Провадження № 6/754/166/23
Справа № 2-4546/09
Іменем України
16 червня 2023 року м.Київ
Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого-судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , стягувач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», заінтересована особа: приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Фесик Марія Олексіївна, про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у цивільній справі № 2-4546/2009, -
Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з заявою про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у цивільній справі № 2-4546/2009.
Свої вимоги заявники мотивують тим, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 16.12.2009 року у справі № 2-4546/2009 стягнуто з них солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу в розмірі 934 577,20 грн., 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на ІТЗ, а всього 936 397,20 грн. Згідно ухвали Апеляційного суду м.Києва від 12.05.2010 року вказане рішення набрало законної сили. На виконання даного рішення 27.11.2012 року Деснянським районним судом м.Києва було видано виконавчі листи щодо кожного з солідарних боржників із встановленням строку їх пред'явлення до 13.05.2013 року. Вказані виконавчі листи знаходяться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик М.О.
Як зазначають заявники, при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження стало відомо, що виконавчі документи вперше пред'явлено до виконання до Деснянського РВ ДВС ГТУЮ у м.Києві у 2013 році, тобто пред'явлені до виконання після закінчення встановленого законом річного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Так, виконавчі провадження про стягнення коштів з них були відкриті 02.07.2013 року (ВП № 38659157 та ВП № 38658518) і на вказану дату строк для пред'явлення виконавчих листів сплив 13.05.2013 року і суд ці строки не поновлював. Крім того, заявники вважають, що стягувач звернувся до суду із заявою про видачу виконавчих листів після закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання і такий строк складає 1 рік, виходячи із п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ № 2677-VІ «Про внесення змін до ЗУ «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що набрав чинності 09.03.2011 року, а також правовій позиції, викладеній у постанові від 20.01.2016 року судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у справі № 6-711цс15.
Заявники вказують і на те, що виконавчі листи перебували у державних виконавців протягом 8 років без виконання та неодноразово повертались стягувачу, проте дії по поверненню виконавчих листів стягувачу не мають правового значення на переривання строку виконавчої давності. Крім того, повернення виконавчого листа за п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року (із змінами та доповненнями) щодо ОСОБА_1 було здійснено 22.12.2014 року. Наступне звернення 20.01.2016 року у будь-якому разі здійснено поза межами річного строку, встановленого ст.22 вказаного ЗУ, що була чинна до 05.10.2016 року.
Посилаючись на викладене, заявники вважають, що пред'явлення виконавчих листів до виконання вже після закінчення строку на їх пред'явлення має наслідком визнання їх такими, що не підлягають виконанню за наявності відкритого виконавчого провадження за виконавчим листом, строк пред'явлення якого на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження вже закінчився, в зв'язку із чим просять задовольнити їх вимоги та визнати виконавчі листи по справі №2-4546/2009 року, видані 27.11.2012 року Деснянським районним судом м.Києва, про стягнення з них на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми боргу в розмірі 934 577,20 грн., 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на ІТЗ, а всього 936 397,20 грн., що перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик М.О. - такими, що не підлягають виконанню.
Заявники, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, надавши заяву, відповідно до якої вони підтримують обставини, викладені у заяві та просять здійснити розгляд справи в їх відсутність.
Представник стягувача Майтапова В.Ю. в судове засідання не з'явилась, надавши суду заяву про розгляд справи без участі представника АТ «Райффайзен Банк», а також письмові пояснення. У даних поясненнях представник стягувача заперечує проти заяви, вказуючи на те, що строк пред'явлення виконавчих листів становить 3 роки - до 13.05.2013 року. Крім того, виконавчі листи про стягнення із заявників коштів на користь стягувача неодноразово пред'являлись до виконавчої служби і сумнівів у державних та приватних виконавців щодо строку дії виконавчого листа не виникало. Також представник стягувача вказала на те, що заявники з 2013 року не звертались до суду за захистом своїх прав щодо невірного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та послалась на положення ч.4 ст.267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності.
Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що рішення суду на даний час не виконано, а заявниками не доведено та не обґрунтовано, що виконавчі листи були видані помилково або вони виконали рішення, представник стягувача просить відмовити в задоволенні даної заяви.
Заінтересована особа - приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Фесик М.О. в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, відзив чи пояснення на заяву не надала, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч.3 ст. 443 ЦПК України, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви, а тому суд вважає за можливе розглянути заяву у відсутність учасників справи та інших осіб.
У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 16.12.2009 року у справі № 2-4546/2009 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу в розмірі 934 577,20 грн., 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на ІТЗ, а всього 936 397,20 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 12.05.2010 року вказане рішення суду в частині стягнення з боржників заборгованості залишено без змін.
