Дата документу 09.06.2023Справа № 645/4903/20
Провадження № 1-кп/554/18/2023
Іменем України
09 червня 2023 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участі:
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
потерпілого ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220460001020 по обвинуваченню
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта вища, не одруженого, не працюючого, не судимого
та
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_2 , громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого в філії «УГВ-Сервіс» АТ «Укргазвидобування», не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
10 травня 2020 року, приблизно о 02 годині, обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , перебуваючи поблизу буд. № 264-н по Салтівському шосе в м. Харкові, діючи умисно, групою осіб, на ґрунті неприязних відносин, які раптово виникли, внаслідок конфлікту, нанесли потерпілому ОСОБА_6 не менш, ніж тридцять ударів кулаками обох рук та ногами в ділянки тулуба та голови останнього, спричинивши йому згідно висновків судово-медичних експертизи № 12-14/391-А/20 від 09 липня 2020 року та № 12-14/495-А/20 від 16 липня 2020 року наступні тілесні ушкодження:
голови - черепно-мозкова травма: синці і садна голови, забиті рани в області лівої надбрівної дуги, верхньої губи, слизистої оболонки лівої щоки, множинні переломи кісток лицьового скелета із зсувом (уламкові переломи кісток носу, передніх відділів носової перегородки, чешуї лобової кістки, передньої і задньої стінок лобової пазухи і переднє-медіальних відділів верхніх стінок обох орбіт із зсувом, нижньої стінки правої орбіти з її деформацією і пролабуванням параорбітальної жирової клітковини в праву верхнє-щелепну пазуху), лінійний перелом в ділянці чешуї скроневої кістки справа, крововилив під тверду мозкову оболонку у вигляді пластинчатого субдурального крововиливу справа, забій головного мозку, яке кваліфікується, як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя;
кінцівок - закритий перелом шийки лівої плечової кістки без істотного зсуву, яке кваліфікується, як ушкодження середнього ступеню тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я.
Кваліфікація дій обвинуваченого судом
Суд кваліфікує дії кожного з обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.
Кваліфікуючи діяння обвинувачених за названою статтею КК України, суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Зважаючи на те, що в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження наявність в діянні обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 складу інкримінованого їм органами досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'яособи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, не знайшла свого об'єктивного підтвердження, обґрунтування чого буде наведено нижче, враховуючи, що така зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення покращує становище обвинувачених, суд вважає за необхідне кваліфікувати діяння кожного з них за ч. 2 ст. 121 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Допитані в ході судового розгляду справи обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , кожен окремо, вину у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення визнали частково та показали, що познайомились вони 09 травня 2020 року, коли відпочивали в одній компанії зі своїми співмешканками, які являлися подругами, за місцем мешкання ОСОБА_12 в АДРЕСА_3 . В ході спілкування, ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_12 про свою зайнятість роботою в Інтернеті, що зацікавило останнього, а тому вони вийшли з будинку та попрямували до автомобіля для того, щоб обговорити подробиці та нюанси такої роботи. Пробувши в автомобілі приблизно годину, близько 02 години, вони повернулися в квартиру, однак дівчат там вже не було. Вони вийшли на балкон, звідки побачили чоловіка, потерпілого ОСОБА_6 , який йшов по вулиці повз будинок. Звернулися до нього та запитали, чи не бачив випадково останній двох дівчат, на що він відповів їм грубою нецензурною лексикою, у зв'язку з чим ОСОБА_11 зробив зауваження, попрохавши так не висловлюватися на їх адресу. У відповідь потерпілий зазначив: «Давай, виходь!», що вони сприйняли як заклик для з'ясування стосунків і що стало поштовхом для вчинення ними відповідних активних дій. Коли вони вийшли на подвір'я, потерпілого біля будинку вже не було. Вони обійшли будинок по колу та не виявивши останнього, розійшлись в різні сторони. Після цього ОСОБА_12 побачив ОСОБА_6 та підійшов до нього. Надалі і ОСОБА_11 приєднався до них. Потерпілий перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, поводив себе неадекватно та став погрожувати їм. В ході такого спілкування ОСОБА_6 зірвав з шиї ОСОБА_11 срібний ланцюг, у зв'язку з чим останній наніс йому два удари кулаками в обличчя. Після цього близько п'яти хвилин вони спілкувалися, в ході чого, з огляду на провокуючу поведінку потерпілого, вони нанесли йому удари руками по голові та тулубу. ОСОБА_11 ствердив, що наніс потерпілому один удар ногою, однак не зміг пригадати, в яку саме частину. Після цього вони пішли з місця події, але потерпілий підвівся та продовжив образливо висловлюватися їм вслід, а тому ОСОБА_11 повернувся та направився до нього, у зв'язку з чим той почав втікати. Наздогнавши його, ОСОБА_11 хотів схопити ззаді за куртку, однак від поштовху потерпілий впав на припаркований автомобіль, в якому спрацювала сигналізація. Аби ніхто їх не побачив, вони відтягнули потерпілого на газон, а самі відійшли в тінь від будинку та прослідкували за останнім. Потерпілий піднявся та самостійно пішов з місця події додому. Впевнившись таким чином у відсутності підстав для виклику карети швидкої медичної допомоги, вони повернулись до квартири, де в цей час вже були і дівчата. Зазначили, що сам по собі конфлікт між ними тривав близько 30 - 35 хвилин. Надалі ОСОБА_11 викликав таксі та повернувся зі своєю дівчиною додому. Через два дні він повернувся до цього подвір'я з метою забрати свій автомобіль. Тільки в той день, коли працівники поліції проводили обшук, дізнався про інкримінований їм розбій. Кожний із них наголосив на тому, що особистих речей, заволодіння якими їм інкримінується стороною обвинувачення, зокрема грошових коштів в сумі 3000 доларів США, 700 грн, а також IQOS 2,4 Plus при потерпілому вони не бачили, його кишені не перевіряли та ними не заволодівали. Заявлений по матеріалах кримінального провадження цивільний позов потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди визнали в тому обсязі, який документально підтверджується долученими останнім доказами понесення ним витрат на лікування, а в частині відшкодування моральної шкоди, просили суд врахувати принципи розумності, справедливості та співмірності.
Обвинувачені ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , кожен окремо, визнали свою вину у спричиненні потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, категорично заперечивши свою причетність до інкримінованого їм заволодіння грошовими коштами останнього в сумі 3000 доларів США та 700 грн, а також належним йому IQOS 2,4 Plus, а тому вважали за необхідне кваліфікувати їх дії за ст. 121 КК України.
