вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" червня 2023 р. Справа№ 910/9143/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.06.2023:
від позивача: О. Кологойда- адвокат;
від відповідача: М. Михалевич - адвокат;
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 (повний текст 15.03.2023) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 (повний текст 28.03.2023)
у справі № 910/9143/22 (суддя - Босий В.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "КІНТО"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 2 574 498,26 грн.
1. Короткий зміст заявлених вимог
Приватне акціонерне товариство «КІНТО» (надалі - ПАТ «КІНТО») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (надалі - ПАТ «Укрнафта») про стягнення 2 574 498,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов'язання з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 574 498,26 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «КІНТО» задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» частину чистого прибутку за 2020 рік в сумі: 11 950,11 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Казначейський»; 93 527,94 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій «КІНТО-Еквіті»; 1 076 988,40 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Індекс Української Біржі»; 127 538,10 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Достаток»; 145 960,27 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Народний»; 1 018 533,44 грн. - на рахунок в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, Непідприємницького товариства «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» (ідентифікаційний код 33058272).
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Приватного акціонерного товариства «КІНТО» судовий збір у розмірі 30 893 грн. 98 коп.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Приватного акціонерного товариства «КІНТО» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000 грн. 00 коп.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" 31.03.2023 (засобами поштового зв'язку) звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023. Також у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Кінто" відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.04.2023 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/9143/22, розгляд якої призначено на 16.05.2023.
20.04.2023 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який був прийнятий судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.
У судовому засіданні 16.05.2023 було оголошено перерву до 14.06.2023.
30.05.2023 через електронну пошту суду від апелянта надійшли письмові пояснення у даній справі.
14.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення у даній справі, до яких було долучено розрахунок витрат на правову допомогу від 31.05.2023.
У судовому засіданні 14.06.2023 були присутні представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Окрім цього просила стягнути витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Представник апелянта частково заперечував проти задоволення заяви про витрат на правову допомогу за розгляд апеляційної скарги, просив їх зменшити.
Справа була розглянута в розумний строк в розумінні ст. 6 Конвенції з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та перебої з електроживленням.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення, на думку апелянта, прийнято без повного врахування обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, які зводяться до наступного.
Так, за доводами скаржника, акціонери мають право отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства у форма дивідендів. Жодних інших виплат, крім дивідендів, зокрема, частини чистого прибутку за результатами розподілу чистого прибутку товариства чинним законодавством на користь акціонерів не передбачено та не врегульовано. Поняття дивідендів і чистого прибутку не є тотожними (посилається на норми статей 113, 116, 152, 158 ЦК України, Закон України «Про акціонерні товариства» як спеціальний закон, що встановлює спосіб і порядок управління акціонерним товариством, розподіл прибутку, отримання дивідендів тощо).
Апелянт зазначає, що прийняття рішення про розподіл прибутку і виплату дивідендів є виключною компетенцією загальних зборів ПАТ «УКРНАФТА». Тоді як зі змісту рішення загальних зборів ПАТ «УКРНАФТА» від 18.05.2021 не вбачається волевиявлення Товариства на розподіл дивідендів між акціонерами.
При цьому, скаржник зазначив, що хоча загальними зборами Товариства і було прийнято рішення про розподіл прибутку ПАТ «Укрнафта» в порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», проте дана стаття закону не містить порядку розподілу прибутку, а містить лише положення щодо виплати частини чистого прибутку на користь акціонерів, при тому, що право на отримання таких виплат акціонерами товариств жодним нормативним актом не передбачено. Норми статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» та підзаконні акти чітко і детально регулюють виплату дивідендів, чого не можна сказати про виплату частини чистого прибутку на користь акціонерів.
Апелянт посилається на висновок Верховного Суду в постанові від 25.01.2023 № 676/47/21 про незастосування нормативно-правового акту (закон, постанова і т.д.), положення якого не узгоджуються або суперечать ЦК України як універсальному кодифікованому акту у сфері цивільних правовідносин, пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів (ст.4 ШК України); невідповідність норми ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України» положенням Закону України «Про акціонерні товариства» та ЦК України.
