справа № 631/662/23
провадження № 1-кп/631/116/23
14 червня 2023 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
потерпілого ОСОБА_3
з боку сторони захисту:
обвинуваченої ОСОБА_4
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 квітня 2023 року під № 12023226160000033, щодо обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки міста Брянськ, громадянки України, заміжньої,
із середньо-спеціальною освітою,
яка працює менеджером ТОВ «Харківгаззбут»,
раніше не судима, утриманців не має,
реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
яка зареєстрована та проживає за адресом:
АДРЕСА_1 ;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України,
12 квітня 2023 року о 07 годині 20 хвилин ОСОБА_4 прийшла до місця мешкання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ,- увійшла всередину й розпочала словесний конфлікт на фоні раніше наявних неприязних відносин, під час чого у неї з'явився раптовий протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому невизначеного ступеня тяжкості. У вказаний час та у вказаному місці вона, реалізуючи свій раптовий протиправний умисел, з мотивів наявних неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки у вигляді завдання невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_3 та бажаючи їх настання, з метою спричинення тілесних ушкоджень, діючи умисно, підійшовши та ставши навпроти останнього, нанесла йому два удари по голові пакетом з невідомим твердим предметом всередині, а потім почала дряпати руками його обличчя та руки. При цьому ОСОБА_3 намагався захиститися від ОСОБА_4 , яка знов підійшла до нього, стала навпроти та нанесла кулаком правої руки не менше п'яти ударів в обличчя ОСОБА_3 , а потім кулаками обох рук по черзі ще близько 10 ударів в область грудної клітини потерпілого, внаслідок чого заподіяла травматичні набряки, синець та садно на голові, множинні садна (подряпини) на шиї, правій вушній раковині, руках, грудній клітці, що утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею із механізм утворення набряків і синця - удар чи удар-ковзання, а саден - тертя-ковзання, які за ступенем тяжкості згідно з пунктами 2.3.5. «а» і 2.3.2. «б» Правил судово-медичного визначення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства Охорони Здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 днів, і не відносяться до небезпечних для життя. Крім того, між спричиненими тілесними ушкодженнями та незначними скороминучими наслідками наявний причинний зв'язок.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 винною себе визнала повністю і пояснила, що дійсно 12 квітня 2023 року о 07 годині 20 хвилин вона прийшла до місця мешкання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ,- де вони мешкали раніш із її донькою однією сім'єю без реєстрації шлюбу та де зараз потерпілий проживає вже з іншою жінкою, так як бажала забрати деякі речі доньки. Двері відкрила нова співмешканка ОСОБА_3 , яка почала одразу кричати, на крик вибіг сам потерпілий й у них виникла суперечка, в ході якої вона вдарила його пакетом по голові, дряпала руками його обличчя та руки, потім нанесла ще не менше п'яти ударів кулаком правої руки в його обличчя, а також кулаками обох рук по черзі ще близько 10 ударів у грудну клітину того. Після цього співмешканка ОСОБА_3 викликала швидку й приїхали поліціанти. Зазначила, що зовсім не оспорює кількість нанесених ударів та спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, а також їх ступінь тяжкості, й звернула увагу суду на те, що у тому, що сталося, вона щиро розкаялася та інших кримінальних правопорушень не вчиняла.
Оцінюючи показання ОСОБА_4 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння нею змісту обставин інкримінованого їй кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції у цьому.
Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому їй органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого нею діяння, підтвердженням нею його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченої послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння нею змісту обставин інкримінованого їй кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченої і потерпілого, письмовими доказами й документами, що характеризують її особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження (а. с. 28, 29).
Окрім повного визнання обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням нею його фактичних обставин, її винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.
Так, потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні показав, що 12 квітня 2023 року о 07 годині 20 хвилин він збирався на роботу, коли відкрились вхідні двері у квартиру, в якій він проживає зі своєю співмешканкою за адресою: АДРЕСА_2 ,- та остання почала кричати. На крик вийшов він й на нього одразу напала обвинувачена, почала завдавати удари пакетом з чимось важким у середині по голові, десь два рази, дряпала руками його обличчя та руки, правою рукою зжатою в кулак нанесла йому біля п'яти ударів в обличчя, а також обома кулаками рук по черзі ще близько 10 ударів в область грудної клітини. Під час сутички його співмешканка викликала швидку та поліцію.
Отже, потерпілий ОСОБА_3 безпосередньо допитаний у судовому засіданні надав логічні, послідовні та такі, що узгоджуються між собою та ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження показання, в тому числі щодо події кримінального правопорушення, а саме: часу, місця, способу вчинення та мотивів. Доказів їх недостовірності не надано, а тому суд вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.
Крім наведених вище показань, вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні злочинного діяння у виді кримінального проступку доведена також наступними письмовими доказами, а саме:
?рапортом старшого інспектора - чергового Чергової частини ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_6 , складеним 12.04.2023 року на ім'я начальника ВП підполковника поліції ОСОБА_7 та зареєстрованим цього ж дня під № 655 в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (Журналі єдиного обліку) ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, відповідно до якого ним донесено до відома начальника про те, що 12.04.2023 року о 07 годині 31 хвилину надійшло повідомлення про вчинення бійки в квартирі АДРЕСА_3 (а. с. 32);
?висновком експерта № 12-14/60-НВ/23, лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_8 , попереджений під підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у період часу з 13 по 27 квітня 2023 року в приміщенні Нововодолазького районного відділення судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , 1983 року народження, та з урахуванням медичних документів встановив, що у ОСОБА_3 виявлено травматичні набряки, синець та садно на голові, множинні садна (подряпини) на шиї, правій вушній раковині, руках, грудній клітці, які утворились від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею та механізмом утворення набряків, синця - удар чи удар-ковзання, саден - тертя-ковзання, можливо за 1 - 2 доби до огляду, способом, на який вказує потерпілий. Згідно з наданими медичними документами в результаті травми голови у ОСОБА_3 виникла закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку. Для встановлення ступеню тяжкості даної травми і підтвердження діагнозу необхідні додаткові методи обстеження (МРТ головного мозку, консультація нейрохірургів тощо). За ступенем тяжкості синці та садна - це легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів (підпункти 2.3.2 «б» та 2.3.5. Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень). Між отриманими тілесними ушкодженнями та незначними скороминучими наслідками, що настали у ОСОБА_3 мається причинний зв'язок. Дані ушкодження до небезпечних для життя не відносяться (а. с. 41 - 42).