Аналізуючи показання обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , виходячи з обставин події, встановлених судом, суд, зважаючи на їх повноту, послідовність, логічність та узгодженість як між собою, так і з іншими доказами по матеріалах кримінального провадження, розцінює їх як правдиві та такі, що відповідають дійсності.
Потерпілий ОСОБА_6 , під час допиту в суді, показав, що 09 травня 2020 року, приблизно о 21 годині, він приїхав додому до свого знайомого ОСОБА_13 , разом з яким та іншими особами, які у нього перебували, продовжили святкувати день перемоги, вживаючи при цьому спиртні напої. Особисто він вжив не менше 150 г коньяку. Святкування та вживання спиртного продовжувалось приблизно до 3-ї год 10 травня 2020 року. Під час святкування він позичив у ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 3000 доларів США купюрами по 100 доларів кожна, які поклав до кишені штанів. Гроші йому були потрібні для забезпечення свого існування, оскільки через пандемію COVID-19 він не міг виїхати з України, де до того працював і отримував дохід, а власні збереження, які були ним зароблені до цього, використав. Зауважив, що позику ОСОБА_13 надав йому за усною домовленістю, розписки про це він не писав і строку повернення боргу з позичальником вони не обумовлювали. Крім позичених у останнього грошей, мав при собі ще IQOS 2,4 PLUS, який знаходився в кишені куртки та 700 грн, які були в гаманці в кишені штанів. Приблизно о 03 годині, він викликав таксі, на якому поїхав до свого місця мешкання, що по АДРЕСА_3 , на що було витрачено часу не більше 10 хвилин. Вийшовши з таксі, він пішов до кіоску з тютюновими виробами, що по вул. Медична, для того, щоб купити сигарет. Коли ж повертався додому, на нього напали двоє невідомих йому осіб, які безпричинно почали його бити. Після перших же ударів, які були нанесені йому по тулубу і в голову, він впав на одне коліно. Після цього його продовжили бити руками та ногами, наносячи удари по тулубу і кінцівках. Під час побиття він намагався встати, однак йому не вдавалося, так як його продовжували бити. В якийсь проміжок часу його перестали бити і залишили лежачим на асфальті. Вважаючи, що побиття припинилося, він спробував встати, але не зміг. Сконцентрувавши зусилля, він переповз 5 - 7 метрів до гаражів, де присів на бордюр. Однак, через декілька хвилин нападники повернулися та ще протягом приблизно 10 хвилин продовжували його бити. Під час побиття він постійно просив припинити бити його, однак це було марно. Коли в нанесенні ударів в черговий раз сталася пауза, йому вдалося встати та продовжити рух в напрямку свого будинку. Подолавши після цього відстань не більше 20 метрів, він отримав сильний удар ззаду в праву потиличну ділянку голови, від якого впав на автомобіль, припаркований на подвір'ї, ударившись об нього, а звідти на асфальт. Від удару об автомобіль в ньому спрацювала сигналізація. Коли він вже лежав на асфальті, обвинувачений ОСОБА_11 взяв його за комір та протягнув 3-4 м по асфальту до газону, лежачи на якому відчув, що його кишені хтось поверхнево обмацав і після цього нападники пішли з місця події. Зазначив, що під час побиття він свідомості не втрачав, але погано розумів, що з ним відбувалося, фактично втративши орієнтацію. Пролежавши деякий час на газоні після того як обвинувачені залишили місце події, він, зібравшись з силами, дійшов до під'їзду свого будинку, де присів на лавку та почав чекати приїзду працівників патрульної поліції і карети швидкої медичної допомоги. Зауважив, що тільки в лікарні, від лікаря, який перевіряв його гаманець, він дізнався, що в ньому відсутні грошові кошти в сумі 700 грн, а наступного дня, коли вже знаходився вдома, виявив відсутність у нього пристрою для куріння та остаточно впевнився, що його речі викрали. 10 травня 2020 року, близько 15 години, він знову поїхав до лікарні, де був госпіталізований. Ствердив, що у зв'язку з поганим самопочуттям, спочатку не звертався до працівників правоохоронних органів, а коли став почувати себе краще, 18 травня 2020 року, написав заяву про вчинення відносно нього злочину. При цьому, відразу в заяві про злочин, нібито на пропозицію працівників поліції, повідомив тільки про факт його побиття, а про заволодіння його грішми та іншим майном, ні. В подальшому, вже слідчому, під час його допиту, повідомив і про це, в зв'язку з чим той прийняв від нього іншу заяву. Підтримав заявлений по матеріалах кримінального провадження цивільний позов з доповненнями та просив стягнути з обвинувачених солідарно, як спричинену злочином матеріальну, так і моральну шкоду, розмір якої вказаний в позовній заяві.
Аналізуючи та оцінюючи показання потерпілого на предмет їх об'єктивності та відповідності іншим доказам по матеріалах кримінального провадження, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Даючи пояснення в суді протягом всього періоду розгляду матеріалів кримінального провадження, потерпілий жодного разу не ствердив про те, що хтось із обвинувачених під час його побиття проникав до його кишень, а лише сумнівно наголошував, що він нібито відчував чиїсь дотики зовні до кишень під час вищеописуваних подій.
Не зрозумілою, з точки зору сприйняття як факту, що мав місце, для суду залишається поведінка потерпілого, пов'язана з виявлення ним зникнення грошових коштів та пристрою для паління, яка мала місце після скоєння злочину. Відразу ж після прибуття на місце події за викликом сторонніх громадян працівників поліції, потерпілий повідомляє їм лише про його побиття, не вказуючи про те, що його було ще й пограбовано. В подальшому, більше тижня, він ніяким чином не цікавиться долею 3000 доларів США, які ним нібито були позичені безпосередньо перед нападом на нього у свідка ОСОБА_13 , хоча достеменно знає про те, що з його гаманця пропали 700 грн власних коштів, які були при ньому до нападу, про що йому повідомив лікар в лікарні, куди він був доставлений каретою швидкої медичної допомоги безпосередньо після нападу та побиття.
Подаючи заяву про скоєння злочину 18 травня і даючи показання в цей же день слідчому, він повідомляє лише про факт його побиття обвинуваченими, замовчуючи при цьому факт відкритого заволодіння його грошовими коштами та іншим майном, про що він станом на час допиту, якщо такий факт мав місце, не знати і не повідомити, на переконання суду, не міг.
І лише 19 травня під час чергового допиту слідчим він повідомляє про обставини вчинення щодо нього розбою обвинуваченими, висловлюючи це як припущення, зазначаючи, що під час побиття він відчував, як хтось невідомий обмацував його кишені і це могло стати наслідком заволодіння його коштами та пристрою для паління.