Окрім цього, скаржник зазначив, що до предмету регулювання законів про державний бюджет не відноситься питання управління господарським товариством. Закон про Держаний бюджет України затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного року (посилається на статті 2, 40 Бюджетного кодексу України). Законом про державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, змінювати обсяг прав, передбачених законами України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами (посилається рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-п/2008 та від 27.02.2020 р. №3-рп/2020). Апелянт вважає, що суд не дотримався ч.6 ст. 11 ГПК України, застосувавши ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а не норми Конституції України як норми прямої дії, яким суперечить закон. При цьому апелянт не зазначає норму Конституції України, якій суперечить ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України».
Окрім цього, скаржник наголошує, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України» передбачено, що виплату частини чистого прибутку слід здійснити до 1 липня року, що настає за звітним. На думку апелянта, звітній рік тотожний бюджетному і календарному року з 1.01.2021 по 31.12.2021, а тому виплата частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення загальних зборів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 учасникам товариства, відмінним від держави, суперечить ст. 21 ЗУ «Про Державний бюджет за 2021 рік» в частині періоду, на який поширюється вказана стаття.
Також апелянт не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнуту судом першої інстанції (додатковим рішенням). Вважає його неспівмірним та необґрунтованим.
А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового - про відмову в позові повністю.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У поданому відзиві позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що принцип рівності всіх акціонерів як суб'єктів права власності закріпленого в ст. 13, 21, 22, 24, 41 Конституції України, ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства», пп. 2, п. 3.2 Статуту ПАТ «Укрнафта», які визначають, що кожного простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав. Права акціонера визначаються законом та статутом. ПАТ «Укрнафта» привілейованих акцій не випускало (п. 6.2 Статуту). Отже, всі акціонери ПАТ «Укрнафта» мають рівні права.
Позивач має рівні права з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та іншими акціонерами на отримання дивідендів за 2020 рік.
При цьому, представник позивача вказав, що не релевантним є посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду в постанові від 25.01.2023 року №676/47/21 (справа про зобов'язання привести у попередній стан і повернути земельні ділянки водного фонду), яка, до того ж, стосується відносин, які не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.
А тому позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, як необґрунтованої.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об'єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 №210/93.
Товариство є правонаступником державного підприємства - Виробничого об'єднання «Укрнафта». Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип та назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», Організаційно-правовою формою Товариства є акціонерне товариство. Товариство за типом є публічним акціонерним товариством.
Акціонерами ПАТ «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.
Статутний капітал ПАТ «Укрнафта» становить 13 557 127,50 грн. і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій.
Відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується відповідачем, Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача ПАТ «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція.
Тобто, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.
18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.
Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрнафта» рішення були оформлені протоколом № 31, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.
За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства».
По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: «Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із встановленими місцевим господарським судом обставинами, що позивач є компанією з управління активами та на підставі ч. 1 ст. 41, ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування», ст. 6, 34 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» діє від власного імені в інтересах учасників пайових інвестиційних фондів, які не є юридичними особами, а саме: Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Казначейський», Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій «КІНТО-Еквіті», Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Індекс Української Біржі», Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Достаток», Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Народний» та Непідприємницького товариства «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт».
Як вбачається з матеріалів справи, вказані особи є власниками простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта», а саме:
- Відкритому диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «КІНТО-Казначейський» належить 1 580 акцій;
- Відкритому спеціалізованому пайовому інвестиційному фонду акцій «КІНТО-Еквіті» належить 1 320 акцій;
- Закритому недиверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Індекс Української Біржі» належить 15 200 акцій;
- Інтервальному диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Достаток» належить 1 800 акцій;
- Інтервальному диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «КІНТО-Народний» належить 2 060 акцій;
- Непідприємницькому товариству «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» належить 14 375 акцій.