?висновком додаткової судово-медичної експертизи № 12-14/73-НВ/23\12-14/60-НВ/23, проведеної 15 травня 2023 року лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_8 , попередженим під підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, в приміщенні Нововодолазького районного відділення судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , 1983 року народження, якою встановлено, що у ОСОБА_3 виявлено травматичні набряки, синець та садно на голові, множинні садна (подряпини) на шиї, правій вушній раковині, руках, грудній клітці, які утворились від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею та механізмом утворення набряків, синця - удар чи удар-ковзання, саден - тертя-ковзання, можливо за 1 - 2 доби до огляду. Між спричиненими тілесними ушкодженнями та скороминучими наслідками, що настали у ОСОБА_3 , мається причинний зв'язок. Виявлені у нього тілесні ушкодження за локалізацією, характером та механізмом утворення відповідають тому способу, на який вказує сам потерпілий та свідок ОСОБА_9 в ході проведення слідчих експериментів за їх участю (а. с. 43 - 44).
Отже, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілому ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 днів, внаслідок неправомірних дій обвинуваченої.
Оцінюючи усі ці висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
Окрім того, з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_2 ), виданого 21.08.2001 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Брянськ, заміжня і зареєстрована за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 23, 45).
Як убачається з довідки про судимість № 198-11052023/63061 за даними ОСК МВС України та ОСК ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судимостей не має, до кримінальної відповідальності не притягувалась (а. с. 47 зворот).
Відповідно до листа начальника Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області ОСОБА_10 , зареєстрованого за вихідним № 24/26/395-23 від 17.05.2023 року, ОСОБА_4 у них на обліку не перебуває (а. с. 48).
Згідно з довідками № 115 від 15.05.2023 року, виданими поліклінічним відділенням, а також інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_11 за вихідним № 460 від 15.05.2023 року, обвинувачена не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 49, 50, 51).
З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_12 , підпис якого посвідчений секретарем ради ОСОБА_13 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 925 від 12.05.2023 року), вбачається, що ОСОБА_4 мешкає за адресом: АДРЕСА_1 ,- і за час проживання зарекомендувала себе як порядна та трудолюбива людина, скарг та заяв на поведінку якої в побуті від сусідів та жителів селища не надходило, спиртними напоями не зловживає, компрометуючих матеріалів на неї не має (а. с. 52).
Відтак, наведеним доведено, що обвинувачена раніше не судима, позитивно характеризується за місцем мешкання, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що вона хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, заміжня, офіційно працевлаштована.
Крім цього, з моменту висування їй підозри давала правдиві та послідовні пояснення, чим активно сприяла розкриттю та розслідуванню цього проступку, а також щиро покаялася у вчиненому.
Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами (пояснення потерпілого), суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Так, тілесним ушкодженням визнається протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.
Заподіяння умисного тілесного ушкодження може вчинятись, зокрема, шляхом здійснення фізичного впливу на потерпілого шляхом застосування м'язових зусиль тіла обвинуваченого (нанесення удару (ударів).
У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне, тобто відповідальність за статтею 125 Кримінального кодексу України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було спричинено легкі тілесні ушкодження.
У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов'язковим задля встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995 року.
Системно аналізуючи вище наведене, обставини вчиненого ОСОБА_4 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що її умисел був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 12 квітня 2023 року обвинуваченою ОСОБА_4 проступку проти здоров'я ОСОБА_3 , оскільки вона своїми умисними діями завдала йому умисні легкі тілесні ушкодження.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_4 доведена повністю. Дії її відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як умисне легке тілесне ушкодження.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, данні про її особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують їй покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 1 статті 125 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й приходить до висновку, що обвинуваченою вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається проступком.
Вивчаючи особу винної шляхом з'ясування стану її здоров'я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент вчинення нею інкримінованого їй кримінального правопорушення не судима, працює, заміжня, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, у вчиненому щиро розкаялась та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_4 , суд перш за все керуються змістом частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також в силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не визнано.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила проступок, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_4 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченій міру покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також позицію захисту, яка прохала суворо не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винної, яка повністю визнала себе винуватою у вчиненому та активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку під час та після вчинення кримінально-карних дій, зокрема, щодо наявності у ОСОБА_4 офіційного місця працевлаштування та стабільного заробітку.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що їй слід призначивши покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений проступок.
Отже, за таких обставин, а також ураховуючи санкцію кримінального проступку, що інкримінується ОСОБА_4 у провину, суд вважає, що її виправлення можливе без ізоляції від суспільства шляхом накладення грошового стягнення, а тому обвинуваченій слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 125 Кримінального кодексу України, у виді штрафу, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Приходячи до такого, суд керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню її в дусі додержання законів України, формуванню в неї звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.
З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Ухвалюючи вирок ОСОБА_4 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 75, 76, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, речових доказів та процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому це кримінальне провадження перебувало на розгляді належного та повноважного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_4 визнати винною у пред'явленому їй обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, і призначити їй по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850,00 гривень (вісімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, потерпілому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1