Таку непослідовність в поведінці і показаннях потерпілого суд розцінює як констатацію останнім відсутності факту заволодіння його майном під час побиття, оскільки в противному випадку він не міг не звернути уваги та не повідомити про це у відповідний час правоохоронним органам. На переконання суду, на це вказує те, що про зникнення 700 грн, якщо потерпілий мав їх при собі перед нападом на нього, він дізнався відразу після цього, як не міг не дізнатися і про зникнення пристрою для паління, оскільки ніяких інших, по його ж твердженню, речей при ньому не було. Якщо ж це майно не було значимим для нього, то таким, на переконання суду, не могли бути 3000 доларів США, до того ж позичені для забезпечення свого на той час існування під гарантію їх повернення позичальнику, що створювало перед ним певні обов'язки. Виходячи із змісту пояснень потерпілого інших засобів для забезпечення свого існування на той час у нього не було, а тому, навіть, прожити більше тижня до моменту звернення до правоохоронних органів, не помітивши цього та не повідомивши про цей факт як злочин, він не міг. Та до того ж і сума в 3000 доларів США для пересічного громадянина України, на переконання суду, є значною.
Виходячи з поведінки потерпілого протягом вечора 09 травня 2020 року з 21 год, коли він прийшов у гості до свідка ОСОБА_13 , і до моменту його побиття обвинуваченими, потерпілий вживав алкоголь та перебував у стані сп'яніння, активно переміщався (ходив, сідав, вставав), як по приміщенню за місцем відпочинку у свідка ОСОБА_13 , так і в траспорті та по вулиці, коли повертався додому, зберігаючи при цьому, з його ж тверджень, гроші та речі в кишенях штанів, які були без застібки, в процесі чого, на думку суду, вони могли просто випасти та загубитись. Особливо це могло статися під час побиття потерпілого, коли він падав на асфальт та землю, ударяючись при цьому об супутні предмети, під час його переміщення обвинуваченими шляхом волочіння з одного місця до іншого, тощо.
Крім того, суд критично оцінює показання потерпілого в частині констатації ним факту отримання грошових коштів від свідка ОСОБА_13 , шляхом їх позики, так як за обставин, викладених ним, між ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_13 фактично виникли цивільно-правові відносини, зокрема позики, за яких останній передав у власність потерпілому грошові кошти на суму 3000 доларів США купюрами по 100 доларів кожна, а останній, в свою чергу, зобов'язався повернути позикодавцеві суму позики.
З цих підстав суд зазначає, що згідно положень ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян - грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX ПК України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК України для відповідного року.
Станом на день виникнення зазначених відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , тобто на 09 травня 2020 року, курс долара США, встановлений Національним банком України, склав 26,8185 грн за долар. Тобто, сума позики в розмірі 3000 доларів США була еквівалентною 80 455,50 грн, що більш ніж у десять разів перевищувала встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а тому вимагала обов'язкового дотримання письмової форми укладення договору позики згідно нормативно-правового регулювання таких відносин.
При цьому, за загальним правилом, підтвердженням наявності боргу чи факту виконання зобов'язання за договором позики є наявність у тієї чи іншої сторони розписки, яка сама собою не є договором позики, а являється лише підтвердженням такого договору, який був укладений між сторонами, а також засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей. Тобто, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору та змісту умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Однак, ні ним, ні стороною обвинувачення не надано суду жодного письмового доказу, який би за своєю суттю, як підтверджував факт укладення договору позики, так і виконання сторонами його умов, тобто засвідчував факт дійсного отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_13 грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, у зв'язку з чим його показання в цій частині до уваги суду не приймаються.
Натомість, обвинувачені під час судового розгляду матеріалів кримінального провадження послідовно вказували про те, що вони дійсно спричинили потерпілому тілесні ушкодження, однак ні особистих речей, ні грошових коштів при ньому вони не бачили, ними не заволодівали і наміру на заволодіння ними не мали.
Аналізуючи ж показання потерпілого в частині, що стосується дати, часу, місця, обставин, механізму та способу нанесення йому тілесних ушкоджень саме обвинуваченими, а також їх локалізацію, суд, враховуючи їх послідовність та повну відповідність між собою та узгодженість з іншими доказами по матеріалах кримінального провадження, приходить до висновку про те, що вони є логічними, послідовними та в цій частині відображають дійсні обставини вчинення злочину, в зв'язку з чим приймаються до уваги як такі, що відповідають дійсності та є правдивими.
Свої показання про факт, місце та обставини нанесення йому тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_6 підтвердив 26 травня 2020 року під час слідчого експерименту, проведеного з його участю в ході досудового розслідування, протокол про що був досліджений в суді (том 3 а. к. п. 91 - 98).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-14/495-А/20 (том 3 а. к. п. 106 - 108) показання, надані потерпілим ОСОБА_6 під час проведення з ним слідчого експерименту в частині спричинення йому тілесних ушкоджень не суперечать судово-медичним даним.
Потерпілий ОСОБА_6 при пред'явленні 21 та 22 травня 2020 року йому для впізнання за фотознімками впізнав обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як осіб, які 10 травня 2020 року, близько 02 години, спричинили йому тілесні ушкодження, протоколи про що були досліджені судом (том 2 а. к. п. 205 - 210).
Суд вважає таким, що не підлягає задоволенню клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказами по справі протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 , у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 104 КПК України та протоколів пред'явлення для впізнання за фотознімками через невстановлення способу отримання фотознімків та незазначення конкретних даних осіб, фото яких разом з фотознімками обвинувачених пред'являлися для впізнання, ці фотографії мають суттєві відмінності, які впливають на сприйняття зображення.
Суд зазначає, що всі слідчі дії в ході досудового розслідування кримінального провадження були здійснені з додержанням відповідних процесуальних процедур, а тому не приймає до уваги твердження сторони захисту про недопустимість протоколів слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 та пред'явлення для впізнання за фотознімками, в силу вимог ст. 87 КПК України, оскільки будь-яких процесуальних порушень, на які вказує сторона захисту, не вбачає.
Зокрема, дослідивши названі протоколи, суд зазначає, що вони оформлені відповідно до положень ст. 104 КПК України, а вказані слідчі дії проведено у присутності понятих і з дотриманням вимог ст. ст. 240 і 228 КПК України відповідно. Під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_6 відтворив обставини події та дії обвинувачених по заподіянню йому тілесних ушкоджень, що відповідає меті та процесуальному призначенню проведення слідчого експерименту. При цьому суд зазначає, що обвинувачені не заперечували фактичних обставин спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які останній і відобразив під час проведення слідчого експерименту, а тому доводи сторони захисту про недопустимість названого протоколу як доказу у справі, суд розцінює як безпідставні.