Позивач надав суду виписки про стан рахунків в цінних паперах акціонерів, в інтересах яких поданий даний позов, як станом на 18.05.2021 (тобто, дата прийняття рішення загальними зборами ПАТ «Укрнафта»), так і станом на 01.07.2021 (кінцева дата виконання вказаного рішення).
Так, згідно вказаних доказів Відкритому диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «КІНТО-Казначейський» належить 1 580 акцій, Відкритому спеціалізованому пайовому інвестиційному фонду акцій «КІНТО-Еквіті» - 1 320 акцій, Закритому недиверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Індекс Української Біржі» - 15 200 акцій, Інтервальному диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «Достаток» - 1 800 акцій, Інтервальному диверсифікованому пайовому інвестиційному фонду «КІНТО-Народний» - 2 060 акцій, Непідприємницькому товариству «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» - 14 375 акцій.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
Пунктами 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Тобто, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок виплатити акціонеру дивіденди у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.
Пунктом 6.18 Статуту Товариства визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, як вказувалось раніше, 18.05.2021 загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрнафта» по питанню № 13 порядку денного прийнято рішення: «Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.
При цьому саме загальні збори ПАТ «Укрнафта» в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021, визначивши спосіб розпорядження прибутком цієї юридичної особи в порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
З огляду на вказане, акціонери ПАТ «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072,00 грн., що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов'язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».
Зокрема, 26.05.2021 на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол №31 від 18.05.2021) та рішення правління ПАТ «Укрнафта» від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) позивач склав та направив поштовим повідомленням на адресу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072, 00 грн. частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій НАК «Нафтогаз України» в статутному фонді ПАТ «Укрнафта».
Відтак, відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку НАК «Нафтогаз України» до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений абз. 2 статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).
Таким чином, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн. (1 921 167 072,00 грн./27 114 256 акцій, що належить НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»).
Щодо доводів апелянта, що акціонери мають право отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства у форма дивідендів, тоді як інших виплат, зокрема, частини чистого прибутку за результатами розподілу чистого прибутку товариства чинним законодавством на користь акціонерів не передбачено та не врегульовано. Оскільки поняття дивідендів і чистого прибутку не є тотожними (посилається на норми статей 113, 116, 152, 158 ЦК України, Закон України «Про акціонерні товариства» як спеціальний закон, що встановлює спосіб і порядок управління акціонерним товариством, розподіл прибутку, отримання дивідендів тощо). Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи через наступне.
Так, порядок розподілу прибутку здійснюється з урахуванням вимог, передбачених законом (пп. 12 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства», пп. 16 п. 9.1.6 Статуту ПАТ «УКРНАФТА»).
Тоді як чистий прибуток, одержаний після здійснення розрахунків, визначених п. 8.1 Статуту, залишається у повному розпорядженні Товариства, яке відповідно до Статуту на власний розсуд та у своїх інтересах і інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше (п. 8.2 Статуту ПАТ «Укрнафта»). Розподіл прибутку здійснюється за рішенням загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та статуту (п. 8.3 Статуту ПАТ «Укрнафта»).
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що аналіз вищевказаних норм ЦК України, Закону «Про акціонерні товариства» та положень Статуту ПАТ «Укрнафта», свідчить, серед іншого, про право акціонера брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати частину чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності товариства за звітній період (рік).
Так, позиція апелянта, що дивіденди є специфічною формою винагороди і виплачуються тільки учасникам акціонерних товариств спростовується, зокрема, ст. 5, 26 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», які передбачають право учасників ТОВ, ТДВ, с/г кооперативів брати участь в розподілі прибутку товариства і отримувати дивіденди.
При цьому, позиція апелянта, що спеціальний закон, який регулює порядок розподілу чистого прибутку ПАТ «Укрнафта» є Закон України «Про акціонерні товариства» - є помилковою, оскільки особливий порядок розподілу прибутку і збитків для таких товариств як ПАТ «Укрнафта» (господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків) регулюється ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об?єктами державної власності» та Законом України про державний бюджет на відповідний рік, зокрема, ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Отже, на ПАТ «Укрнафта» поширюється дія Закону України «Про управління об?єктами державної власності», абзацу 2 статті 21 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», які є спеціальними щодо норм Закону України «Про акціонерні товариства». А тому доводи скаржника про необхідність застосування положень ЦК України та ЗУ «Про акціонерні товариства» як спеціального законодавства є помилковими. В цій частині суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника з посиланням на правові висновки, зазначені в постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 676/47/21, оскільки обставини даної справи (предметом якої були вимоги про зобов'язання привести у попередній стан і повернути земельні ділянки водного фонду) не є релевантні обставинам даної справи, а тому не підлягають до застосування на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Спеціальні норми передбачають імперативний обов?язок ПАТ «Укрнафта» приймати рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним періодом, а в разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня, сплачувати до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним періодом.
Таким чином, вказаним законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.
Відповідач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заперечував, що рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, не приймалося.
Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним. В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта та враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що абзац 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» відповідає нормам Конституції України, оскільки гарантує рівне право всім акціонерам ПАТ «Укрнафта» як суб?єктам права власності на акцій на отримання пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі товариства частини чистого прибутку ПАТ «Укрнафта» за 2020 рік в однаковому розумінні, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, і в один строк - до 1 липня 2021 року.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 року по справі №3-313/2019 (7438/19), встановлено, що неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується «іншим учасника товариства». Тобто неконституційність полягає саме у цій дискримінаційній практиці. Так, у цьому рішенні вказано «Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки визначаючи правові основи управління об'єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів».
Отже, Конституційний Суд України визнав неконституційним не перерозподіл частини чистого прибутку на користь Держави як такий, а дискримінаційний розподіл, коли не передбачається вимога спрямування частини чистого прибутку на користь інших учасників товариства.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що норма абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» жодним чином не здійснює неконституційне втручання у права власності відповідача як акціонерного товариства.
Таким чином, доводи апелянта про те, що положення ст. 21 ЗУ «Про Державний бюджет за 2021 рік» суперечать в частині періоду, на який поширюється вказана стаття, відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із наданим позивачем розрахунком частини чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає стягненню з ПАТ «Укрнафта»: на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Казначейський», у розмірі 11 950,11 грн.; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій «КІНТО-Еквіті», у розмірі 93 527,94 грн.; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Індекс Української Біржі», у розмірі 1 076 988,40 грн.; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Достаток», у розмірі 127 538,10 грн.; на рахунок, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «КІНТО-Народний», у розмірі 145 960,27 грн.; на рахунок Непідприємницького товариства «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» у розмірі 1 018 533,44 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «КІНТО» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Окрім рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023, апелянтом також оскаржується додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/9143/22.
Так, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Приватного акціонерного товариства «КІНТО» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн заявником надано суду: договір про надання правової допомоги №153-АО/2019 від 29.07.2019, укладений між ПАТ «КІНТО» (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Інтеракціо» (виконавець), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати правову допомогу замовнику на підставах, в порядку і обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її у встановленому цим договором порядку; додаткову угоду від 01.09.2022 до вказаного договору, яка визначає порядок оплати правової допомоги щодо захисту прав та законних інтересів учасників пайових, корпоративних інвестиційних фондів та недержавного пенсійного фонду, які є акціонерами ПАТ «Укрнафта», і від імені та в інтересах яких діє замовник, пов'язаних із стягненням частини чистого прибутку ПАТ «Укрнафта» за 2020 рік, розподіленого за рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 (протокол №31 від 18.05.2021) відповідно до ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1159377; розрахунок витрат на надання правової допомоги від 06.02.2023, що є актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) по першій інстанції по справі №910/9143/22 до договору про надання правової допомоги №153-АО/2019 від 29.07.2019 та додаткової угоди від 11.01.2022.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
За приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що в суді першої інстанції відповідач не довів неспівмірності витрат заявлених позивачем, не надав доказів невідповідності вартості надання аналогічних юридичних послуг іншими адвокатами.
А тому враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет (стягнення 2 574 498,26 грн) та підстави позовних вимог, обсяг наданої адвокатом позивачу правової охорони, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката в суді першої інстанціїє співрозмірними з виконаною адвокатом роботою щодо представлення інтересів ПАТ «КІНТО» у даній справі, а тому вбачає за можливе витрати у розмірі 24 000,00 грн. покласти на відповідача.
Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат в розмірі 8 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Так, до відзиву на апеляційну скаргу адвокат надав розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн, тоді як в подальшому (до письмових пояснень долучив інший розрахунок) просив стягнути 8 000,00 грн. У наданому (пізніше) розрахунку позивач зазначає, що у розрахунку, який сторони визнали актом приймання-передачі виконаних робіт, вказано наступний перелік наданих послуг: складання і одання відзиву на апеляційну скаргу - 2000,00 грн (1 документ); письмові пояснення по справі, збір та аналіз матеріалів судової практики - 2000,00 грн (1 документ); участь в судовому засіданні - 4000,00 грн (2): за судове засідання 16.05.2023 та 14.06.2023.
Так, в частині стягнення витрат за надані послуги адвокатом в частині подання відзиву на апеляційну скаргу та участь адвоката в судовому засіданні 16.05.2023 в розмірі 4 000,00 грн - суд апеляційної інстанції вважає їх обґрунтованими.
Тоді як витрати за подання письмових пояснень в розмірі 2 000,00 грн та за участь у судовому засіданні (14.06.2023) 2 000,00 грн (а всього - 4 000,00 грн) суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими лише частково.
Суд апеляційної інстанції враховує, що пояснення, подані адвокатом позивача 30.05.2023, частково поглинаються відзивом на апеляційну скаргу. Щодо участі адвоката Кологойди О.М. на судових засіданнях (2 судодні), суд апеляційної інстанції зазначає, що 14.06.2023 за участю вказаного адвоката відбулось судове засідання 14.06.2023 у даній справі (головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Сулім В.В., Майданевич А.Г.), та у справі № 910/9326/22 (головуючий суддя - Сулім В.В., судді - Коротун О.М., Майданевич А.Г., на якому було ухвалено постанову). При цьому у справі № 910/9326/22 було повністю задоволено заяву про стягнення судових витрат в розмірі 5000,00 грн, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції. Разом з цим, в указані 5 000,00 грн вже увійшли 2 000,00 грн за судодень (14.06.2023) в аналогічній справі.
А тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягнення вартості наданих послуг з представництва адвокатом інтересів позивача 14.06.2023 у даній справі (з урахуванням участі у судовому засіданні по аналогічній справі № 910/9326/22) у розмірі 2 000,00 грн та 2000,00 грн за пояснення (які частково поглинаються відзивом на апеляційну скаргу) не відповідає критерію розумності. В цій частині суд апеляційної інстанції приймає заперечення представника іншої сторони та зменшує розмір таких витрат на 50%. Тобто стягненню підлягає в цій частині сума в розмірі 2 000,00 грн.
Таким чином, дослідивши та оцінивши обґрунтованість заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткові заперечення відповідача щодо розміру заявлених судових витрат, суд апеляційної інстанції вважає справедливим та розумним задовольнити подану заяву позивача частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн. правової допомоги за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, на підставі ст. 2, 74-80, 126, 129, 244, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін.
9. Судовий збір
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/9143/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/9143/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Заяву Приватного акціонерного товариства «КІНТО» про розподіл витрат на професійну правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Приватного акціонерного товариства «КІНТО» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25-Б; ідентифікаційний код 16461855) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
6. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.
7. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.06.2023.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім