами за неправомірне користування боржником грошовими коштами, які охоплюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.
43. Отже, на розгляд Суду постало питання обґрунтованості грошових вимог Банку до боржника в частині процентів, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість, які обґрунтовані Банком положеннями п. 7.4. кредитного договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
44. Вирішуючи поставлене питання, колегія суддів Верховного Суду звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, до оприлюднення якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.
45. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
46. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
47. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
48. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
49. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
50. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
51. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
52. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
53. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
54. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
55. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
56. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
57. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
58. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
59. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
60. Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.
61. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
62. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
63. На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
64. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
65. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
66. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
67. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
68. Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
69. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
70. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
71. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
72. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
73. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
74. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
75. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
76. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
77. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 122, 123).
78. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на постанову Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, в якій, здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови). Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за "користування кредитом", а є відповідальністю за порушення зобов'язання, та погодили їх розмір.
79. У цій справі, відмовляючи у визнанні грошових вимог Банку до ОСОБА_1 у частині заявлених Банком процентів, які нараховані після звернення банком до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитом, суди виходили з того, що після вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору. Тобто право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припинилося, як наслідок кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
80. Такий висновок судів попередніх інстанцій є вірним та узгоджується із наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України "за користування кредитом" та процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання.
81. Однак, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було враховано, що сторони кредитного договору можуть узгодити в самому договорі сплату процентів річних за прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України (п. 76 цієї постанови, п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).
82. За висновку судів, що Банк має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак, таких вимог АТ КБ "ПриватБанк" не заявлялось, судами не враховано твердження банку в заяві з грошовими вимогами та апеляційній скарзі, що заявлені ним проценти за підвищеною ставкою на підставі п. 7.4. кредитного договору є такими, що охоплюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.
83. Суди першої та апеляційної інстанції, в порушення ч. 1 ст. 86 ГПК України, не дослідили та не надали оцінку умовам укладеного між Банком та боржником кредитного договору, зокрема п. 7.4 договору, на предмет узгодження сторонами сплати процентів річних за прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у певному розмірі.
84. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи АТ "ПриватБанк" наведені в судах першої та апеляційної інстанції не були очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів їх повного дослідження та надання їм належної оцінки. Водночас, наведені скаржником у касаційній скарзі аргументи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали та постанови знайшли підтвердження під час розгляду касаційної скарги.
85. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
86. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
87. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
88. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
89. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
90. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
91. Однак, ухвалені у даній справі ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11.05.2007 № К3VIAK00005978 не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами апеляційної інстанції допущено неповне з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
92. За таких обставин, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
93. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, належним чином дослідити та оцінити умови кредитного договору, на які посилається банк в своїй заві з грошовими вимогами до боржника, та встановити чи узгоджено сторонами кредитного договору певний розмір процентів за неправомірне користування позичальником кредитом, на які вправі розрахувати кредитор після вимоги про погашення кредиту та чи охоплюються такі проценти положеннями статті 625 ЦК України, отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для визнання АТ КБ "ПриватБанк" кредитором у даній справі на оспорювану ним суму.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
94. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
95. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга АТ "ПриватБанк" підлягає задоволенню частково, а прийняті у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвала Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 910/21122/20 у частині грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11.05.2007 № К3VIAK00005978 - скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В. Розподіл судових витрат
96. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 910/21122/20 в частині заявлених грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11.05.2007 № К3VIAK00005978 скасувати.
3. В цій частині справу № 910/21122/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді О. Банасько
В. Картере