При проведенні впізнання по фотознімках потерпілому ОСОБА_6 в кожному випадку було пред'явлено для впізнання разом з фотознімками, на яких були зображені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ще по три фотознімки. При цьому всі особи, зображені на них, а також самі фотознімки не мали різких відмінностей між собою та будь-яких інших особливостей, що могли б суттєво вплинути на сприйняття зображення особою, яка впізнає. Позицію сторони захисту про наявність суттєвих відмінностей між особами, які пред'являлись для впізнання з обвинуваченими, суд розцінює як надуману та суб'єктивну. В ході проведення пред'явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілий впізнав за осіб, які спричинили йому тілесні ушкодження, назвавши сукупність ознак, за якими він їх впізнав. І цими особами, згідно з довідками, доданими до протоколів, виявилися обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Посилання на те, що потерпілий не зазначив конкретних прикмет нападників є недоцільними, оскільки відповідно вказаної процесуальної дії, особи на інших фотознімках тієї ж статі та, як зазначено вище, не мають різких відмінностей у віці та зовнішності з особами, які підлягали впізнанню, що узгоджується з вимогами ст. 228 КПК України.
Таким чином, суд приймає названі протоколи пред'явлення для впізнання за фотознімками в якості належних та допустимих доказів у справі, однак за змістом обставин, викладених потерпілим, щодо вчинення відносно нього злочину, вважає за необхідне надати їм оцінку в цій частині згідно вимог ст. 94 КПК України в сукупності з іншими доказами по справі та з урахуванням фактичних обставин події правопорушення, встановлених судом.
Допитаний в ході судового розгляду справи свідок ОСОБА_13 , який являється товаришем потерпілого, під час допиту в суді, показав, що йому зателефонував ОСОБА_6 та попросив позичити йому грошові кошти на суму 3000 доларів США, необхідність у чому була викликана його скрутним становищем на той момент. Він погодився, а потерпілий зобов'язався віддати їх найближчим часом, зазначивши, що в нього була запланована поїздка за контрактом в Туреччину, де він повинен був заробити грошові кошти, з яких одразу ж мав намір повернути борг. Надалі, 09 травня 2020 року, близько 21 години, ОСОБА_6 приїхав до нього додому, де одразу ж при зустрічі на вулиці він і позичив йому ці грошові кошти в названій сумі, купюрами по 100 доларів кожна, які останній поклав до кишені штанів. Зазначив, що останній сказав, що напише розписку, однак з огляду на довірливі стосунки, які між ними склалися, він її не брав. Того дня вони святкували, в його будинку було досить багато гостей, в ході чого потерпілий випив близько 100 - 150 г коньяку, який приніс з собою. Приблизно о 01 - 02 годині, ОСОБА_6 викликав таксі та поїхав додому. Наступного дня йому по FaceTime зателефонував потерпілий та повідомив, що наразі він перебуває в лікарні, так як вночі його побили. При цьому, говорив він нерозбірливо та по його зовнішньому вигляду було зрозуміло, що отримані ним тілесні ушкодження мали тяжкий характер. Пізніше він повідомив по телефону, що в ході цього побиття в нього були викрадені й грошові кошти, які він йому позичив. Однак, не зміг пригадати, коли саме потерпілий повідомив про це, припустивши, що одразу ж після цієї події. Зазначив, що 2021 року ОСОБА_6 повернув борг в повному обсязі.
Оцінюючи показання названого свідка в сукупності з іншими доказами по матеріалах кримінального провадження, суд зазначає, що самими лише показаннями потерпілого та свідка за відсутності письмового підтвердження факту укладення договору позики, обґрунтування чого наведено вище в аналізі показань потерпілого, виконання зобов'язання за договором позики доводитись не може, а тому його показання в частині ствердження про позику потерпілому ОСОБА_6 грошових коштів на суму 3000 доларів США до уваги не приймає.
Допитані в ході судового розгляду справи свідки ОСОБА_14 , інспектор взводу № 2 роти № 4 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, та ОСОБА_15 , поліцейський Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, під час допиту в суді, кожен окремо, показали, що вночі з 09 на 10 травня 2020 року, під час патрулювання Немишлянського району м. Харкова, їх екіпажу Дуняков - Сорокін надійшов виклик за фактом бійки в дворі між будинками. Прямуючи на місце виклику, зважаючи на те, що вони знаходились досить далеко від нього, вони передали в радіоефір зміст виклику, задля того, аби вільний екіпаж поліції, в разі його наявності, під'їхав на цю адресу, а також зателефонували на номер заявника, який в ході спілкування повідомив, що з вікна свого будинку бачить як двоє чоловіків б'ють одного. Після цього в радіоефірі вони почули, що екіпаж моніторингу був поруч та вони під'їхали на місце виклику першими. Вони їм повідомили, що виявили чоловіка, якому були спричинені тілесні ушкодження та викликали карету швидкої медичної допомоги. Після цього вони вдруге зателефонували заявнику, який повідомив їм прикмети двох чоловіків, що били потерпілого та сказав, що вони пішли в нгапрямку Салтівського шосе. Вони проїхали на автомобілі по ймовірній траєкторії руху нападників, однак їх не виявили. Після цього їм зателефонував екіпаж моніторингу та повідомив, що потерпілого повезли до лікарні. Вони ще раз проїхали по цій території, але цих осіб також виявлено не було. Коли під'їхали на місце скоєння злочину, потерпілого вже не було. В екіпажу моніторингу відібрали анкетні дані потерпілого та відписали електронний рапорт. В ході спілкування з названим екіпажем, їм повідомили, що по прибуттю на місце події, потерпілий лежав на землі та жодних обставин події їм не повідомив.
Свідок ОСОБА_16 , яка являється мешканкою буд. АДРЕСА_3 , під час допиту в суді, показала, що в ніч з 09 на 10 травня 2020 року вона була вдома, а на ранок в додатку Viber в чаті власників квартир названого будинку побачила відеозапис, на якому було чітко зафіксовано, як двоє чоловіків на подвір'ї цього будинку били одного - ОСОБА_6 . Після цього, вона переглянула відео з камер відеоспостереження будинку, де було зафіксовані аналогічні обставини, а також видно, хто входив до під'їзду та виходив з нього. Надалі вона зберегла цей відеозапис та коли до неї звернулися працівники правоохоронних органів, добровільно передала його їм.