На виконання вищевказаного судового рішення 27.11.2012 року Деснянським районним судом м.Києва видано виконавчі листи із зазначенням терміну пред'явлення до виконання до 13.05.2013 року.
З відміток на виконавчих листах, боржниками за якими є заявники, 18.05.2013 року та 04.06.2013 року вказані виконавчі листи повертались стягувачу на підставі п.6 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХIV (далі - Закон № 606-ХIV), що передбачає відмову у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
Згідно даних АСВП, листів Деснянського ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) від 18.05.2022 року та від 19.05.2022 року, а також копій відповідних постанов державного виконавця, 02.07.2013 року старшим державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві Жиглій В.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 38659157 з виконання виконавчого листа №2-4546, виданого 27.11.2012 року, відносно боржника ОСОБА_1 , а також постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 38658518 з виконання виконавчого листа №2-4546, виданого 27.11.2012 року, відносно боржника ОСОБА_2 .
Заявники просять задовольнити їх вимоги, посилаючись на те, що відкриття виконавчого провадження 12.07.2013 року було здійснено на підставі виконавчих листів, строк пред'явлення яких сплив, а також подальше пред'явлення виконавчого листа відносно ОСОБА_1 до виконання у 2016 році також за спливом вказаного строку.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо до суду на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 14 ЦПК України 2004 року та статті 18 чинної редакції ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
У пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року Європейський суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду" .
У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в інформаційному листі від 01 липня 2015 року «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах», у зв'язку з відсутністю чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
При вирішенні даного спору суд керується положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, що втратив чинність з 05 жовтня 2016 року, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-XVIII - у відповідних редакціях, які були чинними на момент виникнення правовідносин між сторонами.
Так, у відповідності до пункту 1 частини першої, пункту 1 частини другої статті 21 Закону № 606-ХIV (в редакції чинній на час набрання рішенням суду у справі № 2-4546/2009 законної сили), виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадку, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його поновлення.
Дійсно, рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16.12.2009 року у справі № 2-4546/2009 набрало законної сили 12.05.2010 року. Виконавчий лист за вказаним судовим рішенням мав бути пред'явлений до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили, тобто до 12.05.2013 року.
Проте, суд зауважує, що на час набрання рішенням суду законної сили та на час видачі виконавчого листа на виконання рішення суду діяли різні редакції Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Виконавчі листи видано 27.11.2012 року після набрання чинності 09.03.2011 року новою редакцією виказаного Закону України.
Так, відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону № 2677-VІ, що набрала чинності 09.03.2011 року), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції, строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
При цьому, згідно з пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2677-VІ, який набрав чинності з 09 березня 2011 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.
Дана норма діяла у період з 9 березня 2011 року по 5 жовтня 2016 року, у відповідності до Закону України №2677-VI від 4 листопада 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України, щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень суду та інших органів (посадових осіб)» та Закону України № 1403-VIII від 2 червня 2016 року.
Поширення дії норм Закону № 2677-VІ на правовідносини щодо пред'явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа. Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред'явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-711цс15.
Встановлено, що виконавчі листи суд видав 27.11.2012 року, тобто після набрання чинності Законом № 2677-VІ, тому строк пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання необхідно визначати цим Законом і він становить один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили (12.05.2011 року).
Із урахуванням встановлених обставин та правової позиції Верховного Суду України, зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред'явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.
Питання щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі його пропуску є виключною компетенцією суду. До повноважень державного виконавця не входить вирішення питання про поновлення пропущеного стягувачем строку при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 02.07.2013 року (дату відкриття виконавчих проваджень) стягувач до суду із заявами про поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання не звертався, а звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» у 2019 році про видачу дублікату виконавчого листа відносно боржника ОСОБА_3 та поновлення строку для пред'явлення його до виконання залишено без задоволення.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав та обставин для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню у розрізі положень ст.432 ЦПК України. Доводи представника стягувача, викладені у письмових поясненнях, судом відхиляються з вищенаведених підстав, а її посилання на норми ч.4 ст.267 ЦК України в даному випадку є помилковими, оскільки зазначене питання розглядається в порядку контролю за виконанням судового рішення, передбаченого ЦПК України, тому також не можуть бути враховані судом.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі матеріали в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що вимоги заяви про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 80, 259, 353-355, 431, 432 ЦПК України, ст.ст.34, 39 Закону України "Про виконавче провадження", суд, -
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , стягувач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», заінтересована особа: приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Фесик Марія Олексіївна, про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у цивільній справі № 2-4546/2009 - задовольнити.
Визнати виконавчі листи по справі №2-4546/2009, видані 27 листопада 2012 року Деснянським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 934 577,20 грн. заборгованості за кредитом, 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Фесик Марії Олексіївни - такими, що не підлягають виконанню.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: