07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 918/984/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Картере В.І.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представника Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" та керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Мельник І.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022
у справі № 918/984/21
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.11.2021, серед іншого, відкрито провадження у справі № 918/984/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Мельник Ірину Анатоліївну.
23.11.2021 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1
23.12.2021 до господарського суду від Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - Банк) надійшла заява з грошовими вимогами до боржника в розмірі 5 142 938,33 грн (з них: 3 113 839,52 грн - сума заборгованості за договором, 1 619 735,91 грн - заборгованість зі сплати пені, 135 362,90 грн - 3% річних, 274 000,00 грн - штраф).
Установлені судами фактичні обставини справи (щодо вимог Банку)
26.04.2007 між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №51/07/КЖ-Ф (далі - Кредитний договір), за яким боржник отримав кредит в сумі 45 000,00 доларів США з метою купівлі квартири.
26.04.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, боржник та Банк уклали договір іпотеки № 51/07/ІЖ-Ф (далі - Договір іпотеки), відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (далі - квартира АДРЕСА_3 ).
У подальшому Банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за вказаним Кредитним договором.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.12.2011 у справі №2-1145/11р позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку грошові кошти на загальну суму в 55 204,00 доларів США та 56 315 грн, з яких: 33 505,00 доларів США - строкова заборгованість за кредитом, 7 315,00 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 14 384,89 доларів США -прострочені відсотки, 42 615,31 грн - пеня за простроченими відсотками та кредитом, 13 700,00 грн - штраф у розмірі 5% від заставної вартості предмета за не страхування предмету іпотеки.
13.10.2021 приватним виконавцем Ярмошевич Н.О. відкрито виконавче провадження № 67140199, що підтверджується відповідною постановою.
19.10.2021 приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої описано та арештовано квартиру АДРЕСА_3 , що є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки та належить ОСОБА_1
01.11.2021 приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Згідно із висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна - квартири №15, що є предметом іпотеки, така вартість становить 772700,00грн.
Непогашена заборгованість за Кредитним договором стала підставою для заявлення Банком грошових вимог до боржника у справі про неплатоспроможність у розмірі 5 142 938,33 грн, з яких 772 700,00 грн (згідно оцінки за висновком суб'єкта оціночної діяльності) є забезпеченими, решта конкурсними.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Рівненської області від 14.04.2022, серед іншого, визнано вимоги забезпеченого кредитора Банку у загальному розмірі 1 660 389,97 грн, з яких: 893 203,09 грн - заборгованість за кредитом, 195 009,12 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 383483,91 грн - прострочені відсотки; 42 615,31 грн - пеня; 13 700,00 грн - штраф; 132 378,54 грн - 3% річних; включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, витрати Банку на оплату судового збору у розмірі 4 540,00 грн; решту вимог Банку в розмірі 3482548,36 грн відхилено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що визнані грошові вимоги Банку є заборгованістю боржника за Кредитним договором, що підтверджена чинним судовим рішенням. При цьому з огляду на не встановлення цим рішенням грошового еквіваленту в національній валюті України, суд дійшов висновку про визначення складу і розміру грошових вимог з урахуванням положень абзацу 6 пункту 5 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), тобто за курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника ОСОБА_1 (26,6588 грн/долар США станом на 23.11.2021).
Щодо заявлених Банком 1 619 735,91 грн пені та 274 000,00 грн штрафу суд дійшов висновку про часткове їх визнання у розмірах, підтверджених вищезазначеним судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання відповідно до статті 129-1 Конституції України, а саме 42 615,31 грн та 13700,00 грн відповідно. Відхиляючи решту зазначених вимог суд зауважив, що згідно абзацу 6 пункту 5 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" КУзПБ до розміру вимог забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Також судом визнано заявлені Банком у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимоги щодо 3% річних за несвоєчасно сплачену заборгованість за кредитом за період з 24.11.2018 по 21.11.2021 у розмірі 4 965,66 доларів США. Водночас здійснивши перерахунок заявлених 3 % річних, суд визначив такі вимоги у сумі 132 378,54 грн, відтак вимоги у розмірі 2 984,36 грн відхилив.
У іншій частині вимог щодо 1 642 143,40 грн основної заборгованості місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у їх визнанні з огляду на нарахування такої заборгованості після пред'явлення Банком до боржника вимоги про дострокове погашення кредиту у порядку, передбаченому положенням статті 1050 ЦК України.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги клопотання Банку про розподіл кредиторських вимог на забезпечені (в розмірі забезпечення) та конкурсні (як залишок непогашеної суми), оскільки воно суперечить вимогам пункту 5 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" КУзПБ, якими законодавець визначив тимчасові особливості процедури неплатоспроможності фізичної особи для окремих спірних правовідносин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 апеляційну скаргу Банку задоволено частково; змінено ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2021 у справі № 918/984/21 в частині визнання вимог забезпеченого кредитора Банку в загальному розмірі 1 660 389,97 грн шляхом викладення пункту 3 резолютивної частини цієї ухвали в такій редакції:
"Визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" в загальному розмірі 1 660 389,97 грн, з яких:
- 4 204,00 грн - відшкодовуються позачергово,
- 772 700,00 грн - забезпечені заставою майна боржника
- 120 503,09 грн заборгованість за кредитом - вимоги другої черги реєстру вимог кредиторів;
- 195 009,12 грн прострочена заборгованість за кредитом - вимоги другої черги реєстру вимог кредиторів;
- 383 483,91 грн прострочені відсотки - вимоги другої черги реєстру вимог кредиторів;
- 132 378,54 грн три відсотки річних - вимоги другої черги реєстру вимог кредиторів;
- 42 615,31 грн пеня - вимоги третьої черги реєстру вимог кредиторів;
- 13 700,00 грн штраф - вимоги третьої черги реєстру вимог кредиторів."
У частині включення до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, витрати на оплату судового збору Банку у розмірі 4 540,00 грн та в частині відмови решти вимог останнього у розмірі 3 482 548,36 грн ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2021 у справі № 918/984/21 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість грошових вимог Банку у визнаній їх частині в сумі 1 660 389,97 грн, втім зазначив про помилковість відмови у розподілі цих вимог на забезпечені та конкурсні.
У цьому питанні апеляційний суд дійшов висновку про визнання забезпеченими вимог Банку в розмірі вартості предмета застави (іпотеки), визначеної між кредитором та боржником у Договорі іпотеки, з урахуванням звіту про його оцінку, що становить 772 700,00 грн. Решта визнаних вимог на суму 887 689,97 грн, на переконання суду апеляційної інстанції, вважаються незабезпеченими та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у порядку черговості, визначеної частиною четвертою статті 133 КУзПБ.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо залишення без змін ухвали місцевого господарського суду в частині відмови у визнанні вимог банку на суму 3 482 548,36 грн (які є сумами, нарахованими як відсотки за кредит та як пеня і штраф після пред'явлення Банком до боржника вимоги про погашення боргу), суд апеляційної інстанції послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України) та в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання).
Окремо апеляційний суд відхилив посилання арбітражного керуючого на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19 з огляду на її нерелевантність обставинам цієї справи, у якій майновий поручитель є боржником в основному зобов'язанні.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, боржник - ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2022 у цій справі залишити в силі.
Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм з огляду на неповноту з'ясування обставин, зокрема щодо визначення розміру забезпечених грошових вимог Банку.
Обґрунтовуючи оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначив не врахування апеляційним судом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 15.05.2018 у справі № 902/492/17 та від 27.05.2021 у справі №916/1142/18, про застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо визначення обсягу вимог забезпеченого кредитора. Також посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19.
За змістом доводів у цій частині скаржник доводив, що підтверджені рішенням суду грошові вимоги Банку є забезпеченими на всю суму, а не на величину вартості предмету забезпечення. Відтак вважав, що суд першої інстанції правомірно визнав Банк забезпеченим кредитором у загальному розмірі його грошових вимог, що підлягають включенню до реєстру, а не лише в частині вартості заставного майна.
Також скаржник, здійснивши посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зазначив, що оскільки рішенням суду від 28.12.2011 у справі № 2-1145/11 було стягнуто заборгованість боржника за відсотками, що існувала на дату звернення Банком з позовною заявою, то подальше нарахування відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором за період з 29.11.2011 по 23.11.2021 є неправомірним, у зв'язку з чим відповідна грошова вимога в розмірі 59 023,37 доларів США є безпідставною.
Окремо скаржник вказав про незрозумілість включення до реєстру судом апеляційної інстанції вимог банку в сумі 4 204,00 грн як таких, що відшкодовуються позачергово.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Банк подав відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову - залишити без змін.
За змістом поданого відзиву Банк, заперечивши проти доводів касаційної скарги, вказав на обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду щодо визначення обсягу заставних вимог лише в частині вартості предмета іпотеки, що визначена сторонами Договору іпотеки та з урахуванням звіту про оцінку становить 772 700,00 грн.