Протоколом огляду від 09 червня 2020 року (том 3 а. к. п. 69 - 76) зафіксовано огляд інформації, яка знаходиться на DVD-диску Alerus 4.7 GB/120min «ХХ 1», отриманого від ОСОБА_16 , який було переглянуто та досліджено судом, щодо подій поряд із домоволодінням АДРЕСА_3 , яким зафіксовано факт спільного нанесення двома особами, обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , численних ударів третій - потерпілому ОСОБА_6 .
Суд приймає до уваги названий відеозапис, а відтак і протокол його огляду, в якості належних та допустимих доказів у цій справі, відхиляючи як необґрунтовані доводи сторони захисту про їх недопустимість, так як згідно положень ч. ч. 1 і 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Суд розцінює як безпідставні та такі, що не заслуговують на увагу суду доводи сторони захисту про те, що наданий слідчому свідком відеозапис було отримано поза процесуальним порядком. Названий диск із відеозаписом з камер відеоспостереження був отриманий стороною обвинувачення від свідка за її ініціативою, згодою та волею у встановленому наведеними кримінальними процесуальними нормами порядку. За встановлених судом обставин, суд констатує, що процесуальне походження названого відеозапису, який в розумінні положень КПК України є документом, який може бути доказом факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є цілком очевидним, він є добровільно наданим свідком ОСОБА_16 , у володінні якої він перебував, під час її допиту на підтвердження наданих нею показань для долучення до матеріалів кримінального провадження, про що свідок чітко підтвердила під час її допиту в ході судового розгляду справи. Разом із тим, ч. 2 ст. 93 КПК України закріплено, що сторона обвинувачення може отримувати докази, в тому числі документи, шляхом їх отримання від фізичних осіб. Тобто, самостійне надання свідком органу досудового розслідування відеозапису врегульоване та передбачене нормами КПК України, а відтак, такий доказ є допустимим, оскільки він отриманий у спосіб, передбачений нормами КПК України.
Посилання сторони захисту на те, що названий відеозапис не був відкритий їм для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України суд розцінює як заявлені суто формально, так як сторона обвинувачення не здійснювала дій з метою його приховання, як доказу у справі, а сторона захисту мала об'єктивну можливість та час ознайомитися з його змістом. До того ж, названий відеозапис був досліджений в судовому засіданні в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження, проти чого обвинувачені та їх захисники не заперечували, та фактично була забезпечена можливість останніх підготувати свою позицію щодо наданого доказу, який не був відкритий на більш ранніх стадіях провадження. Натомість, ні обвинувачені, ні їх захисники не заперечували належність цього відеозапису до саме цього кримінального провадження, а також того, що на ньому відображені фактичні обставини спричинення саме ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тілесних ушкоджень потерпілому.
Згідно протоколу огляду від 18 травня 2020 року (том 2 а. к. п. 187 - 189) оглянуто ділянку місцевості розміром приблизно 5х5 м, що в м. Харкові по Салтівському шосе, біля буд. № 264-н.
Відповідно до протоколу огляду від 22 травня 2020 року (том 2 а. к. п. 71 - 78), проведеного за місцем спільного мешкання ОСОБА_17 та ОСОБА_12 в АДРЕСА_4 , зафіксовано факт вилучення особистих речей останнього (одягу), а також 15 купюр номіналом по 200 грн кожна, в сумі 3000 грн.
Згідно протоколу обшуку від 22 травня 2020 року (том 2 а. к. п. 217 - 228), відеозапис проведення якого був досліджений судом, за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_11 в АДРЕСА_1 , останній добровільно видав співробітникам свої особисті речі та пред'явив наявні в квартирі грошові кошти, зокрема 50 доларів США (1 купюра), 4 купюри номіналом по 500 грн, 4 купюри номіналом по 20 грн, 1 купюру номіналом 10 грн, 1 купюру номіналом 5 грн та 7 купюр номіналом по 1 грн. При проведенні обшуку було також виявлено грошові кошти: 7 купюр номіналом по 1 грн, 3 купюри номіналом по 2 грн, 1 купюру номіналом 50 російських рублів, 1 купюру номіналом 10 доларів США, 5 купюр номіналом по 200 грн, 2 купюри номіналом по 100 грн та 3 купюри номіналом по 20 грн. Загальна сума виявлених грошових коштів складає 2415 грн, 60 доларів США та 50 російських рублів, які з його особистими речами були вилучені.
Відповідно до протоколу обшуку від 22 травня 2020 року з доданим до нього відеозаписом (том 2 а. к. п. 235 - 241), в ході проведення обшуку в автомобілі Renault Clio, д. н. з. НОМЕР_1 , який перебуває у користуванні ОСОБА_18 грошових коштів, пристрою для куріння IQOS 2,4 Plus чорного кольору, а також а також інших предметів , що містять сліди вчинення злочину відносно ОСОБА_6 , зокрема взуття та одягу, не виявлено.
Згідно з протоколом огляду від 22 травня 2020 року (том 3 а. к. п. 29 - 35) у службовому кабінеті № 63 СВ Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області, в присутності обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника, було оглянуто речі, які знаходилися у фіолетовому полімерному пакеті, зокрема, спортивні штани різнокольорові (темно-зеленого, світло-зеленого та білого кольору) з чорною емблемою NIKE, спортивна кофта різнокольорова (темно-зеленого, світло-зеленого та білого кольору) з емблемою на воротнику NIKE, кросівки чорного кольору з написом «ASICS», IQOS чорного кольору номер А1503 та два чеки.
Протоколом огляду від 27 травня 2020 року (том 3 а. к. п. 52), за участі потерпілого ОСОБА_6 , зафіксовано огляд пристрою IQOS чорного кольору А1503, під час якого останній повідомив, що він йому не належить та це не той пристрій для куріння, який був в нього викрадений 10 травня 2020 року.
Відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 11359 від 22 червня 2020 року (том 3 а. к. п. 87 - 89) ринкова вартість пристрою IQOS 2,4 Plus, станом на 10 травня 2020 року, склала 999 грн.
Згідно висновків судово-медичної експертизи № 12-14/391-А/20 (том 3 а. к. п. 104 - 105) та № 12-14/495-А/20 (том 3 а. к. п. 106 - 108) в зв'язку з подією 10 травня 2020 року у ОСОБА_6 мали місце такі тілесні ушкодження:
голови - черепно-мозкова травма: синці і садна голови, забиті рани в області лівої надбрівної дуги, верхньої губи, слизистої оболонки лівої щоки, множинні переломи кісток лицьового скелета із зсувом (уламкові переломи кісток носу, передніх відділів носової перегородки, чешуї лобової кістки, передньої і задньої стінок лобової пазухи і переднє-медіальних відділів верхніх стінок обох орбіт із зсувом, нижньої стінки правої орбіти з її деформацією і пролабуванням параорбітальної жирової клітковини в праву верхнє-щелепну пазуху), лінійний перелом в ділянці чешуї скроневої кістки справа, крововилив під тверду мозкову оболонку у вигляді пластинчатого субдурального крововиливу справа, забій головного мозку;
кінцівок - закритий перелом шийки лівої плечової кістки без істотного зсуву.
Вказані ушкодження утворилися від багаторазової травматичної дії тупих твердих предметів з обмеженою площею травмуючої поверхні, індивідуальні особливості яких не відобразилися, по механізму удар, або удар-здавлення, окрім саден, які утворилися за механізмом тертя-ковзання, могли утворитися при обставинах і в термін, вказаних в наданих матеріалах.
Травма голови встановлена у ОСОБА_6 відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя.
Закритий перелом шийки лівої плечової кістки, встановлений у ОСОБА_6 , відноситься до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров'я.
Тілесні ушкодження, встановлені у ОСОБА_6 , не могли утворитися внаслідок падіння з висоти власного зросту.
Допитана в ході судового розгляду справи судово-медичний експерт Комунального закладу Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_19 , під час допиту в суді, підтвердила свої висновки.
Відомості, зафіксовані в зазначеному висновку сторонами кримінального провадження під сумнів не ставилися та будь-яких заперечень щодо них на адресу суду не надходило, а тому суд вважає встановленим, що внаслідок вчинення обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 протиправного діяння потерпілому було спричинене тяжке тілесне ушкодження.
Статтею 187 КК України встановлена кримінальна відповідальність за вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).
Під нападом за ст. 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства. За загальним визначенням розбій як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій відноситься до усічених складів злочину, вважається завершеним з моменту скоєння самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об'єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об'єкт, у зв'язку із посяганням на право власності, - життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу. Наявність додаткового безпосереднього об'єкта дає підстави для розмежування складів злочину. Однією з ознак, що характеризують розбій, є саме насильство, мета якого - намір одразу подолати опір потерпілого. З суб'єктивної сторони розбій характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном. Предметом злочину є саме чуже для винного майно.
При кваліфікації злочину за ст. 187 КК необхідно враховувати не лише наслідки застосованого до потерпілого насильства, але й характер дій винного, а також умови, за яких вчинено напад.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається, виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Аналіз фактичних обставин цього кримінального провадження, поза розумним сумнівом, дає підстави суду прийти до висновку, що саме обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і за обставин, визнаних судом доведеними, спричинили тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 , в чому останні визнали свою вину в повному обсязі.
Так, судом безперечно встановлено, і цього не заперечують самі обвинувачені, що в зазначені в обвинувальному акті день, час і місці вони знаходилися поблизу буд. № 264-н по Салтівському шосе в м. Харкові, де на ґрунті неприязних відносин, які раптово виникли, спричинили тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_6 , шляхом його побиття. Отже, судом поза розумним встановлено, що потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження саме від дій обвинувачених.
При цьому, судом також встановлено, що обвинувачені при вчиненні зазначеного кримінального правопорушення діяли спільно, тобто, злочин був вчинений їхніми об'єднаними та спільними зусиллями, в ході скоєння якого кожен з них усвідомлював спільність вчиненого діяння та зробив свій внесок у вчинення спільного кримінального правопорушення, що полягало у взаємодоповнюючому і взаємообумовленому характері вчиненого, було продиктоване єдиним злочинним умислом та спрямоване на досягнення єдиного злочинного результату. Однак, заздалегідь про спільне його вчинення обвинувачені не домовлялися.
Оцінюючи мотиви злочинних дій обвинувачених, суд вважає, що вони, діючи групою осіб, спричинили саме умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому, на що вказує поведінка обвинувачених до, під час та після конфлікту, а також кількість, характер та спосіб нанесення ними тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 .
Ці обставини, на переконання суду, дають підстави констатувати, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 розуміли і передбачали не тільки можливість, а й виключну закономірність нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, а отже про наявність прямого причинного зв'язку між діями обвинувачених та наслідками, що наступили.
Між тим, на переконання суду, стороною обвинувачення не доведено належними та допустими доказами факт вчинення обвинуваченими розбійного нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном.
Так, обвинувачені стверджують, що тілесні ушкодженні потерпілому ними були спричинені саме на ґрунті неприязних відносин, які раптово виникли, внаслідок провокуючої поведінки потерпілого та його некоректного ставлення до них. Наявність конфлікту та неприязних відносин, які раптово виникли не заперечує і сам потерпілий. При цьому, з його показань не слідує, що обвинувачені висловлювали будь-які вимоги щодо передачі їм грошових коштів чи інших речей, а також не висловлювали будь-яких погроз в разі їх непередання. Таким чином, дослідженими в ході судового розгляду справи доказами, у тому числі, із показань самого потерпілого, слідує, що напад обвинувачених на нього був здійснений не з метою заволодіння його майном, а саме грошовими коштами та пристроєм для куріння, а на ґрунті неприязних відносин, які між ними раптово виникли, внаслідок конфлікту.
Тобто, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що умисел обвинувачених був спрямований саме на негайне вилучення майна потерпілого, шляхом застосування фізичного насильства до нього.
При цьому, суд зазначає, що й будь-якого посягання обвинувачених на суспільні відносини власності судом поза розумним сумнівом не встановлено, так як стороною обвинувачення не доведено, що грошовими коштами в сумі 3000 доларів США, 700 грн та пристроєм для куріння, якщо вони й були у потерпілого, заволоділи саме обвинувачені.
Зокрема, як зазначено вище самі по собі показання потерпілого щодо походження та наявності в нього 3000 доларів США та заволодіння зазначеним належним йому майном є суперечливими.
Поведінка потерпілого дає обґрунтовані підстави суду прийти до висновку про те, що ОСОБА_6 міг втратити своє майно і за інших обставин, категорично протилежних тим, про які він показав в суді, тобто як на подвір'ї ОСОБА_13 , в таксі під час його руху додому, чи під час руху до кіоску за тютюновими виробами, так і під час його побиття, оскільки він різко переміщався, неодноразово падав і вставав, здійснюючи спроби піти з місця події. На думку суду, будь-які речі або гроші ним могли бути втрачені і під час його доставлення до лікарні працівниками карети швидкої медичної допомоги та огляду його працівниками медичного закладу в приймальному відділенні, з огляду на те, що доступ до його одягу, а відтак і кишень та гаманця, був відкритим необмеженому колу осіб.