Касаційне провадження
21.11.2022 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Банасько О.О., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду 10.01.2023 надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №918/984/21, призначено її до розгляду на 22.02.2023 о 11:00 год.
Ухвалами Верховного Суду від 20.02.2023 задоволено клопотання керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Мельник І.А. та Банку про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 918/984/21, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/4518/16, виготовлення та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.06.2022 передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених положеннями частини п'ятої статті 302 ГПК України, та з урахуванням різного підходу щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, свідченням чого є висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, а також беручи до уваги тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України.
При цьому правовідносини у справах № 910/4518/16 та № 918/984/21 є подібними, оскільки стосуються питання порядку та строку нарахування процентів за користування кредитом.
За результатом касаційного перегляду справи №910/4518/16 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 05.04.2023, повний текст якої було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 19.04.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 918/984/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; призначено її до розгляду на 24.05.2023 року о 11:30 год.
Ухвалами Верховного Суду від 22.05.2023 задоволено клопотання керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Мельник І.А. та Банку про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2023 оголошено перерву у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 до 07.06.2023 о 12:00 год.
У зв'язку із відпусткою судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023.
У судовому засіданні 07.06.2023 взяв участь у режимі відеоконференції представник Банку та керуючий реструктуризацією боргів боржника, які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов'язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явилися.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У касаційному порядку переглядається судове рішення, предметом розгляду якого була подана у справі про неплатоспроможність заява забезпеченого кредитора - Банку з грошовими вимогами до боржника, яким є фізична особа - ОСОБА_1 .
За частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.
Положеннями Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника-фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Статтею 1 КУзПБ визначено, що кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Відповідно до статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
Згідно з частиною першою статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Абзацами 2, 3, частини другої статті 45 КУзПБ передбачено, що забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України.
За змістом частини шостої статті 64 КУзПБ вбачається, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заява Банку з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 5 142 938,33 грн (з них: 3 113 839,52 грн - сума заборгованості за договором, 1 619 735,91 грн - заборгованість зі сплати пені, 135 362,90 грн - 3% річних, 274 000,00 грн - штраф) ґрунтується на вимогах за Кредитним договором з надання кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири.
При цьому Банком самостійно визначено забезпеченими вимоги у сумі 772 700,00 грн (згідно оцінки за висновком суб'єкта оціночної діяльності), решту - конкурсними.
Суд першої інстанції за результатом розгляду у попередньому засіданні заяви Банку з грошовими вимогами до боржника дійшов висновку про часткове визнання вимог у загальному розмірі 1 660 389,97 грн (з них: 893 203,09 грн - заборгованість за кредитом, 195 009,12 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 383 483,91 грн - прострочені відсотки; 42 615,31 грн - пеня; 13 700,00 грн - штраф; 132 378,54 грн - 3% річних), що підтверджені судовим рішенням. У визнанні решти вимог у сумі 1 642 143,40 грн суд відмовив через нарахування відповідної заборгованості після пред'явлення Банком до боржника вимоги про дострокове погашення кредиту.
Місцевим господарським судом відхилено клопотання Банку про розподіл кредиторських вимог на забезпечені та конкурсні, оскільки воно суперечить вимогам пункту 5 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" КУзПБ.
Переглянувши ухвалу суду першої інстанції у частині грошових вимог Банку, апеляційний суд погодився з висновками щодо розміру визнання таких вимог, однак вирішив за необхідне визначити обсяг їх забезпечення, а також черговість погашення у порядку частини четвертої статті 133 КУзПБ залежно від правової природи таких кредиторських вимог.
Установивши, що вартість предмета іпотеки, що визначена сторонами Договору іпотеки, з урахуванням звіту про його оцінку, становить 772 700,00 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги Банку є забезпеченими у вказаному розмірі вартості предмета забезпечення (іпотеки), натомість решта вимог на суму 887 689,97 грн, що підлягають визнанню, вважаються незабезпеченими.
За змістом доводів касаційної скарги боржник не погоджується з висновками апеляційного суду в частині визначення розміру забезпечених вимог з їх заявленого обсягу та в частині визнання грошових вимог зі сплати відсотків за користування кредитом.
Верховний Суд акцентує, оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо можливості/неможливості застосування до спірних правовідносин положень пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ з урахуванням практики Верховного Суду з цих питань, то правомірність застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм не є предметом касаційного дослідження.
Суд здійснює перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження.
Щодо правомірності висновків апеляційного суду в частині визначення обсягу забезпечених вимог Банку
Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції при визначенні розміру забезпечених вимог Банку до ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем та одночасно боржником в основному зобов'язанні, виходив з вартості предмета іпотеки, що визначена сторонами Договору іпотеки, з урахуванням звіту про його оцінку.
Обґрунтовуючи доводи в цій частині скаржник посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №902/492/17, згідно яких:
- визначення забезпеченого зобов'язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов'язань, зокрема статей 572, 575, 589 ЦК України, Законів України "Про заставу", "Про іпотеку" (пункт 8.4 постанови).
- господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором (пункт 8.25 постанови).
Однак, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанції наведених правових висновків, оскільки такі висновки про застосування статей 572, 575, 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу" та статті 7 Закону України "Про іпотеку" були зроблені Великою Палатою Верховного Суду у їх взаємозвязку із нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі, у якій розгляд вимог забезпеченого кредитора врегульовано нормами статті 45 КУзПБ.
Щодо доводів скаржника про не врахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19, касаційний суд зауважує на такому.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 з метою єдності та сталості судової практики щодо визначення розміру забезпечених вимог кредиторів дійшов висновку, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов'язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).
Відхиляючи посилання керуючого реструктуризації на вказану постанову Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19, апеляційний суд вірно зазначив про її нерелевантність обставинам цієї справи, у якій майновий поручитель є боржником в основному зобов'язанні.
Разом з тим, у вказаній постанові Верховний Суд мав намір відступити від висновку щодо застосування статті 45 КУзПБ у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 905/2028/16. Втім, встановивши, що у справі №905/2028/16 грошові вимоги забезпеченого кредитора були заявлені до особи, яка є одночасно боржником за основним зобов'язанням та майновим поручителем, тоді як у справі № 904/1360/19 - такі вимоги були заявлені до майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов'язанням, судова палата виснувала про відсутність правових підстав для такого відступу.
Отже, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 905/2028/16, є актуальними та підлягають врахуванню господарськими судами в порядку частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/16 аналіз частини другої статті 46 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави. Такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладений 15.05.2018 в постанові у справі №902/492/17, оскільки з набранням чинності КУзПБ (з 21.10.2019) порядок визначення забезпечених вимог було конкретизовано законодавцем в частині другій статті 45 Кодексу та визначено, що кредитор є забезпеченим лише в частині вартості предмета застави.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 910/638/20 (пункти 36.4-36.5) та від 13.12.2022 у справі № 905/3/21 (пункт 20).
Наведений правовий висновок підлягає врахуванню судом касаційної інстанції у цій справі у порядку частини четвертої статті 300 ГПК України, за якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (постанова від 13.12.2022 у справі № 905/3/21).
За таких обставин, колегія суддів зауважує, що подібність правового регулювання спірних правовідносин зумовлює необхідність урахування вищезазначених висновків Верховного Суду про застосування статті 46 КУзПБ у питанні розгляду грошових вимог кредитора до майнового поручителя, який є боржником в основному зобов'язанні.
У цій справі суд апеляційної інстанції визначив розмір забезпечених вимог Банку до ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем та одночасно боржником в основному зобов'язанні, у сумі вартості предмета іпотеки (772 700,00 грн), зазначеній у відповідному Звіті про його оцінку.
Поряд з цим, апеляційним судом належним чином не досліджено умов Договору іпотеки в частині погодження сторонами вартості предмета застави (іпотеки) та обсягу забезпечення, зокрема не надано правової оцінки визначеної пунктом 2.2 цього Договору заставної вартості предмету застави у сумі 274 000,00 грн; не здійснено належного мотивування висновку в частині визначення розміру вимог заставного кредитора саме в сумі оцінки предмета забезпечення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував вищезазначені правові висновки Верховного Суду щодо обсягу визначення забезпеченого зобов'язання, належним чином не надав оцінку змісту заяви Банку з грошовими вимогами до боржника, умов Договору іпотеки та інших матеріалів справи, серед іншого, й у контексті з'ясування договірної вартості предмету застави та наявності/відсутності заяви цього кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, що має значення для розгляду, визнання та визначення черговості таких грошових вимог у відповідності до вимог закону.
Без дослідження вищезазначених обставин справи та належної правової оцінки відповідних доказів, твердження суду в частині розміру забезпечених вимог Банку не можуть вважатися обґрунтованими, що, у свою чергу, свідчить про передчасність висновків про визначення черговості задоволення цих (позачергово) та інших вимог цього кредитора, що також є заборгованістю за Кредитним договором.