Дослідженим судом відеозаписом не зафіксовано факту будь-якого обмацування кишень потерпілого обвинуваченими, вилучення з них речей останнього, а також підбирання будь-яких предметів ними на місці вчинення злочину.
Констатуючи про факт поверхового обмацування кишень, потерпілий не ствердив про те, що останні дійсно до них проникали та вилучили належні йому вищезазначені речі. А тому, твердження ОСОБА_6 про те, що саме обвинувачені і у викладений ним під час його допиту в суді спосіб заволоділи його речами, судом розцінюються як припущення останнього. З наведених підстав суд відхиляє і твердження потерпілого про те, що після нанесення йому тілесних ушкоджень обвинувачені поверхово прощупували його кишені, як його суб'єктивні відчуття.
До того ж, суд зазначає, що під час проведення обшуку місця мешкання ОСОБА_11 , автомобіля, який перебував у його користуванні, та місця проживання ОСОБА_12 речей, які б за своїм походженням та ідентифікаційними ознаками могли належати потерпілому, вилучено не було. Зокрема, купюри номіналом 50 та 10 доларів США, виявлені та вилучені під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 не могли походити від тих, які нібито були вилучені у ОСОБА_6 , так як сума позики в розмірі 3000 доларів США була отримана ним, в разі її дійсного отримання, саме купюрами номіналом по 100 доларів США кожна, як про це ствердили, як він сам, так і свідок ОСОБА_13 . Вилучений у ОСОБА_12 пристрій для куріння IQOS чорного кольору А1503 за його ознаками також потерпілому не належить, про що останній ствердив під час проведення його огляду.
Цими протоколами та будь-якими іншими наданими суду доказами не зафіксовано також того, що з моменту вчинення відносно потерпілого кримінального правопорушення, в обвинувачених раптово з'явилися грошові кошти в названій сумі та що вони мали змогу якимсь чином на власний розсуд ними розпорядитися. Про це не свідчить і поведінка обвинувачених за час, що минув після побиття ними потерпілого та їх затримання.
Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ст. 92 КПК України, покладається на сторону обвинувачення, належності та допустимості доказів - на сторону, що їх подає.
Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду у справі № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Отже, наведені вище положення кримінально-процесуального закону свідчать, що саме сторона обвинувачення зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в якості підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому діяння.
Аналізуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд зазначає, що правові підстави стверджувати, що в даному конкретному випадку поза розумним сумнівом доведена наявність у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 корисливого мотиву та факт заволодіння ними особистими речами потерпілого ОСОБА_6 відсутні.
Суд зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 06 грудня 2018 року у справі № 718/642/16-к за відсутності корисливого мотиву в діях винної особи, яка навіть заволоділа майном, грабіж відсутній.
Хоча наведений висновок стосується такого складу злочину, як грабіж, суд вважає за доцільне зауважити, що критерієм розмежування грабежу та розбою є саме застосоване до потерпілого насильство.
На підставі встановлених вище фактів, всебічно та повно дослідивши обставини цього кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що в цій справі мав місце саме розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень особі, яка зазнала нападу, так як поза розумним сумнівом не доведено наявності у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 корисливого мотиву та мети заволодіння майном як складових елементу суб'єктивної сторони інкримінованого їм злочину, а також того, що їх напад був спрямований на заволодіння майном потерпілого, та самого по собі фатку заволодіння належними останньому речами саме ними, а тому суд з урахуванням стабільної позиції обвинувачених про їх непричетність до цього, приймаючи до уваги вимоги ст. 62 Конституції України, приходить до висновку, що належних, достатніх та допустимих доказів на спростування їх тверджень стороною обвинувачення не було надано, а усі сумніви стосовно доказування вини трактуються на користь обвинувачених, в зв'язку з чим вважає не доведеною вину у вчиненні інкримінованого їм органами досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Натомість, суд вважає поза розумним сумнівом доведений факт спричинення обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_6 , а тому вважає, що вчинене ними діяння охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 337 КПК України, відповідно до якої з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, суд вважає за необхідне кваліфікувати дії кожного з обвинувачених за ч. 2 ст. 121 КК України.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинувачених суд визнає визнання ними своєї вини у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому та щире розкаяння в цьому, а також часткове добровільне відшкодування завданих потерпілому збитків.
Обставин, які обтяжують їх покарання, суд не знаходить.
Мотиви призначення покарання
При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суд згідно з вимогами ст. ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, особу кожного з винних, наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зокрема, суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності притягуються вперше, визнали свою вину у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому та щиро розкаялися в цьому, характеристику особи кожного з них, їх поведінку, як під час скоєння правопорушення, так і після цього, ставлення до скоєного, намагання в межах своїх можливостей відшкодувати завданий своїм протиправним діянням потерпілому збиток, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, віктимну поведінку потерпілого, наявність обставин, що пом'якшують їх покарання, та відсутність тих, що його обтяжують, а також те, що обвинувачені не перебувають на обліку з приводу вживання алкоголю та наркотиків, і приходить до висновку про необхідність призначення кожному з них покарання у виді позбавлення волі, вважаючи, що це буде необхідним й достатнім для їх виправлення, перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, як ними самими, так і іншими особами, а також соціальної реабілітації.
При цьому, призначаючи покарання обвинуваченим у виді позбавлення волі, суд вважає за можливе з урахуванням ставлення обвинувачених до скоєного, їх поведінки під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, щирого каяття та часткового добровілоьного відшкодування завданих збитків, призначити його у мінімальному розмірі, визначеному в санкції ч. 2 ст. 121 КК України.
Суд також не знаходить підстав для застосування щодо ОСОБА_11 додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання - старшого лейтенанта служби цивільного захисту, так як при вчиненні цього злочину останній не виконував свої службові обов'язки та жодним чином не використовував при цьому надані йому службові повноваження.
Вирішення цивільного позову
Потерпілим ОСОБА_6 по матеріалах кримінального провадження заявлений цивільний позов про відшкодування з обвинувачених солідарно матеріальної шкоди на суму 140 325,13 грн, яка складається з суми витрат на лікування, медичного обстеження, витрат на їжу, сплатою послуг за проведення комісійного психологічного дослідження, послуг банку на загальну суму 58 170, 63 грн та заволодіння особистим майном на суму 82 154,50 грн, а також моральної шкоди на суму 1 872 000 грн (том 1 а. к. п. 17 - 47, том 4 а. к. п. 220 - 251).