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Оскільки зазначеного судом апеляційної інстанції не зроблено, є підстави констатувати, що під час перегляду справи в апеляційному порядку допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Дійшовши такого висновку, колегія суддів погоджується з аналогічними доводами заявника касаційної скарги в цій частині.
Щодо правомірності висновків апеляційного суду за розглядом вимог в частині нарахування відсотків за користування кредитом
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Частиною першої статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Водночас, за частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, на які посилається скаржник.
Схожі за змістом висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (також наведеній скаржником у касаційній скарзі), згідно яких звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що Банк, подавши відповідний позов до суду про стягнення заборгованості за Кредитним договором, що підтверджено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.12.2011 у справі №2-1145/11, використав право вимоги повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень вказаного договору.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд визнав обґрунтованим нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами у сумі, що підтверджена судовим рішенням, а саме: 14 384,89 доларів США, що станом на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (згідно вимог абзацу 6 пункту 5 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" КУзПБ) в гривневому еквіваленті становить 383 483,91 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції, вірно врахувавши вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, визнав вимоги щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами виключно за період до звернення Банком із позовом до суду про дострокове стягнення кредиту.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про безпідставність грошових вимог в розмірі 59 023,37 доларів США у виді нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 29.11.2011 по 23.11.2021, адже такі вимоги судом апеляційної інстанції не визнавались, що підтверджується змістом оскаржуваної постанови.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції в частині розгляду вимог щодо заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами у повній мірі узгоджуються з наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 625, 1048, 1050 ЦК України, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, на які посилається скаржник.
Крім того, такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (до розгляду якої зупинялось касаційне провадження у цій справі), у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.
Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відтак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Ураховуючи зазначене та вірно враховані судом апеляційної інстанції правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не вбачає порушення цим судом норм матеріального та процесуального права у визнанні грошових вимог Банку щодо заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами у сумі 14 384,89 доларів США (в гривневому еквіваленті - 383 483,91 грн).
Водночас без належного дослідження обсягу визначення забезпеченого зобов'язання (що зазначено вище) висновки апеляційного суду про віднесення вимог із заборгованості з відсотків за користування кредитом з в силу пункту 2 частини четвертої статті 133 КУзПБ до вимог другої черги задоволення, колегія суддів вважає передчасними.
Щодо інших процесуальних порушень
Вимоги до змісту та форми постанови суду апеляційної інстанції містяться у статті 282 ГПК України.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з мотивувальної частини із зазначенням: б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
За змістом підпункту а) пункту 4 частини першої зазначеної статті постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з резолютивної частини із зазначенням висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.
Аналіз вищенаведених норм статті 282 ГПК України свідчить про те, що висновки апеляційного суду по суті вимог апеляційної скарги, зазначені у резолютивній частині постанови, повинні відповідати викладеним у мотивувальній частині цієї постанови доводам, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, та в цілому тим висновкам за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
З наведеного колегія суддів зважає на обґрунтованість доводів скаржника про порушення апеляційним судом норм процесуального права з огляду на відсутність мотивації суду у частині включення до реєстру вимог Банку в сумі 4 204,00 грн як таких, що відшкодовуються позачергово.
Крім того, колегією суддів взято до уваги, що у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційним судом зазначено, що: "Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити частково, змінити ухвалу в частині визнання вимог забезпеченого кредитора Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" в загальному розмірі 1 660 389,97 грн та в частині включення до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору у розмірі 4 540 грн. 00 коп. Прийняти в цій частині нове судове рішення з врахуванням розподілу вимог в порядку черговості. ".
Натомість у пункті 3 резолютивної частини цієї постанови зазначено: "В частині включення до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" у розмірі 4 540 грн. 00 коп. ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.04.2021 у справі №918/984/21 залишити без змін".
Наведене є свідченням невідповідності висновків мотивувальної частини судового рішення його резолютивній частині щодо включення витрат на оплату судового збору у розмірі 4 540,00 грн до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність.
Такі процесуальні порушення не є вагомими, проте у сукупності з наведеними вище порушеннями (норм процесуального права) щодо неповноти оцінки доказів та встановлення обставин у справі, а також неврахування висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах у цілому є свідченням того, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, визначеним статтею 236 ГПК України.
З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з'ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на допущене апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також ураховуючи обґрунтованість заявлених скаржниками підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Судові витрати
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 918/984/21 скасувати.
3. Справу № 918/984/21 в скасованій частині передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді О.О. Банасько
В.І. Картере