В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди на зазначену суму потерпілий надав висновок комісійного психологічного дослідження за його заявою № 22119/28817 від 15 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень 10 травня 2020 року, має зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його, як особистості, які полягають у порушеннях психофізичного функціонування (біль, знерухомленість, підвищена втомленість), негативних емоційних проявах (підвищена тривожність, знижений настрій, дратівливість), у появі негативних почуттів розчарування, недовіри, страху до людей, провини, безпорадності, безсилля, неповноцінності, зниженої самооцінки, нехарактерних йому рис замкнутості, відгородженості, уникання спілкування з людьми, у порушенні усталених міжособистісних взаємовідносин, труднощах у реалізації професійної діяльності, частковій втраті професійних навичок та необхідності додаткових психофізіологічних ресурсів для їх відновлення. Ситуація, що досліджувалася є психотравмувальною для ОСОБА_6 . Внаслідок значного психотравмувального впливу ситуації, що досліджується, ОСОБА_6 завдані страждання на моральному рівні (моральна шкода). Орієнтований розмір грошової компенсації за завдані страждання на моральному рівні (моральну шкоду) ОСОБА_6 може становити, зокрема 288 мінімальних заробітних плат, якщо судом буде встановлено, що дії спричинювачів шкоди ОСОБА_6 пов'язані з прямим умислом.
Аналізуючи названий висновок, суд зазначає, що вказане дослідження було проведено за ініціативою потерпілого та його зверненням до експертної установи в індивідуальному порядку, а його предметом були саме надані останнім копії матеріалів кримінального провадження, відібрані ним на власний розсуд. До того ж, при проведенні експертизи, експерт виходив з того, що відносно потерпілого було вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України, що не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження. Наведені обставини в своїй сукупності свідчать про необ'єктивність названого висновку, а відтак, на думку суду, він не може бути покладеним в основу розрахунку моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_6 .
Вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд керується ст. 128 КПК України, ст. ст. 23, 1166 - 1168 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» та постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якою, зокрема, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її спричиненні, а також враховує п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року (№ 752/17832/14-ц), згідно з яким, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
При цьому суд виходить з установленого законом правила про те, що майнова шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
У добровільному порядку обвинуваченими було відшкодовано 19 880 грн.
Зважаючи на доведеність вини обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, суд вважає доведеним і факт заподіяння ОСОБА_6 матеріальної шкоди, яка полягає у витратах, понесених на лікування, останнього, його медичного обстеження та на придбання медикаментів. Враховуючи, що матеріали справи містять докази (чеки), на підтвердження понесених потерпілим витрат на лікування на суму 24 240,40 грн, суд вважає за необхідне стягнути солідарно з обвинувачених на користь останнього матеріальну шкоду саме в такому розмірі. Вимоги ж потерпілого про стягнення з обвинувачених на його користь витрат на придбання продуктів харчування, його особистих речей та необхідних йому послуг, суд не вважає обґрунтованими, так як в прямому причинному зв'язку із вчиненим відносно нього злочином вони не перебувають, а тому приходить до висновку, що в цій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди слід відмовити. Вимога про відшкодування майнової шкоди на суму 82 154,50 грн задоволенню не підлягає, так як факт заволодіння обвинуваченими вказаними грошовими коштами не доведено. Суд також не вважає обґрунтованими вимоги потерпілого про стягнення з обвинувачених витрат на проведення комісійного психологічного дослідження з огляду на визнану судом їх необ'єктивність, а також те, що вказане дослідження було проведено згідно добровільного замовлення потерпілого в індивідуальному порядку на підставі його заяви та не пов'язане із залученням експерта у визначеному законом порядку.
Суд вважає, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченого потерпілому була завдана й моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях та моральних переживаннях, яких останній зазнав у зв'язку із спричиненням йому тяжких тілесних ушкоджень, тривалому перебуванні на лікуванні, в результаті чого змінився його нормальний життєвий уклад, був тимчасово непрацездатним та відірваним від активного соціального життя. При визначенні розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, з огляду на викладене, виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність стягнення солідарно з обвинувачених на користь потерпілого моральної шкоди на суму 100 000 грн.
Мотиви інших рішень
Оскільки обвинувачені засуджуються до покарання, яке мають відбувати реально, то суд з метою виконання вироку, а також запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, вважає за необхідне обраний щодо кожного з них запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.
Процесуальні витрати по матеріалах кримінального провадження за проведення товарознавчої експертизи № 11359 від 22 червня 2020 року становлять 817,20 грн, які з урахуванням положень ч. 2 ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне віднести на рахунок держави.
Арешт, накладений відповідно до ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 і 26 травня 2020 року, підлягає скасуванню.
Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 373 та 374 КПК України, суд,
ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнати винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України кожного і призначити їм покарання у виді семи років позбавлення волі кожному.
Початок строку відбування покарання рахувати з 09 червня 2023 року кожному
Речові докази в цьому кримінальному провадженні, визнані такими відповідно до постанов слідчого від 22 травня 2020 року, в тому числі автомобіль Renault Clio, д. н. з. НОМЕР_1 , загальний легковий - загальний седан В, синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 та ключі від нього, мобільний телефон сірого кольору Iphone 6S IMEI: НОМЕР_3 , мобільний телефон золотистого кольору Iphone XS MAX IMEI-1: НОМЕР_4 , IMEI-2: НОМЕР_5 , мобільний телефон Iphone XS чорно-білого кольору, грошові кошти на загальну суму 3415 грн (з них 4 купюри номіналом по 500 грн, 5 купюр номіналом по 200 грн, 2 купюри номіналом 100 грн, 9 купюр номіналом по 20 грн, 1 купюра номіналом 10 грн, 1 купюра номіналом 5 грн, 3 купюри номіналом по 2 грн, 14 купюр номіналом по 1 грн), 60 доларів США (із них одна купюра номіналом 50 доларів США, друга купюра номіналом 10 доларів США), 50 російських рублів, 15 купюр по 200 грн кожна загальною сумою 3000 грн - повернути за належністю.
Арешт, накладений відповідно до ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 і 26 травня 2020 року, - скасувати.
Заявлений по матеріалах кримінального провадження цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь потерпілого ОСОБА_6 24 240,40 грн матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Процесуальні витрати на суму 817,20 грн віднести на рахунок держави.
Зарахувати в строк відбування покарання обвинувачених з розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення, час їх тримання під вартою в зв'язку з обранням щодо них цього запобіжного заходу, з 22 травня 2020 року по 09 червня 2023 року кожному.
До набрання вироком законної сили, обраний щодо обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено в Полтавський апеляційний суд через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_20